Рішення від 30 вересня 2026 р. у справі №560/589/26 — Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/589/26

РІШЕННЯ

іменем України

01 жовтня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Блонського В.К. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача, в якому просить:

1. Скасувати рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомогти та компенсаційних сум в частині відмови ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомогти відповідно до Постанови Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975, оформленого протоколом від 23.08.2025 року № 100/в.

2. Визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, як військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975.

3. Зобов`язати Міністерства оборони України нарахувати та виплати ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, як військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, відповідно до Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з 23.02.2022 позивач є особою з інвалідністю III групи. 24.02.2022 він, незважаючи на інвалідність, добровільно мобілізувався та до 25.01.2025 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Позивача звільнено з військової служби за сімейними обставинами. Після звільнення позивач проходив військово-лікарську комісію, а в лютому - березні 2025 року лікувався стаціонарно та амбулаторно у зв`язку з гострою втратою слуху. Після лікування він пройшов оцінювання повсякденного функціонування особи, за результатами якого йому продовжено III групу інвалідності. Відтак позивач звернувся по одноразову грошову допомогу через ІНФОРМАЦІЯ_1 . Комісія Міністерства оборони України у її призначенні відмовила. Позивач вважає відмову протиправною, оскільки в період військової служби та участі у бойових діях він не мав можливості підготувати та подати документи.

Ухвалою суду від 19.01.2026 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без повідмолення учасників. Цією ж ухвалою відмовлено в задоволенні клопотання позивача про залучення до участі у справі як третьої особи ІНФОРМАЦІЯ_2 . Також у відповідача витребувано належним чином засвідчені копії звернення позивача про призначення одноразової грошової допомоги та доданих до нього документів.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. На думку відповідача, позивач порушив трирічний строк реалізації права на одноразову грошову допомогу, передбачений пунктом 8 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Днем виникнення цього права є дата встановлення інвалідності, зазначена в довідці МСЕК серії 12ААГ № 038304 - 23.02.2022. Отже, кінцевим днем подання документів було 23.02.2025, а позивач звернувся 01.07.2025. Відповідач також зазначає, що пункт 3 постанови Кабінету Міністрів України від 15.11.2024 № 1338 регулює строк дії встановленої інвалідності на період проходження служби і момент виникнення права на допомогу не змінює. Зміна причини інвалідності та уточнений висновок від 07.07.2025 не впливають на первинну дату встановлення інвалідності.

На виконання вимог ухвали суду відповідач надав засвідчену копію витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України від 23.10.2025 № 100/в і документи, які надійшли від ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Позивач подав до суду відповідь на відзив, в якій зазначає, що строк звернення по одноразову грошову допомогу пропустив не з власної волі. З 24.02.2022 по 25.01.2025 він проходив військову службу, зокрема з 24.03.2024 у медичному підрозділі водієм-санітаром автомобіля медичної евакуації поранених та загиблих. Після звільнення він не відразу пристосувався до цивільного життя.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

Позивач неодноразово проходив військову службу. Згідно з військовим квитком серії НОМЕР_2 , з 25.04.2019 він проходив службу за контрактом. 24.12.2021 його звільнено в запас за станом здоров`я на підставі підпункту «б» пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (військова частина НОМЕР_3 ).

Згідно зі свідоцтвом про хворобу від 03.09.2021 № 1351, гарнізонна військово-лікарська комісія встановила позивачу діагноз, визнала захворювання таким, що пов`язане з проходженням військової служби, та визнала позивача обмежено придатним до військової служби.

Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААГ № 038304, 30.03.2022 під час первинного огляду позивачу встановлено III групу інвалідності з 23.02.2022 на строк до 01.03.2023. Причина інвалідності в довідці зазначена як травма, пов`язана з проходженням військової служби.

24.02.2022 позивача призвано на військову службу під час мобілізації. До 26.01.2025 він проходив службу у військових частинах НОМЕР_1 та НОМЕР_4 . Відповідно до довідки військової частини НОМЕР_5 від 23.05.2023 № 1250, з 07.12.2022 по 17.12.2022 позивач брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, перебуваючи в населеному пункті Бахмут Донецької області.

Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_4 (по стройовій частині) від 26.01.2025 № 26/нст, позивача, звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 21.01.2025 № 12-РС у запас через сімейні обставини, з 26.01.2025 виключено зі списків особового складу військової частини. Військовий облік за місцем проживання позивач відновив 04.02.2025.

Згідно з випискою з медичної карти стаціонарного хворого № 1394, з 18.02.2025 по 28.02.2025 позивач перебував на стаціонарному лікуванні в отоларингологічному відділенні КП «Хмельницька міська лікарня» Хмельницької міської ради. Основний діагноз: гострий двобічний середній отит; супутнє захворювання: гостра змішана приглухуватість справа III ст., зліва II ст. Контрольну аудіометрію позивач пройшов 26.03.2025.

16.05.2025 проведено оцінювання повсякденного функціонування позивача. Згідно з витягом з рішення експертної команди № 130/25/3683/В (рішення № 130/25/3683/Р від 07.07.2025), позивачу встановлено III групу інвалідності з 01.03.2023 до 16.05.2028. Причина інвалідності в рішенні зазначена як захворювання, одержане в період проходження військової служби, пов`язане з проходженням військової служби. У пункті 19 витягу зазначено, що в особи наявна раніше встановлена інвалідність.

01.07.2025 позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з інвалідністю.

11.07.2025 ІНФОРМАЦІЯ_1 подав Директору Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України висновок щодо можливості виплати позивачу одноразової грошової допомоги (№ 10/1/9054). У висновку зазначено, що позивач має право на отримання зазначеної грошової допомоги в розмірі 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня 2022.

Рішенням комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформленим протоколом від 23.10.2025 № 100/в (затвердженим 27.10.2025), позивачу відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги. Підстава відмови: оскільки ОСОБА_1 звернувся із заявою для призначення одноразової грошової допомоги 01.07.2025, а інвалідність йому встановлена 23.02.2022, він не має права на призначення одноразової грошової допомоги.

Про прийняте рішення позивача повідомлено листом ІНФОРМАЦІЯ_3 від 11.11.2025.

Суд зазначає, що позивач у першій позовній вимозі зазначив дату протоколу 23.08.2025. Водночас з наданої відповідачем засвідченої копії витягу вбачається, що рішення комісії за № 100/в прийнято 23.10.2025. Інших рішень комісії щодо позивача матеріали справи не містять, відповідач цієї обставини не заперечує. Тому суд вважає, що предметом оскарження є рішення, оформлене протоколом від 23.10.2025 № 100/в, а дату 23.08.2025 позивач зазначив помилково.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України визначено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Верховний Суд у постанові від 26.06.2018 у справі № 750/5074/17 дійшов висновку про те, що право на отримання одноразової грошової допомоги виникає на дату встановлення інвалідності за довідкою МСЕК, тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню законодавство, чинне на момент такого встановлення.

Верховний Суд у постанові від 02.09.2025 у справі № 240/4278/24 зазначив, що право на одноразову грошову допомогу виникає лише з моменту первинного встановлення інвалідності, яка безпосередньо пов`язана з виконанням обов`язків військової служби або захистом Батьківщини. Якщо раніше (до участі в захисті Батьківщини чи виконання обов`язків) у військовослужбовця вже була встановлена інвалідність, не пов`язана з проходженням служби, вона не дає права на отримання такої допомоги за поранення/травму на службі. Розмір одноразової грошової допомоги обчислюється виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому виникло право на виплату (тобто на дату встановлення інвалідності через бойову травму чи поранення, пов`язане із захистом Батьківщини).

Позивачу вперше встановлено інвалідність, пов`язану з проходженням військової служби, з 23.02.2022. Тому до спірних правовідносин суд застосовує Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) та Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 (далі - Порядок № 975). Обидва акти застосовуються в редакціях, чинних станом на 23.02.2022.

Згідно з пунктом 1 статті 16 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до підпункту 5 пункту 2 статті 16 Закону № 2011-XII одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби.

Пунктом 2 статті 16-2 Закону № 2011-XII визначено, що одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому у випадках, зазначених у підпункті 5 пункту 2 статті 16 цього Закону, розмір одноразової грошової допомоги не може бути меншим за 70-кратний прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року.

Згідно з пунктом 2 статті 16-3 Закону № 2011-XII у випадках, передбачених підпунктами 4-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, одноразова грошова допомога призначається і виплачується відповідним військовослужбовцям, військовозобов`язаним або резервістам.

Пунктом 8 статті 16-3 Закону № 2011-XII встановлено, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.

Відповідно до пункту 9 статті 16-3 Закону № 2011-XII порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно з абзацом третім пункту 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, а у разі повторного огляду та зміни групи інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про первинне встановлення інвалідності.

Відповідно до підпункту 2 пункту 6 Порядку № 975 одноразова грошова допомога призначається і виплачується військовослужбовцю (крім військовослужбовця строкової служби), інвалідність якого настала в період проходження військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби, у розмірі:

120-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, - у разі встановлення інвалідності I групи;

90-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, - у разі встановлення інвалідності II групи;

70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність, - у разі встановлення інвалідності III групи.

Згідно з абзацом другим пункту 13 Порядку № 975 розпорядник бюджетних коштів у місячний строк після надходження всіх зазначених документів приймає рішення про призначення одноразової грошової допомоги або про відмову в її призначенні, або про повернення документів на доопрацювання (у разі, коли документи подано не в повному обсязі, потребують уточнення чи подано не за належністю) і надсилає зазначене рішення разом з документами уповноваженому органу для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, а в разі відмови чи повернення документів на доопрацювання - для письмового повідомлення заявника з обґрунтуванням мотивів відмови чи повернення документів на доопрацювання.

З матеріалів справи суд встановив, що позивача звільнено з військової служби 24.12.2021. Інвалідність III групи йому встановлено з 23.02.2022, тобто не пізніше ніж через три місяці після звільнення. Причина інвалідності пов`язана з проходженням військової служби. Військово-лікарська комісія ще до звільнення визнала захворювання позивача таким, що пов`язане з проходженням військової служби. Отже, 23.02.2022 у позивача виникло право на одноразову грошову допомогу у випадку, передбаченому підпунктом 5 пункту 2 статті 16 Закону № 2011-XII та підпунктом 2 пункту 6 Порядку № 975.

Під час оцінювання повсякденного функціонування позивачу встановлено ту саму III групу інвалідності, а причину визначено як захворювання, пов`язане з проходженням військової служби. Це повторне оцінювання особи з наявною інвалідністю. Воно не змінює дати виникнення права та розміру допомоги, оскільки обидві причини підпадають під підпункт 2 пункту 6 Порядку № 975.

Отже, позивач має право на одноразову грошову допомогу в розмірі 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2022 року. Такого ж висновку дійшов і уповноважений орган, ІНФОРМАЦІЯ_1 , у висновку від 11.07.2025 № 10/1/9054.

Доводи позивача про наявність у нього права на одноразову грошову допомогу як військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання обов`язків військової служби, суд відхиляє. Такий випадок передбачений підпунктом 1 пункту 6 Порядку № 975. Проте ні довідка МСЕК серії 12ААГ № 038304, ні рішення експертної команди від 07.07.2025, ні свідоцтво про хворобу від 03.09.2021 не містять висновку про зв`язок інвалідності з виконанням обов`язків військової служби. Натомість у них зазначено зв`язок з проходженням військової служби. Встановлення причинного зв`язку інвалідності належить до компетенції медико-соціальних експертних комісій (експертних команд) та військово-лікарських комісій. Суд такі висновки не підміняє.

У постанові Верховного Суду від 05.03.2024 у справі № 380/6620/20 зазначено, що законодавцем встановлено преклюзивний (присічний) трирічний строк для реалізації права на отримання одноразової грошової допомоги. Цей строк обчислюється з дня виникнення такого права (тобто з дати, зазначеної в довідці медико-соціальної експертної комісії. Оскільки цей строк є присічним, його закінчення припиняє саме право на отримання допомоги. У разі його пропуску без поважних причин особа втрачає можливість отримати виплату. Суд підтвердив, що встановлення такого обмежувального строку є правомірним елементом правової визначеності, і орган влади (Міноборони чи інше відомство) має правові підстави відмовити у призначенні ОГД, якщо заява подана поза межами 3-річного строку.

Встановлення обмеженого строку є однією з умов дисциплінування фізичних осіб як учасників публічно-правових відносин при реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги. У випадку пропуску такого строку виключними підставами для визнання судом поважними причин такого пропуску може бути лише наявність об`єктивно непереборних обставин, які пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Разом з тим, це не означає, що зі збігом цього строку особа безумовно втрачає соціальні гарантії, які надані їй Законом, зокрема можливість реалізації свого права на отримання одноразової грошової допомоги у виключних випадках із застосуванням судових заходів захисту свого права (шляхом пред`явлення позову).

Застосування трирічного строку було предметом розгляду Верховного Суду. Зокрема, у постановах від 23.10.2018 у справі № 161/69/17 та від 12.03.2019 у справі №760/18315/16-а Суд дійшов висновку, що строк може вважатись присічним за умови, якщо особа протягом цього строку має можливість у будь-який час звернутися за захистом своїх соціальних прав, а саме, права на отримання грошової виплати; не вважається завершеним строк за умови об`єктивної відсутності можливості особи безперешкодного звернення за захистом відповідного соціального права; таке обмеження буде порушенням права особи на соціальне забезпечення та проявом дискримінації.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду також сформулювала позицію щодо можливості поновлення преклюзивного строку, якщо його пропущено з причин, що є поважними і не залежали від волі та дій особи, зокрема, у постановах від 20.06.2018 у справі № 553/1642/15-ц, від 29.08.2018 у справі № 755/17365/15-ц та від 20.03.2019 у справі № 456/450/16-ц, де зазначила, що строкові обмеження для реалізації особою свого майнового права без можливості поновлення такого строку, якщо його пропущено з причин, що є поважними і не залежали від волі та дій такої особи, не є необхідним у правовій державі; таке обмеження буде непропорційним і неправомірним обмеженням прав особи та неправомірним втручанням у право на мирне володіння своїм майном та реалізації майнових прав.

Отже, трирічний строк, визначений пунктом 8 статті 16-3 Закону № 2011-XII, за загальним правилом не поновлюється. Водночас його сплив не позбавляє особу соціальних гарантій безумовно. У виключних випадках, за наявності об`єктивно непереборних обставин, які пов`язані з дійсними істотними перешкодами для своєчасного звернення та підтверджені належними доказами, право особи підлягає судовому захисту.

Право позивача на одноразову грошову допомогу виникло 23.02.2022, тож трирічний строк його реалізації сплив 23.02.2025. Позивач звернувся із заявою 01.07.2025, тобто після спливу цього строку.

Разом з тим суд встановив такі обставини:

- уже наступного дня після виникнення права, 24.02.2022, у день введення в Україні воєнного стану, позивач, будучи особою з інвалідністю, був призваний на військову службу під час мобілізації;

- військову службу він проходив до 26.01.2025, тобто протягом двох років одинадцяти місяців із трьох років строку;

- у цей період позивач брав безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, у районі ведення бойових дій (населений пункт Бахмут Донецької області);

- після виключення зі списків особового складу, 04.02.2025, він відновив військовий облік за місцем проживання;

- з 18.02.2025 по 28.02.2025, тобто саме в останні дні строку та після його закінчення, позивач перебував на стаціонарному лікуванні у зв`язку з гострою двобічною втратою слуху, після чого продовжив лікування до 26.03.2025.

Суд вважає, що перебування позивача на військовій службі в умовах воєнного стану протягом майже всього строку, участь у бойових діях та тяжке захворювання наприкінці строку є об`єктивно непереборними обставинами. Вони пов`язані з дійсними істотними перешкодами для своєчасного звернення по одноразову грошову допомогу і підтверджені належними доказами.

У цій справі строк спливав у період, коли позивач виконував конституційний обов`язок щодо захисту Вітчизни. На суд покладено обов`язок забезпечити посилений соціальний захист таких осіб, гарантований частиною п`ятою статті 17 Конституції України. Відмова в призначенні допомоги з формальних підстав у такому випадку мала б наслідком позбавлення позивача гарантованої державою виплати саме через те, що він захищав Батьківщину. Це суперечило б змісту наведеної конституційної гарантії. Після усунення перешкод позивач звернувся по допомогу в розумний строк, через чотири місяці після спливу строку, у період, необхідний для лікування, оцінювання повсякденного функціонування та збору документів.

Отже, ця справа є виключним випадком, коли захист права позивача можливий незважаючи на сплив строку, визначеного пунктом 8 статті 16-3 Закону № 2011-XII. Відповідач прийняв оскаржуване рішення без урахування цих обставин. Отже, рішення не відповідає критеріям, визначеним частиною другою статті 2 КАС України, та підлягає скасуванню в частині відмови позивачу в призначенні одноразової грошової допомоги.

Відповідно до частини третьої статті 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Єдиною підставою відмови в призначенні допомоги, зазначеною в оскаржуваному рішенні, є сплив трирічного строку. Інших перешкод для призначення допомоги відповідач не навів. Уповноважений орган надав висновок про наявність у позивача права на допомогу в розмірі 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня 2022 року. Прийняття рішення про призначення одноразової грошової допомоги за наявності визначених законом умов не передбачає права відповідача діяти на власний розсуд. Тому належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача призначити та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу відповідно до підпункту 2 пункту 6 Порядку № 975 у розмірі 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2022 року.

Позовну вимогу про визнання протиправною бездіяльності відповідача суд вважає необґрунтованою. Відповідач розглянув звернення позивача та прийняв рішення про відмову в призначенні допомоги, тобто протиправної бездіяльності не допустив. Порушене право позивача підлягає відновленню шляхом скасування рішення комісії та зобов`язання відповідача призначити і виплатити допомогу.

Водночас, позовну вимогу про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу як військовослужбовцю, інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання обов`язків військової служби, необхідно задовольнити частково. З наведених вище підстав суд дійшов висновку про те, що позивач має право на допомогу, передбачену підпунктом 2 пункту 6 Порядку № 975.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З урахуванням наведеного позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов`язаних з порушенням їхніх прав.

Позивач є учасником бойових дій, тому звільнений від сплати судового збору. Доказів понесення інших судових витрат сторони не надали. Отже, підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформлене протоколом від 23.10.2025 № 100/в, в частині відмови ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги.

Зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку з встановленням інвалідності III групи відповідно до підпункту 2 пункту 6 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975, у розмірі 70-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2022 року.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_6 )

Відповідач:Міністерство оборони України (просп. Повітрофлотський, 6,м. Київ,03168 , код ЄДРПОУ - 00034022)

Головуючий суддя В.К. Блонський