Вирок від 01 жовтня 2026 р. у справі №302/1172/26 — Міжгірський районний суд Закарпатської області

Справа № 302/1172/26

Провадження № 1-кп/302/151/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.10.2026селище Міжгір`я Закарпатської області

Міжгірський районний суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурорів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

захисника обвинуваченого – адвоката ОСОБА_6 ,

потерпілої ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 23 липня 2026 року за № 12026071110000138, за обвинуваченням

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Синевирська Поляна Міжгірського району Закарпатської області, з повною загальною середньою освітою, неодруженого, який не має на утриманні неповнолітніх дітей, призваного 26 липня 2026 року на військову службу до Збройних Сил України, військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , де він фактично проживає, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 121 Кримінального кодексу України (далі – КК України),

ВСТАНОВИВ:

10 липня 2026 року близько 22.00 години ОСОБА_5 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння в будинку АДРЕСА_1 , на ґрунті особистих неприязних відносин розпочав словесну сварку зі своєю матір`ю ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка проживає за зазначеною адресою.

Під час сварки ОСОБА_5 , усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, їх суспільну небезпечність та караність, стягнув потерпілу з ліжка на підлогу й умисно завдав їй близько десяти ударів руками та ногами, взутими в гумові капці, у ділянку ребер зліва, після чого залишив її лежати на підлозі.

Унаслідок зазначених дій ОСОБА_7 , згідно з висновком судово-медичної експертизи від 28 серпня 2026 року, отримала тілесні ушкодження у вигляді закритої травми грудної клітки з множинними переломами VII, VIII, IX, X та XI ребер зліва і травматичним гемопневмотораксом. За висновком експерта, ці ушкодження є небезпечними для життя в момент заподіяння та належать до тяжких тілесних ушкоджень відповідно до підпункту «л» пункту 2.1.3 Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 17 січня 1995 року № 6. Вони утворилися внаслідок ударної дії тупих твердих предметів, якими могли бути пальці руки, стиснуті в кулак, або взуті ноги іншої особи, а давність їх утворення відповідає часу події, що мала місце 10 липня 2026 року.

Між умисними протиправними діями ОСОБА_5 та заподіянням потерпілій ОСОБА_7 тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя в момент заподіяння, існує прямий причинний зв`язок.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 повністю визнав свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 121 КК України, та підтвердив, що за обставин, викладених в обвинувальному акті, завдав тілесних ушкоджень своїй матері. У вчиненому щиро розкаявся, висловив жаль із приводу заподіяного та запевнив, що надалі не допускатиме подібних дій. Також висловив бажання повернутися до військової частини для продовження військової служби.

Потерпіла ОСОБА_7 у судовому засіданні підтвердила, що тілесні ушкодження їй заподіяв обвинувачений. Зазначила, що пробачила сина та на час судового розгляду претензій до нього не має. Просила не притягувати його до кримінальної відповідальності та не наполягала на призначенні суворого покарання.

Обвинувачений повністю визнав свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 121 КК України, не оспорював фактичних обставин, викладених в обвинувальному акті, та погодився з правовою кваліфікацією своїх дій. Суд з`ясував, що учасники судового провадження правильно розуміють зміст цих обставин, і не встановив сумнівів щодо добровільності та істинності їхніх позицій.

Суд роз`яснив учасникам судового провадження положення частини 3 статті 349 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України), зокрема те, що в разі застосування передбаченого цією нормою порядку вони будуть позбавлені права оскаржувати зазначені обставини в апеляційному порядку. Вислухавши думки прокурорів, обвинуваченого, його захисника та потерпілої і з`ясувавши, що вони не заперечують проти застосування порядку, передбаченого частиною 3 статті 349 КПК України, суд визнав недоцільним дослідження доказів стосовно фактичних обставин, які ніким не оспорюються.

Розглянувши кримінальне провадження в межах пред`явленого обвинувачення із застосуванням порядку дослідження доказів, передбаченого частиною 3 статті 349 КПК України, суд кваліфікує дії ОСОБА_5 за частиною 1 статті 121 КК України як умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.

За змістом частин 1 та 2 статті 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не лише кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до статті 65 КК України під час призначення покарання суд ураховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.

За змістом частини 1 статті 75 КК України суд, призначаючи покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі або позбавлення волі на строк не більше п`яти років, може ухвалити рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням, якщо, врахувавши тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, за винятком випадків, прямо передбачених цією нормою.

Санкція частини 1 статті 121 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до восьми років.

Вирішуючи питання про вид і розмір покарання ОСОБА_5 , суд відповідно до статті 65 КК України враховує характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення та наслідки, дані про особу обвинуваченого, а також обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Обвинувачений раніше не судимий, неодружений, є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 , на обліку в лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, до вчиненого ставиться критично та висловлює осуд власних дій. Згідно з характеристикою за місцем проживання він замкнутий, тихий, неговіркий, громадського порядку не порушував, виїжджав на сезонні роботи та матеріально допомагав матері.

Обставинами, що пом`якшують покарання, відповідно до статті 66 КК України суд визнає щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення. Щире каяття обвинуваченого виявилося у повному визнанні вини, жалю з приводу заподіяного матері, критичній оцінці своєї поведінки та готовності нести передбачену законом відповідальність.

Обставинами, що обтяжують покарання, відповідно до статті 67 КК України суд визнає вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку та щодо особи, з якою винний перебуває у сімейних відносинах.

Сторона обвинувачення наполягала на призначенні покарання, пов`язаного з реальним позбавленням волі, посилаючись на обставини вчинення кримінального правопорушення, зокрема на заподіяння тяжкого тілесного ушкодження власній матері. Оцінюючи ці доводи, суд ураховує, що обвинувачений застосував до потерпілої похилого віку насильство, завдавши їй численних ударів, які спричинили небезпечні для життя тілесні ушкодження. Характер цих дій, їх наслідки та сімейні відносини між обвинуваченим і потерпілою свідчать про значну суспільну небезпечність вчиненого та потребують належного врахування при вирішенні питання як про покарання, так і про можливість звільнення від його відбування з випробуванням.

Водночас висновок про необхідність реального відбування покарання має ґрунтуватися на сукупній оцінці обставин кримінального провадження та даних про особу винного, зокрема тих, що характеризують можливість його виправлення. У цьому випадку суд бере до уваги відсутність у ОСОБА_5 попередніх судимостей, відомості про його поведінку за місцем проживання, установлені обставини, що пом`якшують покарання, та його ставлення до вчиненого.

Суд також ураховує позицію потерпілої, яка вибачила обвинуваченого, повідомила про відсутність претензій до нього та просила не призначати суворого покарання. Ця позиція оцінюється разом з іншими обставинами провадження і сама по собі не усуває необхідності належного реагування на вчинене насильство та запобігання його повторенню.

Згідно з досудовою доповіддю від 22 вересня 2026 року ризик вчинення ОСОБА_5 повторного кримінального правопорушення та ризик небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб, оцінено як середні. За результатами оцінки даних про особу обвинуваченого, умови його життя, соціальні зв`язки та встановлені ризики орган пробації дійшов висновку про можливість його виправлення без ізоляції від суспільства.

Суд оцінює цей висновок у сукупності з іншими встановленими обставинами. Середні рівні ризиків потребують належного нагляду за поведінкою обвинуваченого та цілеспрямованої виховної роботи, зокрема щодо контролю емоцій і запобігання насильницькому вирішенню конфліктів. Разом із тим висновок органу пробації, зроблений з урахуванням саме цих ризиків, у поєднанні з відсутністю попередніх судимостей, щирим каяттям та критичним ставленням обвинуваченого до вчиненого дає підстави вважати, що його виправлення можливе за умови тривалого нагляду та належного виконання покладених судом обов`язків.

Додатково суд ураховує відомості про проходження ОСОБА_5 військової служби. Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 27 липня 2026 року № 225 обвинуваченого, призваного на військову службу під час мобілізації, з цієї дати зараховано до списків особового складу військової частини, призначено на посаду водія-хіміка та визнано таким, що приступив до виконання службових обов`язків. У судовому засіданні він висловив бажання повернутися до військової частини для продовження служби.

В умовах збройної агресії проти України продовження ним виконання військового обов`язку має суспільне значення. За встановленої судом можливості виправлення без ізоляції від суспільства подальше проходження служби під наглядом командування, на переконання суду, дозволить поєднати виправлення обвинуваченого з виконанням завдань оборони держави та матиме більшу суспільну користь, ніж реальне відбування ним покарання. Цю обставину суд оцінює в сукупності з іншими даними про особу обвинуваченого, не розглядаючи сам факт проходження військової служби як достатню підставу для звільнення від відбування покарання з випробуванням.

З огляду на викладене суд не погоджується з позицією сторони обвинувачення щодо необхідності реального відбування ОСОБА_5 покарання. Наведені прокурором обставини враховано при оцінці тяжкості вчиненого, визначенні виду та строку покарання, а також тривалості іспитового строку. Проте за сукупністю встановлених даних суд дійшов висновку, що мети покарання в цьому випадку можливо досягти без ізоляції обвинуваченого від суспільства.

Керуючись засадами справедливості та індивідуалізації покарання, суд вважає за необхідне призначити ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років та на підставі статті 75 КК України звільнити його від відбування призначеного покарання з випробуванням, установивши іспитовий строк тривалістю три роки й поклавши на нього обов`язки, передбачені пунктами 1, 2 частини 1 та пунктом 2 частини 3 статті 76 КК України.

Тривалість іспитового строку суд визначає з урахуванням характеру застосованого насильства, тяжкості заподіяних потерпілій ушкоджень, наявності обставин, що обтяжують покарання, та середніх рівнів ризиків, установлених органом пробації. Ці обставини зумовлюють необхідність тривалого нагляду за поведінкою обвинуваченого для перевірки стійкості змін у його ставленні до власної поведінки та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.

Відповідно до частини 1 статті 163 Кримінально-виконавчого кодексу України нагляд за поведінкою військовослужбовців, звільнених від відбування покарання з випробуванням, здійснюється командирами військових частин. Тому нагляд за поведінкою ОСОБА_5 протягом іспитового строку під час проходження ним військової служби належить покласти на командира військової частини, у якій він проходить військову службу, з дотриманням Порядку здійснення командирами (начальниками) військових частин (установ) контролю за поведінкою військовослужбовців, звільнених від відбування покарання з випробуванням, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 17 вересня 2020 року № 337.

На переконання суду, призначене покарання у поєднанні з трирічним іспитовим строком, покладеними обов`язками та наглядом за поведінкою засудженого буде необхідним і достатнім для його виправлення та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень і відповідатиме меті покарання, визначеній статтею 50 КК України.

Питання про долю речових доказів підлягає вирішенню відповідно до статті 100 КПК України.

Процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні. Цивільний позов не заявлено.

З огляду на звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням суд вважає за необхідне скасувати обраний щодо ОСОБА_5 запобіжний захід у виді тримання під вартою та негайно звільнити його з-під варти в залі суду.

Керуючись статтями 100, 368, 369–371, 373–377 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_5 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 121 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

На підставі статті 75 КК України звільнити ОСОБА_5 від відбування призначеного покарання з випробуванням, установивши іспитовий строк тривалістю 3 (три) роки, за умови, що протягом цього строку він не вчинить нового кримінального правопорушення та виконає покладені на нього обов`язки.

Відповідно до пунктів 1, 2 частини 1 та пункту 2 частини 3 статті 76 КК України покласти на ОСОБА_5 такі обов`язки:

?періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

?повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

?не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Відповідно до частини 1 статті 163 Кримінально-виконавчого кодексу України нагляд за поведінкою ОСОБА_5 протягом іспитового строку під час проходження ним військової служби покласти на командира військової частини НОМЕР_1 , а в разі переведення до іншої військової частини – на командира військової частини за новим місцем служби.

Запобіжний захід у виді тримання під вартою, обраний щодо ОСОБА_5 , скасувати. ОСОБА_5 негайно звільнити з-під варти в залі судового засідання.

Речові докази – оригінал медичної картки стаціонарного хворого № 9285-Н/1791 на ім`я ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на 30 аркушах та оригінал медичної картки стаціонарного хворого № 10369 від 29 липня 2026 року на її ім`я на 25 аркушах, долучені до матеріалів кримінального провадження № 12026071110000138, – після набрання вироком законної сили повернути за належністю.

Вирок може бути оскаржений до Закарпатського апеляційного суду через Міжгірський районний суд Закарпатської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів із дня його проголошення, з урахуванням обмежень, установлених частиною 2 статті 394 КПК України. Для обвинуваченого, який на момент проголошення вироку перебуває під вартою, строк апеляційного оскарження обчислюється з моменту вручення йому копії вироку.

Вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких суд визнав недоцільним відповідно до частини 3 статті 349 КПК України.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Обвинувачений має право ознайомитися з журналом судового засідання та подати на нього письмові зауваження.

Учасники судового провадження протягом строку апеляційного оскарження мають право заявити клопотання про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, його захиснику, прокурору та потерпілій.

Суддя ОСОБА_1