Рішення від 27 вересня 2026 р. у справі №569/9794/26 — Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/9794/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2026 року м. Рівне

Рівненський міський суд Рівненської області у складі:

головуючого судді Кучиної Н.Г.,

секретар судового засідання Корпесьо В.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ейс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ейс" (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_1 (далі - відповідач) заборгованість за кредитним договором № 879300306 від 16.07.2021 у розмірі 79493,84 грн, судовий збір у розмірі 2662,4 грн, витрати, понесені на професійну правничу допомогу в розмірі 7000 грн

Позовні вимоги обгрунтовує тим, що 16 липня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 879300306 на суму 8 300 грн у формі електронного документа з використанням електронного підпису. В подальшому відповідач збільшив суму кредиту, у зв`язку з чим загальна сума становить 22 000 грн.

25 листопада 2018 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ "Таліон Плюс" уклали Договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до умов якого ТОВ "Таліон Плюс" відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором.

05 серпня 2020 року між ТОВ "Таліон Плюс" та ТОВ "Фінансова компанія "Онлайн Фінанс" укладено Договір факторингу № 05/0820-01, відповідно до умов якого ТОВ "Фінансова компанія "Онлайн Фінанс" відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором.

11 липня 2025 року між ТОВ "Фінансова компанія "Онлайн Фінанс" та позивачем укладено Договір факторингу № 11/07/25-Е, відповідно до умов якого ТОВ "Фінансова компанія "Ейс" відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором.

З огляду на невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань загальна сума заборгованості за кредитним договором становить 79493 грн 84 коп., яка складається з: 21998 грн 95 коп. заборгованості по тілу кредиту; 57494 грн 89 коп. заборгованості по несплаченим відсоткам за користування кредитом. Дана сума також підтверджується випискою з особового рахунку за період 14.07.2025 – 26.12.2025.

Ухвалою суду від 29 квітня 2026 року прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі, призначено перше судове засідання для розгляду справи по суті.

У відзиві на позовну заяву від 03 липня 2026 року представник відповідача Лук`янчук В.С. просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

Зазначила, що позивачем невірно обраховано суми заборгованості по відсоткам за користування кредитними коштами по кредитному договору №879300306 від 16.07.2021 року, оскільки строк надання позики саме 30 днів.

Таким чином, нарахування відсотків після 24.10.2021 суперечить природі строкового кредитного зобов`язання та фактично призвело до штучного збільшення розміру заборгованості майже у десять разів порівняно із сумою фактично отриманого кредиту. За відсутності належного розрахунку та правового обґрунтування такого нарахування заявлена до стягнення сума відсотків є необґрунтованою та не підлягає задоволенню. Тобто загальна сума для погашення даного кредитного договору є тіло кредиту в розмірі 22 000,00 грн та 17 521,42 грн проценти за користування коштами за термін 30 днів. Отже, загальна сума заборгованості по кредитному договору № 879300306 від 16.07.2021 має становити не більше ніж 39 521,42 грн.

Водночас, позивачем невірно обраховано суму заборгованості по відсоткам, так як для стягнення вказує 79 493,84 грн, тобто неправомірно подвоюючи таку заборгованість.

Окрім цього, зі змісту наданих позивачем договорів факторингу вбачається, що право вимоги неодноразово відступалося між різними фінансовими компаніями. При цьому після переходу права вимоги до нового кредитора первісний кредитор втрачає будь-які права щодо відповідного зобов`язання, а тому нарахування заборгованості повинно здійснюватися виключно за наявності передбачених законом та договором підстав, які позивачем суду не доведені.

У відповіді на відзив від 03 липня 2026 року представник позивача Сахарова О.І. просила позов задоволити.

Зазначила, що у позивача наявні всі правові підстави для стягнення відсотків за кредитним договором як в межах строку його дії (відповідно до ст. 1048 ЦК України) так і після спливу строку кредитування (відповідно до ст. 625 ЦК України).

Вказує, що відповідач не відмовлявся від одержання кредиту, свою згоду на укладення кредитного договору не відкликав, не звертався за додатковим роз`ясненням положень договору, тобто не скористалася цим своїм правом.

У судове засідання представник позивача не з`явився, хоча про дату, час і місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином. У позовній заяві представник позивача Сахарова О.І. просить розгляд справи здійснювати без участі представника позивача.

Суд, з`ясувавши обставини та дослідивши наявні у справі докази, дійшов таких висновків.

Судом встановлено, 16 липня 2021 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 879300306 на суму 8 300 грн у формі електронного документа з використанням електронного підпису. В подальшому відповідач збільшив суму кредиту, у зв`язку з чим загальна сума становить 22 000 грн

З платіжних доручень № 5c1b50bf-1120-4f28-ac13-ad36bb9dfced від 24.09.2021, № bc2ad1f4-a9ba-46a9-ac57-6469731a0c50 від 21.09.2021, № db9029f8-d8b3-4850-ada2-4a0941cd2133 від 20.09.2021, № 5803fb59-e0d8-482d-a3fe-2484f190fa67 від 14.09.2021, № 77a7429e-93eb-48a8-a22c-5476a76e0ef6 від 16.07.2021 слідує, що ОСОБА_1 видано кошти за кредитним договором № 879300306 від 16.07.2021 на загальну суму 22000 грн на банківську картку 4149-43XX-XXXX-0665.

25 листопада 2018 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ "Таліон Плюс" уклали Договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до умов якого ТОВ "Таліон Плюс" відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором.

05 серпня 2020 року між ТОВ "Таліон Плюс" та ТОВ "Фінансова компанія "Онлайн Фінанс" укладено Договір факторингу № 05/0820-01, відповідно до умов якого ТОВ "Фінансова компанія "Онлайн Фінанс" відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором.

11 липня 2025 року між ТОВ "Фінансова компанія "Онлайн Фінанс" та позивачем укладено Договір факторингу № 11/07/25-Е, відповідно до умов якого ТОВ "Фінансова компанія "Ейс" відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором.

Згідно з розрахунком заборгованості за кредитним договором № 879300306 від 16.07.2021 перісного кредитора загальна заборгованість відповідача перед позивачем становить 79493 грн 84 коп., яка складається з: 21998 грн 95 коп. заборгованості по тілу кредиту; 57494 грн 89 коп. заборгованості по несплаченим відсоткам за користування кредитом.

Кредитний договір № 879300306 від 16.07.2021 підписано електронним підписом відповідача шляхом використання відповідачем одноразового ідентифікатора, про що свідчить п.5 Договору, адреса, реквізити, підпис сторін.

Як вказує позивач, ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» 28 листопада 2018 року між ТОВ «Таліон Плюс» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» укладено договір факторингу №28/1118-01, у відповідності до якого ТОВ «Таліон Плюс» передає (відступає) первісному кредитору ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» приймає належні ТОВ «Таліон Плюс» права вимоги до боржників вказаним у реєстрі боржників.

Даний договір продовжував свою дію, і 16 листопада 2021 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» прийняли належні права вимоги.

Відповідно до реєстру прав вимоги №160 від 16.11.2021 наданого позивачем ТОВ «Таліон Плюс» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 51 158,96 грн з яких: 21 998,95 грн – сума заборгованості за основною сумою боргу; 29 160,01 грн – сума заборгованості по відсоткам.

В подальшому 05.08.2020 між ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу №05/0820-01, у відповідності до якого ТОВ «Таліон Плюс» передає (відступає) ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» приймає належні ТОВ «Таліон Плюс» права вимоги до боржників вказаним у реєстрі боржників. 30.05.2023 ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» прийняли належні права вимоги.

Відповідно до реєстру прав вимоги №9 від 30.05.2023 наданого позивачем ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 79 493,84 грн з яких: 21 998,95 грн – сума заборгованості за основною сумою боргу; 57 494,89 грн – сума заборгованості по відсоткам.

11 липня 2025 року між позивачем ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу №11/07/25-Е, у відповідності до якого ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» передає (відступає) ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Фінансова компанія «ЕЙС» приймає належні ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» права вимоги до боржників вказаним у реєстрі боржників.

Відповідно до реєстру боржників від 14.07.2025 наданого позивачем ТОВ «Фінансова компанія «Ейс» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 79 493,84 грн з яких: 21 998,95 грн – сума заборгованості за основною сумою боргу; 57 494,89 грн – сума заборгованості по відсоткам. У зв`язку, з викладеними обставинами позивач звернувся до суду з позовом щодо стягнення з ОСОБА_1 грошових коштів в розмірі 79 493,84 грн.

Так, за умовами вказаного договору первісний позикодавець ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» надало в кредит грошові кошти в розмірі 8 500,00 грн строком на 30 днів. Дата надання позики 16.07.2021, дата повернення позики 15.08.2021 року. Орієнтовна загальна вартість кредиту 9 893,60 грн. Також, оскільки останній раз ОСОБА_1 було здійснено продовження строку користування кредитом 24.09.2021 на 30 календарних днів. Таким чином, навіть за умови визнання правомірності такого продовження, кінцевим строком користування кредитними коштами є 24.10.2021. Отже, нарахування договірних відсотків могло здійснюватися виключно в межах погодженого сторонами строку кредитування, тобто до 24.10.2021 включно.

Разом з тим, позивачем заявлено до стягнення 57 494,89 грн відсотків, однак не надано жодного розрахунку, який би підтверджував, що такі відсотки нараховані саме за період до 24 жовтня 2021 року. Більше того, з наданих позивачем документів вбачається, що право вимоги за кредитним договором неодноразово відступалося третім особам за договорами факторингу вже після закінчення строку кредитування. При цьому сам факт переходу права вимоги до нового кредитора не створює нових зобов`язань для боржника та не надає новому кредитору права безмежно нараховувати договірні відсотки після спливу погодженого сторонами строку кредитування.

Таким чином, позивачем невірно обраховано суми заборгованості по відсоткам за користування кредитними коштами по кредитному договору № 879300306 від 16.07.2021, оскільки строк надання позики саме 30 днів. Окрім цього, зі змісту наданих позивачем договорів факторингу вбачається, що право вимоги неодноразово відступалося між різними фінансовими компаніями. При цьому після переходу права вимоги до нового кредитора первісний кредитор втрачає будь-які права щодо відповідного зобов`язання, а тому нарахування заборгованості повинно здійснюватися виключно за наявності передбачених законом та договором підстав, які позивачем суду не доведені.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13та від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16 зазначено, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку, припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч.2 ст.1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч.2 ст.625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання. Наведене спонукає до висновку, що протягом дії договірних відносин розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором та протягом дії останнього сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору, а після закінчення строку договору, у випадку наявності невиконаного грошового зобов`язання, у кредитора виникає право вимоги відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду в постанові від 05 квітня 2023 року у справі №910/4518/16, надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за користування кредитом, так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника. Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України.

У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за "користування кредитом").

У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав). Висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду, зробленому у постанові від 14 травня 2022 року у справі № 944/3046/20 (провадження № 61-19719св21), стверджується, що у разі, якщо з`ясувати справжній зміст відповідної умови договору неможливо за допомогою загальних підходів до тлумачення змісту правочину, передбачених у ч. ч. 3, 4 ст. 213 ЦК України, слід застосовувати тлумачення "contra proferentem".

"Contra proferentem" (лат. "verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem") - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав. Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з не ясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" ("no individually negotiated"), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін". Тобто contra proferentem має застосовуватися у разі, якщо є два різні тлумачення умови (чи умов) договору, а не дві відмінні редакції певної умови (умов) договору, з врахуванням того, що: contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність; contra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань); contra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою; у разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови.

Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань. З правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14- 10цс18), видно, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронюваних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регулює наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання, однак в порядку вказаної норми закону такої позовної вимоги заявлено не було. Тому суд не вправі вийти за межі заявлених вимог з огляду на дію принципу диспозитивності цивільного судочинства. Тому при вирішенні спірних правовідносин відповідач вважає за необхідне застосувати положення contra proferentem.

В постанові Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 352/1950/15-ц (провадження № 61-2973св22) зазначено, що договір, як приватноправова категорія, оскільки є універсальним регулятором між учасниками цивільних відносин, має на меті забезпечити регулювання цивільних відносин, та має бути спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Тлумачення правочину - це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). Потреба в тлумаченні виникає в разі різного розуміння змісту правочину його сторонами, зокрема при невизначеності і незрозумілості буквального значення слів, понять і термінів.

Згідно з ч. 1 ст. 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 цього Кодексу.

Отже, при стягненні заявленої позивачем заборгованості необхідно ґрунтуватися на чітко обумовлених між контрагентами кредитних договорів умовах, якими визначено ціну кредиту і строк кредитування саме у 30 днів відповідно, а не завуальованими умовами, які дозволяють кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації. Такий механізм не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Відповідно до ч. 4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Справедливість, добросовісність та розумність згідно із пунктом 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003). Отже, заборгованість по відсоткам можливо стягнути лише за обумовлений у кредитному договорі 30 днів, а не подвоюючи розмір заборгованості.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

За правилами ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, відповідно до якої: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

З прийняттям Закону України "Про електронну комерцію" № 675-VIII (надалі - Закон № 675-VIII) від 03 вересня 2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

У статті 3 Закону № 675-VIII визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Між тим, відповідно до ч. ст. статті 11 Закону № 675-VIII електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частина 4 статті 11 Закону № 675-VIII).

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ч. 6 ст. 11 Закону № 675-VIII).

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі - ч. 12 ст. 11 Закону № 675-VIII.

Статтею 12 Закону № 675-VIII визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів 9 власноручних підписів.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Зазначаємо, що матеріали справи не містять докази щодо переуступлень прав вимог за кредитним договором, тоді як належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження факту досягнення між сторонами згоди щодо відповідних правочинів, перерахування позичальнику грошових коштів та отримання їх ним, тобто будь-яких первинних фінансових документів позивачем не надано. Відсутні будь-які первинно-бухгалтерські документи, які підтверджують отримання коштів, а також відсутні паспорти споживчих кредитів та пропозиції (оферта та акцепт). Наявність паспортів споживчих кредитів також не може свідчити про дотримання належної форми договорів про споживче кредитування і це ґрунтується на висловленій з цього приводу правовій позиції Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, що викладена в постанові від 23 травня 2022 року в справі № 393/126/20.

Так, у вказаній справі Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду знайшла підстави для відступу від висновку Верховного Суду, викладеного у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 284/157/20-ц (провадження № 61-13569св20), від 18 листопада 2020 року у справі № 313/346/20 (провадження № 61-14573св20) та у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 грудня 2019 року у справі № 467/555/19 (провадження № 61-17707св19), про те, що паспорт споживчого кредиту є невід`ємною складовою частини спірного кредитного договору з огляду на згоду позичальника з умовами кредитування, яка підтверджена його підписом.

У висновку зазначалось, що під формою правочину розуміється спосіб вираження волі сторін та/або його фіксація. Правочин оформлюється шляхом фіксації волі сторони (сторін) та його змісту. Така фіксація здійснюється різними способами. Першим і найпоширенішим з них є складання одного або кількох документів, які текстуально відтворюють волю сторін. Зазвичай правочин фіксується в одному документі. Це стосується як односторонніх правочинів (наприклад, складення заповіту), так і договорів (дво- і багатосторонніх правочинів). Домовленість сторін дво- або багатостороннього правочину, якої вони досягли, фіксується в його тексті, який має бути ідентичним у всіх сторін правочину. Потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця.

Способом підтвердження виконання переддоговірного обов`язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту.

У постановах Верховного Суду від 16.09.2020 року у справі №200/5647/18 (провадження №61-9618св19), від 28.10.2020 року у справі №760/7792/14-ц (провадження №61-16754св19), від 17.12.2020 року у справі №278/2177/15-ц (провадження №61-22158св19) вказано, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Згідно з указаними положенням Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Разом із тим, відповідно до п. 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 року №254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна за змістом норма закріплена в п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04.07.2018 року №75. Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що виписки за картковими рахунками (за кредитним договором) можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором. Згідно з ч. 3 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Отже, банківська виписка (облікова) з рахунків позичальника є належним та допустимим доказом у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Однак, такої виписки позивач не долучає до позову. Самі по собі витяги з реєстру боржників до договорів факторингу та розрахунки заборгованості, складені позивачем, не є належними та достатніми доказами отримання відповідачем кредиту. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 09.11.2018 року у справі №910/1580/18; від 23.09.2019 року у справі №910/10254/18. ІV. Стосовно відступлення права вимоги.

За приписами пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).

За змістом частини першої статті 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Верховний Суд у постанові від 02 листопада 2021 року у справі № 905/306/17 зробив висновок про те, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі.

Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором. Очевидно, що правонаступник кредиторів зобов`язаний подати всі докази на підтвердження своєї позиції до суду першої інстанції, у т.ч. й первинні фінансові документи, які перебували у відчужувачів права вимоги. Та обставина, що позивачу переуступлено права вимоги, не повинна пом`якшувати його процесуальний обов`язок в належному доказуванні позову.

Згідно з ч. 2 ст. 517 ЦК України боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Відповідно до ст. ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

З огляду на вказане, умови договору належить розтлумачити на користь споживача, якому пропонувалась можливість отримати кредит в сумі 22000 грн строком на 30 днів, починаючи з 24.09.2021 (з дня отримання останньої частини кредитних коштів) зі сплатою процентів за користування кредитом згідно поданого розрахунку первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» за період з 24.09.2021 по 28.10.2021 (30 днів).

За таких обставин, до сплати підлягає 11 121,69 грн відсотків за користування кредитом згідно такого розрахунку: 544,48 грн + 290,39 грн + 290,39 грн + 290,39 грн + 290,39 грн + 290,39 грн + 290,39 грн + 290,39 грн + 290,39 грн + 290,39 грн + 290,39 грн + 290,39 грн + 290,39 грн + 290,39 грн + 290,39 грн + 290,39 грн + 290,39 грн + 290,39 грн + 290,39 грн + 290,39 грн + 505,98 грн + 505,98 грн + 505,98 грн + 505,98 грн + 505,98 грн + 505,98 грн + 505,98 грн + 505,98 грн + 505,98 грн + 505,98 грн

Оскільки відповідач не виконав належним чином зобов`язання щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитними коштами, наявні підстави для стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту в розмірі 22000 грн та заборгованості за процентами в сумі 11 121,69 грн, що становить загальну суму за кредитним договором № 879300306 від 16.07.2021 в розмірі 33 121 грн 69 коп., а відтак позов необхідно задоволити частково.

Згідно з ст. 141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача понесені ним документально підтверджені витрати на оплату судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 1 109 грн 30 коп. за таким розрахунком: 2662,4 грн * 33 121 грн 69 коп. / 79 493 грн 84 коп.

Відповідно до ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу (ч. 2 ст. 133 ЦПК України).

Вирішуючи питання щодо судових витрат, здійснених позивачем у зв`язку з розглядом позову, які складаються з витрат за надання правничої допомоги у розмірі 7 000 грн 00 коп. суд враховує, що відповідно до ч. 2 та ч. 3 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Витрати за надання правничої допомоги підтверджені позивачем належними доказами, а саме: копією Договору про надання правничої допомоги № 20/08/25-01 від 20.08.2026, копією Додаткової угоди № 25770899403 від 01.09.2026 до Договору правничої допомоги № 20/08/25-01 від 20.08.2026, копією Акту прийому-передачі наданих послуг від 29.12.2025 до Договору правничої допомоги № 20/08/25-01 від 20.08.2026.

За положеннями ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, серед іншого, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обгрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Враховуючи категорію та складність справи, ціну позову, сталу судову практику щодо розгляду подібних справ, обсяг наданих адвокатом послуг та керуючись принципами справедливості і розумності, з відповідача належить стягнути на користь позивача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2 000 грн 00 коп.

Керуючись ст. 3, 4, 10 - 13, 81, 89, 141, 258, 259, 263 - 265, 268, 272, 273, 352 Цивільного процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ейс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ейс" заборгованість за кредитним договором № 879300306 від 16.07.2021 в розмірі 33 121 грн 69 коп., що складається з тіла кредиту в розмірі 22 000 грн та відсотків на погашення кредиту в розмірі 11 121,69 грн.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ейс" судовий збір у розмірі 1 109 грн 30 коп. та витрати, понесені на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000 грн 00 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Рівненського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Ейс", місцезнаходження: вул. Ю. Поправки, 6, м. Київ, 02094, код ЄДРПОУ 42986956.

Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Повне судове рішення складено 02.10.2026.

Суддя Н. Г. Кучина