Рішення від 30 вересня 2026 р. у справі №560/1149/26 — Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/1149/26

РІШЕННЯ

іменем України

01 жовтня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Блонського В.К. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ), в якому просить:

1. Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 03.06.2023 по день фактичного розрахунку 23.12.2025 (включно).

2. Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 03.06.2023 по 03.12.2023, але не більше як за шість місяців.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що наказом ректора ІНФОРМАЦІЯ_2 від 29.05.2023 № 523-ос майора ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 02 червня 2023 року.

Позивач вказує, що при виключенні зі списків особового складу відповідач не здійснив з ним повного розрахунку. Зокрема, 23.12.2025 на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 10.11.2025 у справі № 560/7415/25 відповідач виплатив грошову компенсацію сум податку на доходи фізичних осіб, утриманого із суми компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення. Цим же платежем відповідач повернув надлишково утриманий військовий збір у розмірі 3,5 відсотка із сум, виплачених на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 14.11.2024 у справі № 560/12720/24. Загальна сума виплати становить 42 463,17 грн.

На думку позивача, остаточний розрахунок з ним проведено лише 23.12.2025, а тому наявні підстави для застосування до спірних правовідносин статей 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у редакції Закону № 2352-IX. Позивач вважає, що має право на середнє грошове забезпечення за шість місяців затримки, тобто з 03.06.2023 по 03.12.2023, без застосування принципу співмірності.

Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 26.01.2026 відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження. Цією ж ухвалою у відповідача витребувано документи щодо виплат, проведених позивачу при звільненні та на виконання рішень судів, а також довідку про середньоденний розмір грошового забезпечення позивача.

До суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування відзиву представник відповідача зазначає таке.

Компенсація податку на доходи фізичних осіб, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, а також утримання військового збору у зменшеному розмірі, на думку відповідача, мають фінансово-компенсаційний та податковий характер. Вони не входять до структури грошового забезпечення військовослужбовця, не є оплатою служби і не належать до виплат, які обов`язково проводяться на день звільнення. Тому їх несвоєчасна виплата, як вважає відповідач, не може бути підставою для відповідальності за статтею 117 КЗпП України.

Відповідач також зазначає, що позивач вже звертався до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за той самий період. У справі № 560/21145/23 йшлося про період з 03.06.2023 по 30.11.2023, у справі № 560/5371/24 - про період з 03.06.2023 по 02.12.2023. Позов у справі № 560/5371/24 задоволено частково, і це рішення виконано в повному обсязі. Враховуючи наведене, відповідач вважає, що повторне стягнення середнього заробітку за той самий період порушує розумний баланс інтересів сторін.

Крім того, відповідач стверджує, що норми КЗпП України не поширюються на правовідносини щодо проходження військової служби. Ці правовідносини, на думку відповідача, врегульовано спеціальним законодавством, зокрема Положенням про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженим Указом Президента України від 29.12.2009 № 1115/2009, та Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженою наказом МВС України від 25.06.2018 № 558.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд встановив такі обставини.

Позивач, ОСОБА_1 , проходив військову службу в Державній прикордонній службі України на посаді начальника відділення житлово-комунального забезпечення відділу тилового забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Наказом ректора Національної академії від 19.05.2023 № 485-ос майора ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за підпунктом «г» пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Наказом ректора Національної академії від 29.05.2023 № 523-ос позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Остаточною датою закінчення проходження військової служби визначено 02 червня 2023 року.

Відповідно до довідки Національної академії від 30.01.2026 щодо усіх нарахувань, проведених ОСОБА_1 на виконання рішень судів, у період з листопада 2023 року по грудень 2025 року позивачу виплачено 1 607 756,39 грн на виконання рішень Хмельницького окружного адміністративного суду. Серед цих виплат, зокрема:

- у лютому 2025 року - 246 052,65 грн на виконання рішення від 19.06.2024 у справі № 560/5371/24 та 197 503,13 грн на виконання рішення від 14.11.2024 у справі № 560/12720/24;

- у грудні 2025 року - 42 463,17 грн на виконання рішення від 10.11.2025 у справі № 560/7415/25.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 19.06.2024 у справі № 560/5371/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною невиплату ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок. Стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період несвоєчасного розрахунку в сумі 246052,65 грн (з вирішенням питання утримання податків, зборів та інших обов`язкових платежів відповідно до вимог закону). У задоволенні решти вимог позову відмовлено.

З мотивувальної частини цього рішення видно, що позивач пов`язував свої вимоги з виплатою 21.03.2024 суми 359018,41 грн на виконання рішення суду від 16.01.2024 у справі № 560/12319/23. Суд визначив днем початку періоду невиплати 03.06.2023 та обмежив період виплати шістьма місяцями (183 календарні дні), тобто період з 03.06.2023 по 02.12.2023. Середньоденне грошове забезпечення позивача суд визначив у розмірі 1344,55 грн, обчисливши його за квітень та травень 2023 року.

Рішення набрало законної сили 22.01.2025 і виконане відповідачем у лютому 2025 року, що підтверджується довідкою Національної академії від 30.01.2026.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 14.11.2024 у справі № 560/12720/24 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 29.06.2024. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 29.06.2024, починаючи з 01.02.2016 по день фактичної виплати - 29.06.2024. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Цим рішенням встановлено таке. На виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 18.12.2023 у справі № 560/12947/23 відповідач нарахував та виплатив позивачу грошове забезпечення 16.05.2024, 28.06.2024 та 29.06.2024 в сумі 306236,25 грн, 22274,09 грн та 22149,57 грн. Під час виплати заборгованості з індексації грошового забезпечення відповідач не нарахував та не виплатив позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати.

На виконання рішення суду у справі № 560/12720/24 відповідач у лютому 2025 року виплатив позивачу 197 503,13 грн, що підтверджується довідкою Національної академії від 30.01.2026.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 10.11.2025 у справі № 560/7415/25 позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо утримання податку на доходи фізичних осіб та військового збору у розмірі 5 відсотків із суми компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, виплаченої ОСОБА_1 на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 14.11.2024 у справі № 560/12720/24. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) провести грошову компенсацію сум податку на доходи фізичних осіб ОСОБА_1 , утриманого із суми компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, та повернути надлишково утриманий військовий збір в розмірі 3,5 відсотка, виплаченого на виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 14.11.2024 у справі № 560/12720/24.

Цим рішенням встановлено таке. На виконання рішення суду у справі № 560/12720/24 відповідач нарахував та виплатив позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення в розмірі 152077,41 грн. При цьому відповідач одночасно утримав податок на доходи фізичних осіб у розмірі 18% та військовий збір у розмірі 5%.

Згідно з випискою АТ КБ «ПриватБанк» по надходженнях на картковий рахунок позивача за 23.12.2025, цього дня від НАДПСУ надійшло 42 463,17 грн з призначенням платежу: 1002030;2800;ГЗ в/с зг. Рiш.Хмел.окруж.адмiн.суду по спр.№560/7415/25-10.11.2025р.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та відповідним доводам сторін, суд враховує таке.

Правовий статус, умови та порядок проходження військової служби військовослужбовцями Державної прикордонної служби України врегульовано такими актами: Закон України «Про Державну прикордонну службу України» від 03.04.2003 № 661-IV; Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII; Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затверджене Указом Президента України від 29.12.2009 № 1115/2009.

Порядок виплати грошового забезпечення визначає Інструкція про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затверджена наказом МВС України від 25.06.2018 № 558. Разом з тим, зазначеними спеціальними нормативно-правовими актами не врегульовано питання дати проведення остаточного розрахунку з військовослужбовцем при його звільненні (виключенні зі списків особового складу) та відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату такій особі належних їй сум.

Згідно з частиною п`ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Суд касаційної інстанції неодноразово доходив висновку, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі (зокрема, постанова Верховного Суду України від 17 липня 2015 року в справі № 21-8а15, постанови Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі № 806/1899/17, від 29 березня 2018 року у справі № 815/1767/17, від 31 жовтня 2019 року у справі № 2340/4192/18, від 22 червня 2023 року у справі № 380/152/20, від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22).

Спеціальне законодавство не передбачає дати проведення остаточного розрахунку та відповідальності відповідача за невиплату або несвоєчасну виплату військовослужбовцю всіх належних сум при звільненні. Тому до спірних відносин необхідно застосувати норми статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України. Доводи відповідача про непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців суд відхиляє. Ці доводи стосуються загального правового статусу військовослужбовця, а не конкретного, неврегульованого спеціальним законодавством, питання відповідальності за затримку остаточного розрахунку.

Відповідно до ч.1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022, положення статті 117 КЗпП України викладено у новій редакції.

За приписами ст. 117 КЗпП України в чинній редакції Закону № 2352-IX, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Позивача виключено зі списків особового складу з 02.06.2023, тобто після набрання чинності Законом № 2352-IX. Отже, весь період затримки розрахунку охоплюється дією статті 117 КЗпП України в чинній редакції, і підстави для поділу цього періоду на частини відсутні.

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22 зазначив, що належить також враховувати приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.

Обов`язок роботодавця, встановлений частиною першою статті 117 КЗпП України, настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу. Отже, для застосування цієї відповідальності суд має встановити, що несвоєчасно виплачена сума належала працівникові на день звільнення.

Вирішуючи питання щодо правової природи суми, виплаченої позивачу 23.12.2025, суд встановив, що 42 463,17 грн виплачено позивачу 23.12.2025 на виконання рішення суду у справі № 560/7415/25. Ця сума складається з двох частин. Перша - грошова компенсація податку на доходи фізичних осіб, утриманого із суми компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення. Друга - повернутий надлишково утриманий військовий збір у розмірі 3,5 відсотка. Обидві частини стосуються компенсації, виплаченої на виконання рішення суду у справі № 560/12720/24.

Відповідно до частини четвертої статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частиною сьомою статті 78 КАС України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

У рішенні від 10.11.2025 у справі № 560/7415/25 суд дійшов висновку, що компенсація втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення є складовою грошового забезпечення військовослужбовця. Тому при її нарахуванні та виплаті має бути проведена одночасна компенсація суми податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку № 44.

Водночас для застосування статті 117 КЗпП України визначальним є не саме віднесення виплати до структури грошового забезпечення. Визначальним є те, чи належала ця виплата звільненому працівникові на день звільнення, тобто чи мала вона бути виплачена у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-III (далі - Закон № 2050-III) виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Згідно з пунктом 4 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (далі - Порядок № 44), виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Рішенням суду у справі № 560/12720/24, яке набрало законної сили, встановлено таке. Заборгованість з індексації грошового забезпечення відповідач виплатив позивачу 16.05.2024, 28.06.2024 та 29.06.2024 на виконання рішення суду у справі № 560/12947/23. Отже, обов`язок відповідача виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів за статтею 4 Закону № 2050-III виник у зв`язку з виплатою цієї заборгованості, тобто не раніше травня-червня 2024 року.

Рішенням суду у справі № 560/7415/25 встановлено, що податок на доходи фізичних осіб та військовий збір відповідач утримав саме з суми цієї компенсації під час її виплати на виконання рішення у справі № 560/12720/24. Ця виплата відбулася у лютому 2025 року. Отже, обов`язок відповідача провести одночасну компенсацію податку на доходи фізичних осіб за пунктом 4 Порядку № 44 і утримати військовий збір у належному розмірі також виник лише тоді.

Таким чином, жодна зі складових суми 42 463,17 грн не існувала станом на день виключення позивача зі списків особового складу 02.06.2023. Право позивача на ці суми виникло після звільнення, внаслідок виплати інших несвоєчасно виплачених сум. Тому вони не є належними звільненому працівникові сумами, які підлягали виплаті у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

Крім того, суд враховує, що компенсація втрати частини доходів та похідні від неї суми є наслідком несвоєчасної виплати індексації грошового забезпечення. Затримка виплати належних позивачу на день звільнення сум уже стала підставою для стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні рішенням суду у справі № 560/5371/24. Стягнення середнього грошового забезпечення ще й у зв`язку з несвоєчасною виплатою похідних від цієї затримки сум призвело б до повторного застосування відповідальності за те саме порушення.

З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку, що виплата позивачу 23.12.2025 суми 42 463,17 грн не є остаточним розрахунком при звільненні у розумінні статей 116, 117 КЗпП України. Тому несвоєчасність цієї виплати не утворює підстав для стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.

Крім того, суд враховує, що частина перша статті 117 КЗпП України в чинній редакції пов`язує обов`язок роботодавця з виплатою середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при одному звільненні є єдиною. За чинною редакцією цієї норми вона обмежена середнім заробітком за шість місяців, обчислених від дня, наступного за днем звільнення. Кількість несвоєчасно виплачених сум і кількість судових рішень, на виконання яких такі суми виплачено, цей граничний період не збільшують.

Затримка розрахунку з позивачем почалася 03.06.2023. Рішенням суду від 19.06.2024 у справі № 560/5371/24, яке набрало законної сили, на користь позивача вже стягнуто середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 246052,65 грн. Ця сума обчислена за 183 календарні дні, тобто за період з 03.06.2023 по 02.12.2023, а отже, за весь шестимісячний період, визначений частиною першою статті 117 КЗпП України. Вказане рішення відповідач виконав у лютому 2025 року.

Заявлений у цій справі період з 03.06.2023 по 03.12.2023 повністю охоплює період, за який середнє грошове забезпечення вже стягнуто, і на один день виходить за межі шестимісячного обмеження. Те, що позивач пов`язує нову вимогу з іншою несвоєчасно виплаченою сумою, не змінює того, що йдеться про той самий період затримки розрахунку при одному звільненні. Повторне стягнення середнього грошового забезпечення за цей період означало б подвійне застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, і виходило б за межі встановленого законодавцем шестимісячного обмеження.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Позивач пов`язує свої вимоги виключно з виплатою 23.12.2025 суми 42 463,17 грн. З огляду на зазначене, суд оцінює спірні правовідносини саме в цих межах. Підстав для виходу за межі позовних вимог суд не вбачає.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін і оцінивши докази, надані суб`єктом владних повноважень та позивачем, суд дійшов висновку, що відповідач довів відсутність підстав для нарахування та виплати позивачу середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у зв`язку з виплатою 23.12.2025 суми 42 463,17 грн. Тому в задоволенні адміністративного позову потрібно відмовити.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а в задоволенні позову відмовлено, підстав для розподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 )про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 )

Відповідач:ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 )

Головуючий суддя В.К. Блонський