Рішення від 01 жовтня 2026 р. у справі №490/4090/26 — Центральний районний суд м. Миколаєва

н\п 2-а/490/123/2026 Справа № 490/4090/26

Центральний районний суд м. Миколаєва

__________________________________________________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 жовтня 2026 року м.Миколаїв

Центральний районний суд м. Миколаєва у складі Центральний районний суд міста Миколаєва в складі головуючого судді Гуденко О.А., за участі секретаря судового засідання Романової К.Т., без участі сторін, розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2026 року позивач звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому просить: поновити строк на оскарження постанови №R330590 від 02.02.2026 року як такий, що пропущений з поважних причин; визнати протиправною та скасувати постанову Начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 №R330590 від 02.02.2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст. 210 КУпАП та накладення штрафу у розмірі 17 000 грн; провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.3 ст. 210 КУпАП - закрити на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що по-перше, в оскаржуваній постанові повністю відсутня об`єктивна сторона правопорушення, не зазначено склад правопорушення . По-друге, на неправильне застосування норм матеріального права, адже фабула зведена виключно до порушення ст. 37 ЗУ "Про військовий обов`язок та військову службу"- без посилання на конкретний пункт підзаконного НПА - тоді як ст. 210 КУпАП є бланкетною нормою.

По-третє, відповідачем прямо проігноровано імперативну заборону, встановлену приміткою до ст. 210 КУпАП щодо взаємодії реєстрів .

Зазначає також про нікчемність "електронної згоди" при наявності цифрового примусу при викорситанні позивачем додатку "Резерв+"

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.05.2026 року дану адміністративну справу передано на розгляд судді Гуденко О.А.

Ухвалою судді від 08.05.2026 року адміністративний позов залишено без руху .

Ухвалою судді від 15.05.2026 року постановлено позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_4 про скасування постанови №R330590 від 02.02.2026 року повернути особі, яка її подала.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13.07.2026 року ухвалу Центрального районного суду м.Миколаєва від 15.05.2026 року скасовано, справу направлено до Центрального районного суду м.Миколаєва для продовження розгляду.

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 23.07.2026 року дану адміністративну справу передано судді Гуденко О.А.

Ухвалою судді від 24.07.2026 року відкрито провадження по справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Ухвалою суду від 02.10.2026 року поновленоОСОБА_1 строк на звернення до суду з адміністративним позовом про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення №R330590від 02.02.2026 року.

02.09.2026 року надійшов відзив на позов , в якому просять відмовити в задоволенні позову.

Зазначають,що згідно з ч. 4 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», у період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом дії воєнного стану призовники, військовозобов`язані та резервісти, які залишили або покинули своє місце проживання, зобов`язані в семиденний строк з дати взяття на облік внутрішньо переміщеної особи стати на військовий облік у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на обліку внутрішньо переміщеної особи. Так, 09.09.2025 до ЄДРПВР шляхом взаємодії з державними реєстрами, зокрема з реєстрами територіальних громад, надійшла інформація, що позивач оформив статус Внутрішньо переміщеної особи за адресою АДРЕСА_1 , тобто задекларував своє місце проживання за вказаною адресою. Тобто, з урахуванням наведеного позивач мав у семиденний строк з 09.09.2025, тобто до 17.09.2025 особисто прибути із паспортом громадянина України і військово-обліковими документами до відповідного РТЦК та СП, який організовує та веде військовий облік на території відповідної адміністративно територіальної одиниці, для взяття на військовий облік. Проте, згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів позивач з 08.11.2018 по дату написання відзиву безперервно перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_5 . Проте, позивач розуміючи, що перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_6 та оформивши статус ВПО, тобто задекларувавши своє фактичне місце проживання, продовж тривалого часу, який явно перевищує сім днів, до ТЦК та СП, який організовує та веде військовий облік на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці де останній фактично проживає, для взяття на облік не прибував та наразі цього обов`язку не виконав.

09.01.2026 ІНФОРМАЦІЯ_7 на виконання абз. 16 п. 79 Порядку № 1487, було направлене звернення до Національної поліції, надіслане у вигляді набору даних шляхом електронної інформаційної взаємодії між Єдиним державним реєстром призовників, військовозобов`язаних та резервістів та єдиною інформаційною системою МВС, для позивача, як особи, яка скоїла адміністративне правопорушення, передбачене статтею 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення, з метою складення протоколу про адміністративне правопорушення

Для виконання дій з постановки на військовий облік за фактичним місцем проживання законом встановлено семиденний строк. Невиконання цих дій у встановлений строк є підставою для притягнення до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210 КУпАП. Строк встановлений для добровільного виконання вимоги закону, після його завершення не відміняє необхідність її виконання. Відповідно, весь час після спливу семиденного строку з моменту прибуття до місця постійного проживання особа, яка не виконала вимогу закону, знаходиться у стані триваючого правопорушення. Інше тлумачення цього строку і, відповідно, припинення обов`язку щодо необхідності постановки на військовий облік за місцем фактичного проживання сприяло б ухиленню від виконання передбаченого законом обов`язку, стимулювало неправомірну поведінку та призвело б до неефективності дій з мобілізаційної роботи, ведення військового обліку. При цьому, неухильне дотримання кожним законів України передбачено статтею 68 Конституції України.

Також, дата 09.01.2026 не може кваліфікуватись датою виявлення правопорушення, оскільки саме по собі встановлення факту невиконання особою обов`язку у випадку триваючого правопорушення не перериває його тривалості та не є моментом його остаточного виявлення у розумінні закону. Оскільки позивач продовжує/продовжував перебувати у стані безперервного невиконання покладеного на нього обов`язку щодо необхідності прибуття до ТЦК та СП для взяття на військовий облік за фактичним місцем проживання, правопорушення залишається триваючим навіть під час розгляду відповідної справи. Факт перебування особи у «розшуку» з 09.01.2026 не перервав перебіг триваючого правопорушення, а лише підтверджував стан безперервного невиконання обов`язку, що тривав як мінімум до 20.01.2026, коли позивач відповідно до відомостей з ЄДРПВР скасував статус ВПО, або ж триває і наразі. Тобто, навіть якщо вважати датою припинення правопорушення дату скасування статусу ВПО 20.01.2026 та повернення на місце проживання до Центрального району м. Миколаєва, то тримісячний строк на притягнення до адміністративної відповідальності рахується саме з 20.01.2026. Враховуючи наведене, притягнення до відповідальності було в межах строків визначених КУпАП.3-місячний строк для притягнення має відраховуватися від дати закінчення вчинення правопорушення. Проте, як зазначалося вище позивач як мінімум до 20.01.2026 безперервно вчиняв триваюче діяння на стадії закінченого правопорушення, тобто знаходився в стані вчинення правопорушення.

В подальшому, як убачається з оскаржуваної постанови та інших матеріалів справи та не оскаржується позивачем, останній користуючись правами визначеними ст. 279-9 КУпАП, 02.02.2026 через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, шляхом використання мобільного застосунку «Резерв+», звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_8 , в якому перебуває на обліку, із заявою, в якій зазначив, повідомив, що ним допущено порушення правил військового обліку, яке полягає у тому що він у семиденний строк з дати взяття на облік ВПО не став на військовий облік у ТЦК та СП за місцем перебування на обліку ВПО, чим порушив вимоги законодавства, відповідальність за що передбачена ст. 210 КУпАП. Зазначив, що не оспорює допущене порушення, згоден на притягнення до адміністративної відповідальності за його відсутності . Частиною 7 статті 258 КУпАП визначено, що протокол не складається у разі вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, розгляд яких віднесено до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління та регіональних органів Служби безпеки України (у частині правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України), уповноваженого Головою Служби зовнішньої розвідки України підрозділу Служби зовнішньої розвідки України (у частині правопорушень, вчинених військовозобов`язаними Служби зовнішньої розвідки України), якщо особа подала відповідну заяву, в якій вона не оспорює допущене порушення та згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності. Враховуючи вищенаведене положення ст. 258 КУпАП, за наявності заяви визначеної ст. 279-9 КУпАП, протокол стосовно позивача не складався. Справа розглядалася відповідно до вимог визначених КУпАП без присутності позивача, про що позивач зазначив у поданій ним заяві. За такого пояснення про те, що останній потребував адвоката, бажав подавати докази, заявляти клопотання та інше, не можуть братися до уваги судом в якості порушення законодавства щодо розгляду відповідної справи. Якщо позивач бажав надавати пояснення, докази, заявляти клопотання та інше, то останній не був позбавлений права прибути особисто для складення протоколу про адміністративне правопорушення та в подальшому використати права визначені ст. 268 КУпАП

Зазначають, що оскаржувана постанова R330590 від 02.02.2026 відповідає вимогам визначеним ч. 2 та ч. 5 ст. 283 КУпАП

Незрозумілі твердження стосовно вади волі, цифрового шантажу, вимагання натиснути кнопку «заяви на згоду з порушенням» та блокування функціонала є лише необґрунтованою фантазією позивача. Позивачу нічого не заважало, у разі незгоди з порушенням, прибути до ТЦК та СП, при складенні протоколу користуючись правами визначеними ст. 268 КУпАП надати свої пояснення, ознайомитися з матеріалами справи, подати докази, заявити клопотання, скористатися правничою допомогою. Разом із тим, позивач маючи право вибору самостійно обрав шлях подання заяви визначеної ст. 279-9 КУпАП, якою визнав провину та зазначив про її неоспорення.

07.09.2026 року від позивача надійшла відповдіь на відзив. Також заперечення щодо прийяття відзивуяк такого, що поданий з грубим порушенням процесуальних строків.

Щодо дії Примітки до статті 210 КУпАП (Взаємодія реєстрів) звертає увагу суду на те, що у відзиві Відповідач зазначає, що положення Примітки до ст. 210 КУпАП нібито "не мають жодного відношення до розглядуваної справи". Це твердження є юридично необґрунтованим і спростовується власними доказами Відповідача. Відповідно до Примітки до статей 210, 210-1 КУпАП, положення цих статей не застосовуються у разі можливості отримання держателем ЄДРПВР ("Оберіг") персональних даних шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими системами. З долучених Відповідачем до відзиву роздруківок з реєстру "Оберіг" (розділ "Місце проживання/перебування" та "Довідка ВПО") беззаперечно ВБАЧАЄТЬСЯ, що система автоматично отримувала дані Позивача. У записах від 09.09.2025 03:02 (Дія: Створення довідки ВПО) та від 20.01.2026 03:18 (Дія: Видалення адреси ВПО на основі даних з ЄІССС) у графі "Хто змінив" чітко вказано: «Автоматично системою». Це є задокументованим самим Відповідачем юридичним фактом того, що держава успішно отримувала інформацію про набуття та скасування статусу ВПО шляхом електронної взаємодії з Єдиною інформаційною системою соціальної сфери (ЄІССС). Законодавець запровадив Примітку саме для того, щоб виключити притягнення до відповідальності громадян за неподання інформації, якою держава вже володіє. Притягнення до відповідальності за таких обставин є прямим порушенням імперативної норми закону.

Відповідач посилається на заяву Позивача з додатка "Резерв+" як на беззаперечний доказ провини, цитуючи практику Верховного Суду щодо стандарту доказування. Проте Відповідач підміняє поняття процесуальної підстави для спрощеного розгляду справи з доказами об`єктивної сторони правопорушення. Подання заяви в порядку ст. 279-9 КУпАП є виключно процесуальною умовою для застосування ч. 7 ст. 258 КУпАП (розгляд без складання протоколу). Ця заява не звільняє суб`єкта владних повноважень від обов`язку, передбаченого ч. 2 ст. 77 КАС України, довести наявність складу порушення належними доказами. З наданих Відповідачем матеріалів НЕ ВБАЧАЄТЬСЯ жодного доказу, який би встановлював точну дату фактичного прибуття Позивача до нового місця проживання (що є обов`язковою відправною точкою для обчислення 7-денного строку за Правилами військового обліку). Також у матеріалах відзиву не вбачається жодних доказів належного надіслання чи вручення Позивачу копії постанови № R330590 від 02.02.2026 року в порядку ст. 285 КУпАП.

Щодо відсутності складу правопорушення та помилкового застосування концепції "триваючого правопорушення" Відповідач у відзиві стверджує: "навіть якщо вважати датою припинення правопорушення дату скасування статусу ВПО 20.01.2026... то тримісячний строк рахується саме з 20.01.2026". Ця конструкція суперечить ст. 247 КУпАП. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення. Оскаржувана постанова винесена 02.02.2026 року. Як беззаперечно ВБАЧАЄТЬСЯ з наданих самим Відповідачем роздруківок реєстру "Оберіг", статус ВПО Позивача було автоматично видалено з бази ще 20.01.2026 року. Отже, станом на момент винесення постанови (02.02.2026) Позивач юридично і фактично не мав статусу внутрішньо переміщеної особи. Об`єктивно неможливо притягнути особу до відповідальності за "непостановку на військовий облік як ВПО" у момент, коли вона цим ВПО вже не є. На момент прийняття рішення суб`єктом владних повноважень була відсутня сама подія порушення.

Також зазначає, що відповідно до абз. 1 ч. 4 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (на яку посилається сам Відповідач), особа зобов`язана стати на військовий облік у ТЦК та СП за місцем перебування на обліку внутрішньо переміщеної особи. З долучених Відповідачем доказів ВБАЧАЄТЬСЯ, що адресою реєстрації як ВПО вказано: АДРЕСА_1 . Згідно з адміністративно територіальним устроєм, даний населений пункт відноситься до Миколаївського району і не входить до юрисдикції Центрального району міста Миколаєва. Відповідно, повноваження щодо організації військового обліку за цією адресою належали ІНФОРМАЦІЯ_9 , а не відповідачу. Винесення ІНФОРМАЦІЯ_10 постанови за нібито непостановку на облік на території, яка не підпорядкована цьому ТЦК, свідчить про пряме перевищення владних повноважень. Відповідач своїм відзивом та наданими доказами не довів правомірність оскаржуваної постанови. Натомість надані Відповідачем документи прямо підтверджують автоматичну взаємодію реєстрів (що виключає відповідальність згідно з Приміткою до ст. 210 КУпАП), відсутність статусу ВПО на момент винесення постанови та перевищення Відповідачем своєї територіальної компетенції.

07.09.2026 року представником відповдіача подано заперечення на відповідь на відзив. Стосовно розділу відповіді на відзив «Щодо виходу суб`єкта владних повноважень за межі компетенції (порушення територіальної юрисдикції)», то останній є наслідком хибного тлумачення законодавства. Відповідно до ч. 5 ст. 276 КУпАП, справи про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, можуть також розглядатися за місцем перебування на військовому обліку особи, яка вчинила такі адміністративні правопорушення, або за місцем їх виявлення. Інкримінуєме правопорушення було виявлено ІНФОРМАЦІЯ_6 . На обліку позивач перебував та перебуває в ІНФОРМАЦІЯ_6 . Користуючись положеннями ст. 279-9 КУпАП позивач самостійно звернувся з заявою про визнання провини на ім`я начальника ТЦК та СП в якому перебуває на обліку. Враховуючи положення ч. 5 ст. 276 КУпАП, порушення територіальної юрисдикції не було

Додатково звертають увагу суду на те, що 09.09.2025 до ЄДРПВР шляхом взаємодії з державними реєстрами, зокрема з реєстрами територіальних громад, надійшла інформація, що позивач 05.09.2025 оформив статус Внутрішньо переміщеної особи за адресою АДРЕСА_1 , тобто задекларував своє місце проживання за вказаною адресою. Тобто, з урахуванням наведеного позивач мав у семиденний строк з 05.09.2025, тобто до 12.09.2025 особисто прибути із паспортом громадянина України і військово-обліковими документами до відповідного Р(М)ТЦК та СП, який організовує та веде військовий облік на території відповідної адміністративно територіальної одиниці, для взяття на військовий облік. Вказаного обов`язку виконано не було взагалі. Відповідні обставини підтверджуються відомостями та інформацією з ЄДРПВР, що відповідно до ст. 251 КУпАП є належними, достатніми, допустимими та достовірними доказами. Стосовно розділу «Щодо дії Примітки до статті 210 КУпАП (Взаємодія реєстрів)», то слід знову наголосити, що вказанає примітка взагалі не стосується спірних правовідносин. Отримання інформації про ВПО позивача не скасовує його обов`язку дотримуватись правил військового обліку та вчинити активні дії у визначений строк, обов`язок вчинення яких покладений саме на позивача.

В судове засіданні сторони не з`явилися, позивач подав заяву про розгляд справи за його відсутності, просив про задволення позову в повному обсязі.

Представник відповдіача причини неявки суду не повідомив, його неявка не перешкоджає розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи і наявні в них докази, суд дійшов таких висновків.

02.02.2026 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_8 ОСОБА_2 винесено постанову № R330590 по справі про адміністративне праволпорушення за частиною 3 ст. 210КУпАП , якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , який за реєстрований в АДРЕСА_2 , накладено штраф у сумі 17000 грн.

Як ззаначенов постанові, за результатами вивчення відомостей та реєстрової інформації Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, встанволено що ОСОБА_1 не став на військовий облік як ВПО ( ст. 37 ЗУ "Про військовий обов`язок і військову службу"), чим допустив порушення правил військового обліку. Громадянин ОСОБА_1 скоїв адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст. 210 КУпАП.

З матеріалів справи вбачається, що до відзиву відповідачем долучено копію заяви ОСОБА_1 у справі про адміністративне правопорушення, передбачене статтею 210 або статтею 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, скоєне в умовах особливого періоду від 02.02.2026 року, відповідно до якої останій не оспорює допущене порушення та згодний на притягнення до адміністративної відповідальності за його відсутності.

Як вбачається з оскаржуваної постанови та інших матеріалів справи, 02.02.2026 через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, шляхом використання мобільного застосунку «Резерв+» ОСОБА_1 , подав на ім`я начальника ІНФОРМАЦІЯ_8 , в якому перебуває на обліку, заяву, в якій повідомив, що ним допущено порушення правил військового обліку, яке полягає у тому що він у семиденний строк з дати взяття на облік ВПО не став на військовий облік у ТЦК та СП за місцем перебування на обліку ВПО, чим порушив вимоги законодавства, відповідальність за що передбачена ст. 210 КУпАП. Зазначив, що не оспорює допущене порушення, згоден на притягнення до адміністративної відповідальності за його відсутності.

Щодо пояснень позивача про неприйнятність цієї заяви за наявності "цифрового примусу".

Особливості розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210 і 210-1 КУпАП встановлюються ст. 279-9 цього Кодексу.

Відповідно до статті 279-9 КУпАП у разі вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, але не пізніше дня розгляду справи про таке адміністративне правопорушення, особа може звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (…), в якому вона перебуває на обліку, із заявою, в якій особа зазначає, що не оспорює допущене порушення та згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності. Зазначена заява подається особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, особисто в письмовій формі або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста.

Керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки (…) протягом трьох днів після отримання такої заяви зобов`язані перевірити викладені у ній фактичні дані про визнання особою правопорушення та надання нею згоди на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності і з дотриманням вимог статей 247, 280, 283 цього Кодексу винести постанову по справі, у тому числі без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

У постанові про накладення адміністративного стягнення керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки (…) визначають розмір штрафу на рівні мінімального розміру штрафу, передбаченого санкцією статті (частиною статті) цього Кодексу за вчинення такого правопорушення.

У разі якщо особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, подала зазначену у цій статті заяву через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, копія постанови по справі може бути направлена їй засобами електронного зв`язку на адресу електронної пошти, зазначену в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, або в її електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста.

Як визначено пунктами 1 та 7 частини першої статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин: відсутність події і складу адміністративного правопорушення; закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу.

Відповідно до частини дев`ятої статті 38 КУпАП адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення.

Статтею 283 КУпАП визначено, що розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі . Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення .

Постанова по справі про адміністративне правопорушення, передбачене статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, у випадках, якщо особа не оспорює допущене порушення та згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити також відомості про дату, спосіб надходження та зміст заяви від особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, протоколом про вилучення речей і документів, відомостями та інформацією з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Відповідно до частини шостої статті 258 КУпАП протокол не складається у разі вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, розгляд яких віднесено до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (…), якщо особа не з`явилася без поважних причин або не повідомила причину неприбуття на виклик територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце виклику, та за наявності у територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України підтвердних документів про отримання особою виклику.

Згідно з частиною сьомою статті 258 КУпАП протокол не складається у разі вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, розгляд яких віднесено до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (….), якщо особа подала відповідну заяву, в якій вона не оспорює допущене порушення та згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності.

На підставі частини восьмої статті 258 КупАП у випадках, передбачених частинами шостою і сьомою цієї статті, уповноважені посадові особи після отримання підтвердних документів про отримання особою виклику або відповідної заяви виносять постанову у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.

Аналіз вищезазначених положень кодексу України про адміністративні правопорушення свідчить, що особа, яка уповноважена розглядати справу про адміністративне правопорушення зобов`язана по-перше, встановити склад правопорушення, яким згідно зі статтею 9 КУпАП є протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

По-друге, дослідити докази та оцінити їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

При цьому порядок розгляду справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності, передбачений ст.279-9 КУпАП, не скасовує імперативність вимоги про необхідність встановлення посадовою особою складу адміністративного правопорушення та дослідження доказів, якими цей склад підтверджується.

Відповідно до статті 69 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні данні, на підставі яких суд встановлює наявні або відсутні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, ці данні встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їх представників, показань свідків, письмових і речових доказів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі.

Статтею 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

З приводу доводів позивача про те, що постанову про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП було складено із порушенням строку, слід зазначити наступне.

Згідно статті 38 КУпАП, адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через два місяці з дня його виявлення, крім справ про адміністративні правопорушення, зазначених у частині сьомій цієї статті, та за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу підвідомчі суду (судді).

Адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення.

У постановах від 11 квітня 2018 року у справі №804/401/17 та від 23.08.2018 року у справі № 489/4756/16-а Верховний Суд вказував на те, що триваючим правопорушенням є проступок, пов`язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов`язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов`язків. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану за якого об`єктивно існує цей обов`язок, виконанням обов`язку відповідним суб`єктом або припиненням дії відповідної норми закону.

Таким чином триваючими визначаються правопорушення, які, почавшись з якоїсь протиправної дії або бездіяльності, здійснюються потім безперервно шляхом невиконання обов`язку. Початковим моментом такого діяння може бути активна дія або бездіяльність, коли винний або не виконує конкретний покладений на нього обов`язок, або виконує його неповністю чи неналежним чином.

В свою чергу триваюче правопорушення припиняється у випадку: усунення стану, за якого об`єктивно існує певний обов`язок у суб`єкта, що вчиняє правопорушення; виконанням обов`язку відповідним суб`єктом; припиненням дії відповідної норми закону.

Крім того триваючі правопорушення припиняються, якщо факт цих правопорушень виявлено компетентним органом.

У разі вчинення триваючого правопорушення, застосовується закон, який встановлює відповідальність за його вчинення, який є чинним на момент завершення (припинення) такого правопорушення.

Відповідно до положень пункту 7 статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю в разі закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статті 38 цього Кодексу.

Триваюче правопорушення - це проступок, пов`язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов`язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов`язків. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану за якого об`єктивно існує цей обов`язок, виконанням обов`язку відповідним суб`єктом або припиненням дії відповідної норми закону.

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Кодексом України про адміністративні правопорушення, завданням якого є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п.5 ч.1 ст.213 КУпАП справи про адміністративні правопорушення розглядаються, зокрема, органами Національної поліції, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те цим Кодексом.

Статтею 235 КУпАП передбачено, що Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до ст. 210 КУпАП порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку - тягне за собою накладення штрафу від двохсот до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частиною першою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, - тягне за собою накладення штрафу від трьохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період -тягне за собою накладення штрафу від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Примітка. Положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.

За приписами статті 1 Закону України «Про оборону України» особливий період період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Згідно з абз.5 ч.1 ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, сил оборони і сил безпеки, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і час демобілізації після закінчення воєнних дій.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022 на території України введено воєнний стан з 24 лютого 2022 року, який триває і досі.

Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» № 2105-IX від 03.03.2022 затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року №65/2022 «Про загальну мобілізацію», яким оголошено проведення загальної мобілізації, яка триває і досі.

Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України, що також передбачено частиною першою статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Згідно частини десятої статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством.

Відповідно до п.4 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 265 від 07.02.2022, особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування/реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором. За адресою задекларованого/ зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.

Відповідно до ч. 4 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у період проведення мобілізації (крім цільової) та/або протягом дії воєнного стану призовники, військовозобов`язані та резервісти, які залишили або покинули своє місце проживання, зобов`язані в семиденний строк з дати взяття на облік внутрішньо переміщеної особи стати на військовий облік у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на обліку внутрішньо переміщеної особи (військовозобов`язані та резервісти Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, а військовозобов`язані та резервісти розвідувальних органів України - у зазначений строк повідомити про зміну місця проживання відповідному підрозділу розвідувальних органів України).

Відповідно до принципу 6 Рекомендації № R (91) 1 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно адміністративних санкцій, ухваленої 13 лютого 1991 року, при застосуванні адміністративних санкцій, окрім сформульованих у Резолюції (77) 31 принципів справедливої адміністративної процедури, що звичайно застосовуються до адміністративних актів, слід керуватися такими особливими принципами: 1) особа, стосовно якої розглядається можливість застосування адміністративної санкції, попередньо інформується щодо фактів, які їй ставляться в вину; 2) вона має достатньо часу для підготовки свого захисту залежно від складності справи та суворості санкцій, що можуть бути застосовані; 3) вона або її представник інформується стосовно характеру доказів у справі, зібраних проти неї; 4) вона має можливість висловити свою думку перед оголошенням рішення про санкцію; 5) адміністративний акт про застосування санкцій містить мотиви, на яких вона ґрунтується.

Верховний Суд у постанові від 27.06.2019 зазначив, що висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об`єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.

Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів позивач з 08.11.2018 року безперервно перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_5 в АДРЕСА_1 .

Відповідно до даних з АІТС «Оберіг» позивач 09.09.2025 оформив статус ВПО за адресою АДРЕСА_1 , тобто задекларував своє місце проживання за вказаною адресою.

Хоча інформація про отримання статусу ВПО міститься в Єдиній інформаційній системі соціальної сфери (Мінсоцполітики), Закон вимагає, щоб громадяни особисто або через Резерв+ підтвердили свою актуальну адресу проживання, контактний телефон та інші персональні відомості.

Згідно з приміткою до статті 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП), штраф за неповідомлення даних не застосовується в тому випадку, якщо ТЦК має можливість отримати ці дані автоматично через електронні системи взаємодії.

Проте у випадку з ВПО є юридична колізія: статус ВПО означає зміну фактичного місця проживання. А за законом особа зобов`язана не просто «оновити данні», а стати на військовий облік за новим місцем проживання протягом тих самих 7 днів. Оскільки система «Оберіг» змінює адресу, але не може автоматично змінити облік.

Позивачем не надано доказів звернення щодо постановки на військовий облік при зміні місця перебування/реєстрації.

Тобто, в порушення пп. 7 п.1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затверджених Порядком № 1487, позивач особисто в семиденний строк з дня прибуття до нового місця проживання не прибув із паспортом громадянина України і військово-обліковими документами до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (органу СБУ, відповідного підрозділу розвідувального органу), який організовує та веде військовий облік на території відповідної адміністративно- територіальної одиниці, для взяття на військовий облік (тобто в ТЦК та СП який веде військовий облік).

Виходячи з вище наведеного, з урахуванням статусу ВПО, позивач був зобов`язаний, в силу ч. 4 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу (в редакції Закону №3633-ІХ від 11.04.2024), протягом семи днів з дати взяття на облік як ВПО, стати на військовий облік у ТЦК та СП за місцем перебування на обліку як ВПО.

При цьому суд враховує, що оскаржувана постанова складена 02 лютого 2026 року, при цьому на час складення постанови встановлено ( і про це прямо зазначено в ній) , що ОСОБА_1 проживає на території Центрального району за попередньо зареєстрованою адресою в АДРЕСА_3 , де він і перебував на обліку в Центральному РТЦК - і ці дані оновлено 02.03.2023 року.

З наданих персональних даних з реєстру ( які отримано саме посадовими особами відповідача) вбачається, що нормування даних реєстру ЄІССС за новою адресою ОСОБА_1 , як особи зі статусом ВПО, в АДРЕСА_4 відбулося 18.09.2025 року, тоді як 20.01.2026 року вже було видалено адресу ВПО з даних з ЄІССС.

Згідно даних військово-облікової картки військовозобов`язаного ОСОБА_1 - він перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_12 безперервно з 2018 року і адреса проживання по АДРЕСА_3 не змінювалася. Також він 31.10.2023 року пройшов ВЛК , визнаний придатним до військової служби, підлягає переогляду лише в 2028 році.

Отже, станом на час складання оскаржуваної постанови і притягнення позивача до адміністративної відповідальності 02 лютого 2026 року - даних про те, що позивач продовжує перебувати за зміненою адресою - ні у відповідача, ні наразі у суду немає.

Отже, на час притягнення до адміністративно ївідповідальності позивач вже не перебував у стані " триваючого порушення правил військового обліку у вигляді невиконання покладених на нього обов`язків". Таке триваюче правопорушення припинилося самим припиненням перебування позивача у стані, за якого об`єктивно існує цей обов`язок.

При цьому часом вчинення такого правопорушення є восьмий день після зміни фактичного місця проживання- а саме 18.09.2025 року.

Аналізуючи вищенаведене, суд констатує, що на час винесення постанови від 02.02.2026 року щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП, закінчилися строки притягнення до адміністративної відповідальності, визначені частиною першою статті 38 КУпАП, відтак у відповідача були відсутні підстави для притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.210-1 КУпАП.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно зі ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Враховуючи викладене, наявні правові підстави для задоволення позовних вимог та скасування постанов про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч.3 ст.210-1 КУпАП, а провадження у справах про адміністративне правопорушення необхідно закрити.

При цьому суд зазначає, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) унормоване, що не зважаючи на обов`язок, визначений у п. 1 статті 6 Європейської Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод»(далі Конвенція) щодо зобов`язання судів давати обґрунтування своїх рішень, це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ від 18.07.2006). Отже, враховуючи положення практики ЄСПЛ, слід зазначити, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Пункт 1 ст.6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від суду, якщо він лише констатує наявність порушень відповідно до норм закону.

Отже, за умови встановлення суттєвих порушень з боку відповідача при прийнятті оскаржуваної постанови немає потреби надавати відповідь на інші твердження, наведені позивачем.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 2, 5, 90, 242 КАС України, ст. ст. 7, 9, 23, 235, 280 КУпАП, суд,-

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення - задовольнити.

Скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення від 02 лютого 2026 № R330590, винесену начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 , якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17 000,00 грн, провадження у справі - закрити .

Рішення може бути оскаржена безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом десятти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не була вручена у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом 10 днів з дня вручення йому рішення суду.

Суддя Гуденко О.А.