Рішення від 01 жовтня 2026 р. у справі №489/4315/26 — Інгульський районний суд міста Миколаєва

справа № 489/4315/26

провадження №2/489/2606/26

Заочне рішення

Іменем України

02 жовтня 2026 року м. Миколаїв

Інгульський районний суд міста Миколаєва у складі:

головуючого судді Коваленка І.В.,

за участю секретаря судового засідання Лупової Є.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до держави російська федерація в особі посольства держави росії в Україні про відшкодування моральної шкоди

встановив:

У травні 2025 року позивач через систему «Електронний суд» звернувся до суду з позовом після уточнення якого остаточно просить стягнути з держави російська федерація на його користь 7131600,00 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог вказав, що у лютому 2014 року розпочалася збройна агресія російської федерації проти України, внаслідок якої була анексована територія Автономної Республіки Крим, частково окуповані території Донецької та Луганської областей України. Позивач проживав за адресом у АДРЕСА_1 , та на теперішній час перебуває на обліку внутрішньо переміщених осіб, про підтверджується довідкою від 10.02.2025 р. № 4802-5003605963 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи за адресою: АДРЕСА_2 ,за якою і проживає.

Будинок в якому проживав позивач з батьками (батько ОСОБА_2 , мати ОСОБА_3 ) в АДРЕСА_1 був незаконно забраний з боку російських окупаційних військ.

Батько позивача в 2014 році виїхав з м. Донецьк захищати свою Батьківщину. Позивач малолітньою дитиною виїхав до України залишивши квартиру та майно у м. Донецьку. Більше того позивач назавжди втратив душевний спокій, постійно відчуває незахищеність та розчарування. Найстрашніше те, що такі ж страждання та втрати домівки на проживання його сім`ї турбують і його батьків матері та батька. Збройна агресія рф позбавили позивача права зростати, навчатись та підтримувати соціальний спосіб життя, за місцем проживання в м. Донецьк.

Крім того, батьками позивача в квартирі в м. Донецьку був зроблений ремонт, куплена побутова техніка, меблі, поміняні вікна. Так як батько позивача ОСОБА_4 учасник бойових дій то на даний час виданий ордер днр на квартиру де незаконно проживають представники днр.

Згідно витягу з ЄРДР, номер кримінального провадження: 22024050000001968 від 02.07.2024. До ВП №1 Бахмутського РВП надійшло повідомлення про те, що 02.07.2024 відбувся обстріл з боку російських окупаційних військ, внаслідок якого о 08:30 пошкоджено будинок за адресом АДРЕСА_3 , та у дворі будинку загинув дідусь позивача - ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Дідуся поховано в кінці подвір`я, на могилі навіть не встановлений хрест, за адресом АДРЕСА_3 .

На підставі свідоцтва про смерть від 19.09.2024, серія НОМЕР_1 , дідуся ОСОБА_5 , визнано померлим. Місце смерті Донецька обл. Бахмутський район, селище міського типу Нью-Йорк.

Силові дії російської федерації, що тривають з 20 лютого 2014 року, є актами збройної агресії відповідно до пунктів «а», «b», «c», «d» та «g» статті 3 Резолюції 3314 (ХХІХ) Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року. Внаслідок втрати дідуся, який загинув у результаті військової агресії російської федерації проти України, а також з огляду на незаконність та безкарність дій російської федерації, особливий цинізм, з яким російською федерацією порушуються основоположні права й свободи людини в Україні, позивач з дітьми, дружиною по сьогоднішній день відчувають безперервні, невгамовні душевні болі та страждання. Більше того позивач назавжди втратив душевний спокій, постійно відчуває незахищеність та розчарування.

Також бабусею ОСОБА_6 внаслідок обстрілу з боку російських окупаційних військ втрачено будинок та все майно за адресою: АДРЕСА_3 .

У зв`язку з нервовим зривом зі загибеллю внаслідок російської збройної агресії чоловіка ОСОБА_7 , у бабусі ОСОБА_8 стався інсульт (після інсульту, не може без самостійної допомоги рухатись, постійно потребує догляду та лікування).

Враховуючи характер та обсяг завданих відповідачем моральних страждань, істотних порушень його прав, умисного характеру дій російської федерації, позивач вважає, що справедливим розміром компенсації за заподіяну йому моральну шкоду буде сума у розмірі 7131600,00 грн.

Ухвалою Інгульського районного суду міста Миколаєва суду від 19.05.2026 провадження у справі відкрито за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 07.07.202625 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

У судове засідання, призначене на 29.09.2026, сторони не з`явилися, про розгляд справи повідомлені належним чином, зокрема і шляхом розміщення відповідного оголошення на офіційному веб сайті судової влади.

Позивач 29.09.2026 надав до суду заяву в якій просив розглянути справу за його відсутності та задовольнити позовні вимоги.

Відповідач причину неявки свого представника в судове засідання не повідомив, правом на надання відзиву не скористався.

Суд враховує, що відповідно до правових позицій, викладених у постанові Верховного Суду від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19, після початку війни в Україні з 2014 року суд України, розглядаючи справу, де відповідачем визначено російську федерацію, має право ігнорувати імунітет цієї країни та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії російської федерації, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни. Окрім того, у зв`язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України 24.02.2022 Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що унеможливлює із цієї дати направлення різних запитів і листів до посольства російської федерації в Україні з огляду на припинення його роботи на території України. Верховний Суд установив підстави для висновку про те, що, починаючи з 2014 року, немає необхідності в направленні до посольства російської федерації в Україні запитів щодо згоди російської федерації бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди у зв`язку з вчиненням останньою збройної агресії проти України й ігноруванням нею суверенітету та територіальної цілісності Української держави. А з 24.02.2022 таке надсилання неможливе ще й з огляду на розірвання дипломатичних відносин України з російською федерацією.

Аналогічний висновок навів Верховний Суд в постанові від 14.05.2025 у справі № 686/15038/23 (провадження № 61-5664св24) де звернув увагу судів на те, «…що позивач як у позовній заяві, так і в апеляційній скарзі зазначила адресу російської федерації - Повітрофлотський проспект, 27, м. Київ. Проте, посольство російської федерації в Україні за вказаною адресою не здійснює своєї дипломатичної діяльності задовго до початку війни, а з 24 лютого 2022 року дипломатичні відносини України з російською федерацією припинені.

У зв`язку із цим, суд зобов`язаний належно повідомити відповідача про дату судового засідання не за вказаною адресою, а відповідно до судової практики Верховного Суду, а саме згідно із частиною одинадцятою статті 128 ЦПК України - через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.».

Відповідач причину неявки свого представника в судове засідання не повідомив, правом на надання відзиву не скористався.

За таких обставин, з урахуванням положень статті 280 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін на підставі наявних у справі письмових доказів та ухвалити заочне рішення.

Згідно вимог статті 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до частини п`ятої статті 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його складання.

Оскільки текст рішення складено 02.10.2026, то незважаючи на те, що судове засідання призначене на 29.09.2026, датою ухвалення цього рішення є саме дата його складання.

Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази та встановивши фактичні обставини справи, суд дійшов наступного.

Із матеріалів справи судом встановлено, що відповідно до Повторного свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 04.05.2012 позивач ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в м.Донецьку, а його батьками записані ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Довідкою від 28.01.2019 №2303-5000021588 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи позивач підтвердив, що його зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 , фактичне місце проживання як ВПО: АДРЕСА_5 .

На теперішній час, згідно довідки від 10.02.2025 № 4802-5003605963 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, ОСОБА_9 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до розпорядження Запоріжської міської ради від 14.05.2019 №255р малолітньому ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , надано статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів.

Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру права власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 30.12.2025 позивач підтвердив, що на ім`я його матері ОСОБА_3 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_6 .

Як вбачається з довідки Військової частини НОМЕР_3 від 13.09.2025 за вих. № 222, ОСОБА_2 (батько позивача) перебуває на військовій службі за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_3 з 17.10.2023.

Згідно свідоцтва про народження НОМЕР_4 від 12.05.1975 ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_4 та його батьками записані ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

Відповідно до Свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_5 в м.Торецьк,смт. Новгородське.

Згідно Витягу з ЄДРДР 02.07.2024 зареєстроване кримінальне провадження: 22024050000001968, згідно якого здійснюється розслідування кримінального провадження за фактом того, що 02.07.2024 відбувся обстріл з боку російських окупаційних військ, внаслідок якого о 08:30 пошкоджено будинок за адресом АДРЕСА_3 , та у дворі будинку загинув чоловік ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач зазначає, що на окупованій частині Донецької області до теперішнього часу знаходиться їх квартира та все майно, що залишилося у квартирі. Він позбавлений права на користування належним його сім`ї нерухомим майном та на даний час, видано ордер на квартиру представникам ДНР, де останні незаконно проживають, так як його батько учасником бойових дій та захищає Батьківщину.

У заяві про збільшення позовних вимог, позивач вказує на те, що внаслідок збройної агресії російської федерації від обстрілу окупаційних військ загину в його дідусь та знищено повністю його та бабусі ОСОБА_6 майно, внаслідок чого в останньої стався інсульт.

Позивач зазначає, що малолітньою дитиною вимушений був разом з батьками виїхати на підконтрольну Україні територію та на теперішній час проживає в м.Миколаєві, як внутрішньо-переміщена особа. Він назавжди втратив душевний спокій, постійно відчуває незахищеність та розчарування, втратою рідної домівки, стражданнями його батьків, позбавленням його внаслідок збройної агресії рф права зростати, навчатись та підтримувати соціальний спосіб життя, за місцем проживання в м. Донецьк, а також смертю дідуся і захворюванням бабусі, що завдано йому моральної шкоди, яку в грошовому виразі оцінює в 7131600,00 грн.

Правове обґрунтування та мотиви суду.

У лютому 2014 року розпочалася військова агресія російської федерації проти України, внаслідок якої була анексована територія Автономної Республіки Крим, частково окуповані території Донецької і Луганської областей України.

24.02.2022 розпочалося повномасштабне вторгнення російської федерації на територію України, у зв`язку із чим Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України», в Україні введено воєнний стан, який діє по теперішній час.

Відповідно до вимог статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

У відповідності до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) «у випадках, коли застосування правила державного імунітету від юрисдикції обмежує здійснення права на доступ до суду, суд має встановити, чи обставини справи виправдовують таке обмеження» (Sabeh El Leil v. France (скарга № 34869/05), рішення від 29 червня 2011 року, § 51; Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 59).

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, обмеження права на справедливий суд, зокрема шляхом застосування судового імунітету держави, є таким що відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція 1950 року) лише у разі, якщо таке обмеження: 1) переслідує законну мету, 2) є пропорційне меті, яка переслідується, та 3) не порушує самої сутності права на доступ до суду (Ashingdane v the United Kingdom (скарга № 8225/78), рішення від 28 травня 1985 року, § 57; Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 55; Fogarty v. the United Kingdom (скарга № 37112/97), рішення від 21 листопада 2001 року, § 33; Cudak v. Lithuania (скарга № 15869/02), рішення від 23 березня 2010 року, § 55).

ЄСПЛ неодноразово визнавав, що «надання імунітету державі в ході цивільного судочинства переслідує законну мету дотримання міжнародного права для сприяння ввічливості та добрих відносин між державами через повагу до суверенітету іншої держави» (Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 60; Cudak v. Lithuania (скарга № 15869/02), рішення від 29 червня 2011 року, § 52; Wallishauser v. Austria, (скарга № 156/04), рішення від 17 липня 2012 року, § 60).

Таким чином, у контексті наведеної практики ЄСПЛ, застосування судового імунітету російської федерації у справі за позовом про відшкодування шкоди повинно мати законну мету, зокрема сприяння ввічливості та добрих відносин між державами через дотримання міжнародного права. У той же час, збройна агресія проти України, здійснена російською федерацією в порушення основоположних принципів і норм міжнародного права, зокрема Статуту ООН, вчинені її збройними силами міжнародно-правові злочини в Україні виключають, з ініціативи російської федерації, питання ввічливості та добрих відносин між країнами.

Це позбавляє застосування судового імунітету російської федерації, що обмежує право позивача на справедливий суд, законної мети.

Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ, «обмеження буде несумісне з пунктом 1 статті 6 Конвенції 1950 року, якщо не існує розумної пропорції між використовуваними засобами та метою, яка переслідується». Також, при розгляді питання про доступ до суду в контексті застосування юрисдикційного імунітету держави, «необхідно переконатися, що обмеження, що застосовуються, не обмежують і не скорочують доступ, що залишився особі, таким чином або такою мірою, що порушується сама сутність права [доступу до суду]» (Ashingdane v the United Kingdom (скарга № 8225/78), рішення від 28 травня 1985 року, § 57; Oleynikov v. Russia (скарга № 36703/04), рішення від 14 березня 2013 року, § 55). В іншому випадку, повне перешкоджання у розгляді справи, без будь-якої провини з боку позивача, буде суперечити пункту 1 статті 6 Конвенції 1950 року (McElhinney v. Ireland (скарга № 31253/96), рішення від 21 листопада 2001 року, Окрема думка Судді L. Лукейдіса).

Не існує жодної розумної підстави припустити, що порушене право позивача, за захистом якого ввона звернувся до українського суду, могло би бути захищене шляхом подання позову до суду, в якому би російська федерація не користувалася судовим імунітетом, тобто до суду російської федерації.

Таким чином, звернення позивача до українського суду є єдиним розумно доступним засобом захисту права, позбавлення якого означало би позбавлення такого права взагалі, тобто заперечувало б саму сутність такого права.

Вказане відповідає висновкам Верховного Суду, викладених у постанова від 22.06.2022 у справі № 311/498/20 (провадження № 61-988св22), від 18 травня 2022 року у справі № 428/11673/19 (провадження № 61-8291св21) та у справі № 760/17232/20-ц (провадження № 61-15925св21).

Стаття 1 Декларації про право на мир засвідчує, що кожен має право жити в мирі в умовах заохочення і захисту всіх прав людини і повної реалізації розвитку (резолюція 71/189, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 19 грудня 2016 року).

Отже, обов`язку держав утримуватися від збройної агресії кореспондує право людини на мир, яке є запорукою дотримання інших прав і свобод, гарантованих нормами Загальної декларації прав людини та інших міжнародно-правових актів.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 12.04.2012 № 9-рп/2012 (справа № 1-10/2012) наголосив, що в Україні як демократичній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Основного Закону України).

Суд враховує, що преамбула Статуту Організації Об`єднаних Націй визначає, що держави-учасниці ООН сповнені рішучості позбавити прийдешні покоління нещасть війни, проявлятимуть терпимість та житимуть в світі як добрі сусіди, об`єднуватимуть зусилля для підтримки міжнародного миру та безпеки.

Пункт 122 Резолюції 60/1, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 24.10.2005, підкреслює, що всі держави зобов`язані поважати права людини та основні свободи.

Відповідно до вимог статі 28 Загальної декларації прав людини кожному гарантується право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені.

Кожен має право жити в мирі в умовах заохочення і захисту всіх прав людини і повної реалізації розвитку (стаття 1 Декларації про право на мир, затвердженої резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 71/189 від 19.12.2016).

Загальновідомим є той факт, що в лютому 2014 року розпочалася військова агресія російської федерації проти України, внаслідок якої була анексована територія Автономної Республіки Крим, частково окуповані території Донецької та Луганської областей України.

Відомим також є той факт, що 24.02.2022 російська федерація здійснила широкомасштабну військову агресію проти України, що стало підставою для введення з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року воєнного стану на території України, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», а тому вказані факти не підлягають доказуванню згідно з приписами частини третьої статті 82 ЦПК України.

Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376, зареєстрованого Міністерстві юстиції України 11.03.2025 за № 380/43786, затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.

Згідно наведеного періоду до тимчасово окупованої російською федерацією території України з 07.04.2014 віднесено м.Донецьк (код UA14080030010048113).

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 № 1932-ХІІ, збройна агресія це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.

Силові дії російської федерації, що тривають з 20.02.2014 (як початкова подія) та як її продовження військове вторгнення російської федерації до України 24.02.2022, є актами збройної агресії відповідно до пунктів «a», «b», «с», «d» та «g» статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії» від 14.12.1974.

Згідно приписів частини першої статті 49 Закону України «Про міжнародне приватне право» - права та обов`язки за зобов`язаннями, що виникають внаслідок завдання шкоди, визначаються правом держави, у якій мала місце дія або інша обставина, що стала підставою для вимоги про відшкодування шкоди.

Частиною першою статті 48 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що до зобов`язань, що виникають з дії однієї сторони, з урахуванням положень статей 49-51 цього Закону, застосовується право держави, у якій мала місце така дія.

За положеннями частини другої статті 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є, зокрема: іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Згідно частини першої та четвертої статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (частини перша статті 1167 ЦК України).

Обов`язковому з`ясуванню при вирішені спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

При цьому, суд повинен з`ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду ті з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

За загальними правилами відшкодування шкоди, відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії певних осіб чи органів завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнала особа, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, тощо. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Вказаний висновок висловлений у постанові Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 591/4825/17 (провадження № 61-1188св18).

Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.

Разом з тим, з огляду на моральну зумовленість виникнення інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.

Оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

У даному випадку російська федерація є суб`єктом, внаслідок збройної агресії якого проти України та окупації частини території України порушено низку прав та свобод громадян України, зокрема, особистих прав позивача, та, відповідно, саме російська федерація є суб`єктом, на якого покладено обов`язок з відшкодування завданої цими діями моральної шкоди.

Для деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення – наявність шкоди, протиправна поведінка заподіювача шкоди, причинний зав`язок між шкодою та поведінкою заподіювача та вина. При цьому, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини.

З матеріалів справи встановлено, що до початку військової агресії з боку російської федерації, позивач мав налагоджений побут та можливість вести повноцінне життя разом з батьками в м.Донецьку.

Однак після окупації російськими військами і формуваннями м.Донецька, він вимушений був неодноразово змінювати місце свого проживання та на теперішній час фактично проживає в м.Миколаєві, як внутрішньо-переміщена особа та має статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів. Після переїзду йому довелося пристосовуватися до нових життєвих умов та відновлювати прийнятний для себе рівень життя. Він був позбавлений звичного ритму життя, спілкування з близькими та друзями а також можливості на повернення додому, до налагодженого побуту. Крім того, від обстрілу російських окупаційних військ загинув його дідусь, а в бабусі, через втрату чоловіка та житла і майна, стався інсульт. Ці обставини безумовно відобразились на його моральному стані.

За таких обставин, оцінивши наявні у справі докази, та враховуючи обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, множинний характер порушень відповідачем його конституційних прав, характер немайнових втрат, суд вважає правомірним позов про відшкодування моральної шкоди.

Щодо розміру моральної шкоди, який просить стягнути позивач, то суд з ним в повній мірі не погоджується.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд враховує обставини за яких позивачу завдані душевні страждання, а також критерії розумності, виваженості та справедливості та вважає достатньою грошовою компенсацією відшкодування моральної шкоди 3500000,00 грн.

Згідно із частинами першою, шостою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно пункту 22 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв`язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно.

Враховуючи викладене, з відповідача в дохід держави України підлягає стягненню судовий збір в розмірі 8165,25 грн. (16640,00 х 49,07%).

Керуючись статями 4, 19, 141, 263-265, 280 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з держави російська федерація на користь ОСОБА_1 у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією проти України, грошові кошти в сумі 3500000,00 грн. (три мільйона п`ятсот тисяч гривень 00 коп.).

У іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з держави російська федерація в дохід держави Україна судовий збір в сумі 8165,25 грн. (вісім тисяч сто шістдесят п`ять гривень 25 коп.).

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку відповідачем шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Відомості про учасників справи:

позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , місце реєстрації (ВПО): АДРЕСА_2 ;

відповідач: Держава російська федерація, в особі посольства держави росії в Україні, місцезнаходження: м.Київ, Повітрофлотський проспект,27-А.

Повний текст судового рішення складено 02.10.2026.

Суддя І.В.Коваленко