Рішення від 30 вересня 2026 р. у справі №640/28339/21 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

01 жовтня 2026 року №640/28339/21

Харківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді - Лариси Мар`єнко, розглянувши в місті Харкові в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін у судове засідання адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Центральної комісії Департаменту з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач - ОСОБА_1 , звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, в якому просить суд:

1) визнати протиправним та скасувати рішення Центральної комісії Департаменту з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України від 23.06.2021, оформлене протоколом №1.1/21-2021, в частині відмови ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про переведення з однієї установи виконання покарань до іншої;

2) визнати протиправним та скасувати рішення начальника Департаменту з питань виконання кримінальних покарань підполковника в/с Гричанюка С.К., постановленого 23.08.2021 за результатами розгляду апеляції на рішення Центральної комісії Департаменту з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України від 23.06.2021 (№3/1-3814-21/С-3200);

3) зобов`язати Центральну комісію Департаменту з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України повторно розглянути клопотання ОСОБА_1 про переведення із ДУ "Новгород-Сіверський" УВП №31 Міністерства юстиції України в Чернігівській області до Софіївської виправної колонії №55 Міністерства юстиції України у Запорізькій області, яка розташована значно ближче до місця проживання засудженого та його родичів.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що він відбуває покарання у вигляді довічного позбавлення волі у Новгород-Сіверській установі виконання покарань №31. На звернення позивача з клопотанням про переведення до іншої установи покарань, отримав рішення від 23.06.2021 у формі протоколу №1.1/21-2021 Центральної комісії Міністерства юстиції України про відмову в задоволенні клопотання. Не погодившись з вказаним рішенням, позивач скористався процедурою оскарження. За наслідками розгляду скарги, начальником Департаменту з питань виконання кримінальних покарань прийнято рішення від 23.08.2021 року, яким через відсутність виняткових обставин відмовлено у переведенні до іншої установи відбування покарання, а рішення від 23.06.2021 №1.1/21-2021 залишено без змін. Вважаючи, що вищевказаними рішеннями відповідачами порушено права та законні інтереси позивача, останній звернувся за їх захистом до суду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.10.2021 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін у судове засідання.

На виконання Закону України "Про внесення зміни до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" та відповідно до Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 №399 справу №640/28339/21 передано на розгляд до Харківського окружного адміністративного суду, згідно з актом приймання-передачі від 31.01.2025.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.03.2025 справу передано на розгляд судді Ларисі Мар`єнко.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 10.03.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику сторін у судове засідання за правилами статті 262 КАС України.

Представник відповідача надіслав суду відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнав, просив відмовити у задоволенні позову посилаючись на те, що відповідачем здійснено всі необхідні заходи для розгляду заяви позивача та відмовлено в переведенні з об`єктивних причин - відсутності виняткових обставин відповідно до частини 2 статті 93 Кримінально-виконавчого кодексу України та вільних місць для тримання такої категорії засуджених, як засуджених до довічного позбавлення волі. Таким чином, рішення Центральної комісії Департаменту з питань виконання кримінальних покарань від 23.06.2021 №1.1/21-2021 щодо відмови у переведенні ОСОБА_2 із однією виправної колонії до іншої та наказ начальника Департаменту з питань виконання покарання кримінальних покарань від 20.08.2021 №234/ОД-21 за результатами розгляду скарги, прийнятті відповідно до вимог чинного законодавства України.

Позивач надав відповідь на відзив, в якій не погодився з доводами відповідача, викладеними у відзиві на позовну заяву, наполягав на протиправності оскаржуваних рішень, порушення відповідачем ст.93 КВК України та ст.8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, у зв`язку з чим просив про задоволення позовних вимог.

Представник відповідача надіслав заперечення на відповідь на відзив, в яких підтримав правову позицію, викладену у відзиві на позовну заяву.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ст.229 КАС України.

Відповідно до частини 5 статті 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Оцінивши повідомлені позивачем та відповідачем обставини, дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , засуджений 26.01.2004 року Апеляційним судом Автономної Республіки Крим за ст.ст.93 п."ж, з, і", 142 ч.3, 142 ч.2, 17 ч.1, 142 ч.3, 19 ч.4, 142 ч.3, 19 ч.6, 69 (КК України в редакції 1960 року), 263 ч.1, 307 ч.2, 185 ч.2, 198 (КК України в редакції 2001 року), ст.42 (КК України в редакції 1960 року) до довічного позбавлення волі з конфіскацією всього особистого майна. За ст.69 (КК України в редакції 1960 року) виправданий за ст.6 п.2 КПК України. Початок строку: 22.01.1999 року.

Позивач звернувся до відповідача з клопотанням про переведення його з державної установи "Новгород-Сіверська установа виконання покарань (№31)" до іншої установи виконання покарання - Державної установи "Софіївська виправна колонія (№55)", посилаючись на частину 1 статті 93 Кримінально-виконавчого кодексу України, у зв`язку зі значною віддаленістю м.Новгород-Сіверський, Чернігівської області від місця проживання родичів засудженого. Також в заяві вказав, що місце проживання засудженого - м.Красноармійськ, АРК, місце проживання його рідних, з якими він підтримує зв`язки: рідного брата - ОСОБА_3 (м.Ялта, АРК), доньки - ОСОБА_4 (м.Ялта, АРК), сина - ОСОБА_4 (м.Ялта, АРК). Місце проживання родини засудженого територіально відділене від місця відбування покарання та становить приблизно 1300 км, що заважає відвідування місця відбування покарання.

23.06.2021 року звернення позивача розглянуто на засіданні Центральної комісії Департаменту з питань виконання кримінальних покарань щодо переведення осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення полі, арешту та обмеження волі, до установ виконання покарань (протокол №21).

Прийнято рішення у формі витягу з протоколу №1.1/21-2021 від 23.06.2021 про відмову у переведенні засудженого ОСОБА_1 , 1968 року народження, із державної установи "Новгород-Сіверська установа виконання покарань (№31)", який наразі тримається в державній установі "Київський слідчий ізолятор", до сектору максимального рівня безпеки для відбування покарання чоловіками, засудженими до довічного позбавлення волі державної установи "Софіївська виправна колонія (№55)", у зв`язку з відсутністю виняткових обставин, які перешкоджають подальшому перебуванню засудженого в державній установі "Новгород-Сіверська установа виконання покарань (№31)", передбачених частиною 2 статті 93 Кримінально-виконавчого кодексу України, та відсутністю вільних місць в секторі максимального рівня безпеки для відбування покарання чоловіками, засудженими до довічного позбавлення волі державної установи "Софіївська виправна колонія (№55)".

Рішення у формі витягу з протоколу №1.1/21-2021 від 23.06.2021 направлене для оголошення засудженому ОСОБА_1 супровідним листом від 24.06.2021 №3/1-2642-21/С-2064 до місця відбування покарання ДУ "Київський слідчий ізолятор".

Позивач не погодився з рішенням Центральної комісії Департаменту з питань виконання кримінальних покарань щодо переведення осіб, засуджених до позбавлення волі на певний строк, довічного позбавлення полі, арешту та обмеження волі, до установ виконання покарань від 23.06.2021 №1.1/21-2021 та надав скаргу керівнику Департаменту з питань виконання кримінальних покарань.

Наказом від 20.08.2021 №234/ОД-21 начальник Департаменту з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України залишено без змін рішення Центральної комісії Департаменту від 23.06.2021 в частині відмови у переведенні засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 із державної установи "Новгород-Сіверська установа виконання покарань (№31)" до сектору максимального рівня безпеки для відбування покарання чоловіками, засудженими до довічного позбавлення волі державної установи "Софіївська виправна колонія (№55)", враховуючи відсутність виняткових обставин, які перешкоджають подальшому перебуванню засудженого в державній установі "Новгород-Сіверська установа виконання покарань (№31)", передбачених частиною 2 статті 93 Кримінально-виконавчого кодексу України, та відсутністю вільних місць в секторі максимального рівня безпеки для відбування покарання чоловіками, засудженими до довічного позбавлення волі державної установи "Софіївська виправна колонія (№55)".

Вважаючи такі рішення відповідача протиправними, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступних підстав та мотивів.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частини 1 статті 1 Кримінально-виконавчого кодексу України №1129-VI від 11 липня 2003 року (далі - КВК України) кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.

Відповідно до частини 2 статті 7 КВК України, засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду.

Правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання (ч.4 ст.7 КВК України).

Положенням абзацу 3 частини 1 статті 8 КВК України передбачено, що засуджені мають право звертатися відповідно до законодавства з пропозиціями, заявами і скаргами до адміністрації органів і установ виконання покарань, їх вищестоящих органів, до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Європейського суду з прав людини, а також інших відповідних органів міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, до уповноважених осіб таких міжнародних організацій, суду, органів прокуратури, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об`єднань. Відповідні звернення (кореспонденція) подаються до адміністрації установи виконання покарань. Про отримання адміністрацією звернення (кореспонденції) засудженому видається талон-підтвердження. Протягом трьох діб (а у випадках, встановлених законодавством, протягом однієї доби) з часу видачі талона-підтвердження зазначене звернення (кореспонденція) направляється адресату.

Згідно з частини 6 статті 57 КВК України допускається переведення засудженого для подальшого відбування покарання з одного виправного центру до іншого для розміщення засудженого за місцем проживання його близьких родичів за наявності поважних причин, що перешкоджають подальшому перебуванню засудженого в цьому виправному центрі. Переведення засудженого для подальшого відбування покарання з одного виправного центру до іншого здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, за поданням адміністрації виправного центру, погодженим з начальником відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, та спостережною комісією.

Відповідно до положень ст.93 КВК України засуджений до позбавлення волі відбуває весь строк покарання в одній виправній чи виховній колонії, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до його місця проживання до засудження або місця постійного проживання родичів засудженого. Переведення засудженого для дальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої допускається за виняткових обставин, які перешкоджають дальшому перебуванню засудженого в цій виправній чи виховній колонії. Порядок переведення засуджених визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

Наказом Міністерства юстиції України від 27 лютого 2017 року №680/5 затверджено Положення про визначення особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, виду колонії, порядок направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту й обмеження волі, та їх переведення, Положення про центральну, міжрегіональну комісії та комісію слідчого ізолятора з питань визначення особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, виду колонії, порядок направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту й обмеження волі, та їх переведення (далі - Положення) в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до п. 4 розділу I Положення, центральна комісія - колегіальний орган, що утворюється у Міністерстві юстиції України, який розглядає скарги на рішення міжрегіональних комісій, здійснює направлення для відбування покарання окремо визначених осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту чи обмеження волі, їх переведення для відбування покарання з однієї установи виконання покарань до іншої.

В свою чергу, переведення засудженого для подальшого відбування покарання без зміни умов тримання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої за межами зони діяльності міжрегіонального управління здійснюється за рішенням центральної комісії. Переведення засудженого для дальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої з підстави "відповідно до місця постійного проживання близьких родичів та/або членів сім`ї засудженого" здійснюється на підставі клопотання засудженого або близького родича чи члена сім`ї засудженої особи. Підпис засудженого на клопотанні засвідчується керівником адміністрації установи виконання покарань. (п.2, 4 розділу IV Положення.

Рішення комісій оформлюються протоколами (додатки 1, 2), які підписуються усіма присутніми на засіданні членами комісії. Матеріали засідання комісії формуються в облікові справи, які прошиваються, а сторінки нумеруються. Облікова справа обов`язково має містити протокол засідання комісії та документи, що стосуються прийнятих на засіданні рішень (п. 1, 3 розділу V Положення №266/30134).

Про прийняте комісією рішення уповноваженим органам, установам чи заінтересованим особам надається витяг з протоколу засідання комісії (додаток 3), а засудженому - оголошується під підпис (п.4 розділу V Положення №266/30134).

Рішення центральної комісії може бути оскаржене до суду у порядку, передбаченому законодавством України (п.6 розділу VІ Положення №266/30134).

Отже, переведення чи не переведення засудженого до іншої установи виконання покарань належить до виключної компетенції центрального органу виконавчої влади з питань виконання покарань.

Відповідно до ст.93 Кримінально-виконавчого кодексу України засуджений до позбавлення волі відбуває весь строк покарання в одній виправній чи виховній колонії, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до його місця проживання до засудження або місця постійного проживання родичів засудженого.

Переведення засудженого для дальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої допускається за виняткових обставин, які перешкоджають дальшому перебуванню засудженого в цій виправній чи виховній колонії. Порядок переведення засуджених визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

З доводів позовної заяви вбачається, що єдиною підставою для переведення позивача, яка не врахована відповідачем при відмові у переведенні з одного місця перебування покарання до іншого, є проживання родини засудженого у м.Ялта, Автономна Республіка Крим, яка знаходиться на значній відстані від відбування покарання позивачем (Чернігівська область, близько 1300 км), що призведе до порушення визначеного ст.8 Конвенції з прав людини, зокрема права позивача на повагу до його приватного та сімейного життя. Тобто обставини цієї справи, правовідносини, що є предметом оскарження у справі, охоплюються статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці зазначає, що Конвенція не надає засудженим до позбавлення волі права обирати місце відбування покарання, а той факт, що засуджені відокремлені від своїх родин та перебувають на певній відстані від них, є неминучим наслідком позбавлення їх волі. Однак поміщення засудженого до колонії, розташованої на такій відстані від місця проживання його родини, що дуже ускладнює або навіть унеможливлює побачення, може за певних обставин становити втручання у сімейне життя, оскільки можливість для членів родини відвідувати засудженого є надзвичайно важливою для підтримання сімейного життя (див. ухвалу щодо прийнятності від 6 квітня 2000 року у справі "Оспіна Варгас проти Італії" (Ospina Vargas v. Italy), заява №40750/98).

Висновками ЄСПЛ, наведеними у рішенні від 23 жовтня 2014 року у справі "Вінтман проти України" (заява №28403/05), підтверджено право засудженого на відбування покарання в колонії, наближеній до місця мешкання, або місця проживання близьких осіб. Аналогічне закріплення права засудженого містить і стаття 93 КВК України. Разом із тим у п.п.84-86 даного рішення Суд зазначає, що тримання особи під вартою за своєю природою призводить до обмеження її приватного та сімейного життя. Будь-яке обмеження права засудженої особи на повагу до його приватного та сімейного життя має застосовуватися "згідно із законом" у розумінні пункту 2 статті 8 Конвенції. Вислів "згідно із законом" не тільки диктує необхідність дотримання національного законодавства, але також пов`язаний з якістю зазначеного законодавства. Законодавство, яке передає державним органам влади дискреційні повноваження, саме по собі не суперечить зазначеній вимозі. Проте законодавство повинне з достатньою чіткістю визначати межі та спосіб здійснення такого дискреційного повноваження, наданого компетентним органам влади, з огляду на "законну мету" відповідного заходу, аби забезпечити особу належним захистом від свавільного втручання. Ступінь необхідної чіткості національного законодавства - яке, безумовно, не може передбачити всі можливі випадки - значною мірою залежить від змісту відповідного законодавства, сфери, яку воно регулює, а також від числа та статусу осіб, яких воно стосується.

У даних рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що визначення місця відбування покарання засудженого у виді позбавлення волі або його переведення до іншої установи, неминуче призводить до втручання у його право, передбачене ст.8 Конвенції, яке у свою чергу, повинно бути з дотриманням принципу законності і пропорційності, з урахуванням у тому числі і відстані установи виконання покарань від місця мешкання родини.

Згідно пункту 17.1 Європейських пенітенціарних правил по можливості, ув`язнені повинні направлятися для відбуття покарання в пенітенціарні установи, розташовані поблизу від міста проживання або місць соціальної реабілітації. При розподілі варто враховувати вимоги, пов`язані із продовженням кримінального розслідування та забезпеченням безпеки, а також потребу створення відповідного режиму для всіх ув`язнених. По можливості, варто узгоджувати з ув`язненим первісно призначене для нього місце відбуття покарання та будь-які наступні переведення з однієї пенітенціарної установи до іншої.

Таким чином, переведення засудженого для дальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої допускається за виняткових обставин, які перешкоджають дальшому перебуванню засудженого в цій виправній чи виховній колонії.

Поряд з цим, з матеріалів справи вбачається, що на момент розгляду Центральною комісією клопотання засудженого до довічного позбавлення волі, відсутня можливість розміщення засуджених в секторі для засуджених до довічного позбавлення волі (вільних місць немає), що підтверджується довідкою державної установи "Софіївська виправна колонія (№55)" від 22.06.2021 №7/2-3228.

Зі змісту довідки від 22.06.2021 №7/2-3228 встановлено, що сектор максимального рівня безпеки чоловіків, які засуджені до довічного позбавлення волі ДУ "Софіївська виправна колонія (№55)" розрахований на 60 осіб. Станом на 22 червня 2021 року відбувають покарання 62 особи, засуджені до довічного позбавлення волі, з яких 3 особи тимчасово перебувають в інших установах та підлягають поверненню, а саме: 2 засуджених - судовий розгляд справ за нововиявленими обставинами, 1 засуджений вибув на лікування.

Обставини, що перешкоджають подальшому відбуванню міри кримінального покарання даного засудженого в державній установі "Новгород-Сіверська установа виконання покарань (№31)" відсутні.

Згідно довідки за підписом старшого оперуповноваженого ДУ "Новгород-Сіверська установа виконання покарань (№31)" від 23.06.2021 року, за час тримання в ДУ "Новгород-Сіверська установа виконання покарань (№31)" засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , інформація про те, що його життю чи здоров`ю загрожує небезпека до оперативної групи не надходила.

Позивачем така інформація у клопотанні до відповідача не повідомлялась.

Доказів на підтвердження винятковості обставин, що зумовлюють необхідність переведення позивача матеріали справи не містять.

На переконання суду, сам по собі факт віддаленості місця проживання родичів позивача до місця його відбування покарання не є винятковою обставиною, що перешкоджає подальшому перебуванню у державній установі "Новгород-Сіверська установа виконання покарань (№31)".

Зважаючи на викладене у сукупності, суд вважає, що рішення відповідача про відмову у переведенні засудженого з одного місця відбування покарання до іншого від 23.06.2021 у формі витягу з протоколу №1.1/21-2021, та наказ начальника Департаменту з питань виконання кримінальних покарань за результатами розгляду скарги на рішення Центральної комісії від 20.08.2021 №234/ОД-21 є правомірними та обґрунтованими, оскільки підстави, передбачені ч.2 ст.93 Кримінально-виконавчого кодексу України для переведення, відсутні.

Окремо суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

На виконання вимог ухвали суду від 07.07.2025 року у справі №640/28339/21, Департаментом з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції супровідним листом від 04.08.2025 вх.№01-26/84859/25 надано копію вироку Оболонського районного суду міста Києва від 03.03.2025.

Вироком Оболонського районного суду міста Києва від 03.03.2025 у справі №758/16024/16-к, задоволено заяву ОСОБА_1 про перегляд вироку Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 26 січня 2004 року за нововиявленими обставинами. Скасовано вирок Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 26 січня 2004 року в частині визнання винуватим ОСОБА_1 у вчиненні умисного вбивства ОСОБА_5 . Ухвалено новий вирок. Виключено з обвинувачення посилання на вчинення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , вбивства ОСОБА_5 ОСОБА_1 за ч.2 ст.307 КК України 2001 року визнано невинуватим та виправдано на підставі п.1 ч.1 ст.284 КПК України - у зв`язку з відсутністю події кримінального правопорушення. Дії ОСОБА_1 по епізоду вбивства ОСОБА_6 кваліфіковано за п. "ж", "і" ст.93 КК України 1960 року, як умисне вбивство з метою приховати інший злочин, вчинене з попереднім зговором групою осіб та вважати ОСОБА_1 засудженим за вказаною статтею до покарання у вигляді 15 років позбавлення волі. З урахуванням ст.42 КК України 1960 року, за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання вироком Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 26 січня 2004 року в частині засудження за вчинення злочинів, що не переглядались, більш суворим за цим вироком, остаточно призначено ОСОБА_1 покарання у виді 15 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке йому належить. Призначено ОСОБА_1 покарання вважається відбутим та негайно звільнено його з під варти в залі суду.

Таким чином, на момент надходження адміністративної справи до Харківського окружного адміністративного суду, призначене ОСОБА_1 покарання ним відбуте та позивач звільнений з під варти.

Відповідно до ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім того, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на наведене та враховуючи, що позивачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, а відповідачем доведено правомірність прийнятих ним рішень у відповідності до вимог ч.2 ст.2 КАС України, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити.

Витрати зі сплати судового збору не підлягають розподілу.

Судом апеляційної інстанції щодо всіх справ, підсудних окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, та переданих на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України відповідно до цього Закону, є Шостий апеляційний адміністративний суд (абзац 6 пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13 грудня 2022 року №2825-IX (в редакції Закону №3863-IX від 16.07.2024).

Керуючись ст.ст.19, 139, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (останнє відоме місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Центральної комісії Департаменту з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України (ву.Юрія Іллєнка, буд.81, м.Києв, 04050, код ЄДРПОУ 43501242) про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії, - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 з 24 лютого 2022 року був введений воєнний стан на території України, у зв`язку з бойовими діями на території м.Харків та Харківської області, повний текст рішення складено 01 жовтня 2026 року.

Суддя Лариса МАР`ЄНКО