Рішення від 29 вересня 2026 р. у справі №420/9165/25 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/9165/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Василяки Д.К., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 , в якому позивач просить суд: визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, з урахуванням перерахованої суми індексації грошового забезпечення, а саме ненарахування та невиплати йому середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 31 грудня 2022 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 11 березня 2025 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100; зобов`язати Військову частину НОМЕР_4 виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої суми індексації грошового забезпечення, (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 31 грудня 2022 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 11 березня 2025 року не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100; визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 11 березня 2025 рік - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати; зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 11 березня 2025 рік - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що Позивач проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 та була виключена зі списків особового складу і всіх видів забезпечення. За період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2022 року Позивачу було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення не в повному обсязі. На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду у справі № 420/34925/23 Відповідачем 14 березня 2025 року на розрахунковий рахунок Позивача було перераховано 82 021,19 грн індексації грошового забезпечення. Водночас Відповідач не здійснив нарахування та виплату середнього грошового забезпечення за час затримки остаточного розрахунку при звільненні, а також компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення. Позивач вважає таку бездіяльність протиправною, оскільки належні їй виплати не були здійснені своєчасно, а остаточний розрахунок фактично проведено лише після виконання судового рішення. На переконання Позивача, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України, відповідно до яких у разі несвоєчасної виплати належних звільненому працівникові сум роботодавець несе відповідальність у вигляді виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку. Позивач посилається на правові висновки Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду та Конституційного Суду України щодо того, що невиплата належних працівникові сум є триваючим правопорушенням, а ухвалення судового рішення про стягнення таких сум не припиняє обов`язку роботодавця здійснити належний остаточний розрахунок та не звільняє його від відповідальності за затримку виплати. Крім того, Позивач зазначає, що відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, компенсація проводиться у разі затримки виплати грошових доходів на один і більше календарних місяців. Право на таку компенсацію, на думку Позивача, виникає незалежно від того, чи були відповідні суми попередньо нараховані роботодавцем, оскільки вони можуть бути визначені та нараховані, зокрема, на підставі судового рішення. При цьому індексація грошового забезпечення є складовою грошового доходу, а її несвоєчасна виплата є підставою для компенсації втрати частини доходів. Посилаючись на викладене, Позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо несвоєчасного проведення остаточного розрахунку при звільненні, зобов`язати Відповідача нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за час затримки такого розрахунку, а також нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення.

За цією позовною заявою відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами у відповідності до ст. 262 КАС України.

Ухвалою суду від 07.05.2025 року відмовлено у задоволенні клопотання Військової частини НОМЕР_2 про залишення позовної заяви без розгляду по справі №420/9165/25.

Від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. Зокрема, свою позицію обґрунтовує тим, що військовослужбовці не перебувають у трудових відносинах, а проходять військову службу, яка є державною службою особливого характеру. Відтак, на думку відповідача, положення статей 116, 117 Кодексу законів про працю України та Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, не поширюються на військовослужбовців. Відповідач зазначає, що питання проходження військової служби, прав та обов`язків військовослужбовців урегульовані спеціальним законодавством. При цьому положеннями Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не передбачено такого виду відповідальності військової частини, як виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Натомість абзацом третім пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України передбачено, що особа на день виключення зі списків особового складу має бути повністю забезпечена, а до проведення всіх необхідних розрахунків не виключається зі списків без її згоди. Отже, на переконання відповідача, спеціальним законодавством уже встановлено особливий механізм гарантування своєчасного розрахунку при звільненні з військової служби, яким Позивач не скористалася. Крім того, відповідач стверджує, що при звільненні з Позивачем проведено повний розрахунок відповідно до чинного законодавства, а військова частина діяла виключно в межах наданих їй повноважень. На думку відповідача, відсутність його вини у несвоєчасній виплаті коштів виключає підстави для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України. Також відповідач зазначає, що спірна індексація грошового забезпечення була виплачена Позивачу на виконання судового рішення у справі № 420/34925/23. Посилаючись, зокрема, на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Меньшакова проти України» та низку постанов Верховного Суду, відповідач вважає, що після присудження відповідних сум судовим рішенням правовідносини щодо їх виплати переходять у площину виконання судового рішення, а положення статей 116 та 117 КЗпП України до затримки виконання такого судового рішення не застосовуються. Відповідач також наголошує, що стаття 117 КЗпП України встановлює відповідальність саме власника або уповноваженого ним органу, тоді як відповідачем у справі є військова частина. При цьому відповідач посилається на положення постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.1999 № 13, відповідно до яких норми законодавства про працю щодо оплати праці та порядку вирішення спорів не поширюються на військовослужбовців. Разом із тим відповідач звертає увагу, що навіть за умови застосування статті 117 КЗпП України суд має враховувати характер відповідальності, розмір простроченої заборгованості, тривалість затримки, ймовірні майнові втрати працівника, поведінку сторін та принцип співмірності. Крім того, відповідач зазначає, що чинна редакція статті 117 КЗпП України обмежує період, за який може бути стягнуто середній заробіток, шістьма місяцями.

Дослідивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення проти позову, докази, якими вони підтверджуються, суд встановив наступне: ОСОБА_1 проходила військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 .

За період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2022 року позивачу була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення не в повному обсязі.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19 березня 2024 року по справі № 420/34925/23 позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 , яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 26 лютого 2018 року індексацію грошового забезпечення, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року. Зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 26 лютого 2018 року індексацію грошового забезпечення відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з визначенням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року з врахуванням раніше проведеної виплати. В решті позовних вимог - відмовлено.

14.03.2025 року відповідачем на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 березня 2024 року по справі № 420/34925/23 виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 26 лютого 2018 року із застосуванням базового місяця січень 2008 року у загальній сумі 82 021,19 грн., що підтверджується банківською випискою.

Позивач вважає, що відповідачем не виплачено позивачу середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку, а тому вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно статті 1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до положень статті 1-2 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Частиною 1 та 2 ст. 9 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Положеннями статті 47 Кодексу законів про працю України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені статтями 116 та 117 КЗпП України.

Ст. 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин; далі - Закон № 2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Наведена редакція ст. 117 КЗпП України набрала чинності з 19.07.2022 року.

Варто вказати, що ст. 117 КЗпП України діяла і до цього часу (до змін введених Законом №2352-ІХ) і Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні указаних норм при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

При цьому, ВС неодноразово зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на вищевказане, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Після ухвалення постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15, викладена в ній позиція (зокрема щодо наявності передбачених статтею 117 КЗпП України підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, якщо навіть остаточний розрахунок відбувся на підставі/виконання судового рішення) не піддавалася зміні (відступу).

Проте правова позиція першочергово повинна ґрунтуватись на нормативному регулюванні спірних правовідносин, зміна якого може вплинути на те, яким чином її застосовувати до правовідносин, які виникли після цієї зміни.

Як вже процитовано вище, з 19.07.2022 року стаття 117 КЗпП України діє у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ, тому і підхід до правозастосування указаної норми змінився.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України, у чинній її редакції, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.

Проте правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15 викладено щодо приписів ст. 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ.

Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні.

Одночасно, з 19.07.2022 року ст. 117 КЗпП України діє та підлягає застосуванню у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ.

З огляду на те, що спірний період затримки розрахунку у цій справі розпочався 31.12.2022 року, тобто після набрання чинності новою редакцією статті 117 КЗпП України, підстав для поділу такого періоду на період до 19.07.2022 року та період після цієї дати немає.

Суд акцентує увагу, що день звільнення є останнім робочим днем, який відповідним чином обліковується та оплачується на рівні звичайного робочого дня (вказана правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 24.10.2019 року по справі №821/1226/16).

Саме в цей день (день звільнення, або день виключення зі списків частини для військовослужбовців) на підстав ст. 116 КЗпП України роботодавець повинен був виплатити звільненому працівнику всі суми, що належать йому від підприємства.

Суд зазначає, що відлік затримки по виплаті належних позивачу сум слід розпочинати з 31 грудня 2022 року, адже відповідальність за порушення зазначених норм починається з наступного дня після непроведення зазначених виплат.

Оскільки відповідач 14.03.2025 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 березня 2024 року по справі № 420/34925/23 виплатив індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 26 лютого 2018 року із застосуванням базового місяця січень 2008 року у загальній сумі 82 021,19 грн., то саме вказаний день є днем фактичного розрахунку.

При цьому, період з 31 грудня 2022 року регулюється чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати працівникові середнього заробітку не більш як за шість місяців. Оскільки весь спірний період виник після 19.07.2022 року, правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц, сформовані за попереднього нормативного регулювання, не можуть бути застосовані без урахування чинної редакції статті 117 КЗпП України.

Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 28.06.2023 року у справі № 560/11489/22, від 29.01.2024 року у справі №560/9586/22 та інших, і саме цей підхід суд застосовує до спірних правовідносин.

При цьому суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 06.08.2020 року у справі № 813/851/16, відповідно до яких суд, що приймає рішення про стягнення на користь особи суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, має вказати не лише період, а і конкретну суму, яка підлягає стягненню.

Таким чином, для повного і належного захисту порушених прав та інтересів позивача суд вважає за необхідне стягнути з відповідача конкретну суму такої компенсації.

Визначаючись із розміром середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з урахуванням наведеної вище позиції Верховного Суду, який підлягає виплаті, суд враховує наступне.

Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100).

Абзацом 3 п.2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках (крім випадків обчислення середньої заробітної плати для оплати щорічної відпустки) збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

За правилами п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Отже, згідно з чинним законодавством нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовця обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період.

Згідно із наданою відповідачем довідкою-розрахунком від 16.04.2025 року середньоденне грошове забезпечення позивача складає 1032,43 грн. Із цього слідує, що середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період з 31.12.2022 року по 30.06.2023 року, що становить 182 календарних дні, складає: 1032,43 грн Ч 182 календарних дні = 187 902,26 грн (не більше ніж за шість місяців).

Водночас, визначений у такий спосіб розмір середнього заробітку підлягає оцінці судом на предмет його відповідності принципам розумності, справедливості та пропорційності.

Суд враховує, що сума фактично простроченої заборгованості перед позивачем становила 82 021,19 грн, тоді як розмір середнього заробітку, обчислений за період з 31.12.2022 року по 30.06.2023 року, становить 187 902,26 грн.

За таких обставин стягнення всієї суми середнього заробітку, визначеної шляхом механічного множення середньоденного грошового забезпечення на кількість днів затримки, без урахування конкретних обставин справи призвело б до істотної диспропорції між розміром фактично простроченої заборгованості та розміром відповідальності відповідача.

При визначенні остаточного розміру відшкодування суд також враховує співвідношення суми фактично простроченої заборгованості з розміром середнього заробітку, формально обчисленого за встановлений законом шестимісячний період.

З метою забезпечення пропорційності розміру відповідальності відповідача суд визначає коефіцієнт співмірності шляхом співвідношення суми фактично простроченої заборгованості у розмірі 82 021,19 грн до розміру формально обчисленого середнього заробітку у розмірі 187 902,26 грн, який становить 0,4365098642, або 43,6510 відсотка.

Застосування зазначеного коефіцієнта пропорційності до розміру середнього заробітку, обчисленого за період з 31.12.2022 року по 30.06.2023 року, дає підстави визначити розмір відшкодування за цей період у сумі 82 021,19 грн.

Таким чином, суд вважає, що стягненню з відповідача на користь позивача за вказаний період підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 82 021,19 грн, оскільки саме такий розмір відшкодування, визначений із застосуванням принципу пропорційності, відповідає конкретним обставинам справи, характеру допущеного порушення, розміру фактично простроченої заборгованості та забезпечує справедливий баланс між інтересами позивача і відповідача.

Що стосується позовних вимог щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 11 березня 2025 рік - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати, суд зазначає наступне: згідно з статтями 1- 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (далі - Закон №2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Тобто, підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів; 2) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; 5) доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінет Міністрів України 21.02.2001 прийняв постанову №159, якою затвердив Порядок №159.

В силу приписів пункту 1 Порядку №159 його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року (пункт 2 Порядку №159).

Детальний перелік грошових доходів, що підлягають компенсації, наведено у пункті 3 Порядку №159, яким встановлено, що компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, які вже були нараховані.

Отже, основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону №2050-ІІІ та Порядком №159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

При цьому, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1 - 3 Закону №2050-ІІІ, окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми попередньо нараховані, але не виплачені.

Зі змісту статті 1 Закону №2050-ІІІ слідує, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події) як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

У пункті 4 Порядку №159 прописано, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Такого ж правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 14.05.2020 у справі №816/379/16, від 30.09.2020 у справі №280/676/19, від 13.09.2021 у справі №639/3140/17, від 15.10.2020 у справі №240/11882/19 та від 29.04.2021 у справі №240/6583/20.

Як встановив суд, фактична виплата індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 26 лютого 2018 року включно на виконання судового рішення відбулась лише 14.03.2025.

Виходячи з наведеного, суд вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення виплаченої 14.03.2025 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 березня 2024 року по справі № 420/34925/23.

За правилами ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач сплатив судовий збір у сумі 1211,20 грн., який належить до розподілу на користь позивача на підставі ч. 1 ст. 139 КАС України.

Керуючись ст. ст. 6, 14, 90, 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, з урахуванням перерахованої суми індексації грошового забезпечення, а саме ненарахування та невиплати їй середнього грошового забезпечення за час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 31 грудня 2022 року по 30 червня 2023 року, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 виплатити ОСОБА_1 її середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку при звільненні за період з 31 грудня 2022 року по 30 червня 2023 року у сумі 82 021,19 грн, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 14 березня 2025 рік - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 14 березня 2025 рік - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_2 за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 1211,20 грн.

Беручи до уваги інтенсивність роботи та об`єктивні умови її здійснення, зокрема перебої електропостачання тривалість повітряних тривог та підвищеного навантаження, текст рішення складено та підписано суддею 16.09.2026 року.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Д.К. Василяка