Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №704/341/26 — Черкаський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року

м. Черкаси

Справа № 704/341/26

Провадження № 22-ц/821/1687/26

Категорія 304090200

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої: Карпенко О.В.

суддів: Василенко Л.І., Сіренка Ю.В.,

за участю секретаря: Руденко А.О.

учасники справи:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр»,

представник позивача – Чехун Юлія Віталіївна,

відповідач: ОСОБА_1

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» - Чехун Юлії Віталіївни на рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 22 травня 2026 року (ухваленого під головуванням судді Воронкової І.Г. в приміщенні Тальнівського районного суду Черкаської області) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и в :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

13 березня 2026 року ТОВ «Споживчий центр» звернулося до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог зазначало, що 11.03.2025 року був укладений кредитний договір № 11.03.2025-100000412 між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем на суму 2500,00 грн. шляхом підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором, що відповідно до вимог законодавства є належним та допустимим доказом укладення правочину між сторонами.

Відповідачем 11.03.2025 року отримано кредитні кошти у розмірі 2500,00 грн на реквізити електронного платіжного засобу споживача 5457-08ХХ-ХХХХ-6702.

Позивач вказує, що товариство свої зобов`язання за договором виконало в повному обсязі, проте відповідач належним чином не виконує свої зобов`язання за кредитним договором, у зв`язку з чим утворилась заборгованість, загальна сума якої у відповідності до розрахунку позивача становить 7575,00 грн. та складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі 2500,00 грн, процентів в розмірі 3325,00 грн., комісії (пов`язаної з наданням кредиту) – 125,00 грн., додаткової комісії (за обслуговування кредитної заборгованості) – 375,00 грн., неустойки в сумі 1250,00 грн.

На підставі наведеного, позивач просив суд ухвалити рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ « Споживчий центр» заборгованість у загальному розмірі 7575,00 грн. Судові витрати покласти на відповідача.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Тальнівського районного суду Черкаської області від 22.05.2026 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив, зокрема, з того, щов матеріалах справи відсутні будь-які виписки за картковими чи банківськими рахунками відповідача, які б могли підтвердити факт зарахування коштів на його рахунок. При цьому, у кредитному договорі відповідач та кредитор погодили конкретний порядок видачі суми кредиту, проте доказів реалізації цього порядку до суду надано не було.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

16.06.2026 року представник ТОВ «Споживчий центр» – Чехун Ю.В., через систему «Електронний суд» подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 22.05.2026 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором. а саме: за тілом кредиту. процентами та комісією скасувати та ухвалити рішення, яким задовольнити позовні вимоги у відповідній частині.

В апеляційній скарзі позивач посилається на неправильну оцінку судом першої інстанції доказів, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права. Зокрема, позивач зазначає, що факт видачі кредиту підтверджується не одним окремо взятим документом, а сукупністю доказів, серед яких електронний кредитний договір, заявка позичальника, відповідь про прийняття пропозиції, відомості про зазначений відповідачем платіжний засіб та повідомлення ТОВ «Універсальні платіжні рішення» про здійснення конкретної операції з переказу кредитних коштів.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив

Згідно ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.

Фактичні обставини справи

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 11.03.2025 року був укладений кредитний договір № 11.03.2025-100000412 між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 на суму 2500.00 грн. шляхом підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором, що відповідно до вимог законодавства є належним та допустимим доказом укладення правочину між сторонами (а.с. 23-26).

Відповідно до кредитного договору № 11.03.2025-100000412: сума кредиту – 2500,00 грн., строк на який надається кредит – 168 днів з дати його надання, дата повернення кредиту – 25.08.2025 року, комісія пов`язана з наданням кредиту складає – 125,00 грн., неустойка – 37,50 грн., що нараховується за кожен день невиконання зобов`язання.

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором № 11.03.2025-100000412 від 11.03.2025 року, станом на 27.02.2026 року загальна сума заборгованості відповідача становить 7575,00 грн., з яких основний борг становить – 2500,00 грн., залишок відсотків – 3325,00 грн., залишок комісій – 500,00 грн., залишок штрафів – 1250,00 грн (а.с. 18-20).

Відповідно до п. 4.1 кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності. Спосіб надання позичальнику коштів у рахунок кредиту: перерахування на рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача 5457-08ХХ-ХХХХ-6702.

Мотивувальна частина

Позиція Апеляційного суду

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).

Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог поданої апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступних висновків.

Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч. 1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Спірні правовідносини сторін є договірними та виникли на підставі кредитного договору щодо неналежного виконання позичальником зобов`язань повернути кредитні кошти та сплатити проценти за користування кредитом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не довів належними, допустимими та достовірними доказами факт надання кредиту відповідачу.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи із слідуючого.

Відповідно до частин 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст. ст. 76, 77, 78 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц зазначено, що принцип змагальності не створює для суду обов`язку вважати доведеною обставину лише тому, що інша сторона її не спростувала. Обставина має бути доведена стороною, яка на неї посилається, таким чином, щоб висновок про її існування з урахуванням поданих доказів був більш вірогідним, ніж протилежний.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Отже, кредитний договір є консенсуальним, тобто вважається укладеним із моменту досягнення сторонами згоди щодо його істотних умов, однак сам факт укладення такого договору не свідчить про належне виконання кредитодавцем свого обов`язку з фактичного надання позичальнику кредитних коштів.

Обов`язок позичальника повернути кредитні кошти та сплатити проценти є кореспондуючим обов`язку кредитодавця надати такі кошти. Тому саме позивач, який вимагає стягнення кредитної заборгованості, повинен довести належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами факт фактичного надання кредитних коштів відповідачу.

Матеріали справи свідчать про те, що заявка до кредитного договору № 11.03.2025-100000412 (кредитної лінії) та відповідь позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) підписані одноразовим ідентифікатором Е734. В електронних документах зазначено платіжну картку 5457-08ХХ-ХХХХ-6702, на яку мали бути перераховані кредитні кошти. Позивач також посилається на використання при оформленні кредиту системи BankID для ідентифікації позичальника.

Вказані докази можуть підтверджувати оформлення електронних документів та погодження зазначених у них умов кредитування, однак самі по собі не підтверджують фактичного виконання кредитодавцем свого обов`язку щодо надання грошових коштів ОСОБА_1 .

Крім того, позивачем не надано належних і допустимих доказів, які б підтверджували ідентифікацію позичальника за допомогою BankID, послідовність дій (кроків), здійснених під час укладення договору, а також факт вчинення позичальником дій, спрямованих на укладення такого договору. Саме лише зазначення одноразового ідентифікатора без наведення інших відомостей та ідентифікуючих ознак, які дають змогу встановити особу, що його використала, не може вважатися достатнім доказом ані підписання договору саме позичальником, ані отримання ним коштів за таким договором.

Законом України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» в пунктах 11 та 15 визначено, що електронна ідентифікація - процес використання ідентифікаційних даних особи в електронній формі, які однозначно визначають фізичну, юридичну особу або уповноваженого представника юридичної особи; електронний підпис - електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов`язуються і використовуються ним як підпис.

В постанові Верховного Суду від 04.02.2026 у справі 758/14925/23 Верховний Суд зазначив, що у разі використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором цей ідентифікатор може бути прикріплений до даних, які ним підписуються, в будь-якій формі і в будь-який спосіб, який надає змогу установити, що за його допомогою були підписані ті чи інші дані саме тією особою, яка в них указана в якості підписувача. Цей ідентифікатор технічно може існувати окремо від підписуваних за його допомогою даних, однак логічно з ними поєднуватися, що може бути встановлено при огляді інформаційно-комунікаційної системи особи, яка згенерувала і надіслала одноразовий ідентифікатор підписувача. Факт поєднання одноразового ідентифікатора з підписаними за його допомогою даними може підтверджуватися тим, що: (а) особа, яка підписала ті чи інші дані, певним чином ідентифікувалася в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта елеткронної комерції, і залишила там свої контактні дані; (б) особа отримала цей ідентифікатор за тими контактними даними, які лишила, і ввела цей ідентифікатор у спеціально відведене поле; (в) ці дії особи були пов`язані саме з її наміром укласти певний договір, що може підтверджуватися тим, що текст договору або посилання на нього візуально розміщувалися поряд із тими полями, в які мав бути введений одноразовий ідентифікатор.

У справі, що переглядається, позивачем не надано візуальної послідовності дій (кроків), здійснених в інформаційно-комунікаційній системі, або інших доказів, які б із належною достовірністю підтверджували належну ідентифікацію позичальника, факт укладення ним кредитного договору, на підставі якого пред`явлено позов, та факт отримання ним кредитних коштів.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

На підтвердження факту надання кредиту позивач посилається на лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення» вих. № 1-0403 від 04.03.2026, згідно з яким 11.03.2025 о 09:23:21 здійснено переказ 2500,00 грн на платіжну картку № НОМЕР_1 із призначенням платежу «Видача за договором кредиту №11.03.2025-100000412».

Разом з тим, зазначене повідомлення не містить відомостей про особу, якій належить платіжна картка № НОМЕР_1 , а матеріали справи не містять документа банку-емітента, виписки з рахунку чи іншого належного доказу, який давав би можливість установити, що відповідний платіжний засіб належав саме ОСОБА_1 та що кошти були зараховані на його рахунок.

Збіг перших шести та останніх чотирьох цифр платіжної картки, зазначеної у заявці кредитного договору, з номером картки, наведеним у повідомленні ТОВ «Універсальні платіжні рішення» не може бути самостійним доказом належності такого платіжного засобу відповідачу.

У постанові Верховного Суду від 25.05.2021 року №554/4300/16-ц зазначено, що належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Позивач не надав суду належних первинних документів в підтвердження надання відповідачу кредитних коштів, також не скористався правом, наданим учасникам справи статтею 84 ЦПК України, згідно якої учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання не заявлене позивачем ні в суді першої інстанції, ні в апеляційному суді.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами обґрунтованість заявлених позовних вимог, оскільки ним не надано ні первинного документа про перерахування коштів на картку відповідача, ні доказів належності відповідачу певної картки, ні виписки про рух коштів по картці.

Обставина зазначення певного неповного номера картки в електронних документах кредитодавця також не може замінити доказу належності відповідного рахунку конкретній фізичній особі. В іншому випадку, на відповідача фактично покладався б обов`язок доводити, що платіжний засіб їй не належить та що кошти не були отримані, що суперечить встановленому статтею 81 ЦПК України розподілу обов`язку доказування та концепції неприпустимості негативного доказу.

У даній справі документів банківської установи або інших первинних документів, з яких можна було б достовірно встановити зарахування 2500,00 грн на рахунок ОСОБА_1 , матеріали справи не містять.

Колегія суддів також враховує, що у договорі про надання послуг з переказу коштів № ФК-П-2024/01-2 датою його укладення зазначено 04 січня 2024 року, тоді як у повідомленні ТОВ «Універсальні платіжні рішення» вих. № 1-0403 від 04 березня 2026 року цей договір зазначений як укладений 01 квітня 2024 року.

Хоча сама по собі зазначена розбіжність не є визначальною для вирішення спору, однак у сукупності з відсутністю відомостей про власника платіжної картки, а також будь-яких первинних документів, які б підтверджували здійснення такого переказу, вона викликає обґрунтовані сумніви щодо достовірності та належності поданого позивачем доказу. За таких обставин, зазначений документ, будучи єдиним доказом, наданим позивачем на підтвердження факту видачі кредиту, не може беззаперечно підтверджувати факт перерахування кредитних коштів позичальнику.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 року у справі № 342/180/17 зазначила, що обставини, які мають значення для справи, повинні підтверджуватися належними, допустимими і достовірними доказами.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про недоведеність заявлених позивачем позовних вимог є обґрунтованим та відповідає встановленим у справі обставинам.

Доводи апеляційної скарги про те, що у нього відсутня платіжна інструкція через обмін електронними повідомленнями між програмно-технічними комплексами не є підставою звільнення позивача від обов`язку довести належними і допустимими доказами факт зарахування на належну відповідачу платіжну картку суми кредиту.

Крім того, позивач надаючи власне тлумачення нормам Закону України «Про платіжні послуги» вважає, що лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення» є первинним платіжним документом. Суд апеляційної інстанції такі доводи відхиляє з огляду на таке.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

За змістом ст.ст. 6 та 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг») оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги». Оригінал електронного документа повинен давати змогу довести його цілісність та справжність у порядку, визначеному законодавством; у визначених законодавством випадках може бути пред`явлений у візуальній формі відображення, в тому числі у паперовій копії. Для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення.

Враховуючи викладене, лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення» не є первинним документом і не може сам по собі підтверджувати факт перерахування кредитних коштів відповідачу.

Між тим позивач обґрунтовано посилається на постанову Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 372/223/17, у якій зроблено висновок про те, що факт отримання кредитних коштів може бути підтверджений сукупністю доказів, зокрема кредитним договором, виписками про рух коштів за рахунком, заявами на переказ готівки тощо.

Апеляційний суд погоджується із зазначеним висновком та зазначає, що наданий позивачем лист ТОВ «УПР» може бути доказом перерахування кредитних коштів відповідачу, однак такий доказ підлягає оцінці в сукупності з іншими належними та достовірними доказами, зокрема випискою про рух коштів за рахунком відповідача або іншими документами, які дають можливість достовірно встановити факт зарахування кредитних коштів відповідачу.

Доводи відповідача про те, що відомості щодо рахунків клієнтів, операцій за ними та фінансового стану клієнта становлять банківську таємницю, а також про те, що позивач не є банківською установою та не має можливості надати первинні банківські документи, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки такі обставини не звільняють позивача від обов`язку доведення факту надання кредитних коштів. Водночас, відсутність у позивача можливості самостійно отримати зазначені документи не позбавляє його права звернутися до суду з клопотанням про їх витребування у порядку, передбаченому процесуальним законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.

Позивач таким правом не скористався ані в суді першої інстанції, ані в суді апеляційної інстанції, а тому відповідно до ст. 12 ЦПК України несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.

Відсутність заперечень відповідача щодо окремих документів або ненадання ним доказів протилежного не може бути підставою для визнання доведеним факту отримання ним кредитних коштів, оскільки доказування не може будуватися за принципом: обставина є доведеною, якщо інша сторона її не спростувала.

Доводи апеляційної скарги щодо правомірності нарахування комісії суд апеляційної інстанції не оцінює, оскільки погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність факту надання позивачем кредитних коштів відповідачу, що виключає необхідність вирішення питання щодо правомірності її нарахування.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

У відповідності до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

За наведених підстав, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – залишити без змін.

Відповідно до ч. 13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення рішення суду першої інстанції без змін, питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись ст. ст. 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» - Чехун Юлії Віталіївни – залишити без задоволення.

Рішення Тальнівського районного суду Черкаської області від 22 травня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України.

Головуюча О.В. Карпенко

Судді Л.І. Василенко

Ю.В. Сіренко