Рішення від 28 вересня 2026 р. у справі №136/849/26 — Липовецький районний суд Вінницької області

Справа № 136/849/26

провадження № 2/136/426/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року м. Липовець

Липовецький районний суд Вінницької області у складі головуючого судді Іванця О.Д., за участю секретаря судового засідання Козаченко А.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Липовець, у спрощеному позовному провадженні, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 , через свого представника, звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором позики.

Позивач обґрунтовує свій позов наступними обставинами.

В кінці травня 2025 року до позивача по справі звернувся відповідач ОСОБА_2 з проханням позичити йому гроші для власних потреб. Враховуючи те, що позивач відповідача добре знав, тому погодився на його пропозицію. 28 травня 2025 року позивач передав останньому кошти, про що відповідачем, особисто було складено розписку про отримання ним 50 750 грн та поставлено підпис. Частину коштів відповідач повернув позивачу, а на суму яка залишилась не повернутою, тобто залишковий борг, з метою врегулювання вказаного спору, відповідач 10.10.2025 року, власноручно склав ще одну розписку, в якій зазначив, що зобов`язується вказану суму повернути за 8 місяців кожного тижня по (1300) в (п`ятницю, суботу). Дата (10.10.2025), підпис. Завірені належним чином копії боргових розписок, додані до матеріалів справи. Вказані розписки написані та підписані власноручно, відповідачем по справі ОСОБА_2 . Враховуючи те, що свої зобов`язання, щодо повернення позивачу коштів, згідно розписок відповідач не виконує, зокрема розписки від 10.10.2025 року, гроші не повертає, лише сплатив 1300 грн. - 19.11.2025 року та 1300 грн., 26.11.2025 року, про що є відмітки в самій розписці. Виходячи з вищевикладеного, станом на сьогоднішній день відповідач заборгував позивачу 36 250 грн. З метою врегулювання вказаного спору в досудовому порядку, позивач неодноразово мав телефонні розмови з відповідачем, щодо повернення коштів, однак ніяких результатів щодо повернення коштів немає. Викладені обставини слугували підставою для звернення до суду.

Ухвалою суду від 12.05.2026 відкрито провадження у справі та призначено її розгляд у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін, а відповідачу визначено строк для подання відзиву.

Сторони не подали до суду своїх заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідач у визначений судом строк відзиву на позов не подав.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до наступного висновку з огляду про таке.

28 травня 2025 року позивач ОСОБА_1 передав відповідачу ОСОБА_2 кошти, про що відповідачем особисто було складено розписку про отримання ним 50 750 грн та поставлено підпис. В тексті розписки вказано: « ОСОБА_2 , 28.05.25. Розписка. Я, ОСОБА_2 получив кошти від ОСОБА_1 , дав мені суму 50 750 тисяч, я зобов`язаний кожний місяць по 5000 тисяч по 2500 з 7 по 8 і з 22 по 23 числа, зазначена сума буде зарахована вчасно». Далі відповідач поставив свій підпис та вказав: «було вірно прочитано».

Надалі, частину коштів відповідач повернув позивачу, а на суму яка залишилась не повернутою, тобто залишковий борг, з метою врегулювання вказаного спору, відповідач 10.10.2025 року, власноручно склав ще одну розписку, наступного змісту: «Розписка. Я, ОСОБА_2 , одержав від ОСОБА_1 , (38,850) тисяч. Зобов`язуюсь вказану суму повернути за 8 місяців кожного тижня по (1300) в (п`ятницю, суботу). Дата (10.10.2025) далі підпис ОСОБА_3 , нижче знову дата (10.10.2025) підпис ОСОБА_2 ».

Завірені належним чином копії боргових розписок, додані до матеріалів справи (а.с. 8, 9). Вказані розписки написані та підписані власноручно, відповідачем по справі ОСОБА_2 не спростовано відповідачем в ході судового розгляду.

Враховуючи те, що свої зобов`язання, щодо повернення позивачу коштів, згідно розписок відповідач не виконує, зокрема з розписки від 10.10.2025 року, гроші кожної п`ятниці чи суботи починаючи з 10.10.2025 року, по 1300 грн., позивачу не повертає, лише сплатив 1300 грн., - 19.11.2025 року та 1300 грн., 26.11.2025 року, про що є відмітки в самій розписці.

Виходячи з вищевикладеного, станом на сьогоднішній день відповідач заборгував позивачу 36 250 грн.

З метою врегулювання вказаного спору в досудовому порядку, позивач неодноразово мав телефонні розмови з відповідачем, щодо повернення коштів, одна ніяких результатів щодо повернення коштів не має.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням с правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики с укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно із частинами першою та третьою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною першою статті 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов`язання припинясться виконанням. проведеним належним чином.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконания).

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повишен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця, а також, що позичальник зобов`язується повернути позику.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Крім того, відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, врегульовані ст.ст. 509, 526, 527, 536, 625, 627 ЦК України.

У правовій позиції висловленій Верховним Судом України у постанові від 18 вересня 2013 року № 6-63цс13, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Згідно із ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 31 жовтня 2018 року (справа № 707/2606/16-ц, провадження № 61-28762св18), досліджуючи питання виконання боргового зобов`язання при наявності оригіналу боргової розписки у кредитора, зробив наступний висновок. Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора. Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача, кредитора, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.

На момент звернення до суду розписка відповідача ОСОБА_2 про отримання грошових коштів в якості позики знаходилась у позивача ОСОБА_1 , що свідчить про не повернення позики, що не спростовано відповідачем. За таких обставин наявний факт невиконання відповідачем покладеного на нього зобов`язання щодо повернення позики.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідач в ході розгляду справи не спростував те, що в обумовлені в договорах позики від 28.05.2025 та 10.10.2025 строки він не сплатив позивачу борг у розмірі 36 250 грн.

Суд, оцінивши подані позивачем докази, вважає їх належними, допустимими та достатніми, оскільки вони містять інформацію щодо предмета доказування, підтверджують існування обставин на які посилається позивач і які не оспорює відповідач, а в сукупності, на їх підставі можна встановити дійсні обставини справи.

Враховуючи встановлені судом обставини, які були перевірені зібраними у справі доказами, суд дійшов висновку, що відповідні розписки від 28.05.2025 та 10.10.2025, враховуючи відсутність заперечень відповідача, є доказом факту передачі позивачем грошових коштів відповідачу в розмірі 50 750 грн. З урахуванням часткового повернення коштів, розмір заборгованості відповідно до умов договорів позики та розрахунків позивача, які не спростовані відповідачем складає 36 250 грн.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу.

Оскільки відповідач у визначений у договорі позики строк кошти позивачеві не повернув, суд вважає, що наявність порушених прав позивача є очевидною, тому вимоги позивача про повернення суми боргу за розпискою є обґрунтованими.

Отже, з урахуванням встановлених обставин та норм для їх правового регулювання, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів в сумі 36 250 грн, ґрунтується на нормах чинного законодавства, а тому підлягає задоволенню.

Суд, вирішуючи питання судових витрат керується главою 8 ЦПК України, а тому, з огляду на те, що позов задоволено повністю, тому з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 1331,20 грн.

Що стосується заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7000 грн., суд враховує наступне.

Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 137 ЦПК України).

На підтвердження витрат на правничу допомогу позивачем долучено копії: договору №22 про надання правничої (правової) допомоги від 17.04.2026 (а.с. 10); детальний опис наданих послуг і виконаних робіт адвокатом, їх вартість при наданні правової допомоги (а.с. 11); квитанцію до платіжної інструкції на переказ готівки №N1JLW5363M від 17.04.2026 (а.с. 12).

Таким чином, розмір витрат на правничу допомогу є підтвердженим та підлягає стягненню з відповідача.

Керуючись ст.ст. 259, 264, 265, 273, 274, 279, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ) до ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 ) про стягнення коштів за договором позики - задовольнити.

Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_1 , кошти в сумі 36 250 (тридцять шість тисяч двісті п`ятдесят) гривень боргу за договорами позики, укладеними 28.05.2025 року та 10.10.2025 року.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн 20 коп. та судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7000 (сім тисяч) гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30-ти днів до Вінницького апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30-ти днів із дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О.Д. Іванець