Рішення від 30 вересня 2026 р. у справі №420/9626/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/9626/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Токмілова Л.М., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 від 03.10.2025 № 262240028384;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.01.2001 по 30.03.2001;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 дострокову пенсію за віком з дати звернення до територіального органу Пенсійного фонду України – 26.09.2025;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплатити ОСОБА_1 дострокову пенсію за віком з дати звернення до територіального органу Пенсійного фонду України – 26.09.2025.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа розподілена на суддю Токмілову Л.М.

06.04.2026 ухвалою суду позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою суду від 17.04.2026 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Справу розглянуто з урахуванням перебування судді Токмілової Л.М. у відпустці.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у трудову книжку ОСОБА_1 було внесено записи про роботу, зокрема: 5) 02.10.2000 – ПП «Крокус». Прийнята на посаду перукаря, наказ від 02.10.2000 № 31; 6) 30.03.2001 – Звільнена у порядку переведення, наказ від 30.03.2001 № 6. Таким чином, трудовою книжкою підтверджується стаж роботи Позивача з 01.01.2001 по 30.03.2001. При цьому, ОСОБА_1 має доньку ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження від 14.09.1994. Відповідно до корінця медичного висновку про дитину-інваліда віком до 18 років від 04.02.2010 № 2305, ОСОБА_2 являється дитиною-інвалідом до 18 років. Згідно довідки до акта огляду МСЕК від 14.09.2012, ОСОБА_2 , являється інвалідом 2 групи з дитинства. Відповідно до довідки акта огляду МСЕК від 10.10.2016, ОСОБА_2 , являється інвалідом 3 групи з дитинства. Таким чином, медичним висновком про дитину-інваліда віком до 18 років підтверджується те, що ОСОБА_2 мала медичні покази для встановлення статусу «дитина з інвалідністю» до досягнення шестирічного віку, а довідки МСЕК підтверджують встановлення інвалідності у подальшому.

Позивач зазначає, що документами підтверджується факт того, що донька Позивача являється особою з інвалідністю з дитинства, а відтак ОСОБА_1 має право на дострокову пенсію за віком у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 115 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

23.04.2026 до Одеського окружного адміністративного суду надійшов відзив, в якому відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві не погоджується з викладеними у позовній заяві підставами, вважає їх такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного. Заяву позивача було розглянуто за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області та винесено рішення про відмову від 03.10.2025 № 262240028384. Головним управлінням Пенсійного Фонду України в Одеській області прийнято рішення № 262240028384 від 03.10.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону у зв`язку з відсутністю підтвердження, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку». Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, не порушувало права та інтереси Позивача, Заява гр. ОСОБА_1 спеціалістами Головного управління не опрацьовувалась та не приймалось спірне рішення.

05.05.2026 до Одеського окружного адміністративного суду надійшов відзив, в якому відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області не погоджується з викладеними у позовній заяві підставами, вважає їх такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного. До заяви про призначення пенсії за віком позивачем не надано на дитину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , документи про визнання дитини інвалідом з дитинства до 6-ти річного віку. Рекомендовано надати висновок лікарсько консультаційної комісії про те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку. За доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи згідно трудової книжки від 10.02.1993 НОМЕР_1 : з 01.01.2001 по 30.03.2001, оскільки у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування форми ОК-5 відсутня інформація про нарахування та сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України. Зазначені обставини свідчать про відсутність належних та допустимих доказів, які підтверджують факт перебування позивача у трудових відносинах із відповідним підприємством та здійснення страхових внесків до Пенсійного фонду України. За таких умов немає правових підстав для зарахування спірного періоду до страхового стажу, оскільки підтвердження стажу має ґрунтуватися виключно на офіційних даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та інших передбачених законом документах. Вказані обставини суперечать вимогам Інструкції ведення трудових книжок працівників, Порядку №637, п. 2.1. Порядку №22-1, ст. 24, 26, 40, 41 Закону №1058 та слугували підставою для прийняття рішення про відмову у призначенні пенсії за віком. Враховуючи вищезазначене, Головним управлінням Пенсійного Фонду України в Одеській області правомірно прийнято рішення №262240028384 від 03.10.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 Закону у зв`язку з відсутністю підтвердження, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку.

13.07.2026 від позивача надійшли відповіді на відзив, в яких вказано, що позивач зареєстрована та фактично проживає за адресою: АДРЕСА_1 , тобто на території, яку обслуговує саме Відповідач-2. Отже, саме на Відповідача-2 законодавством покладено обов`язок здійснити виплату Позивачу достроково призначеної пенсії за віком у разі задоволення позовних вимог у частині визнання рішення Відповідача-1 протиправним та зобов`язання призначити пенсію. Також, відсутність у реєстрі застрахованих осіб (формі ОК-5) відомостей про сплату страхових внесків за спірний період не є передбаченою законом підставою для незарахування періоду роботи до страхового стажу, оскільки обов`язок нарахування та сплати страхових внесків покладається на підприємство-страхувальника, а не на найманого працівника, і невиконання цього обов`язку роботодавцем не може мати негативних наслідків для працівника. За наявності належно оформленої трудової книжки, недоліки якої Відповідач-1 не виявив і на які не посилається, відсутність відомостей про сплату страхових внесків підприємством-страхувальником не є підставою для незарахування спірного періоду роботи Позивача до страхового стажу.

Також, представник позивача вказує, що відповідач-1 у Відзиві сам зазначає, що 06.04.2026 Позивач повторно звернулася до органів Пенсійного фонду України, надавши документи, які підтверджують, що дитина Позивача ( ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 20.04.2026 № 262240028384 Позивачу призначено дострокову пенсію за віком відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 Закону № 1058 з 06.04.2026, зі страховим стажем 26 років 8 місяців 21 день. Таким чином, Відповідач-1 власними діями та діями пов`язаного з ним територіального органу Пенсійного фонду України підтвердив, що на підставі тих самих фактичних обставин (стаж, склад сім`ї, статус дитини), які існували й на момент первинного звернення Позивача 26.09.2025, Позивач має право на дострокову пенсію за віком за пунктом 3 частини 1 статті 115 Закону № 1058. Відповідач-1 у Відзиві не наводить жодних відомостей про те, що орган, який розглядав первинну заяву Позивача від 26.09.2025, вживав заходів для витребування висновку ЛКК до прийняття рішення про відмову, обмежившись лише рекомендацією надати такий висновок у тексті самого рішення про відмову. За таких обставин ненадання одного додаткового документа, витребування якого відповідно до Порядку № 22-1 є обов`язком органу Пенсійного фонду, не може бути підставою для позбавлення Позивача права на призначення пенсії з дати первинного звернення. Отже, вимога Позивача про зобов`язання призначити достроково пенсію за віком з дати первинного звернення – 26.09.2025, а не з 06.04.2026, є обґрунтованою, оскільки на дату первинного звернення Позивач фактично відповідала матеріальним умовам для призначення пенсії, що надалі підтверджено самим Відповідачем-1 та пов`язаним з ним територіальним органом Пенсійного фонду України.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд зазначає наступне.

26.09.2025 року ОСОБА_1 звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком, однак за принципом екстериторіальності заяви про призначення пенсії та документи які були надані позивачем до заяви, передані до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області.

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області № 262240028384 від 03.10.2025 року позивачу відмовлено у призначенні пенсії.

Згідно вказаного рішення, страховий стаж позивача становить 25 років 08 місяців 21 день.

Результат розгляду документів, доданих до заяви:

Відповідно до п. 2.18 Порядку подання та оформлення документів для призначення пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 р. № 22-1, визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК медичним висновком закладу охорони здоров`я, посвідченням одержувача допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про час настання інвалідності).

На дитину, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 не надано документи про визнання дитини інвалідом з дитинства до 6-ти річного віку. Рекомендовано надати висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною інвалідністю до досягнення шестирічного віку.

За доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи згідно трудової книжки від 10.02.1993 НОМЕР_1 :

З 01.01.2001 по 30.03.2001, оскільки у реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування форми ОК-5, оскільки відсутня інформація про нарахування та сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.

Заявниця не працює, підприємець.

Враховуючи вищезазначене, Головним управлінням Пенсійного Фонду України в Одеській області прийнято рішення №262240028384 від 03.10.2025 про відмову у призначенні пенси за віком відповідно до пункту 3 частини першої статті 115 Закону у зв`язку з відсутністю підтвердження, що дитина мала медичні показання для визнання й дитиною з інвалідністю де досягнення шестирічного віку.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача та вважаючи його протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи даний публічно-правовий спір, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України “Про пенсійне забезпечення” від 05.11.1991 № 1788-ХІІ (далі - Закон № 1788-ХІІ) та Законом України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 №1058-IV(далі Закон №1058-IV).

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 Закону №1058-IV, право на призначення дострокової пенсії за віком мають жінки, які народили п`ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до зазначеного віку, - після досягнення 50 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років. При цьому до числа осіб з інвалідністю з дитинства належать також діти з інвалідністю віком до 16 років.

Пункт 3 Розділу Прикінцеві положення Закону № 1058-IV передбачає, що матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на призначення дострокової пенсії за віком після досягнення 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу. При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років.

Аналогічні приписи містяться і у статті 17 Закону № 1788-ХІІ, відповідно до якої жінки, які народили п`ятеро або більше дітей і виховали їх до восьмирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на пенсію за віком після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 15 років із зарахуванням до стажу часу догляду за дітьми. При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років, які мають право на одержання соціальної пенсії.

Отже, право на дострокову пенсію за віком мають матері, які виховали інвалідів з дитинства до шестирічного віку (після досягнення матір`ю 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу).

За змістом наведеної норми однією з обов`язкових умов для призначення дострокової пенсії за віком є виховання до шестирічного віку саме дитини - інваліда з дитинства.

Закон України від 21.03.1991 № 875-XII “Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні” (далі Закон №875-ХІІ) визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами.

Відповідно до статті 2 Закону №875-ХІІ особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, унаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Стаття 3 Закону №875-ХІІ визначає, що інвалідність повнолітній особі встановлюється за результатами оцінювання повсякденного функціонування особи, проведеного експертною командою з оцінювання повсякденного функціонування особи у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Інвалідність дитині встановлюється лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров`я за результатами проведеної медико-соціальної експертизи дитини у порядку, визначеному законодавством.

Окрім цього Закон України від 06.10.2005 №2961-IV “Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні” (далі Закон №2961-IV), згідно його преамбули, визначає основні засади створення правових, соціально-економічних, організаційних умов для усунення або компенсації наслідків, спричинених стійким порушенням здоров`я, функціонування системи підтримання особами з інвалідністю фізичного, психічного, соціального благополуччя, сприяння їм у досягненні соціальної та матеріальної незалежності.

Відповідно до абзацу другого статті 1 Закону №2961-IV, яка визначає терміни, які вживаються у цьому Законі дитина з інвалідністю - особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, якій у порядку, визначеному законодавством, встановлено інвалідність.

Абзац 3 статті 1 Закону №2961-IV визначає, що інвалідність - міра втрати здоров`я у зв`язку із захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження життєдіяльності особи, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав на рівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Відповідно до частини 12 статті 7 Закону №2961-IV Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів затверджується Кабінетом Міністрів України.

Серед повноважень лікарсько-консультативних комісій, визначених Положенням про лікарсько-консультативну комісію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.11.2013 № 917, визначено надання висновку, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.

Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі Порядок №22-1) встановлено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи про народження дитини, виховання її до шестирічного віку, про визнання дитини заявника особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю (при призначенні пенсії згідно з абзацом першим пункту 3 частини 1 статті 115 Закону).

Пункти 2.17, 2.18 Порядку №22-1 визначають, що при призначенні пенсій жінкам, які народили п`ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, матерям осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до шестирічного віку, а також, у разі відсутності матері або за її згодою, чоловікам, які здійснювали виховання п`ятьох або більше дітей чи дитини з інвалідністю, факт народження дитини встановлюється на підставі свідоцтва про народження, а її виховання до зазначеного віку - на підставі свідоцтва про народження чи паспорта дитини. У разі смерті дитини подається свідоцтво про смерть.

Визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується випискою з акту огляду в МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров`я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про час настання інвалідності).

Тобто, такий висновок дає можливість опосередковано підтвердити факт догляду матері за дитиною, яка мала право на отримання статусу дитини-інваліда до досягнення шестирічного віку, як це передбачено положеннями Закону №1058-IV.

Колегія суддів враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15.05.2019 у справі № 330/2181/16-а зазначила, що Верховний Суд України у постанові від 27.05.2014 у справі № 21-133а14 висловив обґрунтовану позицію про те, що мати дитини-інваліда має право на призначення дострокової пенсії за віком, але не раніше ніж за 5 років до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України № 1058-IV, у тому разі, якщо дитина, яку вона виховує, визнана дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку. Якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення нею шестирічного віку, або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, мати цієї дитини має право на отримання зазначеної пенсії лише у разі наявності висновку лікарсько-консультативної комісії, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.

Водночас Велика Палата Верховного Суду визнала помилковим висновок Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду про тлумачення поняття “інвалід з дитинства” як статус дитини-інваліда, який ця дитина набуває по досягненню нею 18 років, оскільки визначальною умовою для призначення дострокової пенсії за віком як матері інваліда з дитинства є виховання до шестирічного віку саме дитини-інваліда з дитинства, а не дитини без такого роду медичних показань. Тобто при вирішенні питання про наявність права на призначення такого виду пенсії враховується не тлумачення поняття інваліда з дитинства, а момент настання медичних показань для встановлення інвалідності.

Отже, саме по собі виховання дитини до шестирічного віку без показань для визнання її особою з інвалідністю у віці до шести років не є підставою для призначення матері інваліда з дитинства дострокової пенсії за віком.

Згідно матеріалів пенсійної справи позивача, зокрема, свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 14.09.1994, ОСОБА_3 є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Згідно виписки з акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ № 0641359 від 10.10.2016 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлено третю групу інвалідності довічно, причина інвалідності – інвалід з дитинства.

Згідно корінця медичного висновку № 2305 про дитину-інваліда віком до 18 років від 04.02.2010 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлено інвалідність до 22.08.2012 року.

У вказаному висновку не зазначено, що дитина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку.

Тобто, у наданих до пенсійного органу разом із заявою про призначення пенсії ОСОБА_1 до пенсійного органу медичних документах, не було зазначено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановлено інвалідність з дитинства після досягнення шестирічного віку.

Відтак, звертаючись із заявою про призначення пенсії від 26.09.2025 позивачкою не було надано документів передбачених у п. 2.18 Порядку №22-1 та не підтверджено наявності підстав для визнання її дитини дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.

Суд наголошує, що визначальним для призначення дострокової пенсії по досягненню 50-річного віку є саме час встановлення інвалідності дитини (до шестирічного віку) або ж наявність висновку лікарсько-консультативної комісії про те, що дитина мала дійсні медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом з дитинства до досягнення вказаного віку.

Однак за встановлених обставин справи, позивачка не має права на призначення їй дострокової пенсії за віком як матері інваліда з дитинства за п.3 ч.1 ст.115 Закону № 1058-IV, а тому відповідач приймаючи рішення від 03.10.2025 № 262240028384 та відмовляючи у призначенні позивачці дострокової пенсії, діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним законодавством, через що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, відтак задоволенню не підлягають.

Разом з тим, суд зазначає, що дійсно, органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обгрунтованість їх видачі (ст. 101 ЗУ «Про пенсійне забезпечення»). Вказаними приписами законодавства врегульовано відповідальність за достовірність даних і документів, виданих для оформлення пенсії та наданих до заяви для призначення пенсії, а не обов`язок вчинення пенсійним органом активних дій задля отримання документів, з існуванням яких, в даному випадку, пов`язано право особи на отримання дострокової пенсії за віком.

Також, суд звертає увагу, та не заперечується учасниками справи, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 20.04.2026 №262240028384 ОСОБА_1 з 06.04.2026 призначено пенсію за віком відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 Закону №1058.

Згідно ст. 45 ЗУ “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, зокрема, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Відтак, у Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві при вирішенні питання про призначення позивачу пенсії згідно заяви від 06.04.2026 року були відсутні підстави для призначення пенсії з дати первинного звернення – 26.09.2025, а тому позовні вимоги про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві виплатити ОСОБА_1 дострокову пенсію за віком з дати звернення до територіального органу Пенсійного фонду України – 26.09.2025, є безпідставними та не підлягають задоволенню.

При цьому, зарахування до страхового стажу позивачки періодів роботи з 01.01.2001 по 30.03.2001 не впливатиме на призначення їй пенсії за п.3 ч.1 ст.115 Закону № 1058-IV на підставі заяви від 26.09.2025.

З огляду на зазначене, суд приходить висновку, що відсутні підстави для задоволення адміністративного позову.

Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За правилами частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

З урахуванням висновку суду про відмову у задоволенні позову, суд зазначає про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача судового збору.

На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 12, 139, 242-246, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені статтею 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені статтями 293, 295 КАС України.

Суддя Токмілова Л.М.

.