Постанова від 27 вересня 2026 р. у справі №308/19652/24 — Закарпатський апеляційний суд

Справа № 308/19652/24

Закарпатський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28.09.2026 м. Ужгород

Суддя Закарпатського апеляційного суду Феєр І. С., за участю захисника-адвоката Гончарова В. В., розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді справу про адміністративне правопорушення № 33/4806/305/25, за апеляційною скаргою захисника-адвоката Гончарова В. В. в інтересах ОСОБА_1 на постанову судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17.04.2025.

Цією постановою:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, мешканець АДРЕСА_1 , визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та на нього накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) грн з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 01 (один) рік.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави 605 грн 60 коп. судового збору.

З протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 181248 від 24.11.2024 та постанови судді від 17.04.2025 вбачається, що 24.11.2024 о 17 год 50 хв по вул. Яноша Араня у с. Ратівці Ужгородського району, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Renault Zoe», д.н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку відмовився. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Не погоджуючись з вказаною постановою, захисник-адвокат Гончаров В. В. подав апеляційну скаргу, у якій просить постанову судді від 17.04.2025 скасувати, а провадження у справі щодо ОСОБА_1 закрити за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Стверджує, що працівники поліції зупинили ОСОБА_1 нібито за створення аварійної ситуації, тобто за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 122 КУпАП, однак постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22.01.2025 закрито провадження у справі № 308/19653/24 щодо ОСОБА_1 за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 122 КУпАП, що свідчить про те, що ОСОБА_1 не створював аварійної ситуації, а відповідно зупинка його транспортного засобу була безпідставною. Тому, працівник поліції не мав права пропонувати ОСОБА_1 пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння, а суд першої інстанції безпідставно притягнув останнього до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП. До протоколу додано відеозапис, який не є безперервним та складається з чотирьох відео файлів, а тому не є належним та допустимим доказом. Наданий працівником поліції повний відеозапис захисник також

-2-

вважає недопустимим доказом, оскільки такий надано в судовому засіданні, а не було долучено до протоколу, у зв`язку з чим суд не мав права його досліджувати та враховувати при прийнятті судового рішення. Крім того, звертає увагу на те, що поліцейські ВП № 1 Ужгородського РУП ГУ НП в Закарпатській області 16.05.2022, 20.07.2022, 09.09.2022, 24.04.2024, доставляли ОСОБА_1 у заклад охорони здоров`я для проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння і жодного разу в нього не було виявлено такого стану, що дає підстави вважати про переслідування та цькування ОСОБА_1 з боку працівників поліції, а тому поведінка останнього 24.11.2024 при спілкуванні з поліцейським ОСОБА_3 є цілком обґрунтованою.

Будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду апеляційної скарги, ОСОБА_1 на розгляд справи щодо нього не з`явився, клопотання про відкладення розгляду справи не заявляв, відомостей про поважність причин неявки не надав. При цьому, за змістом ст. 294 КУпАП явка особи, яка притягується до відповідальності у судове засідання на апеляційний розгляд справи не є обов`язковою. Тому враховуючи вимоги закону про розгляд справи в розумні строки, а також рішення Європейського суду з прав людини «Юніон Адіментаріа проти Іспанії» від 07.07.1989 про те, що у випадках коли поведінка учасників судового засідання свідчить про умисний характер їх дій направлений на невиправдане затягування процесу чи зловживання своїм процесуальним правом, суд має реагувати на вказані випадки законними засобами, аби не було знівельовано ключовий принцип - верховенство права, в тому числі проводити судове засідання у відсутність особи, якщо таке затягування може нашкодити справі чи іншим учасникам справи, а тому апеляційний суд вважає за можливе роз глянути справу за відсутності ОСОБА_1 , що не може розцінюватись як порушення його прав, передбачених ст. 268 КУпАП. При цьому, враховується думка захисника-адвоката Гончарова В. В., який не заперечив щодо розгляду справи без участі ОСОБА_1 .

Заслухавши доповідь судді, пояснення захисника-адвоката Гончарова В. В., який підтримав апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, дослідивши зібрані в справі докази, апеляційний суд приходить до висновку про те, що апеляційна скарга захисника-адвоката Гончарова В. В. не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. За змістом вказаної норми закону, провадження в справах про адміністративні правопорушення повинно здійснюватися на основі суворого дотримання законності.

Відповідно до вимог ст. 245, 280 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адмш1стративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Суд першої інстанції вказаних вимог закону дотримався та прийшов до обґрунтованого висновку про наявність у діянні ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Згідно пункту 2.5 Правил дорожнього руху України, водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції .

-3-

Відповідно до підпункту а) пункту 2.9 Правил дорожнього руху України, водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебуваючи під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Частиною 1 статті 130 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Згідно пункту 6 розділу І Інструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої спільним наказом МВС та МОЗ № 1452/735 від 09.11.201 5 (далі Інструкція), огляд на стан сп`яніння проводиться: поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом (далі - спеціальні технічні засоби); лікарем закладу охорони здоров`я (у сільській місцевості за відсутності лікаря - фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку).

Відповідно до пункту 7 вказаної Інструкції у разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров`я, якому надано право на його проведення відповідно до статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - заклад охорони здоров`я).

З матеріалів справи та досліджених доказів апеляційним судом встановлено, що 24.11.2024 о 17 год 50 хв по вул. Яноша Араня у с. Ратівці Ужгородського району, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Renault Zoe», д.н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку відмовився. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Незважаючи на заперечення захисником вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, вина останнього у вчиненні вказаного правопорушення, підтверджується сукупністю зібраних по справі, досліджених суддею місцевого суду та наведених у постанові доказів.

Зокрема, вина ОСОБА_1 стверджується протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 181248 від 24.11.2024, яким зафіксовано обставини вчиненого правопорушення та який, всупереч тверджень апеляційної скарги, відповідає вимогам ст. 256 КУпАП, як щодо змісту, так і щодо форми; копіями протоколів про адміністративні правопорушення щодо ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 122-2, ст. 126 КУпАП; направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, від якого ОСОБА_1 відмовився; рапортом поліцейського СРПП відділу поліції № 1 Ужгородського РУП ГУ НП в Закарпатській області Бринька І. А.; довідками заступника начальника ВП з превентивної діяльності ВП № 1 Ужгородського РУП ГУ НП в Закарпатській області Палька М. про наявність посвідчення водія та про належність транспортного засобу;

-4-

відеозаписом з нагрудної камери поліцейського, яким засвідчено факт відмови водія ОСОБА_1 від проходження огляду у встановленому Законом порядку для визначення стану алкогольного сп`яніння та іншим матеріалами справи.

Оцінка доказів відповідно до ст. 252 КУпАП, здійснюється за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.

Матеріали справи не містять доказів про порушення поліцейським ВП № 1 (с. Оноківці) Ужгородського РУП ГУ НП в Закарпатській області Бриньком І. А. законодавства при складанні протоколу про адміністративне правопорушення, оскільки поліцейським дотримано вимоги ч. 2 ст. 251, ст. 256, 265-2, 266, 268 КУпАП, Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі. Протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 181248 від 24.11.2024 складено відповідно до вимог, встановлених ст. 256 цього Кодексу, уповноваженим на такі дії працівником поліції, у спосіб, з підстав та з дотриманням порядку, встановлених законом.

З встановлених апеляційним судом обставин вбачається, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом та відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння у встановленому законом порядку.

При цьому апеляційний суд враховує, що згідно п. 1.2 Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, до ознак алкогольного сп`яніння, окрім інших, віднесено: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, тобто всі ті ознаки, що мали місце у випадку зупинки водія ОСОБА_1 .

Враховуючи викладене у інспектора поліції були наявні всі підстави для ініціювання проведення огляду водія ОСОБА_1 на стан алкогольного сп`яніння, від проходження якого останній відмовився, про що зазначено у протоколі про адміністративне правопорушення.

При розгляді справи цим доказам суд дав належну оцінку, а тому твердження в апеляційній скарзі про те, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи не знайшли свого підтвердження.

Апеляційний суд оглянув відеозапис, долучений до протоколу про адміністративне правопорушення, з якого чітко вбачається, що ОСОБА_1 не заперечував факту керування транспортним засобом, натомість його поведінка, зокрема ухилення від пропозиції працівників поліції пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння, фактично свідчила про його небажання проходити відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння за допомогою технічного приладу на місці зупинки та у закладі охорони здоров`я.

При цьому спілкування та поведінка ОСОБА_1 беззаперечно свідчать про правомірність підозри працівників поліції щодо ймовірного перебування ОСОБА_1 у стані алкогольного сп`яніння, що й слугувало підставою для ініціювання проведення огляду водія на стан алкогольного сп`яніння.

Апеляційний суд враховує те, що відповідно до чинного законодавства передбачена можливість проведення огляду водіїв на стан алкогольного сп`яніння як на місці зупинки транспортного засобу, так і в закладі охорони здоров`я, і при цьому, в матеріалах справи відсутні відомості про те, що ОСОБА_1 бажав пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння як на місці зупинки транспортного засобу, так і в закладі охорони здоров`я. Тому, апеляційний суд вважає, що поліцейськими не порушено будь-яких нормативно правових актів, які регулюють порядок направлення водіїв на огляд з метою визначення стану алкогольного сп`яніння.

-5-

Допитаний судом першої інстанції поліцейський ОСОБА_4 показав, крім іншого про те, що під час спілкування з ОСОБА_1 в останнього було виявлено ознаки алкогольного сп`яніння, а саме запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, у зв`язку з чим йому було запропоновано пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці за допомогою приладу «Драгер», або у медичному закладі, на що той відмовився, а саме на неодноразові питання працівників поліції не відповідав, а саме вони зверталися до ОСОБА_1 з проханням про проходження огляду декілька разів, протягом тривалого часу, однак жодної відповіді не отримали. ОСОБА_1 просто мовчав. Під час спілкування з ОСОБА_1 запис на бодікамеру здійснювався безперервно.

Матеріалами справи про адміністративне правопорушення не встановлено обставин, які б давали об`єктивні підстави ставити під сумнів пояснення вищезазначеного свідка, оскільки такі пояснення є послідовними та повністю узгоджуються між собою, та з даними, які випливають з інших доказів, що містяться в матеріалах справи.

Апеляційним судом не встановлено обставин, які б свідчили про порушення поліцейськими будь-яких вимог законодавства при складанні щодо ОСОБА_1 адміністративних матеріалів, у зв`язку з чим не знаходять свого підтвердження і доводи апеляційної скарги про те, що дії працівників поліції ВП № 1 Ужгородського РУП ГУ НП в Закарпатській області свідчать про цькування та переслідування ОСОБА_1 і такі апеляційним судом відхиляються.

При цьому, апеляційний суд звертає увагу на те, що матеріали справи не містять відомостей і про те, що ОСОБА_1 у будь-який спосіб оскаржував дії працівників поліції щодо складання протоколу. Доказів неправомірної поведінки працівників поліції чи інших доказів, які б спростовували фактичні дані, що містяться у протоколі про адміністративне правопорушення та додатках до нього, матеріали справи не містять.

Доводи апеляційної скарги про те, що відеозапис не є належним та допустимим доказом у справі, оскільки не є небезперервним та складається з декількох файлів, апеляційний суд не бере до уваги з огляду на таке.

Згідно пунктів 4, 5 розділу ІІ Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом МВС України від 18.12.2018 № 1026, під час здійснення повноважень поліцейськими портативний відеореєстратор закріплюється на його форменому одязі на грудях (ближче до плечового суглоба) так, щоб не створювати перешкод діям поліцейського. У випадках, пов`язаних з необхідністю якісної фіксації подій, поліцейські можуть тримати портативний відеореєстратор у руках. Дозволяється закріплення портативного відеореєстратора на екіпіруванні (шоломі) або зброї, якщо їх конструкцією передбачені відповідні кріплення. Включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов`язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов`язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища (відвідування вбиральні, перерви для приймання їжі тощо). У процесі включення портативного відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу.

Розділом ІІІ вищевказаної Інструкції передбачено порядок застосування відеореєстраторів, встановлених на службових транспортних засобах, а саме: відеореєстратор може бути встановлений усередині салону службового транспортного засобу та/або зовні для максимальної фіксації навколишньої обстановки та/або внутрішньої частини салону в спосіб, що не заважає огляду водія; включення

-6-

відеореєстратора здійснюється з моменту початку виконання службових обов`язків або спеціальної поліцейської операції, а відеозапис ведеться безперервно до її завершення, при цьому в процесі включення відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу. Залежно від наявних режимів відеореєстратора та освітлення відеозапис здійснюється у відповідному режимі денної або нічної зйомки.

Той факт, що відеозапис декілька разів переривається, не є підставою для закриття провадження по справі, оскільки цим відеозаписом, у тому числі й зафіксованими на ньому фактами спілкування ОСОБА_1 з працівниками поліції, чітко підтверджено, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом і відмовилася на законну вимогу працівників поліції від проходження огляду на стан сп`яніння. Отже, підстав піддавати сумніву зміст даного відеозапису немає.

У зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для визнання недопустимим доказом відеозаписів з нагрудних камер поліцейських, оскільки такі відповідають вимогам п. 5 Інструкції про застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, затвердженої наказом МВС України № 1026 від 18.12.2018, згідно якого включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов`язків або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов`язаних із виникненням у поліцейського особистого приватного становища.

Частина 2 статті 30 Закону України «Про національну поліцію» визначає, що поліцейські можуть застосовувати превентивні заходи, до яких відповідно до ст. 31 цього Закону віднесено застосування засобів відеозапису.

Відеозапис віднесений ч. 1 ст. 251 КУпАП до джерел доказів. Таким чином, поліцейські, здійснюючи відеофіксацію правопорушення, діяли відповідно до вимог ч. 1 ст. 30 Закону України «Про національну поліцію» та положень КУпАП.

Посилання в апеляційній скарзі на недопустимість відеозапису з нагрудної камери, як на неналежний доказ у зв`язку з тим, що вказаний відеозапис декілька разів переривається, є необґрунтованими, оскільки усі необхідні факти, які мають важливе значення при розгляді даної справи та з якими законодавство пов`язує настання відповідальності за вчинене правопорушення, чітко зафіксовані нагрудними камерами поліцейських та використані як доказ вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, яке ставиться йому у провину.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги в цій частині, не є підставою для скасування прийнятого судом рішення, оскільки відповідно до приписів ст. 251 КУпАП відеофіксація є одним із доказів в справі про адміністративне правопорушення, який оцінюється у сукупності з іншими доказами по справі, а обставини, що містяться на вказаному відеозаписі, повністю узгоджуються зі змістом обставин, викладених як у протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 181248 від 24.11.2024, так і у долучених до нього доказах, які зібрані у передбачений законом спосіб, а тому відсутні будь-які сумніви в належності та допустимості відеозапису.

Посилання захисника на те, що відеозапис не було долучено до протоколу на стадії направлення матеріалів про адміністративне правопорушення до суду першої інстанції, а такий надано лише в судовому засіданні, не спростовують того факту, що цей відеозапис наявний, зроблений в день та під час складання протоколу про адміністративне правопорушення, на ньому зафіксовано факт виявлення у водія стану алкогольного сп`яніння, тобто, запис зроблений відповідно до передбаченої законом процедури, його належність та достовірність не викликає сумніву.

Всупереч доводам захисника, апеляційний суд вважає даний відеозапис належним та допустимим доказом у справі.

-7-

Вказаним відеозаписам та долученими до матеріалів справи доказами, підтверджується факт порушення ОСОБА_1 вимог п. 2.5 Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Такими, що жодним чином не спростовують факту наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП за викладених у протоколі обставин, апеляційний суд визнає і доводи апеляційної скарги про те, що зупинка транспортного засобу ОСОБА_1 була безпідставною, оскільки постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22.01.2025 закрито провадження у справі щодо ОСОБА_1 за ч. 5 ст. 122 КУпАП.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги в цій частині, апеляційний суд визнає їх такими, що жодним чином не спростовують факту порушення ОСОБА_1 вимог п. 2.5 Правил дорожнього руху України.

Апеляційний суд також неодноразово звертав увагу на те, що правомірність дій поліцейських щодо зупинки транспортного засобу не знаходиться у причинному зв`язку з обов`язком водія транспортного засобу пройти відповідний установлений законом огляд з метою встановлення стану сп`яніння.

Також апеляційний суд зазначає, що законність чи незаконність зупинки водія не спростовує факту керування ним транспортним засобом, а також його відмови від проходження огляду на стан сп`яніння.

Таким чином, протокол про адміністративне правопорушення складено у відповідності до вимог, встановлених ст. 256 КУпАП, уповноваженим на такі дії працівником поліції, у спосіб, з підстав та з дотриманням порядку, встановлених законом.

На які-небудь інші доводи, які би давали підстави для скасування чи зміни судового рішення в апеляційній скарзі не вказується й під час перевірки справи в апеляційному суді такі не виявлені.

З урахуванням наведеного, апеляційний суд приходить до висновку, що суддею місцевого суду ОСОБА_1 обґрунтовано визнано винним у порушенні вимог, які передбачені пунктом 2.5 Правил дорожнього руху України та вчиненні, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративного правопорушення.

Обґрунтування вимог апеляційної скарги щодо порушення місцевим судом законодавства при винесенні постанови, яке полягало у не з`ясуванні судом першої інстанції всіх обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, не знайшло свого підтвердження при апеляційному перегляді, що дає обґрунтовані підстави вважати, що доводи апеляційної скарги є лінією захисту, яка спрямована на уникнення ОСОБА_1 від відповідальності за вчинене ним адміністративне правопорушення.

Також судом першої інстанції з урахуванням вимог ст. 33 КУпАП, зокрема, характеру вчиненого ОСОБА_1 адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП і накладено стягнення у виді штрафу з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік відповідно до санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП, що хоч і є суворим, проте безальтернативним видом стягнення.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується і суд апеляційної інстанції і вважає, що з врахуванням наведених обставин, допущене ОСОБА_1 порушення правил дорожнього руху є грубим та потенційно небезпечним як для самої особи, яка керує транспортним засобом, що є джерелом підвищеної небезпеки, так і для інших учасників дорожнього руху, тяжкість ймовірних наслідків.

При цьому, апеляційний суд враховує, що в рішенні у справі «О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати (далі - Суд) постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди.

-8-

Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16.10.2008) Європейський суд вказав, що при призначенні покарання для того, щоб втручання (вилучення спеціального права) вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити особистий надмірний тягар для особи.

Також, як у справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09.06.2005), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24.03.2005), Європейський суд з прав людини зазначив, що досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значним , якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу законності і воно не було свавільним.

Враховуючи обставини справи, апеляційний суд приходить до висновку, що адміністративне стягнення, накладене на ОСОБА_1 відповідає характеру вчиненого правопорушення, встановлене у межах санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП, а тому підстав для його зміни не вбачається.

Порушень вимог закону, які б ставили під сумнів доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення , передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та необґрунтованість накладеного на нього адміністративного стягнення, не вбачається, відтак постанова суду є законною та обґрунтованою, підстав для її скасування немає, а тому апеляційна скарга захисника-адвоката Гончарова В. В. задоволенню не підлягає.

При прийнятті рішення враховуються положення передбаченого нормативно правовими актами України принципу диспозитивності, відповідно до якого сторони провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених нормативно-правовими актами; ст.294 КУпАП у частині перегляду судового рішення в межах апеляційної скарги; що суд, за відсутності обґрунтованих клопотань, не вправі самостійно витребовувати докази, викликати будь-яких свідків, тощо; те, що стороною захисту не було надано належних та допустимих доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції та могли б слугувати підставами для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення і жодних клопотань з цього приводу не заявлялось.

Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу захисника-адвоката Гончарова В. В. залишити без задоволення, а постанову судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 17.04.2025 щодо ОСОБА_5 , - без змін.

Постанова апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Суддя