Рішення від 29 вересня 2026 р. у справі №420/18837/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/18837/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марина П.П., розглянувши розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 , щодо не нарахування та не виплати військовослужбовцю ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , додаткової винагороди за несення служби в добовому наряді під час бойового чергування за період з 01 травня 2023 по 29 березня 2025 р.р.;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 , нарахувати та виплати військовослужбовцю ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , додаткову винагороду за несення служби в добовому наряді під час бойового чергування за період з 01 травня 2023 по 29 березня 2025 р.р.;

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_2 , нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, а саме додаткової винагороди за несення служби в добовому наряді під час бойового чергування згідно бойових наказів за період з 01 травня 2023 по 29 березня 2025 р.р. за весь час затримки виплати грошового забезпечення по дату фактичної виплати винагороди, розрахувавши її розмір за методикою відповідно до статті 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» №2050-ІІІ.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що за період проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 ОСОБА_1 не у повному обсязі нараховувалось та виплачувалось грошове забезпечення військовослужбовця, зокрема, в період з 01 травня 2023 по 29 березня 2025 р.р. додаткова винагорода за бойове чергування в добовому наряді не була нарахована та виплачена. У березні 2026 року представник позивача звернувся до командування військової частини НОМЕР_1 з адвокатським запитом про надання відомостей про нарахування та виплату ОСОБА_1 зазначеного виду грошового забезпечення, однак листом №1909 від 01.04.2026 року командування військової частини НОМЕР_1 безпідставно відмовило у наданні запитуваних відомостей, вказавши, що позивачем нібито пропущено строк звернення до суду з вимогами про стягнення невиплаченого грошового забезпечення.

Позивач вважає бездіяльність відповідача, що полягає у безпідставній невиплаті позивачеві всіх належних видів грошового забезпечення військовослужбовця, а саме - додаткової винагороди за несення служби в добовому наряді згідно бойових наказів за період з 01.05.2023 по 29.03.2025 р.р протиправною.

Ухвалою суду від 02.07.2026 року у задоволенні заяви представника військової частини НОМЕР_1 про відмову у відкритті провадження відмовлено, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

До суду від відповідача надійшов відзив на позов, в якому представником відповідача зазначено, що ОСОБА_1 протягом вказаного періоду був періодично залучений до виконання завдань, за які здійснювалася нарахування та виплата додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць.

Враховуючи викладене представник відповідача просить у задоволенні позову відмовити.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини та факти, якими обґрунтовувалися вимоги, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

ОСОБА_1 з 13.01.2023 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 29.03.2025 року № 92 солдата ОСОБА_1 , токаря відділення слюсарно-механічних робіт ремонтного взводу автомобільної техніки військової частини НОМЕР_1 призначеного розпорядженням начальника Генерального штабу Збройних Сил України (по особовому складу) № 84 від 25.03.2025 у розпорядження командира військової частини НОМЕР_4 , вважати таким, що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби н.п. Кодима. З "29" березня 2025 року виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Як стверджує позивач у позовній заяві, за період проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 ОСОБА_1 в період з 01 травня 2023 року по 29 березня 2025 року додаткова винагорода за бойове чергування в добовому наряді не була нарахована та виплачена.

23.03.2026 року представником позивача подано до відповідача адвокатський запит, в якому він просив здійснити нарахування та виплату у повному обсязі ОСОБА_1 додаткової винагороди за несення служби в добовому наряді згідно бойових наказів за період з травня 2023 року по 29 березня 2025 року.

У відповідь військовою частиною НОМЕР_1 надано лист від 01.04.2026 №1909, в якому зазначено, що початком строку для обчислення тримісячного строку для звернення ОСОБА_1 для вирішення питань, щодо остаточного розрахунку при звільненні почався з 29.03.2025. Кінцевою датою, для вирішення будь-яких питань, щодо остаточного розрахунку при звільненні є 29.06.2025 та що крайньою датою для порушення, перед судом, питання про здійснення ОСОБА_1 остаточного розрахунку при його звільненні 29.03.2025, є 28.03.2026.

При цьому, відповідно до карток особового рахунку військовослужбовця, позивач у спірний період отримував додаткову винагороду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року у розмірі до 30000,00 грн.

Вирішуючи спірні правовідносини суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Згідно з п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України”, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України Про правовий режим воєнного стану постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб.

В подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався. Станом на дату розгляду справи воєнний стан в Україні триває.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає - Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 року №260 (далі - Порядок №260).

Згідно з п. 1 Розділу ХХІ Порядку №260 військовослужбовцям чергових бойових обслуг (змін) командних пунктів, пунктів наведення авіації, підрозділів військових частин, кораблів, екіпажів літаків і бойових вертольотів, інших підрозділів, які несуть бойове чергування з протиповітряної оборони України, а також у розвідувальних (спецпризначення) військових частинах і підрозділах, за час бойового чергування виплачується винагорода за бойове чергування в таких розмірах (у відсотках посадового окладу за 13 тарифним розрядом, установленим у додатку 1 до постанови № 704): військовослужбовцям строкової військової служби, які залучаються до несення бойових чергувань, - 5 відсотків на місяць; військовослужбовцям екіпажів винищувальної авіації, які залучаються до несення бойового чергування вночі, - 4 відсотки за кожне бойове чергування, але не більше ніж 20 відсотків на місяць; військовослужбовцям екіпажів винищувальної авіації, які залучаються до несення бойового чергування вдень, - 3 відсотки за кожне бойове чергування, але не більше ніж 20 відсотків на місяць; іншим військовослужбовцям за час бойового чергування - 3 відсотки за кожне бойове чергування, але не більше ніж 20 відсотків на місяць. Переліки військових частин і підрозділів, які несуть бойове чергування, затверджує Міністр оборони України.

Відповідно до п. 2 Розділу ХХІ Порядку №260 виплата винагороди за бойове чергування здійснюється за минулий місяць одночасно з виплатою грошового забезпечення на підставі наказу командира про призначення на бойове чергування та про виплату винагороди.

Як стверджує позивач, він у період з 01 травня 2023 року по 29 березня 2025 року здійснював бойове чергування в добовому наряді.

При цьому, відповідач стверджує, що ОСОБА_1 протягом вказаного періоду був періодично залучений до виконання завдань, за які здійснювалася нарахування та виплата додаткової винагороди в розмірі 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць.

Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV затверджено Статут внутрішньої служби Збройних Сил України.

Суд звертає увагу, що поняття добового наряду розкривається у Розділі 7 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України.

Так, згідно ст. 267 Розділу 7 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України добовий наряд призначається для підтримання внутрішнього порядку, охорони особового складу, озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, приміщень і майна військової частини (підрозділу), контролю за станом справ у підрозділах і своєчасного вжиття заходів для запобігання правопорушенням, а також для виконання інших обов`язків внутрішньої служби.

Поняття бойового чергування врегульовано Розділом 9 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України.

Відповідно до положень ст. 332 та ст. 333 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України бойове чергування - це виконання бойового завдання. Бойове чергування здійснюється черговими силами і засобами, призначеними від військових частин. До складу чергових сил і засобів входять бойові обслуги, чергові зміни пунктів управління, сил і засобів бойового забезпечення та обслуговування.

Бойове чергування організовується командиром військової частини, який відповідає за виконання завдань черговими силами і засобами. Заступники командира військової частини, начальники родів військ і служб відповідають за бойову готовність, забезпечення та підготовку чергових сил і засобів у відповідній частині.

Згідно з положеннями ст. 334 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України склад чергових сил і засобів, ступені їх бойової готовності, тривалість, порядок несення бойового чергування, підготовки особового складу, озброєння, бойової та іншої техніки до чергування і зміна його встановлюються наказом командира військової частини згідно з вимогами цього Статуту, наказами і директивами Міністра оборони України, начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України, командувачів видів Збройних Сил України.

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновків, що добовий наряд та бойове чергування є різними формами несення військової служби, оскільки добовий наряд призначений для підтримання порядку, дисципліни та охорони внутрішніх об`єктів військової частини протягом доби, в той час як бойове чергування - це виконання бойового завдання щодо захисту, охорони або відбиття нападу, що здійснюється черговими силами. Таким чином, між вказаними формами несення військової служби наявна чітко визначена відмінність, яка полягає у меті, складі, озброєнні та підпорядкуванні відповідного несення служби.

Відтак, суд вважає помилковими доводи позивача, що несення військової служби у добовому наряді надає йому право на отримання додаткової винагороди, передбаченої Порядком№260, як для осіб, що несуть бойове чергування.

Суд враховує те, що спірний вид допомоги виплачується військовослужбовцям чергових бойових обслуг (змін) командних пунктів, пунктів наведення авіації, підрозділів військових частин, кораблів, екіпажів літаків і бойових вертольотів, інших підрозділів, які несуть бойове чергування з протиповітряної оборони України, а також у розвідувальних (спецпризначення) військових частинах і підрозділах.

Згідно загальнодоступної інформації військова частина НОМЕР_1 є підрозділом матеріального забезпечення Збройних Сил України.

Позивачем доказів на підтвердження віднесення військової частини НОМЕР_1 до пунктів наведення авіації, підрозділів військових частин, кораблів, екіпажів літаків і бойових вертольотів, інших підрозділів, які несуть бойове чергування з протиповітряної оборони України, а також розвідувальних (спецпризначення) військових частин і підрозділів не надано, так само як не надано доказів внесення відповідача до переліку військових частин і підрозділів, які несуть бойове чергування, затвердженого Міністром оборони України.

Таким чином, враховуючи викладене, суд доходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.242 КАСУ, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 21, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи проводився в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ).

Відповідач: військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ).

Суддя П.П. Марин

.