Рішення від 30 вересня 2026 р. у справі №560/1101/26 — Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/1101/26

РІШЕННЯ

іменем України

01 жовтня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Блонського В.К. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася в суд з позовом до Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції, в якому просить:

1. Визнати протиправною бездіяльність суб`єкта владних повноважень - Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період 04.06.2018 по день фактичного розрахунку - 27.12.2025.

2. Зобов`язати Центрально-Західне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.06.2018 по день фактичного розрахунку - 27.12.2025 в розмірі грошового забезпечення за шість місяців.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у період з 04.07.2012 по 04.06.2018 вона проходила службу на різних посадах у структурних підрозділах управління Державної пенітенціарної служби України у Хмельницькій області. Правонаступником цього управління є Центрально-Західне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції.

Наказом начальника Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції від 30.05.2018 № 114 о/с-18 позивача звільнено з посади. З 04.06.2018 її виключено зі списків особового складу та направлено для подальшого проходження служби до державної установи «Центр пробації».

Позивач вказує, що в день звільнення відповідач не провів з нею повного розрахунку, оскільки не виплатив їй індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по лютий 2018 року. На виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 21.10.2024 у справі № 560/13465/24 відповідач лише 27.12.2025 виплатив їй індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 в розмірі 61 459,68 грн. На думку позивача, саме цього дня з нею проведено фактичний розрахунок.

У грудні 2025 року позивач звернулася до відповідача із заявою про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, однак, як вона зазначає, відповіді не отримала. Позивач вважає, що оскільки спеціальне законодавство не врегульовує питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, до спірних правовідносин підлягають застосуванню статті 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 23.01.2026 відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження. Цією ж ухвалою у відповідача витребувано:

- інформацію про загальний розмір усіх виплат, проведених позивачу при звільненні;

- довідку (із розрахунком) про середньоденний розмір грошового забезпечення позивача за квітень-травень 2018 року;

- інформацію про розмір усіх виплат, проведених позивачу на виконання рішень судів.

До суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування відзиву представник відповідача зазначає, що затримка виплати, на думку відповідача, сталася через відсутність фінансування з державного бюджету, а не з вини міжрегіонального управління як роботодавця. Відповідач вважає, що щодо позивача фактично відбулося переведення на ту саму посаду в межах системи Міністерства юстиції. У державній установі «Центр пробації» позивач отримувала відповідний дохід, тому, на думку відповідача, втрати доходу або збитків вона не зазнала.

Відповідач також наголошує на компенсаційному характері відшкодування за статтею 117 КЗпП України і на необхідності застосовувати принципи розумності, справедливості та пропорційності. Крім того, відповідач зазначає, що Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» та Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, на які посилається позивач, не поширюються на проходження служби особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України. Звернення позивача відповідач розглянув і надав відповідь листом від 19.01.2026 № 4.2/75-2026/К-1.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд встановив такі обставини.

Позивач, ОСОБА_1 , у період з 04.07.2012 по 04.06.2018 проходила службу на різних посадах у структурних підрозділах управління Державної пенітенціарної служби України у Хмельницькій області, правонаступником якого є Центрально-Західне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції.

Наказом начальника Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції від 30.05.2018 № 114 о/с-18 позивача звільнено з посади старшого інспектора Старокостянтинівського міськрайонного районного відділу з питань пробації. З 04.06.2018 її виключено зі списків особового складу та направлено для подальшого проходження служби до державної установи «Центр пробації», що підтверджується записом у послужному списку позивача.

Відповідно до довідки відповідача від 06.02.2026 № 64 про нараховані суми грошового забезпечення, за червень 2018 року позивачу нараховано 17 893,86 грн. Ця сума складається з окладу 733,33 грн, окладу за званням 188,00 грн, надбавки за вислугу років 368,53 грн, премії 880,00 грн та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань 15 724,00 грн. Грошове забезпечення позивача у квітні та травні 2018 року становило по 16 274,00 грн щомісячно, а всього 32 548,00 грн за 61 календарний день. Середньоденний заробіток позивача становить 533,57 грн (32 548,00 грн : 61 календарний день).

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 21.10.2024 у справі № 560/13465/24 визнано протиправною бездіяльність Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 з урахуванням базового місяця січень 2008 року. Зобов`язань Центрально-Західне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 згідно з Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з урахуванням базового місяця січень 2008 року.

Відповідно до довідки відповідача про нараховану та виплачену суму індексації на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 21.10.2024 у справі № 560/13465/24, позивачу за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 нараховано індексацію грошового забезпечення в розмірі 79 882,71 грн. З цієї суми утримано податок на доходи фізичних осіб у розмірі 14 378,89 грн та військовий збір у розмірі 3 994,14 грн, а 61 509,68 грн перераховано в банк. Кошти надійшли на картковий рахунок позивача 27.12.2025, що не заперечується відповідачем.

30.12.2025 позивач направила відповідачу заяву про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яку відповідач отримав 31.12.2025. Листом від 19.01.2026 № 4.2/75-2026/К-1 відповідач повідомив позивача, що нарахування та виплата середнього заробітку за весь час затримки розрахунку за період з 04.06.2018 по 27.12.2025 є неможливим, оскільки це суперечить вимогам частини першої статті 117 Кодексу законів про праці України.

Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернулася з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та відповідним доводам сторін, суд враховує таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий статус, умови та порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України врегульовано Законом України «Про Державну кримінально-виконавчу службу України» від 23.06.2005 № 2713-IV та іншими нормативно-правовими актами, що визначають порядок проходження служби та виплати грошового забезпечення цим особам. Разом з тим, зазначеними спеціальними нормативно-правовими актами не врегульовано питання дати проведення остаточного розрахунку з особою рядового і начальницького складу при її звільненні (виключенні зі списків особового складу) та відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату такій особі належних їй сум.

Суд погоджується з доводами відповідача, що Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII, Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII та Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджене Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, не регулюють проходження служби особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України.

Згідно з частиною п`ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Суд касаційної інстанції неодноразово доходив висновку, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі (зокрема, постанова Верховного Суду України від 17 липня 2015 року в справі № 21-8а15, постанови Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі № 806/1899/17, від 29 березня 2018 року у справі № 815/1767/17, від 31 жовтня 2019 року у справі № 2340/4192/18, від 22 червня 2023 року у справі № 380/152/20, від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22).

Оскільки спеціальне законодавство не передбачає дати проведення остаточного розрахунку та відповідальності відповідача за невиплату або несвоєчасну виплату всіх належних сум при звільненні, до спірних відносин необхідно застосувати норми статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України. Таку позицію у відзиві поділяє і сам відповідач.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Щодо доводів відповідача про фактичне переведення позивача.

Суд враховує висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, викладений у постанові від 26 червня 2025 року у справі № 400/8927/23. У цій постанові Верховний Суд зазначив, що виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини саме по собі не свідчить про закінчення проходження ним військової служби. Таке виключення може бути зумовлене переведенням до іншої частини, зміною місця проходження служби або іншим адміністративним переміщенням. Натомість лише виключення зі списків особового складу військової частини у зв`язку із звільненням у запас чи відставку, смертю, визнанням безвісно відсутнім чи оголошенням померлим підтверджує закінчення проходження військової служби.

Водночас цей висновок сформульовано за інших фактичних обставин і з урахуванням спеціального правового регулювання проходження військової служби. Верховний Суд виходив, зокрема, з положень частини третьої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та пунктів 40, 109, 110 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України. Ці положення пов`язують закінчення військової служби саме зі звільненням з неї, а у разі переміщення військовослужбовця з однієї військової частини до іншої зберігають дію контракту про проходження військової служби.

Як зазначено вище і як визнає сам відповідач, ці нормативно-правові акти не поширюються на проходження служби особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України. Відповідач не послався на норми спеціального законодавства, які б за подібних обставин зберігали правовідносини позивача саме з відповідачем або покладали обов`язок розрахунку з позивачем на нову установу. Не встановив таких норм і суд.

Суд також враховує, що Центрально-Західне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань та Державна установа «Центр пробації» є різними юридичними особами з окремими кодами ЄДРПОУ, штатами та рахунками. Звільнення 05.06.2018 року з однієї установи з одночасним направленням (призначенням) до іншої установи є припиненням одних публічно-службових (або трудових) відносин та початком інших.

Отже, з огляду на неврегульованість цього питання спеціальним законодавством, суд оцінює спірні правовідносини за нормами КЗпП України.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, зокрема, переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду.

Державна установа «Центр пробації» є окремою юридичною особою. Наказом відповідача позивача звільнено з посади, виключено зі списків особового складу відповідача та направлено для подальшого проходження служби до іншої установи. Отже, правовідносини позивача саме з відповідачем як роботодавцем припинилися 04.06.2018, і в цей день відповідач зобов`язаний був провести з позивачем повний розрахунок за всіма сумами, що належали їй від відповідача, у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

Індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 належала позивачу саме від відповідача, на день звільнення 04.06.2018 вона не була виплачена і виплачена лише 27.12.2025. Отримання позивачем грошового забезпечення за новим місцем служби не скасовує факту несвоєчасного розрахунку відповідача з позивачем, однак ця обставина підлягає врахуванню під час визначення розміру відшкодування.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що затримка виплати сталася через відсутність бюджетного фінансування. Обов`язок провести з працівником повний розрахунок у день звільнення покладено законом безпосередньо на роботодавця, і відсутність коштів, у тому числі бюджетних асигнувань, не є обставиною, що виключає вину роботодавця у розумінні статті 117 КЗпП України. Крім того, право позивача на спірну індексацію грошового забезпечення та протиправність бездіяльності відповідача щодо її невиплати встановлено рішенням суду у справі № 560/13465/24.

Оскільки позивача виключено зі списків особового складу з 04.06.2018, саме в цей день на підставі статті 116 КЗпП України відповідач повинен був виплатити позивачу всі належні їй суми. Строк затримки розрахунку при звільненні слід рахувати з 05.06.2018, оскільки відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після дня, в який мала бути проведена виплата належних позивачу сум. Відтак у частині вимоги про стягнення середнього заробітку за 04.06.2018 позов задоволенню не підлягає.

Щодо застосовної редакції статті 117 КЗпП України та періоду нарахування середнього заробітку.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022, положення статті 117 КЗпП України викладено у новій редакції.

До набрання чинності зазначеним Законом стаття 117 КЗпП України визначала, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто без обмеження такого періоду будь-яким граничним строком.

За приписами статті 117 КЗпП України в чинній редакції Закону № 2352-IX, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Затримка розрахунку з позивачем триває з 05.06.2018, тобто виникла до набрання чинності Законом № 2352-IX, і одночасно охоплюється дією як попередньої, так і чинної редакції статті 117 КЗпП України. Тому суд враховує сформовану Верховним Судом практику застосування цієї норми в подібних правовідносинах (постанови Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22, від 30 листопада 2023 року у справі № 380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22, від 25 квітня 2024 року у справі № 380/15715/23). За цією практикою у разі, коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України як до змін, внесених Законом № 2352-IX, так і після їх внесення, такий період варто умовно поділяти на дві частини: період до 19 липня 2022 року, який регулюється попередньою редакцією статті 117 КЗпП України без обмеження шестимісячним строком, та період з 19 липня 2022 року, який регулюється чинною редакцією цієї статті з обмеженням тривалості нарахування шістьма місяцями.

Отже, компенсація за період з 05.06.2018 по 18.07.2022 обчислюється без обмеження тривалості цього періоду, а за період з 19.07.2022 - з урахуванням встановленого частиною першою статті 117 КЗпП України (у чинній редакції) шестимісячного обмеження, тобто по 19.01.2023 включно. У частині вимог щодо періоду з 20.01.2023 по 27.12.2025 позов задоволенню не підлягає.

Разом з тим суд враховує, що встановлене законодавцем шестимісячне обмеження періоду нарахування відшкодування, а так само відсутність такого обмеження у попередній редакції статті 117 КЗпП України, не нівелює необхідності застосування судом критеріїв розумності, справедливості та пропорційності (співмірності) визначення розміру відшкодування, сформульованих Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, оскільки мета цієї норми - компенсація майнових втрат працівника, а не покарання роботодавця.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, відступаючи від висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладених у постанові від 06 грудня 2024 року у справі № 440/6856/22, сформулювала правовий висновок, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Визначаючись щодо розміру відшкодування, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР середній заробіток працівника визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).

Пунктом 2 Порядку № 100 встановлено, що для всіх інших випадків збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктами 5, 8 Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

Відповідно до довідки відповідача від 06.02.2026 № 64, грошове забезпечення позивача за останні два календарні місяці перед звільненням (квітень - травень 2018 року) становило 32 548,00 грн за 61 календарний день (30+31). Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача становить 533,57 грн (32 548,00 грн : 61 день).

Загальна сума грошового забезпечення, яка підлягала виплаті позивачу в день звільнення, становить 97 776,57 грн. Вона складається із суми, нарахованої та виплаченої при звільненні своєчасно (17 893,86 грн), та суми, виплаченої несвоєчасно (79 882,71 грн індексації грошового забезпечення, нарахованої на виконання рішення суду у справі № 560/13465/24).

Частка несвоєчасно виплаченої суми становить 81,70 % (79 882,71 грн : 97 776,57 грн х 100 %).

Розрахунок середнього грошового забезпечення за період затримки розрахунку, обчислений відповідно до наведеного вище поділу на два періоди, є таким:

- за період з 05.06.2018 по 18.07.2022 (1505 календарних днів, попередня редакція статті 117 КЗпП України, без обмеження строку) середнє грошове забезпечення становить 803 022,85 грн (533,57 грн х 1505 днів);

- за період з 19.07.2022 по 19.01.2023 (185 календарних днів, шестимісячне обмеження за чинною редакцією статті 117 КЗпП України) середнє грошове забезпечення становить 98 710,45 грн (533,57 грн х 185 днів).

Разом середнє грошове забезпечення за обидва періоди складає 901 733,30 грн (803 022,85 грн + 98 710,45 грн).

З огляду на вищезазначене, розмір відшкодування, обчислений пропорційно частці несвоєчасно виплаченої суми, складає 736 716,11 грн (901 733,30 грн х 81,70 %).

Разом з тим суд враховує, що і така порахована судом сума значно перевищує розмір несвоєчасно виплаченого позивачу грошового забезпечення (79 882,71 грн). Крім того, позивач з 04.06.2018 продовжила проходження служби в державній установі «Центр пробації» та отримувала там грошове забезпечення, що впливає на ймовірний розмір її майнових втрат, пов`язаних із затримкою розрахунку. Стягнення середнього заробітку у розмірі 736 716,11 грн при розмірі несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення в сумі 79 882,71 грн було б порушенням принципу розумності, справедливості та пропорційності.

Отже, при вирішенні цієї справи суд з`ясував, що істотність частки несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення (79 882,71 грн) у порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 05.06.2018 по 18.07.2022 та з 19.07.2022 по 19.01.2023 становить 8,86 % (79 882,71 : 901 733,30 х 100).

При цьому сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 8,86 %, розраховується таким чином: 533,57 грн (середньоденний заробіток позивача) х 8,86 % х 1690 (дні затримки розрахунку за два періоди) = 79 893,57 грн.

Отже, середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період з урахуванням принципу істотності частки становить 79 893,57 грн.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Визначений судом розмір відшкодування не перевищує розміру грошового забезпечення позивача за шість місяців, у межах якого позивач заявила свої вимоги (97 644,00 грн = 16 274,00 грн х 6 місяців).

Оскільки розмір належного позивачу середнього заробітку визначено судом, ефективним способом захисту її порушеного права є стягнення визначеної суми з відповідача на користь позивача, а не зобов`язання відповідача її нарахувати та виплатити.

Стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов`язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов`язкових платежів. Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а.

Відповідно до частини першої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення цього адміністративного позову.

Позивачем за подання позову немайнового характеру сплачено судовий збір у розмірі 1331,20 грн. Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Оскільки позовні вимоги немайнового характеру задоволено частково, понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору підлягають присудженню на її користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.06.2018 по 26.12.2025.

Стягнути з Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 79 893,57 грн, з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з Центрально-Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1331,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_1 )

Відповідач:Центрально-Західне міжрегіональне управління з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції (вул. Брацлавська, 2А,м. Вінниця,Вінницький р-н, Вінницька обл.,21001 , код ЄДРПОУ - 40867306)

Головуючий суддя В.К. Блонський