Рішення від 28 вересня 2026 р. у справі №560/145/26 — Хмельницький окружний адміністративний суд

Справа № 560/145/26

РІШЕННЯ

іменем України

29 вересня 2026 рокум. Хмельницький

Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Блонського В.К. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача, в якому просить:

1. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони щодо неврахування при обчисленні грошового забезпечення ОСОБА_1 із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.

2. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 у період з 28.07.2020 - 10.03.2024 - із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня календарного року.

3. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони здійснити нарахування та виплату грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2023 рік із врахуванням розміру грошового забезпечення нарахованого відповідно до пункту 4 Постанови КМУ № 704 від 29.01.2020 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

4. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням термінів виплати належних мені виплат грошового забезпечення з 28.07.2020 по день її фактичної виплати відповідно до Закону України від 19.10.2000 №2050-111 «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.

Позов обґрунтовано тим, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 28.07.2020 по 10.03.2024. У цей період відповідач нараховував і виплачував йому грошове забезпечення, обчислюючи посадовий оклад та оклад за військовим званням виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018. Позивач вважає, що з 29.01.2020, тобто з дня набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18, діє первинна редакція пункту 4 постанови КМУ № 704. Відтак розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями мали визначатися виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. Від розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням залежить і розмір грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2023 роки. Невиплата грошового забезпечення в належному розмірі, на думку позивача, породжує його право на компенсацію втрати частини доходів незалежно від того, чи були такі суми попередньо нараховані. 22.11.2025 позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок та виплату грошового забезпечення, однак відповіді не отримав.

Ухвалою від 06.01.2026 відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії. Вирішено розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що позивач не звільнений від сплати судового збору, оскільки спір не пов`язаний із порушенням його прав саме як учасника бойових дій. Позивач пропустив місячний строк звернення до суду, встановлений частиною п`ятою статті 122 КАС України, яка є спеціальною щодо статті 233 КЗпП України, оскільки про ненарахування та невиплату частини грошового забезпечення він повинен був знати з дати його отримання за відповідний період. З 20.05.2023, тобто з дати набрання чинності постановою КМУ № 481, базова величина для обчислення посадових окладів та окладів за військовими званнями є сталою та становить 1762,00 грн. Визнання судом у справі № 320/29450/24 протиправним та нечинним пункту 2 постанови КМУ № 481 не породжує для позивача юридичних наслідків, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин ці положення були чинними. Відтак у відповідача був відсутній обов`язок нараховувати та виплачувати грошове забезпечення з використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року, а також відсутні підстави для перерахунку грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань. Позивач не довів наявності законодавчо встановлених підстав для виплати йому матеріальної допомоги за 2020-2023 роки. Щодо компенсації втрати частини доходів відповідач вважає, що право на звернення до суду виникає лише після відмови у виплаті компенсації за заявою особи, а позивач із такою заявою до відповідача не звертався.

Щодо доводів відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду суд зазначає таке.

Частиною п`ятою статті 122 КАС України встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Водночас Верховний Суд у постанові від 29 травня 2025 року у справі № 640/12053/21 погодився з висновком суду апеляційної інстанції про те, що «перебування особи на публічній службі, є однією із форм реалізації закріпленого в статті 43 Конституції України права на працю, при цьому, поняття заробітна плата, яке використано у чинному законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначним з її складовими (включаються), а тому вимоги про перерахунок середньої заробітної плати, охоплюється застосованим у частині другій статті 233 КЗпП України визначенням «законодавство про оплату праці»».

До 19.07.2022 частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) було передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності 19.07.2022, частини першу та другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Верховний Суд у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 сформулював такий висновок:

« 1) якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»);

2. з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.»

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, до вимог позивача щодо грошового забезпечення за період з 28.07.2020 по 18.07.2022 застосовується частина друга статті 233 КЗпП України в редакції, чинній до 19.07.2022, яка не обмежувала строк звернення до суду.

Щодо періоду з 19.07.2022 суд враховує таке. Закінчення проходження позивачем служби у військовій частині НОМЕР_1 10.03.2024 не було його звільненням з військової служби, оскільки після цього він продовжив службу в інших військових частинах (органах військового управління). З військової служби позивача звільнено наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по особовому складу) від 01.10.2025 № 78-РС, а з 04.10.2025 виключено із списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_2 та всіх видів забезпечення. Предметом спору є суми грошового забезпечення, не виплачені позивачу в належному розмірі за період військової служби. Тримісячний строк звернення до суду у таких справах обчислюється з дня одержання письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні. Відповідач не надав суду доказів вручення позивачу такого повідомлення, тому підстав вважати цей строк пропущеним немає.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 28.07.2020 по 10.03.2024, зокрема на посаді старшого стрільця механізованого відділення механізованого взводу механізованої роти механізованого батальйону.

Після 10.03.2024 позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 та у ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (по стройовій частині) від 04.10.2025 № 293, старшого солдата ОСОБА_1 , діловода групи документального забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_2 , звільнено наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (по особовому складу) від 01 жовтня 2025 року № 78-РС у запас за підпунктом «б» за станом здоров`я на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби відповідно до пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». З 04 жовтня 2025 року його виключено із списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_2 та всіх видів забезпечення.

Позивач має статус учасника бойових дій (посвідчення серії НОМЕР_3 , видане 07.12.2021). Він є особою з інвалідністю ІІ групи, встановленою безстроково рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 07.11.2025 (витяг № 27/25/3368/ВТ), що підтверджується також посвідченням серії НОМЕР_4 , виданим 02.12.2025.

З 16.09.2025 позивач перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа за фактичним місцем проживання: АДРЕСА_1 . Це підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 16.09.2025 № 6807-5003812421 та довідкою управління соціального захисту населення Шепетівської районної державної адміністрації від 12.11.2025 № 02-436.

Позивач стверджує, що у період з 28.07.2020 по 10.03.2024 розміри його посадового окладу та окладу за військовим званням визначалися виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, - 1762,00 грн. Відповідач цієї обставини у відзиві не заперечує. Натомість він стверджує, що не мав обов`язку нараховувати та виплачувати позивачу грошове забезпечення з використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року.

Відомостей про нарахування та виплату позивачу військовою частиною НОМЕР_1 грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020-2023 роки матеріали справи не містять.

22.11.2025 позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 із заявою, в якій просив здійснити перерахування та виплату грошового забезпечення із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року при обчисленні мені грошового забезпечення за період з 28.07.2020 по 10.03.2024 відповідно до пункту 4 Постанови КМУ № 704 від 29.01.2020, а саме перерахунок та виплату грошового забезпечення з 28.07.2020 по 10.03.2024 із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого станом на 01 січня календарного року, відповідно до пункту 4 Постанови КМУ № 704 від 29.01.2020. Заяву надіслано рекомендованим листом 23.11.2025. Доказів розгляду цієї заяви відповідачем не надано.

Доказів вручення позивачу письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, матеріали справи також не містять.

Вважаючи бездіяльність військової частини НОМЕР_1 протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.

Щодо грошового забезпечення за період з 28.07.2020 по 19.05.2023.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами другою, третьою, четвертою статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) встановлено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704) установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103) пункт 4 Постанови № 704 викладено в такій редакції: 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18, яка постановою Верховного Суду від 20 жовтня 2022 року залишена без змін, пункт 6 Постанови № 103 визнано протиправним та нечинним.

Згідно з частиною другою статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Відповідно до частини третьої статті 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів визначає Закон України від 05.10.2000 № 2017-ІІІ «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон № 2017-ІІІ). Відповідно до статті 6 Закону № 2017-ІІІ базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового обслуговування, соціального захисту, культури, охорони здоров`я та освіти.

Верховний Суд у постанові від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21 дійшов висновку, що з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова величина для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 05 червня 2024 року у справі № 420/18318/23.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб на 1 січня встановлювався статтею 7 законів про Державний бюджет України у таких розмірах:

- на 01.01.2020 - 2102,00 грн (Закон України від 14.11.2019 № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік»);

- на 01.01.2021 - 2270,00 грн (Закон України від 15.12.2020 № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік»);

- на 01.01.2022 - 2481,00 грн (Закон України від 02.12.2021 № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік»);

- на 01.01.2023 - 2684,00 грн (Закон України від 03.11.2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» (далі - Закон № 2710-IX)).

Статтею 7 Закону № 2710-IX, зокрема, установлено з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум для працездатних осіб - 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів - 2102 гривні.

Верховний Суд у постанові від 01 серпня 2024 року у справі № 260/1576/23, висновок з якої підтримано у постанові від 26 лютого 2025 року у справі № 580/5664/23, дійшов висновку, що такий розмір прожиткового мінімуму не може бути застосований для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704. Грошове забезпечення військовослужбовців має спеціальне правове регулювання, визначене статтею 9 Закону № 2011-ХІІ та Постановою № 704.

Отже, з 29.01.2020, тобто з дня набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18, і до 19.05.2023 пункт 4 Постанови № 704 діяв у первинній редакції, якою Кабінет Міністрів України визначив розрахунковою величиною для визначення посадових окладів та окладів за військовими званнями прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, був зобов`язаний застосовувати саме цю чинну редакцію пункту 4 Постанови № 704.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач не довів правомірності обчислення позивачу у цей період посадового окладу та окладу за військовим званням виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.

Отже, відповідач протиправно обчислював і виплачував позивачу грошове забезпечення за період з 28.07.2020 по 19.05.2023 виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на тарифні коефіцієнти.

Тому необхідно зобов`язати відповідача перерахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення за період з 28.07.2020 по 19.05.2023. Розміри посадового окладу та окладу за військовим званням при цьому слід визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704, з урахуванням раніше виплачених сум.

Щодо грошового забезпечення за період з 20.05.2023 по 10.03.2024.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704» (далі - Постанова № 481), яка набрала чинності 20.05.2023, абзац перший пункту 4 Постанови № 704 викладено в такій редакції: 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі № 320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року, визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови № 481.

Постановою Верховного Суду від 16 липня 2026 року у справі № 320/29450/24 касаційну скаргу Кабінету Міністрів України задоволено. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року скасовано. Прийнято нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову - ОСОБА_2 , про визнання дій неправомірними та зобов`язання скасувати пункт 2 Постанови № 481 про внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» - відмовлено. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

У цій постанові Верховний Суд виснував, що з аналізу вказаних положень Закону чітко вбачається, що встановлення розміру грошового забезпечення військовослужбовців делеговано Уряду, тобто зазначене питання є сферою правового регулювання саме КМУ (у тому числі, встановлення базової величини).

Верховний Суд також зазначив, що у жодних з профільних законодавчих актів законодавець не визначив базовий критерій для здійснення розрахунку посадового окладу грошового забезпечення, що, відповідно, не дозволяє суду констатувати, що вносячи зміни до Постанови № 704 у частині встановлення базової величини для розрахунку грошового забезпечення, Уряд діяв не в межах своєї компетенції, визначеної статтею 117 Конституції України, та поза повноважень, установлених статтею 20 Закону № 794-VII.

Крім того, з урахуванням пункту 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» Верховний Суд дійшов висновку: «Як наслідок, Верховний Суд уважає помилковими твердження судів першої та апеляційної інстанцій про те, що КМУ не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів, зокрема у твердому (фіксованому) розмірі, оскільки таке не передбачено та не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили (Закону № 1774-VІІІ)».

Отже, пункт 2 Постанови № 481 не визнано протиправним та нечинним, а з 20.05.2023 пункт 4 Постанови № 704 визначає розміри посадових окладів та окладів за військовими званнями виходячи з розміру 1762 гривні.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Обчислюючи позивачу грошове забезпечення за період з 20.05.2023 по 10.03.2024 виходячи з розміру 1762 гривні, відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, відповідно до чинної редакції пункту 4 Постанови № 704. Тому в задоволенні позову в частині вимог за цей період потрібно відмовити.

Стосовно грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань суд зазначає, що перерахунок розміру посадового окладу та окладу за військовим званням супроводжує перерахунок (донарахування) усіх видів грошового забезпечення, які обчислюються від них. Це щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема надбавка за вислугу років, премія, грошова допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань тощо.

Доводи відповідача про те, що позивач не довів наявності підстав для виплати йому матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, суд оцінює з урахуванням предмета спору. Позивач просить перерахувати вже нараховані йому виплати із застосуванням належних розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а не призначити нові. Тому перерахунок стосується лише тих виплат, які фактично нараховувалися позивачу військовою частиною НОМЕР_1 у спірний період. Зазначення у витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 04.10.2025 № 293 про неотримання позивачем матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань цього висновку не змінює.

Тому відповідача необхідно зобов`язати перерахувати та виплатити позивачу нараховані та виплачені щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення за 2020-2023 роки у період з 28.07.2020 по 19.05.2023, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, та раніше виплачених сум.

Щодо компенсації втрати частини доходів.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-ІІІ).

Статтею 2 Закону № 2050-ІІІ визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Згідно зі статтею 7 Закону № 2050-ІІІ відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

Верховний Суд у постанові від 29 травня 2025 року у справі № 640/12053/21 зазначив: зі змісту цієї норми випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється шляхом множення суми «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Тобто зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1- 3 Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Щодо доводів відповідача про необхідність попереднього звернення із заявою про виплату компенсації, у цій же постанові Верховний Суд зазначив, що виконуючи функцію єдності судової практики, Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02 квітня 2024 року у справі №560/8194/20 (касаційне провадження № К/990/129/22) відступив від висновків, викладених Верховним Судом, зокрема, у постановах від 09 червня 2021 року у справі №240/186/20, від 17 листопада 2021 року у справі № 460/4188/20, від 27 липня 2022 року у справі №460/783/20, від 11 травня 2023 року у справі №460/786/20.

У справі № 560/8194/20 судова палата виходила з того, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акту індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.

За висновком судової палати зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням. Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.

Верховний Суд неодноразово роз`яснював, що відступаючи від раніше сформованих висновків у раніше ухвалених постановах Верховного Суду, Суд може не вказувати усі такі рішення, оскільки Суд відступає від правової позиції, а не від судових рішень.

Отже, висновки Верховного Суду, на які посилається відповідач, не відповідають актуальній судовій практиці, а тому доводи відповідача в цій частині суд відхиляє.

Оскільки відповідач порушив строки виплати позивачу грошового забезпечення в належному розмірі за період з 28.07.2020 по 19.05.2023, одночасно з виплатою недоплачених сум у відповідача виникає обов`язок нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів за весь час затримки їх виплати - по день фактичної виплати.

Відтак позов підлягає частковому задоволенню.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 5 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI «Про судовий збір» (далі - Закон № 3674-VI) від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

Позивач є особою з інвалідністю ІІ групи, встановленою рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 07.11.2025, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 від 02.12.2025. Ця пільга не пов`язана з категорією справи. Тому доводи відповідача про відсутність у позивача, як учасника бойових дій, підстав для звільнення від сплати судового збору на вирішення цього питання не впливають.

Відповідно до частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а доказів понесення інших судових витрат учасники справи не надали, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням при обчисленні грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 28.07.2020 по 19.05.2023 із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення, а також нарахованих та виплачених щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення за період з 28.07.2020 по 19.05.2023, визначивши розміри посадового окладу та окладу за військовим званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми недоплаченого грошового забезпечення за період з 28.07.2020 по 19.05.2023 за весь час затримки виплати - по день фактичної виплати.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_5 )

Відповідач:Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_6 )

Головуючий суддя В.К. Блонський