Рішення від 22 вересня 2026 р. у справі №593/485/23 — Бережанський районний суд Тернопільської області

Справа № 593/485/23

Провадження № 2/593/9/2026

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" вересня 2026 р. Бережанський районний суд Тернопільської області в складі:

головуючої - судді Данилів О.М.

при секретарі Ольшанській Н.Р.

розглянувши у судовому засіданні в залі суду міста Бережани цивільну справу № 593/485/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третьої особи на стороні відповідача ОСОБА_3 , про встановлення земельного сервітуту, —

В С Т А Н О В И В:

5 квітня 2023 року позивачка ОСОБА_1 звернулася до Бережанського районного суду Тернопільської області з позовом до ОСОБА_2 , у якому просила встановити на її користь земельний сервітут на частину земельної ділянки із кадастровим номером 6120410100:04:005:0581, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та належить на праві власності відповідачці ОСОБА_2 .

Обгрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивачка вказала, що згідно із Договором про земельний сервітут, що був укладений 22.12.2018 року між нею та Бережанською міською радою вона, ОСОБА_1 , є користувачем земельної ділянки для обслуговування нежитлового приміщення - приміщення бару, який належить їй на праві власності і знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Поруч із вказаною земельною ділянкою, якою вона користується розташована земельна ділянка відповідачки ОСОБА_2 , кадастровий номер якої - 6120410100:04:005:0581.

З урахуванням місця розташування обох земельних ділянок, доступ до зовнішньої стінки її нежитлового приміщення, з якої виходять вентиляційні шахти та інші інженерні комунікації, можливий виключно через земельну ділянку відповідачки, тобто через земельну ділянку, яка заходиться між будинками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 .

Проте відповідачка створює їй перешкоди у проході через належну їй земельну ділянку, тим самим перешкоджає належним чином обслуговувати свою нерухомість, а саме, проводити необхідні роботи, пов`язані з обслуговуванням нежитлового приміщення з метою забезпечення його належного технічного стану. А так як досудове врегулювання спору шляхом направлення листа-пропозиції від 11.02.2023 року результату не дало, оскільки відповідача ОСОБА_2 її проігнорувала, тому з даним позовом змушена була звернутися до суду.

24 квітня 2023 року після усунення вказаних судом недоліків за даними вимогами було відкрито провадження по справі та вирішено розглядати їх у порядку загального позовного провадження із викликом сторін.

Відповідачка, отримавши позовну заяву із долученими до неї документами, подала суду відзив на позов (а.с. 99-101) у якому зазначила, що позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними, а обставини на які посилається позивачка у підтвердження своїх позовних вимог - необгрунтованими та такими, що не відповідають дійсності. Позовні вимоги вона заперечує повністю, з огляду на наступне.

Позивачка ОСОБА_1 є власником приміщення в будинку АДРЕСА_1 . Згідно Договору про земельний сервітут від 22.12.2018 року, укладений між Бережанською міською радою та позивачкою ОСОБА_1 , було встановлено земельний сервітут (обмежене платне користування) на земельну ділянку, площею 51,0 кв.м..Згідно п. 2.1. вказаного Договору земельний сервітут встановлено терміном до 01.11.2023 року.

Позивачка ні в досудовому порядку ні до матеріалів позовної заяви не надала жодного обґрунтування чи пояснення мети та підставності намірів щодо користування її, відповідачки, власною земельною ділянкою та відповідно необхідністю встановлення на ній сервітуту. Крім того, стороною позивача не конкретизовано інші необхідні відомості: дані про розмір земельної ділянки, відомості про оплатність сервітуту, мета та спосіб (для проходу, проїзду чи іншої мети) та термін і час (у визначені часові проміжки чи цілодобово) користування чужою земельною ділянкою, оскільки, право позивачки на вільне користування належною їй земельною ділянкою шляхом встановлення земельного сервітуту, жодним чином не може порушувати право відповідачки на таке ж користування, належною їй на праві власності, земельною ділянкою, на яку встановлено земельний сервітут.

У поданому відзиві відповідачка просила суд звернути увагу на факт наявності у позивачки права користування частиною земельної ділянки площею 51,0 кв.м. на підставі Договору про земельний сервітут б/н від 22.12.2018 року, укладений між Бережанською міською радою та ОСОБА_1 лише до 01.11.2023 року.

Крім того, у відповідності до долученої до позовної заяви відповіді № 2733/03-12 від 07.11.2022 р., яку позивачка отримала на запит адвоката Гірчака А.М. земельна ділянка, відносно якої позивачка заявила позовні вимоги, перебуває у власності гр. ОСОБА_2 та гр. ОСОБА_3 , однак остання до розгляду справи не залучена.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

За положеннями частин першої та другої статті 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Право на захист власності викладено у статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства та на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Як встановлено п. г), е) ч.1 ст. 96 ЗК України землекористувачі зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст.103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей. Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

Згідно ч.І ст.401 ЦК України сервітут - це обмежене платне або безоплатне користування чужим нерухомим майном з метою задоволення потреб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду (частина 1 статті 100 Земельного кодексу України).

На підставі рішення суду сервітут встановлюється у тому випадку, якщо власник земельної ділянки не надає згоду на встановлення сервітуту, а іншим способом забезпечити права особи, яка зверталась за встановленням сервітуту, неможливо.

При цьому особа, яка звертається до суду з позовом про встановлення сервітуту, повинна довести своє порушене, заперечене чи невизнане право, підтвердити позовні вимоги належними доказами.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ Постановою Пленуму «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» (№5 від 07.02.2014 р.) роз`яснив, що вирішуючи спори про встановлення сервітуту, суд має враховувати, що земельний сервітут встановлюється стосовно певного об`єкта і не залежить від власників цих об`єктів. Його дія зберігається в разі переходу права на земельну ділянку, щодо якої його встановлено, до іншої особи (частина 1 статті 401 Цивільного кодексу України, частина 1 статі 101 Земельного кодексу України), а в разі встановлення особистого сервітуту права закріплюються за певною особою і він припиняється внаслідок її смерті (частина 2 статті 401, пункту б частини 1 статті 406 Цивільного кодексу України).

Так, метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою встановлення є неможливість задовольнити такі потреби в інший спосіб.

Отже, закон вимагає від позивача надання суду конкретних доказів на підтвердження того, що нормальне використання своєї власності неможливо без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. При цьому слід довести, що задоволення потреб позивача неможливо здійснити яким-небудь іншим способом.

Всупереч зазначеному позивачкою жодним чином не доведено необхідності встановлення сервітуту та неможливості користуватись належим їй приміщенням без встановлення такого сервітуту, меж та площі такого сервітуту, а також жодних інших обґрунтувань в підтвердження заявлених нею позовних вимог.

Аналізуючи зміст позовної заяви, відповідачка вважає, що позивачка не довела, а також не надала доказів на підтвердження неможливості використання свого майна без обтяження сервітутом земельної ділянки відповідача, не обґрунтувала необхідність встановлення земельного сервітуту, не навела обґрунтованих доводів, у зв`язку з чим повинен бути встановлений сервітут і що задоволення його потреб неможливо здійснити яким-небудь іншим способом.

А так як ч.1 ст.81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Тому просила врахувати її позицію, викладену у відзиві на позов та відмовити позивачці у задоволенні її вимог.

11 грудня 2023 року ухвалою суду за клопотанням представника відповідача до участі у справі в якості третьої особи на стороні відповідача залучена ОСОБА_3 .

Отримавши ухвалу про залучення її до розгляду справи у якості третьої особи на стороні відповідача ОСОБА_3 подала суду свої письмові пояснення (а.с.132-135) у яких заперечила проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 так як вважає їх безпідставними та необґрунтованими.

У своїх поясненнях ОСОБА_3 зазначила, що вона є співвласницею земельної ділянки, відносно якої заявляються вимоги, а також власницею суміжної ділянки із кадастровим номером 6120410100:04:005:0582. З поданого позову неможливо встановити, чи сервітут довжиною 12,6 м., який вимагає встановити позивачка не накладається на її земельну ділянку, при цьому позивачка до неї, ОСОБА_3 з жодними зверненнями не зверталася, хоча достеменно володіла інформацією про склад власників. Крім того, строк дії попереднього договору сервітуту позивачки з міською радою закінчився ще 1 листопада 2023 року, доказів його продовження позивачкою не надано, а крайню необхідність обмеження чужих прав власності та відсутність альтернативних шляхів позивачка жодним чином не довела.

У своїх поясненнях ОСОБА_3 просила врахувати, що об`єкт нерухомості до якого позивачка просить встановити земельний сервітут є на особливому правовому режимі. Будинок під номером АДРЕСА_1 розташований у межах історичного ареалу Державного історико-архітектурного заповідника у м. Бережани (створеного Постановою КМУ № 1508 від 17.11.2001 р.) та є мурованим житловим будинком XVIII–XX ст., який занесений до переліку пам`яток архітектури місцевого значення під охоронним номером 94 (згідно з рішенням Тернопільського облвиконкому № 343 від 05.12.1986 р., що підтверджується офіційними листами Тернопільської ОДА та Тернопільського обласного центру охорони пам`яток, які вона долучила до своїх письмових пояснень.

Враховуючи статус вказаної будівлі згідно зі ст. 26 Закону України «Про охорону культурної спадщини» будь-яке втручання в пам`ятку, проведення будівельних чи ремонтних робіт, обслуговування чи прокладення мереж та будь-які інші дії суворо регулюються пам`яткоохоронним законодавством. На всі подібні роботи вимагається обов`язкове отримання письмового дозволу органів охорони культурної спадщини на підставі погодженої науково-проектної документації. Позивачка ж не надала жодних доказів законності встановлення чи експлуатації вентиляційного обладнання на пам`ятці архітектури, а самовільні дії щодо об`єкта із статусом пам`ятки є прямо протиправними та неприпустимими.

З огляду на те, що право власності є непорушним за Конституцією України та Європейською конвенцією, а позивачка намагається встановити безстроковий і безоплатний сервітут на об`єкті культурної спадщини без належних дозволів та без доведення виняткової потреби, вона, як третя особа на стороні відповідача, просить суд врахувавати її письмові пояснення та постановити рішення, яким відмовити позивачці у задоволенні її позовних вимог і здійснити розгляд вказаної справи та ухвалення рішення без її участі та участі її представника.

У судове засідання, яке було призначено на 23 вересня 2026 року позивачка ОСОБА_1 та її представник не з`явилися. Представник позивачки адвокат Гірчак Андрій Миколайович через підсистему ''Електрониий суд'' подав суду клопотання про проведення судового засідання у відсутності позивачки та її представника. Зазначив, що сторона позивача підтримує заявлені вимоги, просить їх задоволити, не заперечує проти постановлення заочного рішення.

Відповідачка ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_4 в судове засідання також не з`явилися. Відповідачка подала суду письмове клопотання у якому зазначила, що у зв`язку із неможливістю бути присутньою у судовому засіданні 23.09.2026 року та неможливістю забезпечити явку її представника в судове засідання на вищевказаний час та дату, просила суд провести розгляд справи у їх відсутності та при постановленні рішення врахувати, що сторона відповідача позовні вимоги заперечує у повному обсязі.Також, просила суд, при судовому розгляді даної справи взяти до уваги, що у зв`язку із поданими стороною позивача додатковими поясненнями у справі щодо виконання позивачем ухвали суду від 21.05.2026року про витребування документів, у яких позивач заявляє про відсутність у сторони позивача витребуваної судом документації, вважає що такі факти викладені стороною позивача, підтверджують безпідставність заявлених позовних вимог на предмет встановлення сервітуту відносно земельної ділянки, що належить відповідачці. А саме, відсутні будь які підстави для встановлення сервітуту, оскільки стороною позивача прямо констатовано, що будь якої документації, яка б свідчила про необхідність проведення будь яких ремонтних, будівельних, обслуговуючих, аварійно-ремонтних чи інших робіт, проведення яких є не можливим без встановлення сервітуту в т.ч. в судовому порядку - не існує, тобто, що сторона позивача належними доказами не довела підставності заявлених вимог.

Третя особа на стороні відповідача ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилася, однак матеріали справи містять її письмові пояснення у яких вона просить проводити розгляд справи у її відсутності та при постановленні рішення взяти до уваги дані нею письмові пояснення та, враховуючи нею викладене, позовні вимоги ОСОБА_1 залишити без задоволення, як такі, що не доведені належними доказами.

Частиною 3 ст. 211 ЦПК України передбачено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників судового розгляду, у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, вивчивши матеріали справи, взявши до уваги позицію сторін, викладену у відзиві на позов та наданих суду письмових поясненнях, дослідивши долучені до справи докази, дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Судом встановлено, що позивачці ОСОБА_1 з 13 липня 2018 року на праві власності належить об`єкт нерухомості - нежитлове приміщення, бар загальною площею 52,8 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Вищевказане підтверджується (а.с. 80,81) долученими до матеріалів справи витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, виданими 13 липня 2018 року приватним нотаріусом Бережанської районної нотаріальної контори Хрущ Д.С..

Позивачка ОСОБА_1 також є користувачем земельної ділянки на якій розміщено належних їй об`єкт нерухомості, оскільки між нею та Бережанською міською радою 22 грудня 2018 року було укладено Договір про земельний сервітут (а.с. 8-11), згідно якого вона має право користуватися вказаною земельною ділянкою площею 51,0кв.м. для обслуговування належного їй нежитлового приміщенння, який встановлений на строк до 1 листопада 2023 року.

Із долученої до матеріалів справи (а.с. 160) Додаткової угоди, яка була укладена між позивачкою ОСОБА_1 та Бережанською міською радою 1 квітня 2024року видно, що вказаною угодою до договору про земельний сервітут від 14 грудня 2018 року внесено зміни, а саме: підпункт 2.1 пункту 2 ''термін договору'' скасовано та викладено у наступній редакції - земельний сервітут встановлено терміном до 1 квітня 2029 року.

Судом також встановлено, що поруч із земельною ділянкою, якою користується позивачка розташована земельна ділянка відповідачки ОСОБА_2 кадастровий номер якої-6120410100:04:005:0581, яку вона отримала відповідно до договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17 квітня 2018 року для обслуговування будівлі, що знаходиться по АДРЕСА_1 .

Із долученого до позову листа № 2733/03-12, виданого 7 листопада 2022 року земельним відділом Бережанської міської ради (а.с. 26) видно, що спеціалістом Державного підприємства '' Тернопільський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою'' 20 липня 2022 року винесено межі земельної ділянки в натурі ( на місцевості) для обслуговування АДРЕСА_1 . При цьому встановлено, що земельна ділянка між будинками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 перебуває у приватній власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , тобто ОСОБА_2 є належним відповідачем по справі та на підставі вказаного документа судом до розгляду справи підставно було залучено у якості третьої особи на стороні відповідача ОСОБА_3 ..

У поданому позові позивачка вказує, що доступ до зовнішньої стіни її приміщення, де розташовані вентиляційні шахти та інші інженерні комунікації, можливий виключно через земельну ділянку відповідачки, однак остання встановила огорожу та чинить перешкоди, що унеможливлює обслуговування їх та проведення ремонтних робіт. У зв`язку з цим позивачка просила суд встановлювати на її користь земельний сервітут шириною не менше 0,90 м та довжиною 12,6 м вздовж її стіни на земельній ділянці відповідачки та зобов`язати відповідачку надати їй доступ через огорожу до частини цієї земельної ділянки з кадастровим номером 6120410100:04:005:0581.

Відповідачка ОСОБА_2 подала відзив на позовну заяву, у якому проти задоволення позову заперечила повністю, зазначаючи про недоведеність неможливості користування приміщенням без обтяження чужої земельної ділянки, відсутність обґрунтування меж, площі та умов сервітуту.

Крім того, відповідачка звернулася до суду з клопотанням про витребування доказів, у якому вказала, що будинок АДРЕСА_1 розташований у межах Державного історико-архітектурного заповідника м. Бережани та є пам`яткою архітектури місцевого значення (охоронний номер 94). Відповідно до ст. 26 Закону України «Про охорону культурної спадщини», будь-які ремонтні роботи, встановлення обладнання чи втручання в об`єкт культурної спадщини потребують погодженої науково-проектної документації та дозволу органів охорони культурної спадщини.

Враховуючи зазначене, ухвалою Бережанського районного суду Тернопільської області від 21 травня 2026 року клопотання відповідачки було задоволено та витребувано у позивачки ОСОБА_1 :

- належним чином завірену копію технічної, проектної або іншої дозвільної документації на підтвердження наявності та правомірності встановлення і експлуатації вентиляційного обладнання (чи інших мереж) на зовнішній стіні будинку АДРЕСА_2 ;

- копію письмового дозволу та погодження уповноваженого органу охорони культурної спадщини на встановлення зазначеного обладнання та/або проведення ремонтних робіт;

- документи (акти обстеження, приписи, дефектні акти, експертні висновки тощо), що підтверджують об`єктивну необхідність та невідкладність проведення поточних обслуговучих чи ремонтних робіт щодо зазначених комунікацій або стіни будинку на даний час.

Також судом у відповідності до ч. 10 ст. 84 ЦПК України було роз`яснено позивачу процесуальні наслідки неподання витребуваних доказів без поважних причин.

На виконання ухвали суду від 21 травня 2026 року представник позивачки подав до суду письмові пояснення, у яких повідомив про неможливість надання витребуваних доказів у зв`язку з їх відсутністю у володінні позивачки. Сторона позивача зазначила, що дозвільна документація на вентиляційне обладнання та погодження органів охорони культурної спадщини у позивачки відсутні, дефектні акти чи приписи не складалися. При цьому сторона позивача висловила заперечення проти ухвали, вважаючи витребувані документи такими, що виходять за межі предмета доказування.

Вирішуючи заявлені стороною позивача позовні вимоги про встановлення сервітуту суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 401 ЦК України та ч. 1 ст. 98 Земельного кодексу України, право земельного сервітуту — це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою. Сервітут може бути встановлений для задоволення потреб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Обов`язковою умовою встановлення сервітуту в судовому порядку, згідно з усталеною практикою Верховного Суду (постанови від 12.06.2019 у справі № 487/4106/14-ц, від 17.10.2019 у справі № 484/690/16-ц, від 19.01.2022 у справі № 363/620/19), є доведеність Позивачем факту існування реальної та правомірної потреби у користуванні чушим майном, а також неможливості задовольнити таку потребу іншим способом.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог суд враховує той факт, що будинок АДРЕСА_1 у якому знаходиться належне позивачці нежитове приміщення є пам`яткою архітектури місцевого значення (охоронний номер 94) та розташований в межах Державного історико-архітектурного заповідника м. Бережани.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про охорону культурної спадщини», консервація, реставрація, ремонт, пристосування пам`яток місцевого значення та будь-яке розміщення обладнання на них здійснюється виключно за наявності письмового дозволу органу охорони культурної спадщини на підставі погодженої науково-проектної документації.

Отже, законність та обґрунтованість здійснення робіт з обслуговування обладнання та конструкцій будівлі, для доступу до яких позивачка вимагає обтяження сервітутом суміжної приватної земельної ділянки, безпосередньо належать до предмета доказування. Суд не може встановити сервітут для забезпечення дій, які не мають законного та дозвільного підґрунтя.

Згідно з ч. 10 ст. 84 ЦПК України, у разі неподання учасником справи з неповажних причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення ці докази мають, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у задоволенні відповідної вимоги.

Оскільки позивачка не надала витребовуваних судом доказів законності встановлення та експлуатації обладнання, а також підтвердження необхідності проведення ремонтних робіт на об`єкті культурної спадщини, заявивши про їх відсутність, суд прийшов до висновку, що позивачкою відповідно до ст. ст.12, 81 ЦПК України не доведено належними та допустимими доказами наявність законних підстав та об`єктивної правомірної потреби для встановлення земельного сервітуту.

Приймаючи по справі рішення за вказаних вище обставин суд також відповідно до вимог ст. ст. 89, 110 ЦПК України у сукупності з іншими зібраними по справі доказами досліджував та оцінював наявний у матеріалах справи висновок № 568/24-22, проведеної 22.12.2025 року Тернопільським відділенням КНДІСЕ по справі земельно -технічної експертизи та з приводу цього зазначає наступне.

Як убачається із вказаного висновку, експертом зазначається про наявність суто технічної можливості встановлення земельного сервітуту площею 0,0011 га на земельній ділянці з кадастровим номером 6120410100:04:005:0581 для забезпечення проходу та обслуговування зовнішньої стіни будівлі АДРЕСА_2 і комунікацій у проміжку між будівлями АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .

Разом з тим, суд підкреслює, що згідно з ч. 2 ст. 110 ЦПК України жодні докази, у тому числі висновок експерта, не мають для суду заздалегідь встановленої сили та оцінюються за внутрішнім переконанням суду, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи.

Предметом дослідження земельно-технічної експертизи є виключно фактичні та геодезичні (технічні) параметри об`єкта. Натомість з`ясування питань законності та обґрунтованості правомірної потреби в обмеженні права власності чужої земельної ділянки належить до виключної компетенції суду.

Ураховуючи, що будівля АДРЕСА_2 є пам`яткою архітектури місцевого значення (охоронний № 94) в межах Державного історико-архітектурного заповідника, а будь-які роботи чи розміщення обладнання на ній за ст. 26 Закону України «Про охорону культурної спадщини» вимагають письмового дозволу органів охорони культурної спадщини та погодженої проектної документації, які у позивачки відсутні (що констатовано стороною позивача на виконання ухвали суду від 21.05.2026 року), суд доходить висновку про недоведеність законності самої потреби у сервітуті.

За таких обставин, констатована експертом суто технічна можливість проходу та конфігурація сервітуту не може слугувати самостійною підставою для задоволення позову. Суд не може прийняти висновок експерта № 568/24-22 від 22.12.2025 року як підставу для покладення в основу рішення про задоволення позовних вимог, оскільки встановлення судового сервітуту для забезпечення доступу до обладнання, законність розташування якого на об`єкті культурної спадщини не підтверджена, суперечить засадам законності та пропорційності захисту цивільних прав.

З огляду на викладене, оскільки обставини, на які посилається позивачка як на підставу своїх вимог, не підтверджені належними доказами, а витребувані судом документи позивачкою надані не були, а тому у задоволенні позову слід відмовити повністю у зв`язку з його недоведеністю.

Вирішуючи питання судових витрат, то суд зазначає наступне.

Згідно з ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно ч.2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову на відповідача; у разі відмови в позові — на позивача; у разі часткового задоволення позову, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

А так як суд відмовив у задоволенні заявлених позовних вимог, то відповідно до п.2 ч.2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати в тому числі витрати по сплаті судового збору покладаються на позивачку.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. 41 Конституції України, ст. ст. 98, 99, 100, 103 Земельного кодексу України, ст. ст. 321, 401-403 Цивільного кодексу України, ст. 26 Закону України «Про охорону культурної спадщини», ст. ст. 2, 4, 12, 13, 76-81, 84, 141, 259, 263-265, 268 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третьої особи на стороні відповідача ОСОБА_3 , про встановлення земельного сервітуту - відмовити.

Судові витрати покласти на позивачку.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 2 жовтня 2026 року.

Суддя Бережанського

районного суду Тернопільської області Данилів О.М.