Рішення від 01 жовтня 2026 р. у справі №464/5118/26 — Сихівський районний суд м. Львова

Справа № 464/5118/26

пр.№ 2/464/3284/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.10.2026 Сихівський районний суд міста Львова у складі головуючого судді Чорна С.З., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) в приміщенні суду у м. Львові цивільну справу за позовом Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компані "Скарбниця" до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу,

в с т а н о в и в :

представник Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компані "Скарбниця" звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , (зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 ) заборгованість у загальному розмірі 55 132, 91 грн., що складається з: 30 310, 00 грн. - сума виплаченого страхового відшкодування, 6662, 09 грн. - інфляційні витрати, 1668, 33 грн. - три проценти річних, 16 492, 49 грн. - пеня та витрати зі сплати судового збору.

В обґрунтування позову покликається на те, що 19 липня 2023 року на автомобільній дорозі загального користування державного значення М-10 Львів-Краковець (на м. Краків), на ділянці дороги км 56+000 м, по вул. І. Франка, 109, у с. Наконечне Друге Яворівського району Львівської області, сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу марки «Audi A4», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 .

Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди було пошкоджено 10 м однобічного металевого бар?єрного огородження, яке перебуває на балансі Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Львівській області Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України та використовується для забезпечення безпеки дорожнього руху.

Обставини вчинення дорожньо-транспортної пригоди та вина ОСОБА_1 встановлені постановою Яворівського районного суду Львівської області від 04 вересня 2023 року у справі № 944/4801/23, яка набрала законної сили 15 вересня 2023 року.

Крім того, постановою Яворівського районного суду Львівської області від 04 вересня 2023 року у справі № 944/4801/23 встановлено, що на момент вчинення дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_1 перебував у стані алкогольного сп?яніння.

Згідно зі зведеним кошторисним розрахунком вартості об?єкта будівництва, затвердженим заступником начальника Служби відновлення 26 липня 2023 року, розмір майнової шкоди, завданої внаслідок пошкодження металевого бар?єрного огородження, становить 33 510,00 грн.

28 лютого 2024 року Служба відновлення та розвитку інфраструктури у Львівській області звернулася до Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Скарбниця» із вимогою щодо відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

На дату дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність, пов?язана з експлуатацією транспортного засобу марки «Audi A4», реєстраційний номер НОМЕР_1 , була застрахована у Приватному акціонерному товаристві «Акціонерна страхова компанія «Скарбниця» на підставі поліса обов?язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № AP/3061717.

За результатами розгляду матеріалів страхової справи ПрАТ «АСК «Скарбниця» визнало вказану дорожньо-транспортну пригоду страховим випадком та склало страховий акт № 85/цв/24.

На підставі страхового акта № 85/цв/24 ПрАТ «АСК «Скарбниця» здійснило виплату страхового відшкодування у розмірі 30 310,00 грн, що підтверджується розпорядженням № 85/цв/24 та платіжною інструкцією № 5239 від 04 червня 2024 року.

Таким чином, ПрАТ «АСК «Скарбниця» виконало свій обов?язок страховика за полісом обов?язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № AP/3061717 та здійснило виплату страхового відшкодування потерпілій особі у зв?язку з майновою шкодою, завданою внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. З урахуванням вищевикладеного просить позов задовольнити.

Ухвалою від 04.08.2026 прийнято до розгляду даний позов та відкрито провадження за правилами спрощеного без виклику сторін.

У вказаний строк відповідач не надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до вимог ст. 178 ЦПК України, без поважних причин.

У матеріалах справи відсутні клопотання сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Враховуючи наведене, відповідно до ч. 8 ст. 178 та ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Згідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд встановив наступні обставини та дійшов наступних висновків

Як вбачається із постанови Яворівського районного суду Львівської області від 04.09.2023 року по справі № 944/4801/23 Відповідача було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП та ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Отже, з огляду на викладене вина відповідача у скоєній дорожньо-транспортній пригоді є доведеною.

На дату дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність, пов?язана з експлуатацією транспортного засобу марки «Audi A4», реєстраційний номер НОМЕР_1 , була застрахована у Приватному акціонерному товаристві «Акціонерна страхова компанія «Скарбниця» на підставі поліса обов?язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № AP/3061717.

Згідно зі зведеним кошторисним розрахунком вартості об?єкта будівництва, затвердженим заступником начальника Служби відновлення 26 липня 2023 року, розмір майнової шкоди, завданої внаслідок пошкодження металевого бар?єрного огородження, становить 33 510,00 грн.

28 лютого 2024 року Служба відновлення та розвитку інфраструктури у Львівській області звернулася до Приватного акціонерного товариства «Акціонерна страхова компанія «Скарбниця» із вимогою щодо відшкодування майнової шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

За результатами розгляду матеріалів страхової справи ПрАТ «АСК «Скарбниця» визнало вказану дорожньо-транспортну пригоду страховим випадком та склало страховий акт № 85/цв/24.

На підставі страхового акта № 85/цв/24 ПрАТ «АСК «Скарбниця» здійснило виплату страхового відшкодування у розмірі 30 310,00 грн, що підтверджується розпорядженням № 85/цв/24 та платіжною інструкцією № 5239 від 04 червня 2024 року.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

При цьому, суд враховує, позицію викладену у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 756/3115/17 (провадження № 61-18653св20) від 16.06.2021 року, згідно якої реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Згідно з ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (ст. 979 ЦК України).

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 988 ЦК України страховик зобов`язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором.

Спеціальним законом, що регулює правовідносини, які виникли між сторонами на момент настання страхового випадку та здійснення страхової виплати, є Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» № 1961-IV (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Якщо норми цього Закону передбачають інше, ніж положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону (ст. 2 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Статтею 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

За змістом п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Згідно зі ст. 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини.

За ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право договору підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

За правилами ст. 1191 ЦК України особа яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика (страховика) не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 року у справі № 147/66/17, провадження № 14-95цс20).

Окремо суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 23.08.2016 року у справі «Дж. К. та інші проти Швеції» зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Вказані тези викладено та застосовано, зокрема, у постанові Верховного Суду від 21.09.2022 року у справі № 275/732/17 (провадження № 61-15117св21).

Окрім цього, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 755/18006/15-ц зроблено правовий висновок про те, що згідно з ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією.

Відповідно до п. 38.1.1 ст. 38 Закону № 1961-IV страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду п. п. «а»: якщо він керував транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми.

У рішеннях Європейського суду з прав людини неодноразово зазначалося, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує національні суди обґрунтовувати свої рішення, проте це не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, а питання дотримання цього зобов`язання має вирішуватись з огляду на обставини справи (рішення у справах «Руіз Торія проти Іспанії», «Гарсія Руіз проти Іспанії», «Бендерський проти України»).

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Оскільки встановлено, що позивач ПАТ «АСК «Скарбниця» виконало свій обов?язок страховика за полісом обов?язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № AP/3061717 та здійснило виплату страхового відшкодування потерпілій особі у зв?язку з майновою шкодою, завданою внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Вина відповідача ОСОБА_1 у вчиненні ДТП підтверджується постановою суду, що набрала законної сили.

Та відповідач в момент пригоди керував транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, відповідно до п. п. «а» п. 38.1.1 ст. 38 Закону № 1961-IV до страховика перейшло право регресної вимоги до винуватця у розмірі фактично виплачених коштів.

Щодо позовних вимог позивача про стягнення з відповідача пені, 3 % річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За приписами ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10.04.2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що: наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом(ч.37); стаття 625 ЦК поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань. Тобто, у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, на винну сторону нараховуються 3 % річних та інфляційні втрати від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України (ч.41).

Стаття 625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання. Тобто дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, що регулює окремі види зобов`язань (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 758/1303/15-ц (пункт 26)).

У постанові від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17 Велика Палата Верховного Суду роз`яснила, що термін "користування чужими грошовими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх (пункт 6.20).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

В постановах Верховного Суду від 08.08.2019 р. у справі №450/1686/17 та від 15.07.2019 р. у справі №235/499/17 зазначено, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Позивач, зазначаючи, що відповідач порушив грошове зобов`язання, яке на його думку є підставою для нарахування пені, інфляційних, 3 % річних, надає письмову претензію ПрАТ «АСК «Скарбниця», між тим, матеріали справи не містять жодних доказів отримання відповідачем вказаної претензії, а також належних доказів направлення претензії на адресу відповідача.

Вказані обставини впливають на момент, з якого починається строк нарахування трьох відсотків річних, інфляційних збитків, пені, а за відсутності вказаної інформації відсутні підстави вважати, що відповідач порушив грошове зобов`язання.

При цьому, позивачем не доведено наявності між сторонами договірних відносин в частині встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені) за порушення зобов`язання.

При цьому, згідно з п. 36.5 ст. 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

За таких обставин, обов`язок щодо несвоєчасної сплати страхового відшкодування законодавець покладає саме на страховика.

Відтак, суд зазначає, що у позивача відсутні підстави для нарахування та стягнення з відповідача пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

Щодо вирішення питання судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч.2 ст.137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч.3 ст.137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При стягненні витрат на правову допомогу необхідно враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст.6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (ст.ст.12,46,56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Згідно ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди зобов`язані застосовувати як джерело права практику Європейського суду з прав людини, надалі ЄСПЛ.

В свою чергу ЄСПЛ у своїй практиці визначає поняття «фактично понесені витрати на сплату гонорару» (див., наприклад, рішення від 16 лютого 2012 року у справі «Савін проти України», п.97; рішення від 07 листопада 2013 року у справі «Бєлоусов проти України», п.115), не лише ті витрати, яким є документальне підтвердження, а і ті, які за умовами договору з адвокатом клієнт має сплатити як гонорар.

Наведена практика ЄСПЛ цілком узгоджується з приписами п.1 ч.2 ст.137 ЦПК України, щодо доказування обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

В обґрунтування розміру понесених позивачем витрат на правничу допомогу у розмірі 15 000 грн. до матеріалів справи надано копію договору про надання правничої допомоги №73/23 від 01.01.2023, ордер, платіжну інструкцію кредитованого переказу коштів.

При цьому, суд враховує правовий висновок Об`єднаної палати Верховного Суду висловлений у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі №922/445/19 про те, що витрати на надану правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Частиною 5 ст.137 ЦПК України встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Верховний Суд у постанові від 06 березня 2019 року у справі №910/15357/17, додатковій постанові від 05 вересня 2019 року у справі №826/841/17 зазначив, що суд може зменшити суму судових витрат не тільки за клопотанням іншої сторони судового провадження, а і самостійно з посиланням на приписи процесуального законодавства та практику Європейського суду з прав людини.

Виходячи із встановленої реальності участі адвоката та його необхідності, а також з урахуванням очевидної неспівмірності заявленого розміру витрат на правову допомогу та беручи до уваги задекларовані в п.6 ч.3 ст.2 ЦПК України і усталеній практиці у вищевказаних рішеннях ЄСПЛ принципи пропорційності, розумності і співмірності, суд вважає за необхідне зменшити розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу до 2000 грн.

Крім того, відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача в користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог в розмірі 1 829,61 грн.

Керуючись ст.ст. 993, 980, 1194 ЦК України, ст.ст. 141,247, 258, 259,263-265, 274-279 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

позов задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компані "Скарбниця" завдані збитки в розмірі 30 310 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства "Акціонерна страхова компані "Скарбниця" 1 829,61 грн. сплаченого судового збору та витрати на понесену правову допомогу у розмірі 2 000 грн.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів, у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (п. 1 ч. 2 ст. 354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 273 ЦПК України).

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст. 273 ЦПК України).

Позивач: Приватне акціонерне товариство "Акціонерна страхова компані "Скарбниця" (код ЄДРПОУ: 13809430, адреса: м. Львів, Саксаганського, 5);

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Суддя Чорна С.З.