Рішення від 29 вересня 2026 р. у справі №440/8990/26 — Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

. 30 вересня 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/8990/26

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чеснокової А.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 в якій просить:

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 02.03.2026 року по 05.06.2026 року в межах строку, визначеного ст. 117 КпЗП України.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 02.03.2026 був виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення відповідача, компенсація за неотримане речове майно у розмірі 207849,61 грн згідно з Порядком № 178 йому була виплачена лише 05.06.2026. У зв`язку з цим, він переконаний, що відповідач зобов`язаний був виплатити йому також середній заробіток за весь час затримки виплати вказаної компенсації, однак внаслідок його протиправної бездіяльності цього зроблено не було.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 10.07.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній у справі, яку призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

У відзиві на позовну заяву від 20.07.2026 відповідач заперечив проти позову і просив у його задоволені відмовити у повному обсязі. Відзив умотивовано тим, що відповідач відразу виплатив позивачці відповідну компенсацію після надходження до нього коштів на ці цілі. Крім цього, на переконання відповідача, на військовослужбовців не поширюються гарантії, встановлені статтею 117 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України). Водночас обов`язковою умовою застосування статті 117 КЗпП України є наявність спору між сторонами щодо належним працівникові виплат на день звільнення, однак між позивачем і відповідачем такий спір був відсутній. Компенсація за неотримане речове майно не входить до структури грошового забезпечення військовослужбовців.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 04.09.2026 витребувано додаткові докази по справі.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 15.09.2026 витребувано додаткові докази по справі.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 22.09.2026 витребувано додаткові докази по справі.

Справу за вказаним позовом розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини четвертої статті 229 вказаного Кодексу.

Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.

Позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1

Згідно з наказом командира військової частини частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02.03.2026 №61 позивачка виключено 02.03.2026 зі списків особового складу та всіх видів забезпечення військової частини НОМЕР_1 і, зокрема, наказано виплатити йому грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно відповідно до Порядку № 178 на підставі довідки -розрахунку.

Відповідно до інформації про рух коштів АТ «Пумб» за 05.06.2026 за рахунком НОМЕР_3 від 02.07.2026 відповідач виплатив позивачу 207849,61 грн.

Вважаючи, що відповідач зобов`язаний був виплатити йому також середній заробіток за весь час затримки виплати вказаної компенсації, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходив з такого.

Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» соціальний захист військовослужбовців діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з частиною другою статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність військових частин за невиплату або несвоєчасну виплату військовослужбовцю всіх належних сум. З метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації в цих правовідносинах суд прийшов до висновку про можливість застосування норм КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.

Аналогічний правовий висновок викладений в постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16 і від 05.03.2021 у справі № 120/3276/19-а.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Статтею 117 КЗпП України обумовлено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

З наведеного слідує, що стаття 116 КЗпП України оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 КЗпП України передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні.

Тому застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється у разі невиплати грошового забезпечення у повному розмірі на день виключення особи зі списків особового складу військової частини.

Виключенням із цього правила є надання військовослужбовцем на те відповідної згоди, передбаченої пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008.

Ці висновки корелюються з позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною в постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17, згідно з якою під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Щодо питання віднесення компенсації за неотримане речове майно військовослужбовцю до «належними звільненому працівникові сумами» Верховний Суд у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 зауважив, що речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю, а спрямоване насамперед на задоволення потреб військовослужбовців під час несення ними військової служби.

Верховний Суд зазначив, що речове майно може бути різноманітним: майном особистого користування (предмети військової форми одягу, взуття та спорядження, які видаються у власне користування військовослужбовців) та інвентарним майном, яке є власністю військової частини та використовується особовим складом тимчасово під час проведення спеціальних робіт, несення бойового чергування, варти тощо, і лише перший вид майна, у разі його неотримання, підлягає грошовій компенсації. Тож дійшов висновку про те, що речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця.

Компенсацію за неотримане речове майно слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум. Констатував, що умовою для виникнення обов`язку виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини, є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби.

Тобто, якщо військовослужбовець під час проходження служби звертався до військової частини з рапортом про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, і така компенсація не виплачена йому під час проходження служби або у день виключення особи зі списків особового складу військової частини, то у цьому разі компенсація вважатиметься частиною «сум, що належать працівнику та підлягають виплаті у день звільнення». І, відповідно, невиплата такої компенсації у день виключення зі списків особового складу матиме наслідком застосування до відповідача санкції за невиплату відповідної суми при звільненні, передбачену статтею 117 КЗпП України.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 10.10.2024 у справі № 420/1717/22.

Згідно з наказом командира військової частини частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02.03.2026 №61 позивачка виключено 02.03.2026 зі списків особового складу та всіх видів забезпечення військової частини НОМЕР_1 і, зокрема, наказано виплатити йому грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно відповідно до Порядку № 178 на підставі довідки -розрахунку.

Відтак на день виключення позивачки зі списків особового складу відповідач зобов`язаний був виплатити їй компенсацію вартості за неотримане речове майно на підставі вищенаведеного наказа.

Відповідно до інформації про рух коштів АТ «Пумб» за 05.06.2026 за рахунком НОМЕР_3 від 02.07.2026 відповідач виплатив позивачу 207849,61 грн.

Таким чином, відповідач не виплатив позивачу компенсацію вартості за неотримане речове майно у день звільнення, а тому в нього виник обов`язок виплатити позивачу у день виплати вказаної компенсації (05.06.2026) також і середній заробіток за весь час затримки, тобто за період з 03.03.2026 по 04.06.2026.

У постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 Велика Палата Верховного Суду сформувала правовий висновок про те, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-ІХ, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Згідно з абзацом четвертим пункту 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період.

При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим або другим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Суд встановив, що згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02.03.2026 № 61 наказано виплатити позивачу при виключенні зі списків особового складу з 02.03.2026 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно..

При звільнені позивача відповідач виплатив йому 30.06.2025 грошове забезпечення у розмірі 516866,72 грн, відповідно до довідки від 22.09.2026 №332/фес.

Відтак при звільнені позивача з військової служби відповідач повинен був виплатити йому 02.03.2026 належні виплати в розмірі 747716,33 (516866,72 + 207849,61 = 747716,33).

05.06.2026 відповідач виплатив позивачу компенсацію вартості за неотримане речове майно, що підтверджується інформацією про рух коштів АТ «Пумб» за 05.06.2026 за рахунком НОМЕР_3 від 24.06.2026.

Відповідно до довідки відповідача від 16.09.2026 № 326/фес у січні 2026 року позивачу було нараховано 12061,08 грн грошового забезпечення, а в лютому 2026 року 24926,25 гривні.

Таким чином, середньоденне грошове забезпечення позивача, обчислене виходячи з виплат за два місяці, що передують звільненню позивача, складає 860,17 грн (12061,08+24926,25) / (15 + 28) = 860,17.

Середній заробіток за період з 02.03.2026 по 05.06.2026 становить 82576,32 грн (860,17 х 96 = 82576,32, де 860,17 середньоденне грошове забезпечення позивача, обчислене виходячи з виплат за два місяці, що передували дню його звільнення; 96 кількість календарних днів у періоді з 02.03.2026 по 05.06.2026).

Згідно з наявними матеріалами справи у період з 01.07.2025 по 22.08.2025 прострочена заборгованість існувала лише в частині компенсації вартості за неотримане речове майно в сумі 141298,41 грн, що складає 27,80 % від загального розміру належних при звільнені виплат (207849,61 х 100 / 747716,33=27,80 %).

Керуючись принципом пропорційності, суд зменшив відшкодування до суми, співмірної з порушенням, а саме: до 23 698,13 грн, що становить 27,80 % від обґрунтованої компенсації за затримку розрахунку при звільненні ( 82576,32 х 28,70 % / 100 = 23 698,13 ).

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню, шляхом визначеним судом, а саме визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні та зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 02.03.2026 року по 05.06.2026 року в межах строку, визначеного ст. 117 КпЗП України в розмірі 23 698,13 грн.

Згідно вимог статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 22, 139, 238, 241-246, 255, 295, 297 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку повного розрахунку при звільненні.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 02.03.2026 року по 05.06.2026 року в межах строку, визначеного ст. 117 КпЗП України в розмірі 23 698 (двадцять три тисячі шістсот дев`яносто вісім) гривень 13 ( тринадцять) копійок.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, а також з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених підпунктом 15.5 підпункту 15 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на це рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя А.О. Чеснокова