Рішення від 29 вересня 2026 р. у справі №420/11232/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/11232/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабенка Д.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду 20.04.2026 надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивачка) до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (далі - відповідач, ГУ ПФУ в Херсонській області), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - третя особа), в якій позивачка просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області від 06.02.2026 №064450009035 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;

зобов`язати Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області починаючи з 30.01.2026 року призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію із зменшенням пенсійного віку відповідно ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зарахувавши до страхового стажу періоди робити з 28.10.1991 по 31.12.1998, з 01.03.1999 по 31.03.1999, з 01.05.1999 по 30.04.2000, з 01.06.2000 по 30.06.2000, з 01.07.1991 по 27.09.1991 роки, період навчання з 01.09.1988 по 25.06.1991 роки.

Стислий виклад позиції позивача

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначає, що згідно з посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 01.03.1993, вона має статус громадянина, який постійно проживав у зоні безумовного (обов`язкового) відселення з моменту аварії до прийняття рішення Уряду України про відселення, віднесена до категорії 2 та 30.01.2026 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». За принципом екстериторіальності заяву розглянуло ГУ ПФУ в Херсонській області, яке рішенням від 06.02.2026 №064450009035 відмовило їй у призначенні пенсії у зв`язку з недосягненням відповідного віку та відсутністю необхідного страхового стажу.

Позивачка вважає, що посвідчення є єдиним документом, який підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, під час його видачі перевірялись обставини її проживання в зоні безумовного (обов`язкового) відселення станом на 01.01.1993 не менше двох років, а статус потерпілої відповідач не оспорює. Також позивачка вважає, що довідка архівного відділу Коростенської районної державної адміністрації Житомирської області від 17.06.2024 №У-249 підтверджує її проживання в с. Рудня-Базарська Народицького району Житомирської області, віднесеному до зони безумовного (обов`язкового) відселення, з моменту аварії до 04.06.1990, тобто 4 роки 1 місяць 8 днів.

На її думку, відомості трудової книжки, диплома чи довідки навчального закладу не можуть спростувати факту постійного проживання особи на території радіоактивного забруднення, що підтверджується довідками органів місцевого самоврядування.

При цьому позивачка наводить міркування про те, що дані щодо місця навчання чи роботи в іншому населеному пункті не можуть спростувати факту постійного проживання особи у зоні посиленого радіологічного контролю, підтвердженого довідкою органу місцевого самоврядування та посвідченням громадянина, який потерпів від Чорнобильської катастрофи (категорія 4), з огляду на не спростовану відповідачем можливість щоденного або періодичного доїзду до місця навчання або роботи.

Позивачка також зазначає, що м. Наровля (Білорусь), де вона навчалась, також віднесене до зони радіоактивного забруднення. Тому, за її розрахунком, пенсійний вік має бути знижено на 8 років, і вона має право на пенсію у 52 роки.

Щодо страхового стажу позивачка зазначає, що відповідач безпідставно не зарахував періоди роботи з 28.10.1991 до 31.12.1998, з 01.03.1999 до 31.03.1999, з 01.05.1999 до 30.04.2000, з 01.06.2000 до 30.06.2000 за трудовою книжкою, яка містить належні записи про прийняття та звільнення, а недотримання правил ведення трудової книжки роботодавцем не може мати негативних наслідків для працівника.

Позивачка також зазначає, що перевірка достовірності виданих документів покладається на пенсійний орган, а його сумніви самі по собі не можуть бути підставою для відмови у призначенні пенсії.

Періоди роботи з 01.07.1991 до 27.09.1991 та навчання з 01.09.1988 до 25.06.1991 на території Республіки Білорусь, на думку позивачки, підлягають зарахуванню з урахуванням пункту «д» частини третьої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (щодо навчання) та на підставі Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, яка, як вважає позивачка, була чинною на момент виникнення спірних правовідносин.

Позивачка посилається на те, що пенсійні права громадян, які виникли відповідно до цієї Угоди, не втрачають сили і в разі виходу з неї держави-учасниці, а права громадян, набуті згідно з Угодою між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення від 14.12.1995, не втрачають сили в разі її денонсації. Позивачка вважає, що мінімально необхідний страховий стаж для неї становить 15 років, а з урахуванням спірних періодів її стаж становить 23 роки 8 місяців 3 дні.

Позивачка просить зобов`язати саме ГУ ПФУ в Херсонській області призначити їй пенсію з 30.01.2026, тобто з дня звернення, оскільки у відповідача немає дискреції, а третю особу залучити, бо рішення у справі може вплинути на її права та обов`язки щодо взяття на облік і виплати пенсії.

Стислий виклад заперечень відповідача

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує та зазначає, що заяву позивачки від 30.01.2026, подану через вебпортал Пенсійного фонду України, за принципом екстериторіальності розглянуло ГУ ПФУ в Херсонській області та рішенням від 06.02.2026 №064450009035 відмовило у призначенні пенсії у зв`язку з недосягненням віку 54 роки та необхідного страхового стажу 28 років.

Відповідач вказує, що згідно з дипломом НОМЕР_2 позивачка з 01.09.1988 до 25.06.1991 навчалась у ПТУ №177 м. Наровлі Республіки Білорусь, тому цей період виключено з періоду проживання в зоні безумовного (обов`язкового) відселення.

Період проживання в зоні враховано з 26.04.1986 до 31.08.1988, що становить 2 роки 4 місяці 6 днів, тому пенсійний вік може бути знижено на 6 років, до 54 років, а необхідний страховий стаж становить не менше 28 років (34 - 6).

Відповідач посилається на постанови Верховного Суду від 11.11.2024 у справі №460/19947/23, від 29.01.2020 у справі №572/245/17, від 17.06.2020 у справі №572/456/17 та від 19.09.2024 у справі №460/23707/24 про те, що підставою для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку є факт проживання (роботи), а не реєстрації у зоні радіаційного забруднення.

Водночас у відзиві відповідач також зазначає, що обов`язковою умовою права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі частини другої статті 55 Закону №796 є факт проживання та (або) праці особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років з моменту аварії до 01.01.1993.

Щодо стажу відповідач зазначає, що періоди навчання з 01.09.1988 до 25.06.1991 та роботи з 01.07.1991 до 27.09.1991 на території Республіки Білорусь не зараховано, оскільки Угоду між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення від 14.12.1995 денонсовано Законом України від 29.05.2023 №3117-IX, і вона припинила дію з 23.12.2023.

Періоди роботи з 28.10.1991 до 31.12.1998, з 01.03.1999 до 31.03.1999, з 01.05.1999 до 30.04.2000, з 01.06.2000 до 30.06.2000 за трудовою книжкою НОМЕР_3 не зараховано, оскільки відсутні дані про перейменування підприємства, чим порушено вимоги пунктів 2.13, 2.14 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162.

Страховий стаж за цей час зараховано з 01.01.1999 до 28.02.1999, з 01.04.1999 до 30.04.1999, з 01.05.2000 до 31.05.2000, з 01.10.2003 до 25.07.2005 за даними реєстру застрахованих осіб.

Відповідач також вважає, що свої повноваження він виконав, прийнявши рішення про відмову, тому немає правових підстав покладати на нього обов`язок призначити пенсію.

Процесуальні дії у справі

Суд ухвалою від 24.04.2026 прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі, вирішив розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та залучив до участі у справі Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 у с. Рудня-Базарська Народицького району Житомирської області.

Відповідно до витягу з реєстру територіальної громади від 14.05.2024 №2024/004888522, позивачка з 12.01.2005 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим облдержадміністрацією 01.03.1993, ОСОБА_2 належить до категорії 2 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Архівна довідка від 17.06.2024 №У-249 адресована « ОСОБА_3 ». Відповідно до архівної довідки архівного відділу Коростенської районної державної адміністрації Житомирської області від 17.06.2024 №У-249, в погосподарських книгах Базарської сільської Ради народних депутатів Народицького району Житомирської області за 1986-1990 роки значиться, що ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 дійсно була зареєстрована та постійно проживала в с. Рудня-Базарська Народицького району Житомирської області на момент аварії на ЧАЕС (26 квітня 1986 року) по 04 червня 1990 року. У цій же довідці зазначено, що с. Рудня-Базарська Народицького району Житомирської області віднесене до зони безумовного (обов`язкового) відселення відповідно до Постанови КМУ від 23.07.1991 №106. Підставою видачі довідки зазначено: Ф.183, оп.2, спр.191, арк.23-24.

За дипломом НОМЕР_2 , виданим 25.06.1991 на ім`я ОСОБА_4 , позивачка 01.09.1988 вступила до професійно-технічного училища №177 м. Наровлі Білоруської РСР та 25.06.1991 закінчила повний курс цього училища.

Трудова книжка НОМЕР_3 , заповнена 31.10.1991 на прізвище ОСОБА_5 з відміткою про зміну прізвища на ОСОБА_6 , містить такі записи: №1 від 01.09.1988 та №2 від 25.06.1991 про навчання в училищі №177, з посиланням на диплом НОМЕР_2 ; №3 від 28.10.1991 про прийняття до цеху складальницею деталей (наказ №833 від 28.10.1991); №4 від 20.08.1992 про присвоєння 3 розряду (наказ №339 від 10.09.1992); №5 від 10.07.2005 про переведення (наказ №100 від 10.07.2005); №6 від 25.07.2005 про звільнення за згодою сторін за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (наказ №104 від 25.07.2005), засвідчений підписом і відтиском печатки.

За записами №21 та №22 позивачка з 11.07.2012 працювала продавцем у ТОВ «Дельфін» та 23.04.2015 звільнена, за записами №23 і №24 - знову працювала в цьому товаристві з 20.03.2018 до 07.05.2018. Записи №21-№24 засвідчені відтисками печатки ТОВ «Дельфін» з ідентифікаційним кодом НОМЕР_4 .

За трудовою книжкою НОМЕР_5 , заповненою 05.07.1991 на прізвище ОСОБА_5 , позивачка з 01.07.1991 працювала на підприємстві та 27.09.1991 звільнена (записи №2 та №3). Оскаржуване рішення відповідача зазначає, що це підприємство розташоване на території Республіки Білорусь.

Позивачка 30.01.2026 звернулася із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Рішенням ГУ ПФУ в Херсонській області від 06.02.2026 №064450009035 позивачці відмовлено в призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» «у зв`язку з недосягненням віку 54 роки та необхідного страхового стажу 28 років». У рішенні зазначено: вік заявниці - 52 роки 06 місяців 07 днів, страховий стаж - 12 років 05 місяців 03 дні.

У цьому ж рішенні відповідач зазначив, що довідку від 17.06.2024 №У-249 позивачка надала для підтвердження періоду проживання на території зони безумовного (обов`язкового) відселення. Водночас «згідно диплому НОМЕР_2 від 25.06.1991 навчалась в ПТУ №177 м.Наровлі БССР з 01.09.1988 по 25.06.1991, вказаний період виключений з періоду проживання (роботи) на території зони безумовного (обов`язкового) відселення».

Період проживання в цій зоні відповідач зарахував з 26.04.1986 до 31.08.1988, що становить 02 роки 04 місяці 06 днів, та визначив, що пенсійний вік позивачки може бути знижений на 6 років, тобто до 54 років, а необхідний страховий стаж становить не менше 28 років (34 - 6).

Згідно з тим самим рішенням, до страхового стажу не зараховано:

період роботи за записами №3-№6 трудової книжки НОМЕР_3 з 28.10.1991 до 25.07.2005, «оскільки відсутні дані про перейменування підприємства, порушено вимоги Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, закладах і організаціях від 20.07.1974 №162», із зазначенням, що страховий стаж зараховано з 01.01.1999 до 28.02.1999, з 01.04.1999 до 30.04.1999, з 01.05.2000 до 31.05.2000, з 01.10.2003 до 25.07.2005 за даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування;

період роботи за записами №2-№3 трудової книжки НОМЕР_5 з 01.07.1991 до 27.09.1991, «оскільки заявниця в цей період працювала на підприємстві яке розташоване на території Республіки Білорусь»;

період навчання з 01.09.1988 до 25.06.1991, «оскільки заявниця в цей період навчалась в ПТУ №177 м. Наровлі Республіки Білорусь».

У рішенні також зазначено, що Угода між Урядом України та Урядом Республіки Білорусь про гарантії прав громадян в галузі пенсійного забезпечення від 14.12.1995 припинила свою дію для України 23.12.2023, та наведено положення пункту 2 статті 24-1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» і Постанови Кабінету Міністрів України від 16.05.2025 №562 про порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат.

Відповідно до розрахунку стажу форми «РС-право» від 06.02.2026 до пенсійної справи №064450009035, відповідач зарахував до страхового стажу періоди загальною тривалістю 12 років 5 місяців 3 дні, серед них з 01.01.1999 до 28.02.1999 та з 01.01.2004 до 25.07.2005 із зазначенням коду ЄДРПОУ страхувальника 05502812, а також з 01.04.1999 до 30.04.1999, з 01.05.2000 до 31.05.2000 і з 01.10.2003 до 31.12.2003 без зазначення коду.

У цьому ж розрахунку періоди з 11.07.2012 до 23.04.2015 та з 20.03.2018 до 07.05.2018 зараховані із зазначенням коду ЄДРПОУ страхувальника 30620802.

У розрахунку зазначено прізвище, ім`я та по батькові « ОСОБА_7 » і дату народження ІНФОРМАЦІЯ_1 . Найпізніший зарахований період - з 14.11.2023 до 30.11.2024.

В оскаржуваному рішенні відповідач зазначив, що довідкою №У-249 підтверджено проживання в с. Рудня-Базарська « ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 », а відомості трудових книжок НОМЕР_3 , НОМЕР_5 та диплома НОМЕР_2 виклав як відомості про заявницю. Заперечень щодо належності позивачці посвідчення, архівної довідки, диплома та трудових книжок, виданих на прізвища ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , оскаржуване рішення не містить.

Вирішуючи адміністративну справу та надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини врегульовані Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796-XII) та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

Частиною першою статті 55 Закону №796-XII встановлено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

За пунктом 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII, потерпілим від Чорнобильської катастрофи - особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні безумовного (обов`язкового) відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 2 років, пенсійний вік зменшується на 4 роки* та додатково 1 рік за кожний рік проживання, роботи, але не більше 9 років. Приміткою до цієї норми визначено: «* Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період».

Відповідно до частини третьої статті 15 Закону №796-XII, підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Частиною четвертою цієї статті встановлено, що видача довідок про період проживання на територіях радіоактивного забруднення здійснюється органами місцевого самоврядування.

Підпунктом 7 пункту 2.1 розділу II Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1), передбачено, що для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, до заяви про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку додаються відомості про місце проживання, зазначені у пункті 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування.

Вирішуючи позовну вимогу про визнання протиправним та скасування рішення відповідача від 06.02.2026 №064450009035, суд зазначає таке.

Відповідач відмовив позивачці з двох підстав: недосягнення віку 54 роки та відсутність страхового стажу 28 років.

Суд оцінює належність позивачці документів, виданих на прізвища ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , оскільки документа про зміну прізвища ОСОБА_6 на ОСОБА_8 в матеріалах справи немає.

Так, трудова книжка НОМЕР_3 містить відмітку про зміну прізвища ОСОБА_5 на ОСОБА_6 . Періоди роботи за записами №21-№24 цієї трудової книжки в ТОВ «Дельфін» (з 11.07.2012 до 23.04.2015 та з 20.03.2018 до 07.05.2018) збігаються до дня з періодами, які відповідач за даними реєстру застрахованих осіб зарахував до страхового стажу позивачки з кодом страхувальника 30620802, а запис №6 про звільнення 25.07.2005 збігається з кінцем періоду з 01.01.2004 до 25.07.2005, зарахованого з кодом страхувальника 05502812.

Архівна довідка №У-249 адресована « ОСОБА_3 », дата і місце народження в ній і в паспорті позивачки збігаються. Посвідчення на ім`я ОСОБА_2 видане 01.03.1993, тобто після зміни прізвища на ОСОБА_6 , відміченої в трудовій книжці. Відповідач в оскаржуваному рішенні ідентифікував позивачку як « ОСОБА_8 ( ОСОБА_5 )», а заперечень щодо належності їй цих документів оскаржуване рішення не містить.

За результатом дослідження матеріалів справи, суд дійшов висновку, що посвідчення, архівна довідка, диплом та трудові книжки належать позивачці.

Щодо підстави відмови, пов`язаної з віком, суд виходить з такого.

Архівна довідка від 17.06.2024 №У-249 видана на підставі погосподарських книг Базарської сільської Ради народних депутатів за 1986-1990 роки, тобто первинних документів органу місцевого самоврядування, та містить точні дати: з 26.04.1986 до 04.06.1990. У ній зазначено не лише реєстрацію, а й те, що позивачка «постійно проживала» в с. Рудня-Базарська, віднесеному до зони безумовного (обов`язкового) відселення.

Відповідач прийняв цю довідку як належний доказ та на її підставі зарахував період проживання з 26.04.1986 до 31.08.1988. Інших підстав для сумніву, ніж диплом про навчання, оскаржуване рішення не містить.

Період з 01.09.1988 до 04.06.1990 відповідач виключив з періоду проживання в зоні лише тому, що позивачка в цей час навчалась в училищі в м. Наровля.

Суд вважає такий підхід помилковим. Диплом НОМЕР_2 підтверджує факт навчання, але відомостей про місце проживання позивачки не містить та не спростовує відомостей погосподарських книг сільради про її постійне проживання в с. Рудня-Базарська до 04.06.1990.

Такий підхід узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 09.07.2024 у справі №240/16372/23: «Отже, відомості трудової книжки та диплому не можуть спростувати факту постійного проживання позивачки в зоні безумовного (обов`язкового) відселення, що підтверджено відповідною довідкою органу місцевого самоврядування, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків про відсутність в ОСОБА_1 права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку».

Актуальність цього висновку підтверджує постанова Верховного Суду від 12.05.2026 у справі №460/13782/24: «Однак диплом підтверджує лише факт навчання позивачки у навчальному закладі і не містить інформацію щодо місця проживання позивачки. Інформація, яка міститься в дипломі, не спростовує встановлені судами обставини, що позивачка є потерпілою від Чорнобильської катастрофи, яка проживала та працювала станом на 01.01.1993 у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років».

В обох справах, як і в цій, з періоду проживання в зоні радіоактивного забруднення виключався період навчання в іншому населеному пункті, а проживання в зоні підтверджувалось довідкою органу місцевого самоврядування.

Цей висновок Верховний Суд повторив і в постанові від 30.06.2026 у справі №560/14828/25: «Однак диплом підтверджує лише факт навчання позивачки у навчальному закладі і не містить інформацію щодо місця проживання позивачки».

Відповідач посилається на постанову Верховного Суду від 11.11.2024 у справі №460/19947/23. У цій справі позивач надав довідку про реєстрацію місця проживання, а Верховний Суд, направляючи справу на новий розгляд, зазначив, що довідка позивача «не може бути належним документом, який підтверджує періоди постійного проживання позивача за місцем його реєстрації, а також не в повній мірі може вважатися документом, який достовірно підтверджує періоди, протягом яких позивач був зареєстрований у зоні гарантованого добровільного відселення до 1 січня 1993 року, оскільки остання не містить точних і конкретних дат...». Саме в цих обставинах Верховний Суд вказав: «...такі періоди можуть бути прирівняні до постійного проживання або роботи в зоні радіаційного забруднення і враховані під час призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, лише за умови, що останні безпосередньо проходили в забрудненій зоні і зазначене буде підтверджено відповідними документами, які однозначно вказують на місцезнаходження позивача у радіоактивній зоні протягом відповідного періоду...».

У цій справі обставини інші: довідка №У-249 містить точні дати та підтверджує не реєстрацію, а постійне проживання позивачки в зоні протягом усього спірного періоду, і відповідач визнав її належним доказом для частини цього періоду.

Позивачка не просить прирівняти навчання до проживання в зоні, а доводить, що в період навчання продовжувала постійно проживати в с. Рудня-Базарська. Тому суд не застосовує наведений висновок до спірних правовідносин.

З тих самих підстав суд не бере до уваги посилання відповідача на висновки Верховного Суду про те, що підставою для зниження пенсійного віку є факт проживання, а не реєстрації: довідка №У-249 підтверджує саме факт постійного проживання.

Як зазначено в примітці до пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року. Позивачка проживала в зоні безумовного (обов`язкового) відселення з моменту аварії по 04.06.1990, тобто й протягом цього періоду, тому має право на початкову величину зниження пенсійного віку - 4 роки. Крім того, за чотири повні роки проживання пенсійний вік зменшується додатково на 4 роки, отже загальна величина зниження становить 8 років.

За таких обставин пенсійний вік позивачки становить 52 роки (60 - 8), і цього віку позивачка досягла 23.07.2025, тобто до звернення за пенсією 30.01.2026.

Висновок відповідача про недосягнення нею віку 54 роки є помилковим.

Щодо підстави відмови, пов`язаної зі страховим стажем, суд виходить з такого.

Відповідач визначив необхідний стаж у 28 років як різницю між 34 роками, які він вважав стажем, передбаченим частиною першою статті 26 Закону №1058-IV, та кількістю років зниження пенсійного віку (6 років). Цей розрахунок ґрунтується на величині зниження пенсійного віку, яку, як встановив суд вище, відповідач визначив помилково.

Суд відхиляє аргумент позивачки про те, що для неї мінімально необхідний страховий стаж становить 15 років. Частина перша статті 55 Закону №796-XII пов`язує право на пенсію із зменшенням пенсійного віку з наявністю «відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу».

Отже, 15 років є нижньою межею, нижче якої необхідний стаж не може бути зменшений, а не самостійною вимогою до стажу. Відповідним страховим стажем є стаж, передбачений частиною першою статті 26 Закону №1058-IV, наявність якого згідно з абзацом другим частини четвертої цієї статті визначається на дату досягнення особою відповідного віку.

За таких обставин необхідний страховий стаж позивачки має бути визначений з урахуванням зниження пенсійного віку на 8 років і дати досягнення нею зниженого пенсійного віку, а тривалість її страхового стажу - з урахуванням періодів, які суд визнає такими, що підлягають зарахуванню.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637), встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування, є трудова книжка. Відповідно до пункту 3 Порядку №637, у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідач не зарахував період роботи з 28.10.1991 до 31.12.1998, з 01.03.1999 до 31.03.1999, з 01.05.1999 до 30.04.2000, з 01.06.2000 до 30.06.2000 лише через відсутність у трудовій книжці запису про перейменування підприємства.

Суд не погоджується з цією підставою. Записи №3-№6 трудової книжки НОМЕР_3 містять дати прийняття та звільнення, номери та дати наказів, запис про звільнення засвідчений підписом і печаткою. Відповідач за даними реєстру застрахованих осіб зарахував частину цього ж періоду роботи, зокрема з 01.01.1999 до 28.02.1999 та з 01.01.2004 до 25.07.2005 з тим самим кодом страхувальника 05502812, тобто визнав, що позивачка в цей час працювала в одного страхувальника, а кінець зарахованого періоду збігається з датою звільнення за записом №6. Сумнівів у тому, що позивачка працювала на цьому підприємстві безперервно з 28.10.1991, відповідач не навів, а відсутність запису про перейменування є недоліком ведення трудової книжки роботодавцем.

Верховний Суд у постанові від 31.01.2025 у справі №120/8471/23 зазначив: «Відтак, роблячи висновок про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 певних періодів роботи з огляду на наявність дефектів у заповненні трудової книжки позивача (у здійсненні записів у ній), суди попередніх інстанцій, погодившись із ГУ ПФУ в Миколаївській області, тягар доказування переклали на позивача, що не узгоджується із завданням адміністративного судочинства», а також: «Колегія суддів зазначає, що хоча й витребування та перевірка додаткових документів і довідок є правом пенсійного органу, однак перекладання обов`язку доказування, надання відомостей на позивача є неприйнятним. Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці відомостей не може слугувати умовою для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист».

Відповідно до частини третьої статті 44 Закону №1058-IV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей. Доказів того, що відповідач скористався цим правом щодо спірного періоду, матеріали справи не містять. Посилання відповідача на пункти 2.13, 2.14 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162, суд не застосовує як підставу для незарахування стажу: ця інструкція визначає обов`язки роботодавця щодо ведення трудових книжок, а недотримання їх роботодавцем, за наведеним висновком Верховного Суду, не може бути підставою для позбавлення працівника стажу.

Отже, періоди роботи з 28.10.1991 до 31.12.1998, з 01.03.1999 до 31.03.1999, з 01.05.1999 до 30.04.2000, з 01.06.2000 до 30.06.2000 підлягають зарахуванню до страхового стажу позивачки.

Щодо періоду роботи з 01.07.1991 до 27.09.1991 та періоду навчання з 01.09.1988 до 25.06.1991 на території Білоруської РСР суд зазначає таке.

Частиною другою статті 24-1 Закону №1058-IV, яка набрала чинності 23.06.2024, встановлено, що періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 року за межами України у республіках колишнього Союзу РСР зараховуються до страхового стажу, у тому числі на пільгових умовах, особам, які проживають в Україні, за умови нездійснення іншою державою пенсійних виплат таким особам за зазначені періоди. Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат визначається Кабінетом Міністрів України. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави і неможливості документального підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди особа повідомляє про це органи Пенсійного фонду в заяві про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.

Порядком підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2025 №562 (далі - Порядок №562), до інших держав віднесено і Білоруську РСР (пункт 2).

Абзацом четвертим пункту 4 Порядку №562 передбачено, що в разі неукладення міжнародного договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, територіальний орган Пенсійного фонду України протягом п`яти робочих днів з дати подання особою заяви про призначення пенсії надсилає до МЗС запит щодо передачі органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі, запиту щодо підтвердження нездійснення в іншій державі пенсійних виплат особі.

Абзацом шостим пункту 4 Порядку №562 встановлено: «Якщо відсутня можливість здійснення обміну інформацією між територіальним органом Пенсійного фонду України та органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі (міжнародне співробітництво між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави не налагоджувалося чи не отримано відповіді на запит МЗС протягом 45 днів з дати його надсилання до іншої держави та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі), до появи можливості здійснення такого обміну/отримання підтвердних документів про нездійснення іншою державою пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992 р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, пенсія особі обчислюється з урахуванням періодів роботи в республіках колишнього Союзу РСР. У такому разі в заяві про призначення пенсії особа зазначає інформацію про те, що вона не отримує пенсійних виплат у відповідній державі та не може документально підтвердити нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди.»

Отже, чинне законодавство не пов`язує зарахування періодів трудової діяльності до 01.01.1992 в Білоруській РСР з дією міжнародних угод, а покладає на територіальний орган Пенсійного фонду обов`язок самостійно ініціювати підтвердження нездійснення пенсійних виплат іншою державою.

Цьому відповідають і загальні вимоги Закону України «Про адміністративну процедуру» від 17.02.2022 №2073-IX, на який посилається й відповідач в оскаржуваному рішенні. За частиною першою статті 16 цього Закону, адміністративний орган зобов?язаний встановлювати обставини, що мають значення для вирішення справи, і за необхідності збирати для цього документи та інші докази з власної ініціативи, у тому числі без залучення особи витребовувати документи та відомості, отримувати погодження та висновки, необхідні для вирішення справи.

Частиною четвертою статті 52 цього Закону забороняється вимагати від учасника адміністративного провадження надання доказів, які не стосуються обставин справи, а також всупереч принципу офіційності, згідно з яким обов`язок збирання доказів покладений на адміністративний орган.

Відповідач не зарахував період роботи з 01.07.1991 до 27.09.1991 з єдиної підстави, що підприємство розташоване на території Республіки Білорусь, а в оскаржуваному рішенні лише навів положення Порядку №562, не встановивши обставин, від яких цей Порядок залежить.

Доказів того, що відповідач надіслав запит, передбачений абзацом четвертим пункту 4 Порядку №562, або що позивачка отримує пенсійні виплати в Республіці Білорусь, матеріали справи не містять.

Відповідач не посилався в оскаржуваному рішенні та у відзиві на те, що позивачка не зазначила в заяві про призначення пенсії відомостей про неотримання пенсійних виплат в іншій державі, а саму заяву від 30.01.2026 суду не подав.

Згідно з частиною другою статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідач цього обов`язку не виконав, а невиконання ним власного обов`язку встановити обставини справи не може бути підставою для обмеження права позивачки.

Період навчання з 01.09.1988 до 25.06.1991 відповідач не зарахував з тієї самої підстави. Відповідно до пункту «д» частини третьої статті 56 Закону №1788-XII, до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.

Ця норма не пов`язує зарахування навчання з місцезнаходженням навчального закладу, а частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV такі періоди зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.

Навчання позивачки в професійно-технічному училищі підтверджене дипломом НОМЕР_2 та записами №1, №2 трудової книжки НОМЕР_3 .

Іншої підстави для незарахування цього періоду, ніж місцезнаходження училища, оскаржуване рішення не містить.

Позивачка обґрунтовує зарахування цих періодів також Угодою про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі - Угода).

Відповідно до статті 6 Угоди, для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Спірні періоди навчання та роботи позивачки на території Республіки Білорусь припадають на час до набуття чинності Угодою і охоплюються цією нормою.

Кабінет Міністрів України постановою від 29.11.2022 №1328 вирішив вийти з Угоди.

Водночас статтею 13 Угоди визначено, що пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Верховний Суд у постанові від 03.11.2025 у справі №560/129/24 розглядав спір особи, яка звернулася за призначенням пенсії після виходу України з Угоди, і зазначив: «На час роботи позивачки в російській федерації Україна була учасником Угоди, відтак норми Угоди застосовуються до спірних відносин».

Отже, висновок відповідача про відсутність у позивачки необхідного страхового стажу зроблено без зарахування періодів, які підлягають зарахуванню, та виходячи з неправильно визначеної величини зниження пенсійного віку.

Відповідач прийняв оскаржуване рішення без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, та не на підставі, що передбачена законом. Тому позовна вимога про визнання протиправним та скасування рішення від 06.02.2026 №064450009035 є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Вирішуючи позовну вимогу про зобов`язання призначити та виплачувати пенсію, суд зазначає таке.

Абзацом чотирнадцятим пункту 4.2 розділу IV Порядку №22-1 передбачено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Відповідно до абзацу першого пункту 4.10 розділу IV Порядку №22-1, після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, за місцезнаходженням установи виконання покарань, де відбуває покарання засуджений до позбавлення (обмеження) волі, для здійснення виплати пенсії.

Заяву позивачки від 30.01.2026 за принципом екстериторіальності розглянув відповідач, про що зазначено в оскаржуваному рішенні та у відзиві.

Верховний Суд у постанові від 09.07.2024 у справі №240/16372/23 зазначив, що «...дії зобов`язального характеру щодо призначення позивачці пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком...».

Тому суд відхиляє заперечення відповідача про те, що свої повноваження він вичерпав прийняттям рішення про відмову: вирішення питання про призначення пенсії позивачці покладається саме на відповідача.

Водночас виплата пенсії після її призначення за абзацом першим пункту 4.10 розділу IV Порядку №22-1 здійснюється органом, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, до якого передається електронна пенсійна справа. Позивачка проживає в Житомирській області, а в позовній заяві зазначає, що нарахування та виплату пенсії здійснюватиме Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області. Тому вимога зобов`язати відповідача виплачувати позивачці пенсію стосується повноважень, які належать іншому органу, та задоволенню не підлягає.

Щодо вимоги зобов`язати відповідача призначити пенсію з 30.01.2026 суд зазначає, що наявність у позивачки страхового стажу, необхідного для призначення пенсії, з урахуванням зниження пенсійного віку на 8 років та періодів, які підлягають зарахуванню, відповідач не оцінював. Зарахування періодів до страхового стажу, обчислення його тривалості та оцінка наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії, належать до повноважень відповідача, а щодо періоду роботи з 01.07.1991 до 27.09.1991 відповідач має також вчинити дії, передбачені Порядком №562. Суд не може підміняти відповідача у здійсненні цих повноважень, тому підстав для зобов`язання відповідача призначити пенсію немає.

Відповідно до частини третьої статті 245 КАС України, у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Пунктом 10 частини другої цієї статті передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Тому належним та ефективним способом захисту прав позивачки суд вважає зобов`язання відповідача зарахувати до її страхового стажу спірні періоди та повторно розглянути заяву від 30.01.2026 з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

У решті позовна вимога про зобов`язання призначити та виплачувати пенсію з 30.01.2026 задоволенню не підлягає.

Суд надав оцінку всім аргументам учасників справи та навів мотиви, з яких дійшов висновків у цій справі, як того вимагає частина третя статті 242 КАС України.

За результатом розгляду справи суд дійшов висновку, що позовна вимога про визнання протиправним та скасування рішення відповідача підлягає задоволенню, позовна вимога про зобов`язання вчинити дії підлягає задоволенню частково шляхом зобов`язання відповідача зарахувати спірні періоди до страхового стажу позивачки та повторно розглянути її заяву, а в решті задоволенню не підлягає.

Позивачка звільнена від сплати судового збору на підставі пункту 10 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», тому підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 2, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області від 06.02.2026 №064450009035 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 28.10.1991 до 31.12.1998, з 01.03.1999 до 31.03.1999, з 01.05.1999 до 30.04.2000, з 01.06.2000 до 30.06.2000, з 01.07.1991 до 27.09.1991, період навчання з 01.09.1988 до 25.06.1991 та повторно розглянути її заяву від 30.01.2026 про призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_6 .

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, місцезнаходження: вул.Валентини Крицак, буд.6, м.Херсон, Херсонська обл., 73036, код ЄДРПОУ 21295057.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, місцезнаходження: вул.О.Ольжича, буд.7, м.Житомир, Житомирська обл., 10003, код ЄДРПОУ 13559341.

Суддя Дмитро БАБЕНКО