Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №335/675/26 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 01.10.2026 Справа № 335/675/26

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 335/675/26

Провадження №22-ц/807/1720/26

Головуючий в 1-й інстанції – Боєв Є.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 року місто Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідачаКухаря С.В.,

суддів:Кочеткової І.В., Мінгазова Р.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 09 червня 2026 року, ухвалене у м. Запоріжжя у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В:

У січні 2026 року позивач ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» звернулось із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 02.12.2021 між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та відповідачем укладено кредитний договір № 375765511, за умовами якого кредитодавець надав позичальнику кредит у розмірі 1000,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності. Відповідач підписав кредитний договір 02.12.2021 електронним підписом, створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора MNV8Р89Е. Позивач зазначає, що у вказаному кредитному договорі сторонами погоджено усі істотні умови щодо суми і строку кредиту, сплати відсотків за користування кредитними коштами, розміру і типу процентної ставки. У подальшому відповідач збільшив суму кредиту, у зв`язку із чим загальна сума кредиту становить 22000,00 грн. Первісний кредитор виконав взяті на себе зобов`язання щодо надання кредитних коштів, при цьому позичальник виконав обов`язок щодо повернення кредиту частково. Сума заборгованості за кредитним договором № 375765511 від 02.12.2021 за тілом кредиту становить 21998,95 грн. 28.11.2018 між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01 строком дії до 28.11.2019, у подальшому укладались додаткові договори, щодо продовження строку діє договору. 27.05.2024 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», укладено договір факторингу № 27/0524-01. 15.07.2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивачем укладено договір факторингу № 15/07/25-Е відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором. Посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за кредитним договором, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» заборгованість за кредитним договором № 375765511 від 02 грудня 2021 року у загальному розмірі 47766,54 грн, з яких заборгованість за тілом кредиту – 21998,95 грн; заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом – 25767,59 грн., а також судові витрати, у тому числі 7000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 2662,40 грн судового збору.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 09 червня 2026 року (з урахуванням ухвали Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 25 серпня 2026 року про виправлення описки у рішенні) позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» суму заборгованості за кредитним договором № 101889716 від 11.11.2021 у розмірі 9564 гривень.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» витрати, пов`язані із правничою допомогою, в розмірі 4094,30 гривень та судовий збір у розмірі 1557,23 гривень..

Не погоджуючись з рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просило скасувати рішення суду в частині незадоволення позовних вимог щодо стягнення заборгованості за процентами та постановити нове, яким позовну заяву задовольнити в повному обсязі.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції неправильно визначив строк кредитування та безпідставно обмежив період нарахування процентів умовами первісного 18-денного пільгового періоду, не врахувавши положень кредитного договору щодо можливості його продовження та фактичного користування відповідачем кредитними коштами. Апелянт зазначає, що матеріалами справи підтверджено укладення відповідачем кредитного договору, отримання та подальше користування кредитними коштами, а також здійснення відповідачем платежів, які відповідно до умов договору впливали на продовження строку кредитування. Наданий позивачем розрахунок заборгованості здійснено відповідно до погоджених сторонами умов договору та з урахуванням фактичного періоду користування кредитними коштами. Крім того, апелянт вказує, що матеріали справи містять належні документи на підтвердження переходу права вимоги за кредитним договором до ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС», у зв`язку з чим позивач є належним кредитором у спірних правовідносинах. Також в апеляційній скарзі апелянт просить вирішити питання щодо розподілу судових витрат, у тому числі витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

В силу вимог ч. 1 та ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з 1 січня 2026 року це 90840,00 грн. (відповідно до Закону України «Про Державний бюджет на 2026 рік» з 1 січня 2026 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3028,00 грн. (3028,00 грн. Х 30 = 90840,00 грн.), крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ухвалою Запорізького апеляційного суду справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання в порядку ч. 1 ст. 369 та ч. 13 ст. 7 ЦПК України.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на такі обставини.

Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 02.12.2021 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем укладено кредитний договір № 375765511 за умовами якого кредитодавець надав позичальнику кредит у розмірі 1000,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності.

28.11.2018 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01.

28.11.2019 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду № 19, якою строк договору факторингу продовжено до 31.12.2020, умови договору залишено без змін.

31.12.2020 укладено додаткову угоду № 26 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, що продовжила строк договору до 31.12.2021. У даній додатковій угоді договір факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 викладено у новій редакції, однак його дата укладення залишена 28.11.2018 та № 28/1118-01.

31.12.2021 укладено додаткову угоду № 27 до договору факторингу, яка продовжила строк його дії до 31.12.2022, умови договору залишилися без змін, відповідно до договору факторингу в редакції від 31.12.2020.

31.12.2022 сторони договору факторингу уклали додаткову угоду № 31, яка продовжила строк дії договору до 31.12.2023, при цьому умови договору залишились без змін, відповідно до договору факторингу в редакції від 31.12.2020.

31.12.2023 сторони договору факторингу уклали додаткову угоду № 32, яка продовжила строк дії договору до 31.12.2024.

27.05.2024 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», укладено договір факторингу № 27/0524-01.

15.07.2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивачем укладено договір факторингу № 15/07/25-Е відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором.

Відповідно до п.1.2 Договору факторингу перехід від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акту прийому-передачі реєстру боржників згідно з додатком № 2, після чого позивач стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги.

Відповідно до реєстру боржників № б/н від 15.07.2025 за договором факторингу № 3 від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 47766,54 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у частині стягнення усієї заявленої суми відсотків, суд першої інстанції виходив з того, що строк дії кредитного договору, з урахуванням погодженого сторонами пільгового (дисконтного) періоду, закінчився 20 грудня 2021 року, а доказів продовження відповідачем такого періоду відповідно до умов пункту 1.8 кредитного договору позивачем не надано. А тому, визначаючи розмір заборгованості, суд першої інстанції виходив із наявності у відповідача заборгованості за основною сумою кредиту в розмірі 21998,95 грн та здійснив нарахування процентів лише за 18-денний період користування кредитними коштами, визначивши їх розмір у 5939,71 грн, а загальний розмір заборгованості — 27938,66 грн. При цьому суд послався на те, що після закінчення погодженого строку кредитування кредитодавець не вправі продовжувати нарахування договірних процентів, якщо інше не передбачено належним чином погодженими сторонами умовами договору та не підтверджено належними доказами. Таким чином, суд першої інстанції фактично відмовив у стягненні заявленої позивачем суми заборгованості в повному розмірі, оскільки не погодився з визначеним позивачем періодом нарахування процентів та їх розміром.

З вказаними висновками суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду не погоджується, виходячи з наступного.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі (абзац другий частини другої статті 639 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно з положеннями ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Договір є обов`язковим до виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

В силу статей 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст.ст. 610,611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору, сплата неустойки.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Із прийняттям Закону України "Про електронну комерцію" від 03.09.2015 року, який набрав чинності 30.09.2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

У статті 3 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України "Про електронну комерцію", електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина четверта статті 11 Закону України "Про електронну комерцію").

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 Закону України "Про електронну комерцію"; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 Закону України "Про електронну комерцію"; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (частина шоста статті 11 Закону України "Про електронну комерцію").

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України "Про електронну комерцію", вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі частина дванадцята статті 11 Закону України "Про електронну комерцію".

Статтею 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст.81 ЦПК України).

02 грудня 2021 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 375765511 у формі електронного документа з використанням електронного підпису одноразовим персональним ідентифікатором.

Доказом накладення відповідачем електронного підпису на кредитний договір є використання одноразового персонального ідентифікатора MNV8Р89Е, який було направлено відповідачу 02 грудня 2021 року на номер мобільного телефону, зазначений ним під час оформлення кредиту. Вказаний одноразовий персональний ідентифікатор введено відповідачем у відповідне поле інформаційно-телекомунікаційної системи кредитодавця, після чого електронний кредитний договір було укладено.

Доказів того, що зазначений номер мобільного телефону не належав відповідачу або що одноразовий персональний ідентифікатор було використано іншою особою, матеріали справи не містять.

Підписавши кредитний договір одноразовим персональним ідентифікатором, відповідач отримав примірник електронного договору та мав можливість ознайомитися з його умовами. Матеріалами справи також підтверджується подальше виконання договору сторонами, зокрема надання кредитних коштів та їх подальше використання відповідачем.

Таким чином, колегія суддів вважає доведеним факт укладення між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 кредитного договору № 375765511 від 02 грудня 2021 року та погодження сторонами його умов.

Фактичне надання відповідачу кредитних коштів підтверджується також платіжними документами, наданими позивачем щодо кожної окремої операції з перерахування кредитних коштів. Із зазначених документів убачається, що ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» здійснювало перерахування грошових коштів на платіжну картку, зазначену відповідачем під час оформлення кредиту, при цьому у призначенні відповідних платежів зазначено номер кредитного договору № 375765511 від 02 грудня 2021 року та дані відповідача. Таким чином, надані платіжні документи у своїй сукупності підтверджують фактичне отримання ОСОБА_1 кредитних коштів у межах установленого кредитного ліміту, а не лише формальне укладення сторонами кредитного договору.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що строк кредитування закінчився 20 грудня 2021 року та після цієї дати кредитодавець не мав права нараховувати проценти. Такий висновок зроблено без належного врахування змісту пунктів 1.8, 1.9, 1.12 та 1.13 кредитного договору, якими сторони врегулювали порядок продовження строку користування кредитом та нарахування процентів після закінчення первісного Дисконтного періоду.

Так, відповідно до пункту 1.7 кредитного договору Кредитна лінія надається строком на 18 днів від дати отримання кредиту, тобто первісний Дисконтний період спливав 20 грудня 2021 року. Разом з тим, пунктом 1.8 договору сторони прямо погодили можливість продовження встановленого пунктом 1.7 Дисконтного періоду шляхом оплати позичальником протягом Дисконтного та Пільгового періоду всіх фактично нарахованих процентів за умови активації відповідної функції продовження строку Дисконтного періоду. Кількість таких продовжень умовами договору не обмежена.

При цьому пунктом 1.9 договору визначено різні ставки залежно від періоду користування кредитом. Зокрема, протягом первісного Дисконтного періоду проценти нараховуються за Дисконтною процентною ставкою у розмірі 1,50 відсотка від суми кредиту за кожний день користування ним. У разі продовження Дисконтного періоду відповідно до пункту 1.8 договору з наступного дня після закінчення первісного строку застосовується Індивідуальна процентна ставка, яка також становить 1,50 відсотка від суми кредиту за кожний день користування ним. Отже, сам по собі факт закінчення первісного 18-денного Дисконтного періоду не означав припинення договірних правовідносин між сторонами та автоматичного припинення нарахування передбачених договором процентів.

Більше того, пунктом 1.12 договору сторони безпосередньо погодили наслідки користування позичальником кредитними коштами після закінчення Дисконтного періоду. Згідно з цим пунктом факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення Дисконтного періоду є відкладальною обставиною у розумінні статті 212 ЦК України, яка має наслідком продовження строку дії кредитної лінії та загального строку дії договору. При цьому пунктом 1.12.1 договору передбачено, що зобов`язання щодо повернення основної суми кредиту переносяться на наступний день після закінчення Дисконтного періоду, а у разі ненадходження платежу строк виконання цього зобов`язання відкладається кожного разу на один календарний день, але не більше ніж на 90 календарних днів від дати закінчення Дисконтного періоду. Пунктом 1.12.2 договору, у свою чергу, встановлено обов`язок позичальника з наступного дня після закінчення Дисконтного періоду сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 1087,70 відсотка річних, що становить 2,98 відсотка від суми кредиту за кожний день користування ним.

Крім того, пунктом 1.13 кредитного договору сторони погодили, що проценти у розмірі, визначеному пунктами 1.9 та 1.12.2 договору, нараховуються за кожен день користування кредитом, починаючи з першого дня його надання та до дня фактичного повернення суми кредиту позичальником. Отже, умовами укладеного сторонами договору прямо передбачено механізм нарахування процентів не лише протягом первісного 18-денного Дисконтного періоду, а й у разі подальшого користування відповідачем кредитними коштами.

Матеріалами справи підтверджується, що після закінчення первісного 18-денного строку відповідач не припинив користування кредитними коштами та здійснював платежі, передбачені умовами договору. Зокрема, 21 грудня 2021 року відповідач сплатив фактично нараховані проценти за первісний Дисконтний період, після чого продовжив користування кредитними коштами. У період з 21 грудня 2021 року по 19 січня 2022 року проценти нараховувалися за Індивідуальною процентною ставкою у розмірі 1,50 відсотка за кожний день користування кредитом. 19 січня 2022 року відповідач повторно сплатив фактично нараховані проценти та продовжив користування кредитними коштами.

При цьому пунктом 1.12 договору сторони безпосередньо погодили, що факт подальшого користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення Дисконтного періоду є обставиною, яка має наслідком продовження строку дії кредитної лінії та загального строку дії договору. Отже, фактичне продовження відповідачем користування кредитними коштами після 20 грудня 2021 року саме по собі відповідає погодженому сторонами механізму продовження строку кредитування, передбаченому пунктом 1.12 договору.

У подальшому, з 19 лютого 2022 року по 23 лютого 2022 року, відповідно до умов пункту 1.12.2 договору проценти нараховувалися за ставкою 1087,70 відсотка річних, що становить 2,98 відсотка від суми кредиту за кожний день користування ним. Нарахування процентів за період з 24 лютого 2022 року позивачем до стягнення не заявлялося, оскільки кредитодавцем було проведено відповідне коригування заборгованості у зв`язку із запровадженням воєнного стану та звільненням клієнтів від сплати процентів.

Отже, на відміну від висновку суду першої інстанції, у цій справі наявні як договірні, так і фактичні підстави для нарахування процентів після закінчення первісного 18-денного Дисконтного періоду. Визначаючи розмір заборгованості, позивач врахував погоджений сторонами порядок продовження строку кредитування, фактичні платежі відповідача та відповідні процентні ставки, передбачені пунктами 1.9 та 1.12 кредитного договору. Тому висновок суду першої інстанції про припинення права кредитодавця на нарахування договірних процентів з 20 грудня 2021 року не відповідає умовам укладеного сторонами договору та фактичним обставинам справи.

Перевіряючи наведений позивачем розрахунок заборгованості, колегія суддів враховує, що нарахування процентів здійснювалося за кожний визначений договором період користування кредитними коштами із застосуванням відповідної процентної ставки. За період з 02 грудня 2021 року по 20 грудня 2021 року проценти нараховувалися за ставкою 1,50 відсотка за кожний день користування кредитом; з 21 грудня 2021 року по 19 січня 2022 року — за Індивідуальною процентною ставкою, яка також становила 1,50 відсотка за кожний день користування кредитом; з 20 січня 2022 року по 18 лютого 2022 року — відповідно до умов продовженого Дисконтного періоду; з 19 лютого 2022 року по 23 лютого 2022 року — за ставкою, передбаченою пунктом 1.12.2 договору. При цьому нарахування процентів за період після 24 лютого 2022 року позивачем не заявлялося до стягнення у зв`язку з проведеним кредитодавцем коригуванням заборгованості.

Наведений позивачем розрахунок узгоджується з умовами кредитного договору щодо строку користування кредитними коштами, передбачених договором процентних ставок та здійснених відповідачем платежів. Доказів проведення відповідачем інших платежів, які б зменшували визначений позивачем розмір заборгованості, матеріали справи не містять. Відповідно, визначена позивачем заборгованість у розмірі 47766,54 грн є підтвердженою належними та допустимими доказами.

Зобов`язання з повернення кредитних коштів відповідач не виконав у зв`язку із чим на момент розгляду справи наявна заборгованість, яку позивач просить стягнути.

Розмір заборгованості розраховано у відповідності до умов укладеного договору з урахуванням строку його дії, збільшення тіла кредиту, внесених відповідачем платежів, та розміру встановлених до сплати відсотків у різні періоди.

Перевіряючи набуття права вимоги позивачем, встановлено, що 28 листопада 2018 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ФІНАНСОВА ДОПОМОГА» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01. У подальшому до зазначеного договору факторингу укладалися додаткові угоди, якими, зокрема, продовжувався строк його дії, при цьому умови договору залишалися без змін.

27 травня 2024 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 27/0524-01, відповідно до умов якого до останнього перейшли права вимоги заборгованості за кредитними договорами.

15 липня 2025 року між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» укладено договір факторингу № 15/07/25-Е, відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 375765511 від 02 грудня 2021 року. Відповідно до пункту 1.2 зазначеного договору факторингу перехід права вимоги від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача відбувається в момент підписання сторонами акта приймання-передачі реєстру боржників. Згідно з реєстром боржників від 15 липня 2025 року до позивача перейшло право вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором на загальну суму 47766,54 грн.

Згідно з розрахунком позивача, загальна сума заборгованості відповідача за кредитним договором № 375765511 від 02 грудня 2021 року становить 47766,54 грн, яка складається із заборгованості за основною сумою кредиту та нарахованих процентів за користування кредитними коштами.

Доказів на спростування правомірності договорів факторингу матеріали справи не містять. Належних і достатніх доказів того, що вказані договори факторингу визнані недійсними в судовому порядку, надано не було.

Стаття 1077 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України) лише закріплює обов`язок клієнта сплатити фактору винагороду, однак не визначає моменту переходу права вимоги: за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором.

Відповідно ст. 627 ЦК України встановлено принцип свободи договору та передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Висновки викладені у постанові Верховного Суду від 02.11.2021 у справі №905/306/17 підтверджують, що перехід права вимоги може відбуватися і до фактичної оплати, якщо така умова передбачена договором.

Отже, у даному спорі, враховуючи умови укладених Договорів факторингу та підписані сторонами реєстри прав вимоги на кожному з етапів, Позивач належним чином довів факт переходу права вимоги у визначеному розмірі.

Таким чином, суд апеляційної інстанції доходить висновку з приводу доведеності укладання зазначеного кредитного договору, на підставі наданих позивачем доказів, наявності несплаченої заборгованості, а також факту переходу права вимоги до позивача.

Враховуючи викладене, апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інтенції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення вимог позову у повному обсязі.

Відповідно до п.п. б,в п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Згідно ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1. п. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Позивачем за подання позовної заяви до суду першої інстанції сплачено судовий збір у розмірі 2 622,40 грн. та за подання апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції - 3993,60 грн., що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Щодо витрат на правничу допомогу понесених позивачем в суді першої та апеляційної інстанції.

Позивачем заявлено про надання правничої допомоги під час розгляду справи в суді першої інстанції на суму 7000,00 грн. та витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції – 6000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до п. 1, 2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

Такі висновки містяться в додатковій постанові ВП ВС від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц. Крім того, аналогічні висновки щодо співмірності розміру витрат на правничу допомогу зі складністю справи та обсягом фактично наданих адвокатом послуг містяться в додатковій постанові ВС від 12.12.2019 року у справі №2040/6747/18.

На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копію договору про надання правничої допомоги № 20/08/25-01 від 20 серпня 2025 року, копію акта приймання-передачі наданих послуг від 29 грудня 2025 року на суму 7 000,00 грн, що стосується надання правничої допомоги під час розгляду справи судом першої інстанції, копію акта приймання-передачі наданих послуг від 30 квітня 2026 року на суму 6 000,00 грн, що стосується надання правничої допомоги під час апеляційного розгляду справи, копію додаткової угоди № 25770912141 до договору про надання правничої допомоги № 20/08/25-01 від 20 серпня 2025 року, копію довіреності від 11 серпня 2025 року, копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю адвоката Соломко О.В., а також копію довіреності від 31 березня 2026 року на ім`я Сахарової О.І.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 47766,54 грн. Справа є малозначною в силу вимог закону, та не є складною.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що позивачем витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 13000,00 грн є завищеними та становлять надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу судових витрат.

Враховуючи складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, апеляційний суд вважає, що підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Ейс» понесені у даній справі в суді першої та апеляційної інстанції витрати на професійну правничу допомогу під час розгляду справи у розмірі 5000 грн.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» задовольнити.

Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 09 червня 2026 року у цій справі скасувати.

Ухвалити нову постанову.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, задовольнити.

Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 42986956) суму заборгованості за кредитним договором № 375765511 від 02 грудня 2021 року у розмірі 47766 (сорок сім тисяч сімсот шістдесят шість гривень) 54 копійки., з яких заборгованість по тілу кредиту – 21998 (двадцять одна тисяча дев`ятсот дев`яносто вісім гривень) 95 копійок; заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом – 25767 (двадцять п`ять тисяч сімсот шістдесят сім гривень) 59 копійок.

Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 42986956) судові витрати зі сплати судового збору в загальній сумі 6616 (шість тисяч шістсот шістнадцять гривень) 00 копійок та витрати на правничу допомогу у загальному розмірі 5000 (п`ять тисяч гривень) 00 копійок.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 01 жовтня 2026 року.

Головуючий, суддя-доповідач: С.В. Кухар

Судді: І.В. Кочеткова

Р.В. Мінгазов