Рішення від 29 вересня 2026 р. у справі №420/24567/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/24567/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Завальнюка І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , третя особа - Військова частина НОМЕР_2 Повітряне командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 », про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із даним позовом, в якому просить суд визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) у звільненні ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за членом своєї сім`ї - батьком ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю II групи та потребує постійного стороннього догляду; зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) звільнити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) з військової служби за сімейними обставинними відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за членом своєї сім`ї - батьком ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю II групи та потребує постійного стороннього догляду.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що мобілізованим військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 та має законні підстави для звільнення з військової служби за сімейними обставинами (пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу») у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком. Позивач подав командиру рапорт із повним пакетом документів, серед яких довідка МСЕК про безстрокову II групу інвалідності батька, висновок ЛКК про його потребу в постійному сторонньому догляді, а також Акт перевірки сімейного стану військовослужбовця, затверджений ІНФОРМАЦІЯ_2 , яким підтверджено відсутність інших осіб, спроможних надавати такий догляд. Відмову відповідача у візльненні позивач вважає протиправною, оскільки інші члени сім`ї першого ступеня споріднення об`єктивно не можуть доглядати за батьком: мати є особою з інвалідністю II групи та сама потребує постійного догляду за висновком ЛКК, а сестра фактично здійснює цей догляд за матір`ю та виховує двох неповнолітніх дітей. Позивач наголошує, що поняття «відсутність інших членів сім`ї» означає саме відсутність реальної (фактичної) можливості здійснювати догляд, а відтак підміна рішення командира письмовою правовою оцінкою юриста та підтвердження відмови у відповіді на адвокатський запит порушують вимоги чинного законодавства та його законні права.

Ухвалою судді від 13.08.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

27.08.2026 до суду від в/ч НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що рішення про відмову у звільненні є правомірним і прийнятим у межах повноважень. Основною підставою військова частина зазначає відсутність належного медичного підтвердження потреби батька позивача саме в постійному догляді: довідка МСЕК про II групу інвалідності такого висновку не містить, а поданий висновок ЛКК № 7 вказує лише на потребу в «сторонньому догляді», що не є тотожним юридичному поняттю «постійний догляд». Крім того, відповідач наголошує на недоведеності відсутності інших членів сім`ї першого ступеня споріднення, які спроможні піклуватися про батька. Зокрема, у нього є дружина та повнолітня донька (сестра позивача), які мешкають поруч, причому висновок ЛКК щодо матері надано лише в неналежно завіреній копії. На думку військової частини, факт здійснення сестрою догляду за матір`ю не звільняє її від обов`язку піклуватися про батька та не підпадає під винятки Закону № 2232-XII, оскільки сама сестра за медичним висновком МСЕК/ЛКК постійного догляду не потребує.

28.08.2026 до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, згідно з якою п. 4 висновку ЛКК № 7 (форма № 080-4/о) прямо й чітко встановлює потребу батька саме у «постійному сторонньому догляді», що повністю спростовує твердження відповідача про відсутність такого висновку. Стосовно наявності інших родичів позивач підкреслив, що поняття «відсутність інших членів сім`ї» відповідно до усталеної практики Верховного Суду (зокрема, у справах № 380/16966/24, № 420/30227/24 та № 520/14746/25) означає відсутність реальної та фактичної можливості здійснювати догляд. Матір сама потребує постійного догляду за висновком ЛКК, а сестра фактично здійснює цей догляд за матір`ю (підтверджено Актом про встановлення факту здійснення особою постійного догляду 15 та завіреною нотаріально заявою від ОСОБА_3 № 316), проживає окремо й виховує двох неповнолітніх дітей. Оскільки Акт перевірки сімейного стану від ТЦК та СП підтвердив відсутність інших осіб, спроможних доглядати за батьком, а відповідач не надав жодних доказів зворотного, позивач наполягає на повному задоволенні позову.

Розгляд справи здійснюється без проведення судового засідання та по суті розпочатий через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його часткового задоволення, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом під час мобілізації на посаді командира стартового взводу стартової батареї НОМЕР_5 зенітного ракетного дивізіону військової частини НОМЕР_1 .

Позивач є рідним сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_6 , виданим 22.04.1989 року Березанською сільською радою Біляївського району Одеської області.

Батьку позивача, ОСОБА_2 , встановлено другу групу інвалідності безстроково згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААГ № 948696 від 19.03.2024 року, виданою Обласною МСЕК № 1.

Згідно з висновком ЛКК № 7 від 25.02.2026 року (форма № 080-4/о), виданим ТОВ «Гіпократ Ентам» та дійсним до 25.02.2027 року, у пункті 4 чітко визначено, що ОСОБА_2 має порушення функцій організму, через які не може самостійно пересуватися та самообслуговуватися, і потребує постійного стороннього догляду.

Позивач ОСОБА_1 зареєстрований та постійно мешкає разом із батьком ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 (де обидва зареєстровані з 14.02.2024 року).

Мати позивача, ОСОБА_4 (паспорт серії НОМЕР_7 ), є особою з інвалідністю II групи безстроково (довідка до акта МСЕК серії 12 ААГ № 947231 від 13.03.2024 року, видана Суворовською міжрайонною МСЕК) та за висновком ЛКК № 9 від 02.03.2026 року (ТОВ «Гіпократ Ентам») сама потребує постійного стороннього догляду й надання соціальних послуг з догляду.

Сестра позивача, ОСОБА_3 , є повнолітньою донькою ОСОБА_2 , яка зареєстрована та мешкає окремо від батька разом зі своєю матір`ю ОСОБА_4 та двома неповнолітніми дітьми - ОСОБА_5 (2016 р.н.) та ОСОБА_6 (2021 р.н.) за адресою: АДРЕСА_1 .

Сестра позивача ОСОБА_3 є військовозобов`язаною особою, фактично та юридично здійснює постійний сторонній догляд за хворою матір`ю ОСОБА_4 , що підтверджено Актом про встановлення факту здійснення особою постійного стороннього догляду № 15 від 08.04.2026 року (додаток № 8 до Порядку, затвердженого Постановою КМУ № 930) та нотаріально посвідченою заявою ОСОБА_3 від 08.04.2026 року № 316, у якій зафіксовано відсутність у неї фізичної та матеріальної спроможності доглядати ще й за батьком.

Сестрі позивача ОСОБА_3 рішенням відділу СЗН та ОЗ Вигоднянської сільської ради від 12.03.2026 року було відмовлено в призначенні компенсації за надання соціальних послуг з догляду за матір`ю на непрофесійній основі через перевищення рівня середньомісячного сукупного доходу сім`ї.

Актом перевірки сімейного стану військовослужбовця № 2/850 від 21.03.2026 року, складеним ІНФОРМАЦІЯ_2 і затвердженим начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 25.03.2026 року (а також Актом обстеження умов домогосподарства від 18.03.2026 № 154 та довідками Вигоднянської сільради № 231 і № 232), підтверджено відсутність інших осіб, крім військовослужбовця ОСОБА_1 , які здійснюють або можуть здійснювати постійний догляд за батьком ОСОБА_2

17.07.2026 старший лейтенант ОСОБА_1 звернувся по команді до командира військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення з військової служби за сімейними обставинами (зареєстрований за № 6490) на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 та абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», додавши пакет нотаріально засвідчених копій документів, медичних висновків та актів: Акт перевірки сімейного стану військовослужбовця затверджений начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 від 21.03.2026 року; Копія нотаріально завіреної заяви ОСОБА_2 ; Копію паспорта матері ОСОБА_4 , серія НОМЕР_7 та РНОКПП завірені нотаріально; Копія пенсійного посвідчення інваліда ОСОБА_4 нотаріально завірена; Копія довідки до акта МСЕК серії 12 ААГ № 947231 ОСОБА_4 завірену нотаріально; - Копія висновку № 9 про наявність порушення організму через які особа не може самостійно пересуватися та самообслуговуватися ОСОБА_4 ; Копія паспорту та РНОКПП сестри ОСОБА_3 , завірену нотаріально; Копія свідоцтва про народження ОСОБА_3 завірено нотаріально; Копія Акта № 154 обстеження матеріально-побутових умов домогосподарства з метою підтвердження фактичного місця проживання осіб від 18.03.2026 року; Довідка від 18.03.2026 р. № 232 Вигоднянської сільської ради Одеського району Одеської області; Копія заяви завірену нотаріально № 3623 від ОСОБА_4 . Копія повідомлення про призначення (відмови в призначенні) компенсації фізичній особі, яка надає соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі від 12.03,2026 р. ОСОБА_3 . Копія рішення про призначення перерахунок компенсації фізичним особам, надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі від 12.03.2026 р. Копія заяви завірену нотаріально від ОСОБА_3 № 316; Копія АКТУ №15 про встановлення факту здійснення особою постійного догляду.

Однак письмового рішення командира військової частини НОМЕР_1 за результатами розгляду рапорту позивачу спочатку надано не було, але 24.07.2026 року його під підпис ознайомили з Правовою оцінкою, складеною помічником командира в/ч НОМЕР_1 з правової роботи ОСОБА_7 , згідно з якою у задоволенні рапорту відмовлено через недоведеність відсутності (неможливості догляду) сестрою та матір`ю.

29.07.2026 року адвокатом Богдановою Ю.В. в інтересах ОСОБА_1 направлено адвокатський запит до командира військової частини НОМЕР_1 з вимогами надати інформацію про результати розгляду рапорту та відповідне процесуальне рішення.

03.08.2026 року сторона позивача отримала письмову відповідь командира військової частини НОМЕР_1 від 03.08.2026 року № 1042/402/27/083/пс, у якій повідомлено про відмову у звільненні з військової служби з посиланням на мотиви, викладені в правовій оцінці юридичної групи в/ч НОМЕР_1 від 21.07.2026 року.

Зважаючи на неправомірну відмову у звільненні, оскільки інші члени сім`ї першого ступеня споріднення об`єктивно не можуть доглядати за батьком: мати є особою з інвалідністю II групи та сама потребує постійного догляду за висновком ЛКК, а сестра фактично здійснює цей догляд за матір`ю та виховує двох неповнолітніх дітей, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв`язок у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги підлягаючими частковому задоволенню у зв`язку з наступним.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частинами 1-4 статті 17 Конституції України визначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності.

Відповідно до статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі-Закон №2232-ХІІ).

Відповідно до частин 1, 2 статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Частиною шостою статті 2 Закону № 2232-XII визначені види військової служби: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі, відносини, що виникають у зв`язку з проходженням у Збройних Силах України кадрової військової служби особами офіцерського складу до їх переходу в установленому порядку на військову службу за контрактом або звільнення з військової служби врегульовано Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі-Положення №1153).

Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення № 1153 передбачено Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженою Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170 (далі-Інструкція №170).

Відповідно до абзацу другого пункту 12 Положення № 1153 право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Підстави для звільнення військовослужбовців з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану визначені у пункті 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Зокрема, абзацом 13 вказаного пункту передбачено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Пунктом 233 Положення №1153 визначено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:

підстави звільнення з військової служби;

думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;

районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Пунктом 14 Закону України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» визначено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Отже, звільнення військовослужбовця зі служби відбувається за встановленою процедурою, яка розподіляється на такі етапи: подання військовослужбовцем рапорта про звільнення з наданням підтверджуючих для цього підстав документів, безпосередньо своєму командиру; розгляд рапорта про звільнення; прийняття наказу щодо звільнення зі служби.

При цьому здійснюється перевірка документів, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин щодо дотримання пункту 14.10 розділу XIV Інструкції № 170, уточнюються дані про проходження особою військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби. Проект наказу про звільнення зі служби до подання їх на підпис командирам перевіряється безпосереднім керівником кадрового органу або особою, на яку відповідно до письмового наказу покладено тимчасове виконання обов`язків за цією посадою та проходить правову експертизу в юридичній службі.

Згідно з підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: 2) під час дії воєнного стану: г) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Відповідно до абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю 1 чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов: відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи; інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

За висновком Верховного Суду у постанові від 27.02.2025 у справі №380/16966/24, «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону № 2122-IX.

Тобто, для можливості звільнення військовослужбовця з військової служби з-за вищенаведеної підстави ключовим питанням є фактична відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи для можливості здійснення постійного догляду.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем до рапорту було додано оригінал висновку лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я № 7 від 25.02.2026 року, складений за формою первинної облікової документації № 080-4/о, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 09.03.2021 року № 407.

Пунктом 4 зазначеного висновку ЛКК чітко й однозначно визначено наявність у ОСОБА_2 порушень функцій організму, через які він не може самостійно пересуватися та самообслуговуватися, і потребує постійного стороннього догляду.

Посилання відповідача на постанову Верховного Суду від 21.02.2024 року у справі № 120/1909/23 є неспроможним, оскільки наданий позивачем медичний документ за формою № 080-4/о прямо містить формулювання про потребу особи саме в «постійному сторонньому догляді».

Так, ф. № 080-4/о за своєю правовою природою є медичним документом, передбаченим діючим законодавством України для підтвердження потреби особи в постійному догляді, а відтак військова частина НОМЕР_1 безпідставно перебрала на себе невластиві їй функції медичної експертизи та піддала сумніву медичний висновок уповноваженого закладу охорони здоров`я.

Крім того, суд відхиляє твердження відповідача про те, що наявність дружини (матері позивача) та повнолітньої доньки (сестри позивача) автоматично позбавляє позивача права на звільнення з військової служби.

Так, мати позивача, ОСОБА_4 , є особою з інвалідністю II групи безстроково та згідно з висновком ЛКК № 9 від 02.03.2026 року сама потребує постійного стороннього догляду. Зазначена обставина прямо охоплюється диспозицією абз. 13 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону № 2232-XII («...або якщо інші члени сім`ї самі потребують постійного догляду за висновком ЛКК»), що повністю виключає її з кола осіб, спроможних доглядати за чоловіком. Доводи відповідача щодо надання копії висновку ЛКК щодо матері спростовуються тим, що факт її інвалідності та потреби в догляді підтверджено сукупністю інших належних матеріалів справи та актами ТЦК та СП.

Сестра позивача, ОСОБА_3 , мешкає за іншою адресою та самостійно виховує двох неповнолітніх дітей, 2016 та 2021 р.н., і фактично та юридично здійснює постійний сторонній догляд за хворою матір`ю ОСОБА_4 . Зазначену обставину зафіксовано та підтверджено Актом про встановлення факту здійснення особою постійного стороннього догляду № 15 від 08.04.2026 року, складеним у відповідності до Постанови КМУ № 930, та нотаріально посвідченою заявою від 08.04.2026 року № 316.

Суд наголошує, що здійснення сестрою позивача постійного догляду за матір`ю, яка мешкає окремо й потребує безперервного стороннього піклування, у сукупності з виконанням батьківських обов`язків щодо двох малолітніх дітей, створює об`єктивну фізичну неможливість одночасного надання безперервного (постійного) догляду ще й за батьком, який мешкає за іншою адресою.

Посилання відповідача на статтю 51 Конституції України щодо обов`язку повнолітніх дітей піклуватися про своїх батьків є безпідставним, оскільки обов`язок піклування не є тотожним юридичному та фактичному поняттю «здійснення постійного догляду», яке вимагає безперервної присутності доглядача поруч із хворою особою.

Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» не вимагає від військовослужбовця надання беззаперечних доказів відсутності будь-яких живих родичів, а визначає підставою для звільнення відсутність осіб, які фактично спроможні та зобов`язані здійснювати такий догляд.

Крім того, у матеріалах рапорту позивача наявний Акт перевірки сімейного стану військовослужбовця № 2/850 від 21.03.2026 року, затверджений начальником ІНФОРМАЦІЯ_4 25.03.2026 року, яким за результатами проведеної перевірки встановлено відсутність інших осіб, крім військовослужбовця ОСОБА_1 , які здійснюють або можуть здійснювати постійний догляд за батьком ОСОБА_2 .

За правовою позицією Верховного Суду у справах № 380/16966/24, № 420/30227/24 та № 520/14746/25 нормативне поняття «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення», яке визначає право військовослужбовця на звільнення з військової служби на підставі абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», слід тлумачити не лише як їх формальну (юридичну) відсутність, а як відсутність таких осіб у фактичному розумінні - тобто відсутність у них реальної, фізичної та об`єктивної можливості здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю з поважних причин (зокрема через проходження військової служби, перебування у полоні, наявність власної потреби в постійному догляді за висновком ЛКК/МСЕК або фактичне забезпечення постійного догляду за іншим хворим членом родини).

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що позивач підтвердив належними, допустимими та достатніми доказами наявність усіх передбачених законом підстав для звільнення з військової служби за сімейними обставинами.

Долучені до рапорту документи, зокрема довідка МСЕК про ІІ групу інвалідності батька та висновок ЛКК за формою № 080-4/о про його потребу в постійному сторонньому догляді, Акт перевірки сімейного стану від ТЦК та СП № 2/850, а також належні докази об`єктивної неможливості здійснення такого догляду іншими членами сім`ї першого ступеня споріднення (через потребу матері в постійному догляді та фактичне забезпечення цього догляду сестрою) - у своїй сукупності та з урахуванням правових висновків Верховного Суду свідчать про наявність у позивача законного та підтвердженого права на звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

При цьому суд враховує, що частиною сьомою статті 26 Закону №2232-XII передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Згідно з абзацом 2 пункту 12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення №1153) право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах, за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Відповідно до пункту 233 Положення №1153 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

З системного аналізу вказаних норм права суд дійшов висновку, що наслідком розгляду рапорту військовослужбовця про його звільнення з військової служби командир військової частини зобов`язаний видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця чи надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту.

При цьому, подання рапорту «по команді», як то визначено пунктом 233 Положення №1153/2008, означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті.

Водночас, відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

При цьому, згідно з частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного суду України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

За приписами вказаної норми у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Таким чином, зобов`язання судовим рішенням суб`єкта владних повноважень до вчинення конкретних дій (прийняття конкретних рішень) можливе, за загальним правилом, лише за умови почергового встановлення судом двох обставин: позивач на момент звернення до відповідного суб`єкта владних повноважень забезпечив виконання всіх без винятку вимог закону для отримання конкретного рішення; зобов`язання суб`єкта владних повноважень розглянути повторно звернення позивача з урахуванням висновків суду є недоцільним (об`єктивно встановлено безальтернативність рішення суб`єкта владних повноважень, яке може бути прийняте за встановлених судом обставин у конкретній справі).

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Як зазначалось вище, прийняття наказу про звільнення військовослужбовця з військової служби є дискреційними повноваженнями військової частини, де проходить службу останній.

Разом із тим суд враховує, що відповідно до частини сьомої статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, визначеному положеннями про проходження військової служби, а рішення про видання наказу про звільнення належить до компетенції уповноваженої посадової особи військового управління.

Відповідно до пункту 233 Положення, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, після подання військовослужбовцем рапорту та документів, що підтверджують підстави звільнення, такі документи підлягають розгляду командуванням із прийняттям відповідного рішення.

За змістом частин другої та четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача лише за умови, якщо виконано всі передбачені законом умови та таке рішення не передбачає реалізації дискреційних повноважень. Якщо ж суб`єкт владних повноважень при розгляді звернення повинен оцінити обставини та здійснити перевірку поданих документів, належним способом захисту є зобов`язання повторно розглянути відповідне звернення з урахуванням правової оцінки, наданої судом.

У спірних правовідносинах питання прийняття рішення за результатами розгляду рапорту про звільнення віднесено до компетенції відповідача. Судом встановлено, що під час первинного розгляду рапорту відповідач не дослідив належним чином усі обставини, які мають значення для правильного вирішення питання, та фактично не перевірив доводи позивача щодо об`єктивної неможливості інших здійснювати постійний догляд за його батьком.

Згідно з Положенням № 1153 та Інструкцією № 170, процедура звільнення осіб офіцерського складу передбачає оформлення та подання військовою частиною НОМЕР_1 відповідного Подання та документів по команді до вищестоящого командування (Військової частини НОМЕР_2 ), яке наділене повноваженнями видавати накази по особовому складу про звільнення офіцерів.

За таких обставин належним та ефективним способом захисту порушеного права є визнання протиправною відмови відповідача у задоволенні рапорту позивача та зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», через сімейні обставини - у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за членом своєї сім`ї першого ступеню спорідненості - батьком ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю II групи та потребує постійного стороннього догляду, з урахуванням правової оцінки та висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Саме такий спосіб захисту відповідає критеріям ефективності судового захисту (ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) та межам повноважень суду адміністративної юрисдикції, визначеним ст. 245 КАС України, у зв`язку з чим позов підлягає частковому задоволенню.

Судові витрати розподілити відповідно до ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 139, 242-246, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ; ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), третя особа - Військова частина НОМЕР_2 Повітряне командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ( АДРЕСА_4 ; ЄДРПОУ НОМЕР_8 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) у звільненні ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за членом своєї сім`ї - батьком ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю II групи та потребує постійного стороннього догляду.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 17.17.2026 про звільнення з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», через сімейні обставини - у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за членом своєї сім`ї першого ступеню спорідненості - батьком ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю II групи та потребує постійного стороннього догляду, з урахуванням правової оцінки та висновків суду, викладених у цьому рішенні.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Суддя І.В. Завальнюк