Рішення від 17 серпня 2026 р. у справі №125/555/26 — Барський районний суд Вінницької області

125/555/26

2/125/286/2026

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18.08.2026 м. Бар Вінницької області

Барський районний суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Хитрука В.М.

за участі секретаря судового засідання Іщук А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бар Вінницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення стягнення аліментів

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про припинення стягнення аліментів.

Позов обґрунтований наступним. 26.10.2017 року сторони уклали шлюб. Від шлюбу мають одну неповнолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Заочним рішенням Мар`їнського районного суду Донецької області від 10.10.2019 року шлюб між сторонами було розірвано. На підставі виконавчого листа, виданого Мар`їнським районним судом Донецької області на підставі рішення суду від 08 липня 2019 року з Позивача було стягнуто на користь Відповідача аліменти на утримання неповнолітньої дитини у розмірі частки з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідно віку. У подальшому, заочним рішенням Марійського районного суду Донецької області від 30.11.2023 року розмір аліментів було зменшено та встановлено їх стягнення у розмірі частини доходу Позивача. Після ухвалення зазначених судових рішень відбулися істотні зміни фактичних обставин, які мають принципове значення для існування аліментного зобов`язання. У зв`язку із тривалою відсутністю будь-якого зв`язку із дитиною, відсутністю інформації про її місце перебування та неможливістю реалізації батьківських прав, Позивач звернувся до органів Національної поліції України із заявою щодо встановлення місця перебування дитини. За результатами проведених перевірочних заходів було встановлено, що Відповідач разом із малолітнім сином проживають в ростовській області російської федерації – держави - агресора. ОСОБА_2 категорично не бажає спілкуватися із Позивачем через неприязні відносини. Таким чином, зазначені обставини є належним та допустимим доказом істотної зміни фактичних обставин та підтверджують, що зміна відбулася після ухвалення судового рішення про стягнення аліментів, не залежала від волі Позивача та не могла бути передбачена ним на момент ухвалення відповідного судового рішення. Таким чином, на теперішній час дитина фактично проживає за межами України разом із Відповідачем, що об`єктивно обмежує можливість Позивача реалізовувати свої батьківські права, зокрема право на участь у вихованні дитини, спілкуванні з нею та контролі за належним використанням коштів, що сплачуються на її утримання. Зазначені обставини є новими та такими, що не існували на момент ухвалення судового рішення про стягнення аліментів. Отже, Позивач є добросовісним платником аліментів, не допускає утворення заборгованості та не ухиляється від виконання рішення суду, а звернення до суду з даним позовом обумовлено виключно істотною зміною обставин, оскільки фактичне проживання дитини разом із матір`ю за межами України, на території держави-агресора, є обставиною, яка істотно змінює умови реалізації батьківських прав та обов`язків Позивача; об`єктивно позбавляє Позивача можливості брати участь у вихованні дитини, спілкуватися з нею та реалізовувати свої батьківські права; створює правову та фактичну неможливість належного контролю за використанням коштів, що сплачуються на утримання дитини.

Позивач ОСОБА_1 просив суд припинити стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , що здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого Мар`їнським районним судом Донецької області на підставі рішення суду від 08 липня 2019 року у справі № 2/237/692/19, із урахуванням змін, внесених заочним рішенням Марійського районного суду Донецької області від 30 листопада 2023 року, на майбутній час, починаючи з дня набрання рішенням суду законної сили.

Позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Цвень М.О. у судове засідання не з`явилися, надали суду письмову заяву, в якій зазначили, що позовні вимоги підтримують повністю та наполягають на їх задоволенні, просили справу розглянути без їх участі.

Відповідач ОСОБА_2 у судові засідання не з`явилася, про день, час та місце розгляду справи повідомлена своєчасно та належним чином, згідно вимог ч. 8 ст. 128 ЦПК України, про що свідчать матеріали справи, причину неявки до суду не повідомила, заяви про розгляд справи за її відсутності не надала, відзиву на позовну заяву не надіслала, у зв`язку з чим, зі згоди позивача, та на підставі ст. 223, 280, 281 ЦПК України, суд вважає можливим розглянути справу за відсутності відповідача та постановити заочне рішення, на підставі наявних доказів.

Згідно із вимогами ч.2 ст.191 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази, вважає, що позов доведений та обґрунтований і його необхідно задовольнити в повному обсязі. До такого висновку суд дійшов з наступного.

У відповідності до статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина 1 статті 19 ЦПК України).

26.10.2017 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб, який був зареєстрований Холодногірським районним у місті Харкові відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області.

Від шлюбу у сторін народилася дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Заочним рішенням Мар`їнського районного суду Донецької області від 10.10.2019 року шлюб між сторонами розірвано.

На підставі виконавчого листа, виданого Мар`їнським районним судом Донецької області на підставі рішення суду від 08 липня 2019 року у справі № 2/237/692/19 з Позивача стягнуто на користь Відповідача аліменти на утримання неповнолітньої дитини у розмірі частини з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідно віку.

Заочним рішенням Мар`їнського районного суду Донецької області від 30.11.2023 року розмір аліментів було зменшено та встановлено їх стягнення у розмірі частини з усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідно віку.

У зв`язку із тривалою відсутністю будь-якого зв`язку із дитиною, відсутністю інформації про її місце перебування та неможливістю реалізації батьківських прав, Позивач звернувся до органів Національної поліції України із заявою щодо встановлення місця перебування дитини.

Згідно із відповіддю ВП № 1 Корюківського РВП ГУНП в Чернігівській області, за результатами проведених перевірочних заходів було встановлено, що Відповідач разом із малолітнім сином на даний час проживають в ростовській області російської федерації – держави - агресора.

Також у даному листі зазначено, що Відповідач підтвердила, що син постійно перебуває під її наглядом, проживає дитина разом із нею на території російської федерації, а також із території ростовської області нікуди не виїздить. ОСОБА_2 категорично не бажає спілкуватися із Позивачем через неприязні відносини.

Вказана відповідь органу Національної поліції України є офіційним документом державного органу, складеним у межах його повноважень та підтверджує встановлений факт постійного проживання дитини разом із Відповідачем на території російської федерації.

Таким чином, зазначені обставини є належним та допустимим доказом істотної зміни фактичних обставин та підтверджують, що зміна відбулася після ухвалення судового рішення про стягнення аліментів, не залежала від волі Позивача та не могла бути передбачена ним на момент ухвалення відповідного судового рішення.

Вказаними обставинами доведено, що дитина фактично проживає за межами України на території російської федерації, що об`єктивно обмежує можливість Позивача реалізовувати свої батьківські права, зокрема право на участь у вихованні дитини, спілкуванні з нею та контролі за належним використанням коштів, що сплачуються на її утримання.

Зазначені обставини є новими та такими, що не існували на момент ухвалення судового рішення про стягнення аліментів.

Також представником Позивача було надіслано адвокатський запит до Барського відділу ДВС щодо надання інформації про поточний стан виконавчого провадження за № 59753982, де боржником є Позивач.

Згідно із відповіддю Барського відділу ДВС, отриманою 18.02.2026 року виконавче провадження перебуває на виконані, судове рішення видане Мар`їнським районним судом Донецької області виконується шляхом звернення стягнення на заробітну плату, а заборгованість станом на 01.02.2026 року - відсутня.

Отже, Позивач є добросовісним платником аліментів, не допускає утворення заборгованості та не ухиляється від виконання рішення суду, а звернення до суду з даним позовом обумовлено виключно істотною зміною обставин, оскільки фактичне проживання дитини разом із матір`ю за межами України, на території держави-агресора, є обставиною, яка: істотно змінює умови реалізації батьківських прав та обов`язків Позивача; об`єктивно позбавляє Позивача можливості брати участь у вихованні дитини, спілкуватися з нею та реалізовувати свої батьківські права; створює правову та фактичну неможливість належного контролю за використанням коштів, що сплачуються на утримання дитини.

Істотна зміна обставин, яка суттєво змінює характер сімейних правовідносин між сторонами порівняно з тими, що існували на момент ухвалення судового рішення, є підставою для припинення стягнення аліментів на майбутній час у порядку, передбаченому ст. 192 Сімейного кодексу України.

Фактичне проживання дитини разом із Відповідачем за межами України відбулося без згоди Позивача та без його участі у прийнятті відповідного рішення.

Позивач не надавав згоди на зміну місця проживання дитини на територію іншої держави та не має можливості впливати на вирішення питань щодо місця проживання дитини, її виховання та розвитку.

Таким чином, зміна місця проживання дитини відбулася незалежно від волі Позивача та істотно змінила характер сімейних правовідносин між сторонами.

Отже, встановлені у даній справі обставини свідчать про наявність істотної зміни фактичних обставин, які існували на момент ухвалення судового рішення про стягнення аліментів, а саме - зміну місця фактичного проживання дитини. її постійне проживання разом із Відповідачем за межами України на території держави-агресора, відсутність можливості реалізації Позивачем своїх батьківських прав та обов`язків, а також відсутність заборгованості зі сплати аліментів та належне виконання Позивачем судового рішення.

Вказані обставини є новими, істотними та такими, що безпосередньо впливають на характер та зміст аліментних правовідносин між сторонами, не існували на момент ухвалення судового рішення та об`єктивно унеможливлюють подальше існування аліментного зобов`язання у його первісному вигляді.

Способи захисту сімейних прав та інтересів встановлені ч. 2 ст. 81 СК України, згідно з нормами якої способами захисту сімейних прав та інтересів, зокрема, є припинення правовідношення, а також його анулювання.

Відповідно до п.17 Постанови № 3 Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», право на звернення до суду із заявою про стягнення аліментів і, відповідно, право на отримання аліментів має той з батьків, з ким проживає дитина.

Частина 1 статті 192 СК України передбачає, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Аналогічна вимога диктується положеннями ст. 273 СК України, за якою, якщо матеріальний або сімейний стан особи, яка сплачує аліменти, чи особи, яка їх одержує, змінився, суд може за позовом будь-кого з них змінити встановлений розмір аліментів або звільнити від їх сплати

Суд може звільнити від сплати аліментів осіб, зазначених у статтях 267-271 цього Кодексу, за наявності інших обставин, що мають істотне значення.

Сімейний кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження (ч.3 ст.181 СК України) та на підставі припинення сплати аліментів.

Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом, а ст. 273 СК України додатково вказує на підстави припинення виплати аліментів.

Право вимагати заміни розміру аліментів шляхом зміни способу присудження аліментів не може заперечуватися, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, зазначених ст. 182-184 СК України, не може обмежуватися разовим її здійсненням.

З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст.192 СК України, зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження, а відсутність імперативної заборони на припинення виплати аліментів, за положеннями ст. 273 СК України має на меті скасування їх присудження.

Відповідно до ст. 188 СК України, батьки можуть бути звільнені від обов`язку утримувати дитину тільки за рішенням суду.

Згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України, якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

За своєю суттю зазначена норма права є нормою матеріального права, оскільки містить право особи на зміну правовідносин, визначених рішенням суду та умови і підстави такої зміни. Той факт, що вона міститься у процесуальному Законі суті цієї норми не змінює.

Отже, за змістом цієї норми права, особа з якої за рішенням суду стягнуто періодичні платежі у випадку зміни будь-яких обставин, що впливають на її обов`язок щодо сплати таких платежів, у тому числі, щодо припинення такого обов`язку, має право звернутися до суду з відповідним позовом. При цьому зазначена норма не надає чіткого переліку обставин, що впливають на припинення платежів, а тому це можуть бути будь-які обставини, що змінюють обов`язок щодо сплати цих платежів.

Відповідно до ст. 74 Закону України «Про міжнародне приватне право» процесуальна правоздатність і дієздатність іноземних осіб в Україні визначаються відповідно до права України

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан, який діє до тепер.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Законом України «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22.01.1993 року» від 01.12.2022, який набрав чинності 23.12.2022, було визначено: керуючись положеннями статті 62 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, статті 24 Закону України "Про міжнародні договори України", - зупинити у відносинах з Російською Федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 46, ст. 417), та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 26, ст.162); керуючись положеннями статті 54 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, статті 84 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, статті 24 Закону України "Про міжнародні договори України", - вийти з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 46, ст. 417), та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року №140/98-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 26, ст. 162).

З огляду на вищенаведене, на період збройного конфлікту у відносинах з російською федерацією унеможливлено застосування міжнародних договорів України з питань правового співробітництва у цивільних і кримінальних справах.

04.03.2022 набрала чинності Постанова КМУ від 03.03.2022 № 187 «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією російської федерації.

Для забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави України у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації установити до прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором, мораторій (заборону) на: 1) виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов`язань, кредиторами (стягувачами) за якими є Російська Федерація або такі особи (далі особи, пов`язані з державою-агресором): громадяни Російської Федерації, крім тих, що проживають на території України на законних підставах 2) відчуження, передачу в заставу, будь-які інші дії, які мають чи можуть мати наслідком відчуження нерухомого майна, цінних паперів, корпоративних прав, транспортних засобів, повітряних та морських суден, суден внутрішнього плавання Російською Федерацією або особами, пов`язаними з державою-агресором, крім безоплатного відчуження на користь держави Україна.

Законом України № 2129-IX від 15.03.2022 внесено зміни до розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження» - розділ доповнено пунктом 10-2 наступного змісту: До набрання чинності законом щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов`язаних з державою-агресором, зупиняється вчинення виконавчих дій, забороняється заміна стягувачів у виконавчих діях, стягувачами за якими є Російська Федерація або такі особи: громадяни Російської Федерації.

Водночас, цим же пунктом 10 -2 визначено: припиняється звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника (крім рішень про стягнення аліментів та рішень, боржниками за якими є громадяни Російської Федерації).

Отже, в даному випадку існує протиріччя між нормами права, які, з одного боку забороняють державному виконавцеві виконувати рішення на користь громадян рф, а з іншого передбачають можливість виконувати рішення про стягнення аліментів. Проте, за таких умов не виконується основна функція аліментів - забезпечення поточних витрат на утримання дітей. Таким чином, лише в судовому порядку можливо вирішити питання щодо звільнення позивача від сплати аліментів на користь стягувача який проживає на території російської федерації.

Враховуючи фактичні обставини по справі, суд дійшов переконання про обґрунтованість позовних вимог, а відтак - позовні вимоги підлягають задоволенню.

Суд зазначає, що у разі зміни обставин, зміни законодавства, стягувач не позбавлена можливості звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів, а платник аліментів не позбавлений можливості виконувати обов`язок по утриманню дітей у добровільному порядку.

Суд зазначає, що обов`язок суду мотивувати прийняття або відхилення доводів сторін по суті спору полягає у відображенні в судовому рішенні висновків суду про те, що саме дало йому підстави прийняти та/чи відхилити аргументи сторін щодо суті спору, з посиланням на з`ясовані у справі обставини та норми матеріального чи процесуального права, що підлягають застосуванню до правовідносин, що склались. Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.

Згідно з ч.1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до пунктів 1, 2 ст.3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява №10383/09) ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: поперше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Верховний Суд зауважує, що принцип забезпечення найкращих інтересів для дитини виражається через такі засади, як рівність, пріоритетність сімейних форм виховання, забезпечення всебічного та гармонійного розвитку дитини тощо. Водночас у кожній конкретній справі реалізація принципу «найкращих інтересів дитини» потребує диференційованого підходу, який, з урахуванням конкретних життєвих обставин, суд застосовує під час вирішення питань, що стосуються прав та інтересів дитини.

У разі виникнення спору між батьками, який випливає з сімейних відносин, суди мають керуватися справедливою рівновагою між інтересами дитини та інтересами обох батьків, яка має бути спрямована на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності, тобто отримання дитиною належного матеріального утримання від обох батьків. Відповідно до практики ЄСПЛ рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у спорі, а вже тільки потім права батьків.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відп

На підставі викладеного і керуючись статтями 12, 13, 229, 264, 265, 273, 268 ЦПК України суд, -

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити повністю.

Припинити стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого Мар`їнським районним судом Донецької області на підставі рішення суду від 08 липня 2019 року у справі № 2/237/692/19, із урахуванням змін, внесених заочним рішенням Мар`їнського районного суду Донецької області від 30 листопада 2023 року, починаючи з дня набрання рішенням суду законної сили.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Позивачем апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складно 21.08.2026.

Суддя: