Рішення від 30 вересня 2026 р. у справі №560/17459/26 — Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/17459/26

РІШЕННЯ

іменем України

01 жовтня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Печеного Є.В., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Шепетівського відділу державної виконавчої служби у Шепетівському районі Хмельницької області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до суду з позовом, у якому просить: визнати протиправною та скасувати відмову Шепетівського відділу державної виконавчої служби у Шепетівському районі Хмельницької області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі – відповідач) у знятті арешту з коштів ОСОБА_1 , оформлену листом від 18 серпня 2026 року «Про надання інформації»; зобов`язати Шепетівський відділ державної виконавчої служби у Шепетівському районі Хмельницької області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України зняти арешт, накладений постановами від 06 липня 2026 року у виконавчому провадженні №81081342 та від 07 липня 2026 року у виконавчому провадженні №81081518, а надалі врахований у зведеному виконавчому провадженні №81671262, з коштів ОСОБА_1 , що зберігаються на рахунку IBAN НОМЕР_1 в АТ «ОТП БАНК».

Ухвалою суду від 07.09.2026 відкрито провадження в адміністративній справі; ухвалено розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження; призначене судове засідання на 18.09.2026 р. о 12:00 год.

Ухвалою суду від 18.09.2026 відкладений судовий розгляд адміністративної справи №560/17459/26; призначене наступне судове засідання на 01.10.2026 р. о 10:00 год.

Згідно із позовом, позивач позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити повністю з таких підстав.

Позивач вважає відмову відповідача протиправною, оскільки на момент її прийняття державний виконавець мав документи, які, на думку позивача, підтверджували, що рахунок в АТ «ОТП БАНК» використовується для отримання грошового забезпечення військовослужбовця, а в межах виконавчого провадження вже було застосовано передбачений законом спосіб звернення стягнення на доходи - щомісячне відрахування 20% доходу.

Позивач зазначає, що рахунок НОМЕР_1 є поточним картковим рахунком, який використовується як рахунок для реалізації зарплатного проєкту.

Стверджує, що, водночас, довідка банку визначає цей картковий рахунок як універсальний і такий, що передбачає можливість зарахування пенсійних виплат, соціальних виплат та заробітної плати.

Позивач посилається на те, що він проходить військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_2 , що підтверджується витягом із наказу командира військової частини.

Також позивач зазначає, що виписка по рахунку містить зарахування від ВЧ НОМЕР_2 у сумі 17 433,46 грн, а також відображає арешт коштів у сумі 61 892,19 грн.

Вказує, що, крім того, постановою державного виконавця від 22.07.2026 у ВП №81081518 звернуто стягнення на доходи боржника, які він отримує у військовій частині НОМЕР_2 , шляхом щомісячного відрахування 20% доходів після утримання податків, зборів та єдиного внеску.

На думку позивача, одночасне збереження арешту коштів на рахунку і відрахування 20% доходу призводить до подвійного обмеження майнових прав, блокує залишок грошового забезпечення після відрахувань у межах, дозволених законом, і суперечить статтям 59, 70, 73 Закону України «Про виконавче провадження».

Відповідач подав відзив на адміністративний позов, у якому просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі з огляду на таке.

Зазначає, що позивач просить суд визнати незаконними дії державного виконавця у ВП №81081518 та ВП №81081342 у частині винесення постанов про арешт коштів боржника від 06.07.2026 та 07.07.2026.

Відповідач заперечує проти позову та вважає заявлені вимоги необґрунтованими, оскільки, на його думку, у позові не зазначено норми закону, якій суперечать відповідні процесуальні документи.

Відповідач посилається на те, що на примусовому виконанні у відділі перебуває зведене виконавче провадження №81671262 від 05.08.2026 щодо ОСОБА_1 , до складу якого входять два виконавчі провадження: ВП №81081818, відкрите за постановою №0179/40000/17 від 28.02.2018 про стягнення боргу у розмірі 635 645,84 грн, та ВП №81081342, відкрите за постановою №0217/40000/17 від 05.04.2018 про стягнення штрафу у розмірі 55 929,27 грн.

Суд звертає увагу, що у відзиві, як і в листі від 18.08.2026, зазначено номер ВП №81081818, однак з інших матеріалів справи вбачається, що йдеться про ВП №81081518.

Відповідач зазначає, що 06.07.2026 та 07.07.2026, керуючись статтею 56 Закону України «Про виконавче провадження», державним виконавцем винесено постанови про арешт коштів боржника.

За твердженням відповідача, арешт накладено на кошти боржника, крім коштів, що містяться на рахунках, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом; постанови направлено на виконання до банківських установ.

Відповідач також зазначає, що від банківських установ не надходили відомості, які підтверджують, що на кошти, які перебувають на рахунку боржника, заборонено звертати стягнення.

Окремо відповідач посилається на те, що 10.07.2026 за вх. №6460/01 у відділі зареєстровано заяву ОСОБА_1 про визначення поточного рахунку в банку для здійснення видаткових операцій, у якій боржник зазначив рахунок, відкритий в АТ «ОТП БАНК».

Відповідач вказує, що на підставі пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» та розділу XIX Інструкції з організації примусового виконання рішень фізичні особи - боржники, на кошти яких накладено арешт, можуть на період воєнного стану здійснювати видаткові операції з визначеного поточного рахунку в межах двох розмірів мінімальної заробітної плати на місяць.

Стверджує, що у зв`язку з цим 10.07.2026 державним виконавцем винесено відповідну постанову, яку скеровано до банку до виконання.

Також відповідач зазначає, що станом на день подання відзиву боржником рішення за виконавчими документами не виконано, а жодна виконавча дія чи процесуальний документ у межах відповідних виконавчих проваджень сторонами не оскаржувалися.

У судове засідання 01.10.2026 сторони не з`явилися, надали клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

На підставі ч. 9 ст. 205 КАС України, справа розглянута у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

22.05.2026 державним виконавцем відкрито виконавче провадження №81081342 з виконання постанови №0217/40000/17 від 05.04.2018, виданої Державною фіскальною службою України, про стягнення з ОСОБА_1 штрафу 55 929,27 грн.

22.05.2026 державним виконавцем відкрито виконавче провадження №81081518 з виконання постанови №0179/40000/17 від 28.02.2018, виданої Державною фіскальною службою України, про стягнення з ОСОБА_1 залишку нестягненої суми боргу 635 645,84 грн.

06.07.2026 у ВП №81081342 винесено постанову про арешт коштів боржника.

Арешт накладено на грошові кошти, зокрема електронні гроші, на відкритих і майбутніх рахунках, крім коштів на рахунках зі спеціальним режимом використання та коштів, накладення арешту або звернення стягнення на які заборонено законом.

Межа арешту визначена у сумі 61 892,19 грн.

07.07.2026 у ВП №81081518 винесено постанову про арешт коштів боржника.

Арешт накладено на грошові кошти, зокрема електронні гроші, на відкритих і майбутніх рахунках, крім коштів на рахунках зі спеціальним режимом використання та коштів, накладення арешту або звернення стягнення на які заборонено законом.

Межа арешту визначена у сумі 699 580,43 грн.

06.07.2026 АТ «ОТП БАНК» видало довідку, за змістом якої ОСОБА_1 має відкритий у банку картковий рахунок, що є поточним картковим рахунком і використовується як рахунок для реалізації зарплатного проєкту.

При цьому, у довідці зазначено, що картковий рахунок є універсальним і передбачає можливість зарахування пенсійних виплат, соціальних виплат та заробітної плати.

Виписка по рахунку за період 01.05.2026-06.07.2026 містить зарахування від ВЧ НОМЕР_2 у сумі 17 433,46 грн, яке позивач пов`язує з виплатою грошового забезпечення.

Водночас, ця виписка містить також інші операції, зокрема зарахування переказу MoneySend у сумі 1 000 грн.

Витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_2 підтверджується, що ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, у військовій частині НОМЕР_2 .

10.07.2026 за вх. №6460/01 у Шепетівському відділі ДВС зареєстровано заяву ОСОБА_1 про визначення поточного рахунку в банку для здійснення видаткових операцій, у якій боржник зазначив рахунок, відкритий в АТ «ОТП БАНК».

10.07.2026 державним виконавцем винесено постанову про визначення такого рахунку для здійснення видаткових операцій у порядку пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» та скеровано її до банку до виконання.

22.07.2026 державний виконавець у ВП №81081518 виніс постанову про звернення стягнення на доходи боржника.

У постанові встановлено, що боржник отримує дохід у військовій частині НОМЕР_2 , і визначено здійснювати щомісячне відрахування 20% доходів після утримання податків, зборів та єдиного внеску.

03.08.2026 представниця боржника звернулася до державного виконавця із заявою про скасування арештів і зняття арешту з коштів на рахунку в АТ «ОТП БАНК».

У заяві зазначено, що арешт накладено на зарплатний рахунок, на який надходить грошове забезпечення військовослужбовця, а у ВП №81081518 уже винесено постанову про 20% відрахування з доходів.

У прохальній частині заяви представниця боржника просила скасувати постанови про арешт коштів від 06.07.2026 та 07.07.2026 у частині арешту рахунку НОМЕР_1 в АТ «ОТП БАНК» і зняти арешт з коштів на цьому рахунку.

До заяви були додані, зокрема, копія виписки по картці від 06.07.2026, копія довідки банку від 06.07.2026 та копія наказу.

Заява представниці боржника від 03.08.2026 була зареєстрована у відповідача 13.08.2026 за вх. №7678/01.

18.08.2026 Шепетівський відділ ДВС листом «Про надання інформації» відмовив у знятті арешту, посилаючись на те, що від банківських установ не надходили відомості, які підтверджують заборону звернення стягнення на кошти боржника, та зазначив про відсутність законних підстав для зняття арешту.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Також суд вказує на те, що адміністративний суд перевіряє рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень ретроспективно, тобто зважаючи на ті обставини, які існували у минулому на момент прийняття оспорюваного рішення, вчинення дій або бездіяльності.

Отже, суд, оцінюючи оспорювані рішення, дії або бездіяльність виходить лише з тих мотивів, якими керувався суб`єкт владних повноважень при прийнятті рішень, вчиненні дій або бездіяльності.

Такий підхід неодноразово відображений у практиці Верховного Суду при вирішенні публічно-правових спорів, зокрема, у постанові від 21.05.2019 у справі № 0940/1240/18.

За ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Щодо строку звернення позивача до суду у цій справі, суд зазначає про таке.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 КАС України, позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.

Верховний Суд у постанові від 30.01.2025 у справі №340/1899/24 також виходив із того, що частини перша і друга статті 287 КАС України встановлюють спеціальний десятиденний строк для оскарження рішень, дій або бездіяльності органу ДВС.

Так, оскаржувану відмову оформлено листом від 18.08.2026.

Первинну позовну заяву з тим самим предметом і підставами позивачем було подано до Хмельницького окружного адміністративного суду, однак ухвалою від 01.09.2026 у справі №560/16758/26 позовну заяву повернуто у зв`язку з відсутністю власноручного підпису адвоката на ордері.

При цьому, суд зазначив, що повернення позову не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду.

Повторне звернення здійснено 03.09.2026 через систему «Електронний суд», тобто без невиправданої затримки після повернення первинного позову.

З огляду на викладене, суд визнає причини можливого пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними та поновлює ОСОБА_1 строк звернення до суду з цим позовом.

Підстав для залишення позову без руху після відкриття провадження суд не встановив, оскільки позивач заявив клопотання про поновлення строку, навів причини такого поновлення, а наявні матеріали дають суду можливість вирішити це питання при ухваленні рішення по суті.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин), під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 18 Закону №1404-VIII, виконавець зобов`язаний, серед іншого, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

За змістом частини другої статті 48 Закону №1404-VIII, стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

Забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, кошти на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, кошти на електронних рахунках платників акцизного податку, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15-1 Закону України "Про електроенергетику", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 26-1 Закону України "Про теплопостачання", статті 18-1 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до пункту 1 частини другої статті 8 Закону України "Про компенсацію за пошкодження та знищення окремих категорій об`єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, та Державний реєстр майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України", на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України "Про впорядкування питань, пов`язаних із забезпеченням ядерної безпеки", на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.

Арешт на майнові права у вигляді майнових прав у внутрішній системі обліку особи, яка провадить клірингову діяльність, накладається в порядку, встановленому статтею 64 Закону України "Про ринки капіталу та організовані товарні ринки".

Не допускається накладення арешту на кошти, що знаходяться в Національному банку України або інших банках на рахунках, відкритих Центральному депозитарію цінних паперів та/або кліринговим установам для забезпечення здійснення грошових розрахунків.

Не допускається накладення арешту, звернення стягнення за власними зобов`язаннями Центрального депозитарію цінних паперів як суб`єкта господарювання на кошти, що знаходяться в Національному банку України або інших банках на рахунках, відкритих Центральному депозитарію цінних паперів для забезпечення виплати доходів за цінними паперами, при погашенні боргових цінних паперів чи при здійсненні емітентом інших корпоративних операцій, що передбачають виплату коштів.

Не допускається накладення арешту, звернення стягнення на кошти, що отримуються (утримуються) небанківським надавачем платіжних послуг на розрахунковому рахунку, відкритому банком небанківському надавачу платіжних послуг для виконання платіжних операцій, за зобов`язаннями такого небанківського надавача платіжних послуг перед будь-яким кредитором, крім звернення стягнення за зобов`язаннями цього небанківського надавача платіжних послуг перед користувачем, за умови що таке зобов`язання пов`язано з наданням ним платіжних послуг такому користувачу. Порядок звернення стягнення на кошти, що знаходяться на розрахункових рахунках небанківських надавачів платіжних послуг, встановлюється Національним банком України.

Частина третя статті 52 Закону №1404-VIII передбачає, що не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що знаходяться на рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, небанківські надавачі платіжних послуг, емітенти електронних грошей, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про накладення арешту на кошти, що знаходяться на таких рахунках, зобов`язані повернути постанову виконавця без виконання в частині накладення арешту на такі кошти, що знаходяться на рахунках, із зазначенням причини її повернення.

За частинами першою і другою статті 56 Закону №1404-VIII, арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису.

Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.

Наявність накладеного виконавцем у процесі виконавчого провадження арешту державного або комунального майна, крім арешту, накладеного у кримінальному провадженні, не перешкоджає продажу шляхом приватизації єдиного майнового комплексу державного або комунального підприємства, до складу якого входить таке майно.

Наявність накладеного виконавцем у процесі виконавчого провадження арешту, крім арешту, накладеного за рішенням суду, майна державного підприємства, комунального підприємства, спільного комунального підприємства, приватного підприємства, іноземного підприємства, дочірнього підприємства, підприємства об`єднання громадян, підприємства споживчої кооперації, у тому числі закріпленого за боржником на праві господарського відання або на праві оперативного управління, не є перешкодою для внесення такого майна до статутного капіталу юридичної особи, створеної шляхом перетворення такого підприємства.

Відповідно до абзацу другого частини другої статті 59 Закону №1404-VIII, виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника та/або з електронних грошей, які знаходяться на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку, небанківських надавачів платіжних послуг документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктами 10, 15 частини першої статті 34 цього Закону.

Відповідно до ч. 5 ст. 13 цього Закону, постанова про зняття арешту виноситься виконавцем не пізніше наступного робочого дня після надходження до нього документів, що підтверджують наявність підстав, передбачених частиною четвертою статті 59 цього Закону, та надсилається в той самий день органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.

За пунктом 1 частини четвертої статті 59 Закону №1404-VIII, підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є, зокрема: отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом.

Відповідно до частини першої статті 70 Закону №1404-VIII, розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

За абзацом п`ятим частини другої статті 70 Закону №1404-VIII, за іншими видами стягнень може бути відраховано не більш як 20 відсотків пенсії.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 73 Закону №1404-VIII, стягнення не здійснюється також із сум вихідної допомоги в разі звільнення (виходу у відставку) з військової служби, служби в поліції та Державної кримінально-виконавчої служби України, а також грошового забезпечення, що не має постійного характеру, та в інших випадках, передбачених законом.

При цьому, суд зазначає, що стаття 73 Закону №1404-VIII має значення у цій справі лише в частині можливого надходження на цей самий рахунок окремих виплат, на які законом прямо заборонено звернення стягнення.

Водночас, щодо регулярного грошового забезпечення позивача визначальним є обмеження розміру відрахувань, установлене статтею 70 Закону №1404-VIII.

За абзацом першим частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (далі – Закон №2011-XII у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

А за частиною другою статті 9 цього закону, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.04.2022 у справі №756/8815/20, провадження №14-218цс21 сформулювала правовий висновок щодо арешту коштів заробітної плати боржника, які перебувають на рахунку.

Велика Палата зазначила, що обмеження звернення стягнення на кошти заробітної плати, які перебувають на рахунку боржника, стосується категорії коштів на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом; також у цій постанові сформульовано висновок, що арешт коштів заробітної плати після фактичного здійснення утримань або поза межами дозволених законом розмірів відрахувань має бути знятий.

Велика Палата Верховного Суду також виходила з того, що якщо на стадії накладення арешту виконавець не встановив правової природи коштів, арешт має бути знятий після отримання відповідного повідомлення банку або заяви боржника з документами, які підтверджують правовий статус коштів.

Цей правовий висновок надалі застосовувався судами при вирішенні спорів щодо арешту коштів із захищеним правовим режимом.

Водночас, суд враховує, що вказаний правовий висновок стосується саме коштів, які мають захищений правовий режим, а не будь-яких коштів, що можуть обліковуватися на універсальному картковому рахунку.

За відсутності інформації про спеціальний режим рахунку або характер коштів виконавець може накласти арешт, однак це не звільняє його від обов`язку реагувати на подальше документальне підтвердження правового режиму коштів.

Щодо листів-відмов суд враховує, що Верховний Суд розмежовує ситуації, коли лист є лише інформаційним повідомленням, і ситуації, коли лист фактично містить остаточну владну позицію суб`єкта владних повноважень.

У постанові від 04.02.2019 у справі №823/1121/16 Верховний Суд розглядав відмову, викладену в листі, та дійшов висновку, що неналежна форма такої відповіді не повинна позбавляти особу судового захисту; належним способом захисту може бути, зокрема, зобов`язання суб`єкта владних повноважень належно розглянути заяву.

У постанові від 18.02.2025 у справі №640/7827/22 Верховний Суд розглядав спір, предметом якого була відмова органу ДВС, оформлена листом; у цій справі судами досліджувалася вимога про визнання протиправною відмови, оформленої листом.

Це підтверджує можливість судового контролю за відмовою, викладеною у листі, якщо такий лист містить остаточну позицію органу щодо заявленого питання.

Щодо меж судового втручання у повноваження суб`єкта владних повноважень суд враховує підхід Верховного Суду, викладений, зокрема, у постанові від 16.05.2019 у справі №821/925/18: якщо для прийняття рішення на користь особи виконано всі передбачені законом умови і закон не залишає органу права на розсуд, суд може зобов`язати відповідача прийняти рішення або вчинити дію на користь позивача. Якщо ж суб`єкт владних повноважень не перевірив усі юридично значущі умови, належним способом захисту є зобов`язання повторно вирішити питання з урахуванням правової оцінки суду.

Щодо належності обраного позивачем способу захисту в спірних правовідносинах, суд зазначає про таке.

Позовна вимога сформульована як вимога про визнання протиправною та скасування відмови відповідача у знятті арешту з коштів, оформленої листом від 18.08.2026 «Про надання інформації».

Суд зазначає, що лист від 18.08.2026 не є лише інформаційним повідомленням.

Із його змісту вбачається, що відповідач розглянув заяву представниці боржника про зняття арешту із зарплатного рахунку та дійшов остаточного висновку про відсутність законних підстав для зняття арешту.

Отже, такий лист фактично містить владну відмову у задоволенні заяви боржника.

Тому ця відмова впливає на права та інтереси позивача і може бути предметом судового контролю.

Разом з тим, суд враховує, що рішення виконавця під час виконавчого провадження мають прийматися у формах, визначених законом.

Тому оформлення відмови інформаційним листом не може погіршувати становище боржника та позбавляти його права на судовий захист, однак саме по собі не означає, що такий лист необхідно скасовувати як окремий індивідуальний акт.

З огляду на це суд вважає належним способом захисту визнання протиправною відмови відповідача, оформленої листом від 18.08.2026, та зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву представника боржника у належному порядку.

Із приводу ретроспективної перевірки правомірності відмови, суд вказує на таке.

Суд перевіряє правомірність оскаржуваної відмови ретроспективно, тобто виходячи з тих обставин, які існували на момент її прийняття, та з тих мотивів, якими відповідач реально керувався при її прийнятті.

Так, на момент складення і підписання листа від 18.08.2026 відповідач мав у своєму розпорядженні: заяву представниці боржника про скасування арештів; довідку АТ «ОТП БАНК» від 06.07.2026; виписку по картковому рахунку від 06.07.2026; копію наказу щодо проходження позивачем військової служби; власну постанову державного виконавця від 22.07.2026 про звернення стягнення на доходи боржника у військовій частині НОМЕР_2 із визначенням 20% щомісячного відрахування.

Водночас, єдиним фактичним мотивом відмови було те, що від банківських установ не надходили відомості, які підтверджують заборону звернення стягнення на кошти боржника.

Суд також враховує, що додаткові доводи, наведені відповідачем у відзиві, можуть бути оцінені судом як позиція сторони у справі, однак вони не можуть замінити мотиви, фактично покладені відповідачем в основу оскаржуваної відмови від 18.08.2026.

Оскаржуваний лист був мотивований саме ненадходженням від банківських установ відомостей про заборону звернення стягнення на кошти боржника та посиланням на частину четверту статті 59 Закону України «Про виконавче провадження».

Такий мотив суд вважає неповним і юридично помилковим з огляду на таке.

Так, Закон України «Про виконавче провадження» не пов`язує можливість зняття арешту виключно з повідомленням банку.

Пункт 1 частини четвертої статті 59 Закону №1404-VIII передбачає як підставу для зняття арешту отримання документального підтвердження того, що звернення стягнення на відповідні кошти заборонено законом.

Висновок Великої Палати Верховного Суду у справі №756/8815/20 також виходить із того, що підставою для зняття арешту можуть бути не лише документи банку, а й заява боржника з документами, які підтверджують правовий статус коштів.

Отже, відповідач був зобов`язаний оцінити документи, подані боржником, та перевірити, чи підтверджують вони, що арешт охоплює кошти, на які заборонено звернення стягнення або які залишаються після відрахувань у межах, дозволених законом.

Щодо доводів відповідача, викладених у відзиві, суд виходить із таких міркувань.

Суд враховує доводи відповідача, викладені у відзиві, однак зазначає, що вони не спростовують висновку про протиправність оскаржуваної відмови.

Насамперед суд звертає увагу, що відповідач у відзиві фактично зосереджується на правомірності постанов про арешт коштів від 06.07.2026 та 07.07.2026, зазначаючи, що позивач оскаржує дії державного виконавця щодо винесення цих постанов.

Водночас, суд звертає увагу на те, що предметом судового контролю у цій справі є не первинна правомірність постанов про арешт як самостійних актів, а правомірність відмови відповідача від 18.08.2026 у знятті арешту після отримання заяви представника боржника від 03.08.2026 та доданих до неї документів.

Довід відповідача про те, що постанови про арешт коштів містили застереження щодо коштів, накладення арешту або звернення стягнення на які заборонено законом, не є достатнім для висновку про правомірність подальшої відмови від 18.08.2026.

Таке застереження в постанові про арешт саме по собі не звільняло відповідача від обов`язку оцінити документи, подані боржником разом із заявою про зняття арешту.

Довід відповідача про ненадходження від банківських установ відомостей щодо заборони звернення стягнення на кошти боржника фактично відтворює мотив, наведений у листі від 18.08.2026.

У той же час, цей довід не спростовує обов`язку відповідача оцінити документи, подані боржником, оскільки за вказаним вище висновком Великої Палати Верховного Суду арешт коштів із захищеним правовим режимом може бути знятий не лише на підставі повідомлення банку, а й на підставі заяви боржника з документами.

Посилання відповідача на постанову від 10.07.2026 про визначення поточного рахунку для здійснення видаткових операцій у межах пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» не спростовує висновку суду про те, що заява представника боржника від 03.08.2026 про зняття арешту потребувала окремого розгляду з оцінкою поданих до неї документів.

Така постанова стосується тимчасового механізму здійснення боржником видаткових операцій із визначеного рахунку у період воєнного стану в межах встановленого законом ліміту; однак вона не є вирішенням заяви від 03.08.2026 про зняття арешту з коштів, які, за твердженням позивача, мають правовий режим грошового забезпечення військовослужбовця після відрахувань у межах, дозволених законом.

Водночас, зазначена обставина має значення для оцінки поведінки відповідача, оскільки підтверджує, що відповідач ще до прийняття оскаржуваної відмови знав про рахунок позивача в АТ «ОТП БАНК» та вчиняв щодо нього окремі виконавчі дії.

Довід відповідача про те, що боржником рішення за виконавчими документами не виконано, не є спірним і не впливає на вирішення цієї справи, оскільки позивач не заперечує сам факт існування виконавчих проваджень та боргу, а оскаржує саме відмову відповідача зняти арешт із коштів на рахунку після подання документів про правовий режим цих коштів.

Так само довід відповідача про те, що виконавчі дії та процесуальні документи у відповідних виконавчих провадженнях раніше не оскаржувалися, не є підставою для відмови у позові, оскільки предметом розгляду є відмова від 18.08.2026, а не первинне оскарження постанов про арешт від 06.07.2026 та 07.07.2026.

Отже, аргументи відповідача, викладені у відзиві, не спростовують висновку суду, що при розгляді заяви представниці боржника від 03.08.2026 відповідач обмежився формальним посиланням на відсутність повідомлення банку та не надав оцінки документам, які були додані до заяви боржника.

Із приводу правового режиму коштів на рахунку позивача, суд зазначає про таке.

Суд не ототожнює сам факт відкриття карткового рахунку для зарплатного проєкту з безумовною забороною звернення стягнення на всі кошти, що обліковуються на такому рахунку.

Так, довідка банку підтверджує, що рахунок використовується як рахунок для реалізації зарплатного проєкту, але одночасно визначає його як універсальний картковий рахунок, що передбачає можливість зарахування різних видів виплат.

Крім того, виписка по рахунку містить не лише зарахування від ВЧ НОМЕР_2 , а й інші операції, зокрема зарахування переказу MoneySend у сумі 1 000 грн.

Тому матеріали справи не дають підстав для висновку, що всі кошти на рахунку незалежно від їх походження мають захищений правовий режим.

Водночас, матеріали справи підтверджують, що на рахунок позивача надходили кошти від військової частини НОМЕР_2 , які позивач пов`язує з виплатою грошового забезпечення, а державний виконавець сам встановив отримання позивачем доходу у ВЧ НОМЕР_2 та визначив 20% щомісячне відрахування з такого доходу.

За таких обставин, відповідач був зобов`язаний перевірити, чи призводить збереження арешту до фактичного блокування коштів, які становлять грошове забезпечення військовослужбовця після здійснення відрахувань у межах, дозволених законом.

Матеріали справи, наявні у суду, не містять банківської виписки станом на 18.08.2026, яка б давала можливість встановити точний залишок коштів на рахунку на дату відмови, джерело походження кожної частини такого залишку та суму, яка становила саме грошове забезпечення військовослужбовця після фактичного здійснення допустимих законом відрахувань.

З цієї причини суд не має достатніх підстав для безумовного зобов`язання відповідача зняти арешт з усіх коштів на рахунку позивача.

Щодо меж повноважень відповідача та належного способу захисту у спірних правовідносинах, суд вказує на таке.

Суд зазначає, що відповідач не має дискреції щодо зняття арешту з коштів після документального підтвердження того, що звернення стягнення на такі кошти заборонено законом або що арешт охоплює кошти після здійснення відрахувань у межах, дозволених законом.

У такому випадку Закон України «Про виконавче провадження» визначає єдиний правомірний варіант поведінки виконавця - зняття арешту з відповідних коштів.

Неперевірка відповідачем фактичних передумов для зняття арешту не створює для нього дискреції та не може виправдовувати відмову.

Навпаки, така неперевірка свідчить про протиправність оскаржуваної відмови, оскільки відповідач не виконав обов`язку оцінити подані боржником документи.

Разом з тим, у цій справі суд перевіряє правомірність відмови відповідача від 18.08.2026, а не самостійно встановлює поточний склад коштів на рахунку позивача чи їх походження після цієї дати.

Матеріали справи підтверджують, що відповідач не здійснив належної оцінки документів, поданих боржником, і фактично відмовив лише з мотиву ненадходження повідомлення банку.

Матеріали справи не містять банківської виписки станом на 18.08.2026, яка б давала можливість суду встановити точний залишок коштів на рахунку, джерело походження кожної частини такого залишку та суму, яка становила саме грошове забезпечення військовослужбовця після фактичного здійснення допустимих законом відрахувань.

Тому підставою для обрання способу захисту у вигляді повторного розгляду заяви є не наявність у відповідача дискреції, а те, що відповідач не перевірив юридично значущі обставини та не прийняв належного мотивованого рішення за заявою боржника.

Такий підхід відповідає сталій практиці Верховного Суду, за якою у разі неперевірки органом усіх визначених законом умов суд зобов`язує орган повторно вирішити питання з урахуванням правової оцінки суду.

За результатами повторного розгляду відповідач зобов`язаний оцінити документи, подані боржником, перевірити правовий режим коштів на рахунку IBAN НОМЕР_1 в АТ «ОТП БАНК» та прийняти рішення у формі й порядку, передбачених Законом України «Про виконавче провадження».

При цьому, відсутність повідомлення банку сама по собі не є достатньою підставою для відмови у знятті арешту, якщо боржник подав документи, які підтверджують правовий режим відповідних коштів.

Такий спосіб захисту відповідає частині другій статті 245 КАС України, не виходить за межі спірних правовідносин і забезпечує ефективне поновлення порушеного права без звільнення від арешту коштів, правовий режим яких судом не встановлено.

З огляду на викладене вище, за результатами розгляду справи, суд дійшов висновку, що відповідач, розглядаючи заяву представниці боржника від 03.08.2026 про зняття арешту, не надав належної оцінки поданим документам, формально обмежився посиланням на відсутність повідомлення банку та не перевірив, чи призводить збереження арешту до блокування коштів, які становлять грошове забезпечення військовослужбовця після здійснення відрахувань у межах, дозволених законом.

Доводи відзиву про правомірність первинних постанов про арешт, наявність у них застереження щодо коштів, на які заборонено звернення стягнення, визначення боржником поточного рахунку для здійснення видаткових операцій та невиконання боржником виконавчих документів не спростовують протиправності відмови від 18.08.2026, оскільки не підтверджують, що відповідач при розгляді заяви від 03.08.2026 оцінив подані боржником документи та перевірив правовий режим коштів на рахунку.

Тому відмова відповідача, оформлена листом від 18.08.2026 «Про надання інформації», є протиправною.

Разом з тим, суд не має достатніх підстав для безумовного зобов`язання відповідача зняти арешт з усіх коштів, що зберігаються на рахунку позивача в АТ «ОТП БАНК», оскільки матеріали справи не дають можливості визначити точний склад і правовий режим усіх коштів на цьому рахунку станом на дату оскаржуваної відмови.

Інші аргументи сторін не спростовують висновків суду за результатами розгляду справи, які зазначені вище.

Щодо інших доводів сторін, то суд також зазначає, що, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

У рішенні ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії», заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін.

Щодо розподілу судових витрат за результатами розгляду справи, суд виходить із такого.

За ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач сплатив судовий збір у сумі 1 064,96 грн.

З огляду на те, що суд визнає протиправною оскаржувану відмову відповідача, а обраний судом спосіб захисту змінено для забезпечення ефективного та юридично визначеного відновлення права, суд вважає, що судовий збір підлягає стягненню з відповідача у повному розмірі за рахунок бюджетних асигнувань.

Керуючись статтями 2, 5, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Шепетівського відділу державної виконавчої служби у Шепетівському районі Хмельницької області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у знятті арешту з коштів ОСОБА_1 , оформлену листом від 18 серпня 2026 року «Про надання інформації».

Зобов`язати Шепетівський відділ державної виконавчої служби у Шепетівському районі Хмельницької області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України повторно розглянути заяву представниці боржника ОСОБА_1 - Савченко Тетяни Вікторівни від 03 серпня 2026 року про скасування арештів та зняття арешту з коштів ОСОБА_1 на рахунку в АТ «ОТП БАНК» (зареєстрована 13.08.2026 за вх. №7678/01), і прийняти рішення, з урахуванням правової оцінки суду, викладеної у мотивувальній частині цього рішення суду.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Шепетівського відділу державної виконавчої служби у Шепетівському районі Хмельницької області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 064 (одна тисяча шістдесят чотири) грн 96 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_3 )

Відповідач:Шепетівський відділ державної виконавчої служби у Шепетівському районі Хмельницької області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (вул. Героїв Небесної Сотні, 46, м. Шепетівка, Шепетівський р-н, Хмельницька обл., 30405 , код ЄДРПОУ - 34639183)

Головуючий суддя Є.В. Печений