Постанова від 23 вересня 2026 р. у справі №538/2149/25 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 538/2149/25 Номер провадження 22-ц/814/2368/26Головуючий у 1-й інстанції Кунець М. Г. Доповідач ап. інст. Одринська Т. В.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді: Одринської Т.В.,

суддів: Панченка О.О., Пікуля В.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Полтава цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ЕЛ.ЕН.ГРУП" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – адвоката Устюгова Артема Юрійовича

на рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 04 лютого 2026 року,

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ЕЛ.ЕН.ГРУП" звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягненнязаборгованості за договором про споживчий кредит.

Позовна заява мотивована тим, що між ТОВ «МІЛОАН» та відповідачкою ОСОБА_1 10 червня 2021 року було укладено договір № 102044996, відповідно до умов якого ТОВ «МІЛОАН» надав відповідачці кредит у розмірі 4400,00 грн. на строк 30 днів з 10.06.2021, а відповідачка зобов`язалася повернути кредит та сплатити відсотки.

03 січня 2025 року між ТОВ «МІЛОАН» та ТОВ «ФК«ЕЛ.ЕН.ГРУП» було укладено договір факторингу № 03012025, згідно якого до ТОВ «ФК«ЕЛ.ЕН.ГРУП» перейшло право грошової вимоги до відповідачки за цим договором.

Внаслідок невиконання відповідачкою своїх зобов`язань по вказаному кредитному договору у відповідачки перед позивачем виник борг у розмірі 17 613,20 грн.

У зв`язку з цим, позивач просить суд стягнути з відповідачки на користь товариства вказану заборгованість та судові витрати.

Рішенням Лохвицького районного суду Полтавської області від 04 лютого 2026 року – задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ЕЛ.ЕН.ГРУП" заборгованість за договором про споживчий кредит у розмірі 17 613 (сімнадцять тисяч шістсот тринадцять) гривень 20 копійок.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ЕЛ.ЕН.ГРУП" судовий збір у розмірі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) гривні 40 копійок.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ЕЛ.ЕН.ГРУП" понесені витрати на правову допомогу в розмірі 1 000 (одна тисяча ) гривень 00 копійок.

Відмовлено у стягненні із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ЕЛ.ЕН.ГРУП" витрат на правову допомогу в розмірі 6 000 (шість тисяч) гривень 00 копійок.

Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржив представник ОСОБА_1 – адвокат Устюгов Артем Юрійович, посилаючись порушення норм матеріального та процесуального права просив його скасувати, ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що вказане рішення ухвалене з істотним порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного, всебічного та об`єктивного з`ясування всіх обставин справи, що мають значення для її правильного вирішення. Вважає, що докази надані позивачем є недостовірними.

Наголошує на тому, що судом фактично не було встановлено належним чином сам факт існування кредитного зобов`язання між сторонами, оскільки у матеріалах справи відсутній оригінал кредитного договору, а подана позивачем копія не містить належного підтвердження її відповідності оригіналу та не дає можливості встановити достовірність підпису відповідача.

Крім того, вказує на те, що наданий позивачем договір не містить жодних відміток на підписів, крім зазначення «підпис споживача (електронний підпис одноразовим ідентифікатором)».

Зазначає, що районний суд, при розгляді справи фактично переклав обов`язок доказування на відповідача.

Відзив на апеляційну скаргу в порядку, передбаченому ст. 360 ЦПК України, до суду апеляційної інстанції не надходив.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення першої інстанції.

Частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України визначено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до частини першої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Враховуючи категорію справи, ціну позову розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, приходить до наступного висновку.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З матеріалів справи вбачається, 10 червня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 був укладений договір про споживчий кредит № 102044996, згідно якого їй було надано кредит в сумі 4400,00 грн строком до 10.07.2021 року зі сплатою процентів.

03 січня 2025 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК«ЕЛ.ЕН.ГРУП» укладено договір факторингу № 03012025, відповідно до якого право грошової вимоги за кредитним договором № 102044996 від 10.06.2021 року, яка становить 17613,20 грн., перейшло до ТОВ «ФК«ЕЛ.ЕН.ГРУП» (а. с. 16-18).

Вважаючи доведеним факт укладання кредитного договору, який підписано за допомогою одноразового ідентифікатора, узгодження сторонами усіх істотних умов, користування відповідачем коштами та невиконання останньою зобов`язання по їх своєчасному поверненню, що призвело до виникнення заборгованості, суд першої інстанції дійшов висновку задоволення позовних вимог.

Колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд та вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).

Відповідно до п. 1 ч. 2ст.11 ЦК України договори та інші правочини є підставами виникнення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до положень ст. 205 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Згідно зі ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною першою статті 638 ЦК України становлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України)

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. З врахуванням викладеного, лише наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис".

Статтею 12 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» передбачено поняття «підпис у сфері електронної комерції». Так, якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Позивач зазначив, що кредитний договір був укладений в електронному вигляді шляхом реєстрації відповідача на веб-сайті в мережі Інтернет https://tengo.ua/ та підписання кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».

Після здійснення акцепту Позичальником оферти Товариства, що є укладенням Договору відповідно до ч.3 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію», Товариство наклало на оригінал Договору кваліфікований електронний підпис уповноваженого працівника Товариства із кваліфікованою електронною позначкою часу, а оригінал Договору був завантажений в Особистий кабінет Клієнта.

Підписання кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором є прямою і безумовною згодою відповідача з умовами Кредитного договору, Правилами надання грошових коштів у позику в тому числі і на умовах фінансового кредиту, з яким він ознайомився перед підписанням Кредитного договору та отриманням кредиту.

На підтвердження позовних вимог позивачем до позовної заяви було долучено Договір про споживчий кредит № 102044996 від 10.06.2021, укладений між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 , графік платежів, як додаток № 1 до договору про споживчий кредит № 102044996 від 10.06.2021, паспорт споживчого кредиту № 102044996.

Однак, судова колегія звертає увагу на те, що вищевказані документи не підписані електронним підписом відповідача у вигляді одноразового ідентифікатора.

Посилання позивача на те, що кредитний договір №102044996 був підписаний 10.06.2021 шляхом введення одноразового ідентифікатора F30292 не знайшли свого підтвердження.

Зазначення у тексті Кредитного договору особистих даних ОСОБА_1 (прізвище, ім`я, по батькові відповідача, адреса її проживання, серія, номер паспорта та ідентифікаційний код, номер мобільного телефону) не підтверджує факт підписання нею кредитного договору в електронній формі.

Ні позовна заява, ні вказані вище документи - не містять інформації про одноразовий ідентифікатор, який був надісланий позичальнику при укладанні кредитного договору та який ним був використаний.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що з долучених до матеріалів справи доказів не вбачається, що Кредитний договір від 10.06.2021 року № 102044996 підписаний відповідачкою ОСОБА_1 .

Згідно з частинами першою - четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).

Згідно із позицією Великої Палати Верховного Суду, сформованою у справі № 129/1033/13-ц від 18.03.2020, принцип змагальності передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Відповідно, цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Доводи апеляційної скарги про те, спірний договір про надання споживчого кредиту не був підписаний відповідачем одноразовим ідентифікатором, знайшли своє підтвердження, оскільки звертаючись до суду з даним позовом, позивачем не було надано доказів на підтвердження даного факту, що має істотне значення для розгляду справи та є процесуальним обов`язком позивача.

Отже, за відсутності доказів підписання кредитного договору обома сторонами апеляційний суд дійшов висновку, про те, що позивачем не доведено факт укладення кредитного договору ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 .

Оскільки, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів укладення спірного договору про споживчий кредит, тому, відповідно, позивач не набув права вимоги до відповідача ОСОБА_1 .

За таких обставин, враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ЕЛ.ЕН.ГРУП" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у зв`язку з їх недоведеністю.

За вказаних обставин рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню як таке, що ґрунтується на невірно оцінених доказах по справі, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п. 3, 4 ч. 1ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до п. 2 ч. 2ст. 141 ЦПК Українисудові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються у разі відмови у позові на позивача.

Зважаючи на задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду, з ТОВ "Фінансова компанія "ЕЛ.ЕН.ГРУП" на користь відповідача підлягають стягненню у відповідності до ч. 2 ст. 141 ЦПК України сплачений при подачі апеляційної скарги судовий збір в сумі 3699,00 грн.

Керуючись ст. 367, ст. 374 ч. 1 п. 2, ст. 376 ч. 1 п. 3, 4, ст. 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представ ка ОСОБА_1 – адвоката Устюгова Артема Юрійовича - задовольнити.

Рішення Лохвицького районного суду Полтавської області від 04 лютого 2026 року – скасувати, ухвалити нове.

В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ЕЛ.ЕН.ГРУП" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "ЕЛ.ЕН.ГРУП" на користь ОСОБА_1 судовий збір сплачений при подачі апеляційної скарги в сумі 3699,00 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

У разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, постанова може бути оскаржена протягом тридцяти днів з моменту виготовлення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 24 вересня 2026 року.

Головуючий Т.В. Одринська

Судді О.О. Панченко

В.П. Пікуль