Рішення від 30 вересня 2026 р. у справі №560/1324/26 — Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/1324/26

РІШЕННЯ

іменем України

01 жовтня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Блонського В.К. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить:

1. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та невиплати компенсації за 20 діб невикористаної щорічної відпустки за 2021 рік, 30 діб невикористаної щорічної відпустки за 2022 рік, 20 діб невикористаної щорічної відпустки за 2023 рік, відпустку як учаснику бойових дій терміном 14 діб за 2020 - 2023 роки із розрахунку розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

2. Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 перерахувати та виплатити компенсацію за 20 діб невикористаної щорічної відпустки за 2021 рік, 30 діб невикористаної щорічної відпустки за 2022 рік, 20 діб невикористаної щорічної відпустки за 2023 рік, відпустку як учаснику бойових дій терміном 14 діб за 2020 - 2023 роки із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з 05.03.2024 по 27.09.2024 він проходив службу у ІНФОРМАЦІЯ_3 . На думку позивача, внаслідок неправильного обчислення розміру посадового окладу відповідач неправильно нарахував та виплатив йому суми компенсації за невикористані відпустки.

Позивач вказує, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та нечинним пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103. Крім того, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 у справі № 320/29450/24 залишено без змін рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025, яким визнано протиправним та нечинним пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481. Таким чином, як вважає позивач, відновлено дію пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704 у первісній редакції, яка передбачає використання як розрахункової величини розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).

З огляду на вищезазначене, позивач вважає, що наявні правові підстави для перерахунку виплаченої йому при звільненні компенсації за невикористані відпустки.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 30.01.2026 відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідач правом подати відзив не скористався.

Відповідно до частини 6 статті 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши наявні в справі документи та матеріали, суд встановив такі обставини.

Позивач, ОСОБА_1 , з 05.032024 о 27.09.2024 проходив військову службу за контрактом на посаді стрільця-санітара відділення охорони взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по особовому складу) від 19.09.2024 № 26-РС старшого сержанта ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за підпунктом «б» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по стройовій частині) від 27.09.2024 № 290 позивача з 27 вересня 2024 року виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Цим наказом позивачу визначено до виплати:

- грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку за 2021 рік за 20 діб, за 2022 рік за 30 діб та за 2023 рік за 20 діб;

- грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2020, 2021, 2022, 2023 та 2024 роки по 14 календарних днів за кожен рік.

Не погоджуючись з розміром виплаченої компенсації, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно із частиною другою статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону № 2011-XII).

Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

30.08.2017 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704). Цією постановою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення та розміри надбавки за вислугу років.

Станом на час прийняття Постанови № 704 її пункти 2 та 4 визначали, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

З 24.02.2018 набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103). Пунктом 6 Постанови № 103 у первинній редакції внесено зміни, зокрема, до пункту 4 Постанови № 704. У новій редакції цей пункт передбачав, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови № 103, яким вносились зміни, зокрема, до пункту 4 Постанови № 704.

Отже, з 29.01.2020, тобто з дня набрання законної сили рішенням у справі № 826/6453/18, пункт 6 Постанови № 103 втратив чинність. Тим самим відновлено дію пункту 4 Постанови № 704 у первісній редакції, що передбачає визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Разом із тим, Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 12.05.2023 № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704» (далі - Постанова № 481).

Пунктом 2 Постанови № 481 внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704, виклавши абзац перший в такій редакції:

4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Зазначена постанова набрала чинності з 20.05.2023.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі № 320/29450/24, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 Постанови № 704.

Відповідно до частини другої статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Отже, пункт 2 Постанови № 481 втратив чинність лише з 18.06.2025, тобто з дня набрання законної сили рішенням у справі № 320/29450/24. Саме з цього дня відновлено дію пункту 4 Постанови № 704 у первісній редакції.

Суд враховує, що за період з 20.05.2023 по 18.06.2025 Постанова № 481 була чинною, а отже підлягала застосуванню усіма суб`єктами, яких вона стосується, зокрема і відповідачем. Таким чином, у зазначеному періоді у відповідача були відсутні підстави застосовувати для обрахунку грошового забезпечення позивача іншу розрахункову величину, крім передбаченої Постановою № 481, - 1762 грн.

Щодо порядку обчислення грошової компенсації за невикористані відпустки, суд зазначає таке.

Згідно зі статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» від 05.11.1996 № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-XII передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовців визначений Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 (далі - Порядок № 260).

Згідно із пунктом 6 розділу XXXI Порядку № 260 розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, крім винагород з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.

Отже, грошова компенсація за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток, у тому числі за минулі роки, обчислюється не з грошового забезпечення, яке військовослужбовець отримував у роках, за які відпустки не використано. Вона обчислюється з грошового забезпечення, яке він отримував за останньою займаною штатною посадою, тобто станом на день звільнення.

Як встановлено судом, позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 27.09.2024. Саме цього дня відповідач мав нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані відпустки, виходячи з грошового забезпечення за останньою займаною посадою.

Станом на 27.09.2024 діяла Постанова № 481, якою розрахункову величину для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями встановлено в розмірі 1762 гривні. Тому розрахунок грошового забезпечення позивача за останньою займаною посадою, а відповідно і грошової компенсації за невикористані відпустки, відповідач правомірно здійснював виходячи з цієї розрахункової величини.

Визнання пункту 2 Постанови № 481 протиправним та нечинним рішенням суду у справі № 320/29450/24, яке набрало законної сили 18.06.2025, не має зворотної дії в часі. Тому воно не є підставою для перерахунку грошової компенсації, нарахованої та виплаченої позивачу 27.09.2024, тобто в період чинності цієї постанови.

Посилання позивача на необхідність обчислення компенсації за кожен рік, за який відпустку не використано (2020 - 2023 роки), виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, суд відхиляє. Такий порядок обчислення суперечить пункту 6 розділу XXXI Порядку № 260, за яким компенсація обчислюється з грошового забезпечення за останньою займаною штатною посадою.

Суд також враховує, що Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16.07.2026 у справі № 320/29450/24 задоволено касаційну скаргу Кабінету Міністрів України. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову - ОСОБА_2, про визнання дій неправомірними та зобов`язання скасувати пункт 2 Постанови № 481 про внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" - відмовлено.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 16.07.2026 у справі № 320/29450/24 вказав, що: ".... визначення розміру такого грошового забезпечення цим Законом делеговано Кабінету Міністрів України (частина четверта статті 9 Закону № 2011-ХІІ)". "У жодних з профільних законодавчих актів законодавець не визначив базовий критерій для здійснення розрахунку посадового окладу грошового забезпечення, що, відповідно, не дозволяє суду констатувати, що вносячи зміни до Постанови № 704 у частині встановлення базової величини для розрахунку грошового забезпечення, Уряд діяв не в межах своєї компетенції, визначеної статтею 117 Конституції України, та поза повноважень, установлених статтею 20 Закону № 794-VII. Окрім цього, за сталою правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою, зокрема, у постановах від 15 вересня 2021 року у справі № 640/33771/20 та від 09 червня 2022 року у справі № 520/2098/19, передбачено, що питання грошового забезпечення військовослужбовців та осіб, які прирівнюються до них, належить до повноважень КМУ. Тобто, саме Уряду делеговано право встановлювати умови, порядок, а також розміри складових грошового забезпечення, і таке право є дискреційними повноваженнями, визначеними нормами Конституції України та Законом № 2011-ХІІ". "...колегія суддів констатує, що за відсутності базового спеціального закону, норми та положення щодо структури, складових розрахунку та розмірів грошового забезпечення для певних категорій осіб (зокрема, військовослужбовців,) встановлюються та регулюються актами КМУ, а саме Постановою № 704, якою, зокрема, й було затверджено конкретний механізм визначення розміру грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, а також встановлення базового критерію для розрахунку такого грошового забезпечення. Як наслідок, Верховний Суд уважає помилковими твердження судів першої та апеляційної інстанцій про те, що КМУ не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів, зокрема у твердому (фіксованому) розмірі, оскільки таке не передбачено та не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили (Закону № 1774-VІІІ)". "...суди першої та апеляційної інстанцій помилково ототожнили різні правовідносини, що призвело до неправильно застосування ними норм матеріального права (частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII та пункту 3 розділу ІІ Закону № 1774-VІІІ) у контексті спору, який виник у справі № 320/29450/24."

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Стосовно вимог позивача щодо визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим званням з урахуванням 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, суд зазначає таке.

Пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII (далі - Закон № 1774-VIII), який набрав чинності 01.01.2017, встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.

Таким чином, положення пункту 4 Постанови № 704 щодо встановленого алгоритму розрахунку «але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року» під час розрахунку посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу не застосовується. Розрахунок здійснюється шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Зазначене також кореспондується з висновками Верховного Суду, наведеними у постанові Верховного Суду від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21.

Отже, і в цій частині позиція позивача не є обґрунтованою.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частин першої - третьої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача та для зобов`язання відповідача перерахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані відпустки. Отже, в задоволенні позову необхідно відмовити.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а в задоволенні позову відмовлено, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 )

Відповідач:ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_2 )

Головуючий суддя В.К. Блонський