Рішення від 16 вересня 2026 р. у справі №337/4310/26 — Хортицький районний суд м. Запоріжжя

17.09.2026

ЄУН 337/4310/26

2/337/3149/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 вересня 2026 року Хортицький районний суд м.Запоріжжя в складі:

головуючого судді – Мурашової Н.А.

за участю секретаря – Туяк О.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Запоріжжі цивільну справу за позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, місце знаходження: м.Запоріжжя, просп.Соборний, 158-Б, до ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , про стягнення сум надміру виплаченої пенсії,

ВСТАНОВИВ:

01.07.2026 позивач звернувся до суду через систему «Електронний суд» з позовом, в якому просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 надміру виплачену пенсію по інвалідності в розмірі 60000,00грн та понесені судові витрати.

Позовом мотивував тим, що відповідач перебував на обліку в ГУ ПФУ в Запорізькій області та отримував пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», починаючи з 22.04.2024. За матеріалами пенсійної справи інвалідність була встановлена на підставі акту огляду КУ «Обласний центр медико-соціальної експертизи» ЗОР від 22.04.2024 року, серія 12 ААГ №461475, на строк до 30.04.2026. В подальшому до Управління від ДУ «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України» надійшов лист від 13.08.2025 №0400-011101-9/162804, відповідно до якого ОСОБА_1 з 22.04.2024 група інвалідності скасована. В результаті цього виникла переплата пенсії за період з 22.04.2024 по 31.03.2025 в сумі 106526,44грн., про що пенсіонера було повідомлено листом від 03.09.2025 №0800-0404-8/98661. На підставі виявленої інформації Управлінням був направлений лист до ПАТ КБ «Приватбанк» від 22.08.2025 №0800-0401-8/82984 щодо необхідності повернення надміру виплачених коштів. Проте банком було повернуто кошти у межах наявного залишку на рахунку одержувача у сумі 34530,90грн. 03.09.2025 року на рахунок ПФУ особисто від пенсіонера надійшли кошти в розмірі 11995,54грн.. Залишок коштів, які підлягають поверненню відповідачем, на даний час становить 60000,00грн., і до цього часу ним добровільно не сплачені, тому підлягають стягненню в судовому порядку.

Ухвалою суду від 03.07.2026 відкрито спрощене позовне провадження у цивільній справі за даним позовом і призначено її розгляд по суті у відкритому судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

07.07.2026 від відповідача ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Стариченко М.П. до суду через систему «Електронний суд» надійшов відзив на позов, в якому відповідач позовні вимоги не визнав та просив в позові відмовити повністю, мотивувавши це тим, що він був визнаний інвалідом ІІ групи за загальним захворюванням відповідно до акту огляду МСЕК від 22.04.2024 року, серія 12 ААГ №461475, на строк з 22.04.2024 до 01.05.2026. Пенсія по інвалідності була призначена йому на весь строк інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Пенсійні виплати він отримував правомірно на підставі чинного висновку МСЕК. Відповідна довідка була підписана головою МСЕК та має печатку комунальної установи. Відповідно до ст.50 Закону №1058 підставою для повернення пенсіонером сплачених йому пенсійних виплат є наявність з його боку зловживання та надання недостовірних даних, що вплинули на призначення пенсії та/чи її розмір. При цьому, зловживанням є умисні протиправні дії пенсіонера, спрямовані на безпідставне отримання пенсій, або отримання пенсії у більшому, ніж визначено законом, розмірі. Обов`язок довести недобросовісність набувача грошових сум покладається на сторону, яка вимагає повернення цих коштів, тобто позивача. Однак позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що прийняття рішення про призначення пенсії та надмірна виплата пенсії мали місце внаслідок умисної поведінки відповідача, яка б містила ознаки зловживань чи за своїм характером була недобросовісною, а відтак виплачені пенсійні виплати не підлягають поверненню. Позивач не долучив до позовної заяви жодних доказів, які б свідчили про притягнення його до кримінальної відповідальності за підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів. Також просить врахувати, що добровільна сплата ним позивачу грошових коштів у розмірі 11 995,54грн, яка була здійснена помилково під впливом погроз представників ПФУ, не є визнанням ним своєї вини в недобросовісності та не свідчить про наявність передбачених ст.50 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» підстав для їх стягнення. Таким чином, позовні вимоги є безпідставними, незаконними і не підлягають задоволенню. Також просить стягнути з позивача здійснені ним у цій справі витрати на правничу допомогу в сумі 6000,00грн.

Представник позивача в судове засідання не прибув, подав заяву про розгляд справи у його відсутність.

Відповідач та/чи його представник в судове засідання не прибули, у відзиві на позов просили розглядати справу у їх відсутність.

Суд вважає можливим розглянути справу у відсутність сторін.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалось.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до такого.

Відповідно до ст.15,16 ЦК України, ст. 4,5 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, і має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

За змістом ч.1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Згідно з ст.1215 ЦК України не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Відповідно до ч.1 ст.50 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.

Механізм повернення коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями визначається Порядком відшкодування коштів, надміру виплачених за призначеними пенсіями, та списання сум переплат пенсій та грошової допомоги, що є безнадійними до стягнення, затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 21.03.2003 №6-4 (з змінами та доповненнями).

Відповідно до п.3 вказаного Порядку суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду України чи в судовому порядку відповідно до ст.50 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області як отримувач пенсії за інвалідністю (2 група), яка була встановлена йому з 22.04.2024 на підставі акту огляду КУ «Обласний центр медико-соціальної експертизи» ЗОР від 22.04.2024 року, серія 12 ААГ №461475, на строк до 30.04.2026.

Згідно з витягом з рішення № ЦО-1594/32 від 29.01.2025 експертної комісії з оцінювання повсякденного функціонування особи, що надається до Пенсійного Фонду України, група інвалідності ОСОБА_1 з 22.04.2024 не встановлена.

Вказаний витяг прийнятий ГУ ПФУ в Запорізькій області від Центру оцінювання функціонального стану особи ДУ «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України» 11.08.2025 (акт приймання-передачі №835 від 06.08.2025).

За період з 01.05.2024 до 31.03.2025 відповідачу ОСОБА_1 було виплачена пенсія за інвалідністю в загальному розмірі 106526,44грн.

На підставі листа ГУ ПФУ в Запорізькій області №0800-0401-8/82984 від 22.08.2025 АТ КБ «Приватбанк» шляхом списання з рахунку клієнта у межах наявного залишку повернув надміру виплачені кошти в сумі 34530,90грн.

Листом №0800-0404-8/98661 від 03.09.2025 ГУ ПФУ в Запорізькій області повідомило ОСОБА_1 про необхідність повернення переплати пенсії в залишку 71995,54грн.

Відповідно до платіжної інструкції від 03.09.2025 ОСОБА_1 перерахував на рахунок ПФУ кошти в розмірі 11995,54грн.

Наразі залишок неповернутих коштів пенсії за інвалідністю становить 60000,00грн.

Відповідно до ст.12,13,81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).

Згідно з ч.1-3 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Відповідно до усталеної позиції Європейського суду з прав людини, п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», №63566/00).

З`ясувавши повно, всебічно та об`єктивно усі обставини справи, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням надані сторонами докази з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, достатності і взаємозв`язку, проаналізувавши вищевикладені вимоги діючого законодавства, суд вважає позовні вимоги ГУ ПФУ в Запорізькій області до ОСОБА_1 необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Ухвалюючи рішення, суд виходить з того, що до правовідносин щодо набуття грошових коштів без достатньої правової підстави, якщо ці кошти є пенсійною виплатою, застосуванню підлягають положення ст.1215 ЦК України, в силу яких зазначені грошові кошти не підлягають поверненню виключно, якщо їх виплата проведена іншою особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача (пенсіонера).

На правильне застосування вказаних норм звертав увагу Верховний Суд у постанові від 06 лютого 2019 року у справі №545/163/17.

Крім того, правильність виконаних розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються (постанова Верховного Суду України від 02 липня 2014 року № 6-91цс14).

Відтак, саме позивач повинен довести вину відповідача у формі прямого умислу, спрямованого на свідому протиправну поведінку з метою незаконного отримання такої пенсії по інвалідності, надання ним недостовірних відомостей або неповідомлення про обставини, які мали значення для її призначення та виплати.

При цьому, за змістом приведених норм матеріального закону (як загального, так і спеціального) безпідставно набута пенсія може бути стягнута лише за одночасної наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача.

Добросовісність є оціночним поняттям, яке передбачає собою сумлінну, чесну поведінку набувача, відсутність з його боку мети зловживати наданим правом, тоді як недобросовісність, навпаки, може проявлятися у зловживанні правом у власних інтересах та на шкоду інтересам іншій особі, несумлінне ставлення до власних обов`язків тощо, тобто така поведінка має бути умисна та переслідувати конкретну мету.

Для правильного вирішення питання про утримання надміру сплачених сум пенсії орган, що уповноважений призначати пенсії, мав достеменно встановити факт переплати пенсії у зв`язку із поданням недостовірних відомостей, що враховуються при її обчисленні, та з чиєї вини нараховано суми соціальних виплат у розмірі, що суперечить вимогам Закону (постанови Верховного Суду від 20.05.2019 у справі №489/205/16-а та від 03.10.2019 у справі №487/3380/16-а).

Необхідно також зазначити, що у рішенні у справі «Чаркаревич против Хорватии» від 26.04.2018 року ЄСПЛ звертав увагу, що у випадку, коли компетентний орган приймає рішення на користь заявника та продовжує здійснювати відповідні платежі, заявник має законні підстави припускати, що отримані платежі є юридично правильними. Також ЄСПЛ підкреслював, що з урахуванням того, що сума, яку отримувала заявниця, була достатньо скромною і витрачена на задоволення основних життєвих потреб, вимога до заявниці про відшкодування суми допомоги, виплаченої помилково компетентним органом, становить надмірний індивідуальний тягар для неї і свідчить про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

В п.71 рішення ЄСПЛ у справі «Рисовський проти України» від 20.10.2011 зазначено, що ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. Аналогічний висновок також міститься у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», у справі «Ґаші проти Хорватії» та у справі «Трґо проти Хорватії» (постанова Верховного Суду від 05.02.2018 у справі №556/1231/17).

Оцінивши обставини справи та наявні докази, суд вважає, що позивач в порушення вимог ст.12,13,81 ЦПК України не надав суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження того, що відповідач ОСОБА_1 при зверненні в квітні 2024 із заявою про призначення пенсії за інвалідністю діяв недобросовісно, допустив будь-які зловживання, зокрема, свідомо, навмисно подав документи, які містили завідомо недостовірні відомості, з метою незаконного отримання пенсії.

Як достовірно встановлено судом і це не оспорюється сторонами, пенсія по інвалідності (2 група) була призначена відповідачу на підставі акту огляду МСЕК КУ «Обласний центр медико-соціальної експертизи» ЗОР від 22.04.2024 року, серія 12 ААГ №461475, на строк з 22.04.2024 до 30.04.2026. Тобто цей документ був прийнятий органом ПФУ як належний та чинний, пенсія була призначена та добровільно виплачувалась до березня 2025 включно.

Жодних обставин, які б свідчили про те, що наданий відповідачем акт огляду МСЕК містив недостовірні відомості, був підроблений і, відповідач, будучи достовірно обізнаним про це, навмисно подав його до ПФУ з метою незаконного отримання пенсії, як ознак недобросовісності (зловживань) з боку пенсіонера, а також наявність рахункової помилки при призначенні відповідачці пенсії по втраті годувальника, позивачем не доведено та судом не встановлено.

В обґрунтування позову позивач послався на витяг з рішення експертної комісії з оцінювання повсякденного функціонування особи від 29.01.2025, яким відповідачу група інвалідності з 22.04.2024 була скасована. При цьому, причин скасування в цьому витязі не зазначено.

Разом з тим, таке оцінювання було проведено внаслідок змін в чинному законодавстві щодо питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку, які зобов`язали правоохоронні органи та МОЗ провести масову перевірку обґрунтованості рішень МСЕК щодо чоловіків віком від 25 до 60 років, яким після 24.02.2022 до 18.05.2024 вперше було встановлено інвалідність II та III груп (Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» №3633-IX від 11.04.2024). Така перевірка проводилася уповноваженими органами заочно за медичними справами.

Скасування групи інвалідності в порядку такої перевірки само по собі не є свідченням протиправної поведінки відповідача, його особистої недобросовісності та зловживання, а також на його прохання інших уповноважених осіб при первісному встановленні інвалідності.

Добровільна сплата відповідачем частини коштів надміру виплаченої пенсії в даному випадку також не є свідченням визнання ним своєї недобросовісної поведінки при отриманні пенсії.

Враховуючи вищевикладене, суд не знаходить підстав, передбачених ст.1215 ЦК України, ч.1 ст.50 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», для стягнення з відповідача на користь позивача надміру виплаченої пенсії за інвалідністю в розмірі 60000,00грн., у зв`язку з чим в задоволенні цього позову слід відмовити повністю.

На підставі ст.137,141 ЦПК України, у зв`язку з тим, що в задоволенні позову відмовлено, суд вважає необхідним стягнути з позивача на користь відповідача витрати на правничу допомогу, здійснення яких підтверджено належними та допустимими доказами – договором про надання правничої допомоги б/н від 04.07.2026, актом виконаних робіт б/н від 07.07.2026, згідно з яким адвокат надав послуги (консультація, складання відзиву на позов) вартістю 6000,00грн, а відповідач як клієнт оплатив їх.

Разом з тим, вказані докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у визначеному відповідачем розмірі.

Ухвалюючи рішення, суд виходить з того, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

За висновком, викладеним у п.21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року, заява №19336/04, § 268).

З урахуванням наведеного вище, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату гонорару адвокату, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Таким чином, на підставі ст.137,141 ЦПК України, оцінивши обставини справи, враховуючи характер спірних правовідносин, які виникли між державним органом та фізичною особою з приводу виплати пенсії по інвалідності, поведінку сторін в спірних правовідносинах, значення справи для сторін, обсяг фактично наданих адвокатом послуг, зокрема, об`єм відзиву на позовну заяву, виходячи з критеріїв реальності адвокатських послуг, розумності їх розміру, принципів верховенства права, справедливості та пропорційності, суд вважає заявлений відповідачем розмір витрат на правничу допомогу завищеним і неспівмірним зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг, у зв`язку з чим цей розмір необхідно зменшити та стягнути з позивача на користь відповідача витрати на правничу допомогу в сумі 2000,00грн.

Керуючись ст.15,16,1212,1215 ЦК України, ч.1 ст.50 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», ст.2,4,5,12,13,76-82,89,141,258,263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

В задоволенні позову Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області до ОСОБА_1 – відмовити повністю.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, ЄРДПОУ 20490012, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , витрати на правничу допомогу в сумі 2000,00грн (дві тисячі гривень 00 копійок).

Рішення суду може бути оскаржене до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Н.А.Мурашова