Рішення від 20 вересня 2026 р. у справі №756/1091/26 — Оболонський районний суд міста Києва

21.09.2026 Справа № 756/1091/26

УКРАЇНА

ОБОЛОНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

_______________________________________________________________________

Унікальний №756/1091/26

Провадження №2/756/3863/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 року Оболонський районний суд м. Києва, в складі:

головуючого судді Диби О.В.,

за участю секретаря Загороднюк В.В.,

представника позивача адвоката Бордаченка О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Київська міська рада про визнання права власності, -

УСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про визнання права власності на майно в порядку спадкування.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько ОСОБА_3 , після смерті якого позивач 02.04.2025 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_1 .

Водночас, до спадкової маси померлого батька позивача увійшло також майно, набуте ним у спадщину після смерті його дружини ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме 1/2 частина квартири АДРЕСА_2 . Вказана квартира була набута ОСОБА_4 у власність шляхом приватизації спільно з її донькою ОСОБА_2 .

Як зазначає позивач, батько своєчасно 29.02.2024 подав заяву про прийняття спадщини після смерті своєї дружини ОСОБА_4 , проте не встиг оформити право власності, оскільки помер.

Позивач також звертався до приватного нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину щодо вказаної частини спадкового майна, проте отримав відмову з посиланням на відсутність правовстановлюючих документів.

На підставі викладеного позивач просить визнати за ним право власності на 1/2 частина квартири АДРЕСА_2 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 29.01.2026 у справі відкрито загальне позовне провадження, призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду, яка занесена до протоколу судового засідання від 06.05.2026, підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до судового розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази, причини неявки суду не повідомила, відзиву на позов не надала.

Відповідач Київська міська рада в судове засідання свого представника не направила, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, в матеріалах справи містяться пояснення відповідача, в яких сторона просила слухати справу за відсутності їх представника та ухвалити рішення відповідно до норм чинного законодавства.

Повно та всебічно дослідивши наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд вважає встановленими наступні обставини.

Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_2 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 08.10.1996 ДК УЖГ Мінського району м. Києва, належить ОСОБА_5 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності в рівних долях, що також підтверджується інформаційними довідками КМ БТІ від 05.09.2016 та 05.03.2024.

Згідно ордеру №54284 серія Б від 07.03.1985 виданого виконкомом Мінської районної ради народних депутатів м. Києва, квартиру АДРЕСА_2 видано на ім`я ОСОБА_5 на сім`ю з двох осіб ОСОБА_5 та ОСОБА_2 (донька), що також узгоджується із довідкою про склад сім`ї від 19.02.1999.

Як убачається зі свідоцтва про укладення шлюбу серія НОМЕР_1 виданого 27.02.1991 відділом РАЦС Мінського районного виконкому м. Києва, 27.02.1991 ОСОБА_5 уклала шлюб з ОСОБА_6 , прізвище дружини після шлюбу ОСОБА_5 .

Згідно свідоцтва про смерть серія НОМЕР_2 виданого 30.03.2004 відділом реєстрації смерті у м. Києві, ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідно до свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_3 виданого 20.08.2005 відділом реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції м. Києва, ОСОБА_8 уклала шлюб з ОСОБА_3 , прізвище дружини після реєстрації шлюбу ОСОБА_3 .

Згідно свідоцтва про смерть серія НОМЕР_4 виданого 03.02.2024 Київським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно свідоцтва про смерть серія НОМЕР_5 виданого 02.09.2024 Департаментом з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Після його смерті було видано свідоцтво від 02.04.2025 про право на спадщину за законом, а саме квартиру АДРЕСА_1 , на ім`я доньки померлого ОСОБА_1 .

Водночас, як було з`ясовано позивачем, до спадкової маси його померлого батька входить належна його померлій дружині ОСОБА_4 1/2 частина квартири АДРЕСА_2 , яку він прийняв у спадщину, проте не оформив спадкових прав.

Згідно ст.ст. 1216, 1222, 1223 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Як убачається з матеріалів спадкової справи №161/2024 (а.с.130-145), заведеної після смерті ОСОБА_4 , її чоловік ОСОБА_3 у встановлений законом строк (29.02.2024) звернувся до Одинадцятої київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , з його заяви убачається, що інших спадкоємців у ОСОБА_4 немає.

Матеріали спадкової справи не містять копії свідоцтва про право на спадщину за законом, виданих на ім`я ОСОБА_3 , оскільки як встановлено судом в ході розгляду справи останній ІНФОРМАЦІЯ_1 помер і не встиг оформити право на спадщину.

З матеріалів спадкової справи №529/2024 заведеної щодо майна померлого ОСОБА_3 (а.с.92-128) убачається, що його донька ОСОБА_1 звернулась до Шістнадцятої КДНК, отримала свідоцтво про право на спадщину. Інший спадкоємець померлого ОСОБА_10 звернулась із заявою про відмову від прийняття спадщини та надання згоди на видачу свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_3 на ім`я його доньки ОСОБА_1 , яке в подальшому 02.04.2025 було їй видано.

При цьому, згідно відповіді від 02.01.2026 позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 з посиланням на відсутність правовстановлюючих документів на спадкове майно.

З матеріалів справи убачається, що позивач ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_3 , що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме: свідоцтвом про народження серія НОМЕР_6 виданим 03.11.1969 Бортницьким РАЦС Бориспільського району Київської області; довідкою про реєстрацію шлюбу виданою 14.12.2002 Дарницьким ВРАЦС м. Києва; свідоцтвом про розірвання шлюбу серія НОМЕР_7 виданим 11.03.1999 відділом реєстрації актів громадянського стану Харківського району м. Києва; свідоцтвом про укладення шлюбу серія НОМЕР_8 виданим 26.05.2002 відділом реєстрації актів громадянського стану Дарницького районного управління юстиції у м. Києві; свідоцтвом про розірвання шлюбу серія НОМЕР_9 виданим 25.01.2005 відділом реєстрації актів цивільного стану Дарницького районного управління юстиції м. Києва; свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_10 виданим 10.01.2018 Дарницьким районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві.

Інші спадкоємці, крім позивача, із заявами про прийняття спадщини не зверталися.

На підставі викладеного судом встановлено відсутність умов для отримання у нотаріуса позивачем свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_3 щодо 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 , тому його вимоги про визнання за ним в судовому порядку права власності на це майно в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , слід задовольнити.

Разом з тим, як убачається з положень ч. 5 ст. 12 ЦПК України суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Відповідно до 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі (ч.2 ст. 51 ЦПК України).

Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (ч. 4 ст. 51 ЦПК України).

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Отже, виключно позивач наділений правом, обирати належного відповідача, до якого він звертається із позовом для захисту своїх прав та інтересів. У разі звернення до суду із позовом до неналежного відповідача, саме на позивача покладається ризик пов`язаний із вчиненням чи невчиненням ним певних процесуальних дій.

Відповідно до частин першої та третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадком.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 175 ЦПК України встановлено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

За теоретичним визначенням «відповідач» - це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом.

Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові.

Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Отже, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

З огляду на зазначене визначення заміна відповідача, зміна предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідача й обґрунтованості позову - обов`язок суду, який виконується під час розгляду справи.

Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язок суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Тобто пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

З матеріалів справи убачається, що підставою для звернення до суду із позовною заявою слугувало те, що позивач не має можливості реалізувати свої спадкові права у зв`язку із відсутністю оригіналу правовстановлюючого документа на спадкове майно.

Відомостей про те, що саме визначений відповідач ОСОБА_2 має у своєму володінні вказані документи і не надає їх позивачу - матеріали справи не містять, так само як і не містять відомостей про те, що нею було прийнято зазначене вище майно у спадок.

У судових справах про спадкування, за відсутності інших спадкоємців, належним відповідачем є Київська міська рада, виключно у зв`язку з тим, що даний орган місцевого самоврядування виступає від імені держави у подібних правовідносинах як потенційний спадкоємець майна в розумінні ст.1277 ЦК України.

Таким чином, як встановлено судом в ході розгляду справи, відповідач ОСОБА_2 не є належним відповідачем у справі, оскільки ця особа не порушувала прав позивача, доказів на підтвердження того, що вона своїми діями чи бездіяльністю порушила права позивача не надано, у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12, 81, 82, 141, 263-265, 354 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_11 , АДРЕСА_3 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 ), Київська міська рада (код ЄДРПОУ 22883141, місцезнаходження: м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 36) про визнання права власності - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_11 , АДРЕСА_3 ) право власності в порядку спадкування за законом на 1/2 частину квартири АДРЕСА_2 .

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання його повного тексту.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його апеляційне оскарження.

Повний текст рішення складено 21.09.2026.

Суддя: Олексій ДИБА