Рішення від 01 жовтня 2026 р. у справі №405/3957/25 — Подільський районний суд міста Кропивницького

Справа № 405/3957/25

2/405/1212/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.10.2026 Подільський районний суд міста Кропивницького в складі

головуючої судді: Шевченко І.М.

з участю секретаря: Мишевець Т.І.

прокурора: Нікітченко О.О.

представника позивач: адвоката Калінка-Бондар О.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницький цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей Виконавчого комітету Кропивницької міської ради про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася в суд з позовом про позбавлення батьківських прав відповідача відносно його сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та стягнення з відповідача на її користь аліментів на утримання сина до його повноліття.

Позов обґрунтовує тим, що вона та відповідач 14.08.2004 року року зареєстрували шлюб. Від шлюбу маютьсина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 14.08.2012 року рішенням Ленінського районного суду м. Кіровограда від 14.08.2012 року у справі № 2- 1111/1575/12 шлюб між нею та відповідачем розірвано. Після фактичного та офіційного припинення шлюбних відносин з відповідачем син залишився проживати з нею, а відповідач протягом багатьох років, як батько дитини жодним чином не піклувався про нього, не проявляв заінтересованості в його подальшій долі, не цікавився його успіхами, станом здоров`я, не піклувався про його фізичний і духовний розвиток, навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема не забезпечував необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням, що негативно впливає на фізичний розвиток дитини, як складову виховання; не спілкувався з ним. Всі питання щодо виховання дитини вирішуються позивачем самостійно без участі та підтримки відповідача.

Її дохід складається лише з соціальний виплат, які вона отримує на дитину, інших доходів вона не отримує, а тому і забезпечити достатній рівень матеріальних потреб для дитини самостійно дуже складно. Посилаючись на вказані обставини, норми чинного законодавства, просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 15.09.2025 року позов прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, відповідачу надано термін для подання відзиву на позов, вирішено питання про витребування доказів.

27.10.2025 року відповідачем подано відзив на позов. В обгрунтування відзиву представник відповідача зазначає, що фактичні обставини які були викладені в позовній заяві не відповідають дійсності в частині ставлення відповідача до своїх батьківських обов`язків. Після розлучення відповідач переїхав жити до міста Львова, де проживає і по сьогоднішній день, повторно одружився та змінив прізвище і в нього народилися ще двоє дітей. ОСОБА_1 після розлучення просила його не спілкуватись з дитиною щоб зайвий раз не травмувати сина. Незважаючи на викладене він не перестав дбати про свою першу дитину, постійно надсилає кошти на утримання дитини та намагається спілкуватися з дитиною, однак мати дитини, позивачка, заперечує проти такого спілкування як особисто так і по телефону. Вказує, що дійсною причиною подання такого позову є загострення особистих відносин між сторонами.

Ухвалою суду від 12.03.2026 року підготовче провадження у справі закрите, справа призначена до розгляду по суті.

В судовому засіданні позивач та її представник позов підтримали, посилаючись на обставини, що в ньому викладені, просили позов задовольнити.

Відповідач та його представник в судове засідання не з`явились, представником відповідача подано заяву про розгляд справи без участі сторони відповідача позов визнано частково, в частині стягнення аліментів в межах 1/6 частини від усіх видів доходу відповідача щомісяця, за період з дня пред`явлення позову – 26.06.2025 року і до дня досягнення дитиною повноліття – ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився, про час та місце слухання справи повідомлений.

Відповідно до ч.1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи.

Суд, заслухавши пояснення позивач, її представника, прокурора, допитаних в судовому засіданні свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , дослідивши матеріали справи та оцінивши зхібрані докази в їх сукупності, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , виданого 19.002.2008 року відділом реєстрації актів цивільного стану по Придніпровському району міста Черкаси Черкаського міського управління юстиції, актовий запис № 151, його батьками записані: батько – ОСОБА_6 , мати ОСОБА_7 , яка змінила своє прізвище з « ОСОБА_8 » на « ОСОБА_9 » після одруження з ОСОБА_4 .

ОСОБА_6 також змінив своє прізвище з « ОСОБА_8 » на « ОСОБА_10 » після одруження з ОСОБА_11 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб, виданим Личаківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції від 17.09.2015 року, актовий запис № 245.

Згідно з довідкою вих. №13 від 12.06.2025 року ОСОБА_2 проживає разом з матір`ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 призначена державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю.

Згідно з довідкою № 455/01-29 від 20.05.2025 року ОСОБА_2 дійсно навчається в КЗ «Спеціальна школа № 1» Кропивницької міської ради» в 8 класі і не знаходиться на повному державному утриманні.

З характеристики, наданої комунального закладу «Спеціальна школа № 1» Кропивницької міської ради» № 501/01-29 від 02.06.2025 року вбачається, що ОСОБА_12 під час навчання у школі виявив низький рівень розумового розвитку. Об`єм оперативної та довготривалої пам`яті не відповідає віковим нормам. Повільно запам`ятовує навчальний матеріал, має короткотривалу пам`ять, наочно-образне мислення. При виконанні навчальних завдань нездатний переключатися з одного виду діяльності на інший, не може спланувати свою діяльність. Для мови ОСОБА_13 характерні фонетичні спотворення, обмеженість лексичного запасу, недостатнє розуміння значень слів. Активний лексичний запас перевантажений штампами, порушена граматична будова мовлення. Учень має труднощі в оформленні своїх думок, передачі змісту почутого. В усному мовленні допускає помилки при узгоджені слів у реченні. Навчальний матеріал відтворює на репродуктивному рівні, з помилками й неточностями. При виконанні навчальних операцій швидко стомлюється. Рівень навченості низький. Письмо дисграфічне. Інструкцію до завдання з української мови без додаткового пояснення вчителя не розуміє. З математики обчислювальні операції виконує з допомогою калькулятора, допускає велику кількість помилок, не розуміє змісту арифметичних задач. Неспроможний зрозуміти абстрактний матеріал. При засвоєнні техніко-технологічних знань на уроках трудового навчання потребує постійної допомоги вчителя. Під час виконання практичних робіт, ручними інструментами володіє на низькому рівні, порушена дрібна моторика рук. За характером ОСОБА_12 флегматичний, емоційно неврівноважений. Повільно адаптується до нових умов. Має низький рівень здатності пристосовуватися у побуті, потребує постійної допомоги, нагляду та супроводу.

Згідно з актом № 3286/656 обстеження стану здоров`я ОСОБА_2 знаходився на обстеженні у КНП «Обласна клінічна психіатрична лікарня Кіровоградської обласної ради» з 30.05.2025 року по 09.06.2025 рік, при стаціонарному обстеженні встановлено діагноз дитячий аутизм з якісними порушеннями соціальної взаємодії та комунікації, стереотипними формами поведінки, розладом рецептивно-експресивної мови (ЗНМ І-ІІ рівня) Ш.F84.0; Ш. F80.1; Ш. F80.2.

Відповідно до довідки про отримання(неотримання) допомоги, ОСОБА_1 перебуває на обліку в УСЗН Подільського району департаменту соціальної політики Кропивницької міської ради та їй відповідно до Закону України «Про державну соціальну допомогу особам інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю» призначено допомогу та надбавку на догляд за дитиною з інвалідністю до 18-ти років. З січня 2025 по квітень 2025 нараховано допомогу у розмірі 11 880,91.

Згідно з довідкою від 19.05.2025 року № 275 ОСОБА_1 не перебуває на обліку в Кропивницькій філії Кіровоградського обласного центру зайнятості.

Згідно з довідкою № 457/01-29 комунального закладу «Спеціальна школа №1» Кропивницької міської ради» від 20.05.2025 року, батько ОСОБА_14 протягом 2015-2025 років контакту зі школою не підтримував, успішністю сина не цікавився, з вчителями не спілкувався, батьківські збори не відвідував. Організацією освітнього процесу дитини протягом навчального року займалась тільки мати.

З пояснень матері ОСОБА_1 з моменту подачі відповідного позову до суду відповідач не вживав жодних заходів та не вичиняв жодних дій, які б свідчили про зацікавленість у житті дитини, та свідчили б про бажанняпіклуватися про його фізичний і духовний розвиток, стан здоров`я та навчання у школі.

Свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснив, що є чоловіком ОСОБА_1 та вважає себе батьком ОСОБА_2 , біологічного батька дитини ніколи не бачив, з ним не знайомий. Не бачив, щоб батько телефонував дитині чи цікавився його життям, не вітав з днем народження, ще в 2018-2019 роках, в якості подарунка кілька разів, батьки відповідача надсилали дитині кошти. У дитини тяжка форма аутизму, стан здоров`я дитини незадовільний, дитина потребує постійного догляду через епілептичні напади. З позивачкою є ще двоє спільних дітей, дочка ОСОБА_15 та син ОСОБА_16 . З батьками відповідача також не знайомий, ніколи їх не бачив, допомоги від них не було. ОСОБА_14 участі в житті дитини не брав, ОСОБА_13 не знає, що він є його біологічним батьком, називає батьком ОСОБА_4 .

Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснила, що позивач є її племінницею, та вона не пам`ятає, коли востаннє бачила відповідача. Він ніколи не допомогав дитині, знає, що коли позивач зверталась до відповідача за документами, необхідними для лікування дитини, він відмовлявся їх надавати. Дитина не знає, що саме відповідач є його біологічним батьком.

На підтвердження здійснення відповідачем платежів на користь дитини до матеріалів справи долучено квитанції про перерахування ним грошових коштів у період з 06.02.2019 по 01.10.2025 роки.

Приймаючи встановлені обставини на підстав наявних в матеріалах справи доказів, в межах заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносин, що виникають у державі.

У відповідності з п.1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Відповідно до ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч.1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Стаття 165 СК України передбачає, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Стаття 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція про права дитини), ратифікованої Україною згідно з постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, передбачено, що, незалежно від того, здійснюються вони державними або приватними інституціями, які займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Стаття 9 Конвенції зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Крім того, відповідно до положень принципу № 7 абз. 2 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією № 1385 Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року, найкраще забезпечення інтересів дитини має бути керівним принципом для тих, на кому лежить відповідальність за його навчання; ця відповідальність лежить перш за все на батьках.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до ст. 164 СК України, підставами для позбавлення батьківських прав батьків є: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Отже, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, жорстоко поводяться з дитиною, є хронічними алкоголіками.

Пленум Верховного Суду України в п. п. 15, 16 Постанови від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» роз`яснив, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб , які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Особи можуть бути позбавленні батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України.

Тлумачення наведених положень статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 12.02.2024 року у справі № 202/1931/22 (провадження № 61-14340св23), від 07.02.2022 року у справі № 759/3554/20 (провадження № 61-1544св21), від 18.02.2021 року у справі № 645/920/19 (провадження № 61-15290св20) та інші).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Хант проти України» від 07.12.2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграф 57, 58).

ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16.07.2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11.07.2017 року у справі «М.С. проти України», заява № 2091/13).

У рішенні від 30.06.2020 року (заява (№ 70879/11) ЄСПЛ також наголошував на тому, що позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання, зазначивши при цьому, що наявність сімейних зв`язків між подружжям та дитиною, про які вони дійсно піклуються, мають бути захищені відповідно Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це, впершу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17.10.2018 року у справі № 402/428/16-ц та Верховним Судом у постановах: від 19.02.2024 року у справі № 159/2012/23, від 19.02.2024 року у справі № 159/2012/23, від 17.01.2024 року у справі № 735/308/21, від 22.11.2023 року у справі № 320/4384/18, від 12.09.2023 року у справі № 213/2822/21 та інших.

Верховний Суд наголошує, що особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанови Верховного Суду від 06.10.2021 року у справі № 320/5094/19, від 21.04.2022 року у справі № 756/15048/20, від 22.11.2023 року у справі № 320/4384/18).

У частинах п`ятій, шостій статті 19 СК України встановлено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню та оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 15.11.2023 року у справі № 932/2483/21 (провадження № 61-5203св23), від 10.11.2023 року у справі № 401/1944/22 (провадження № 61-10115св23), від 07.02.2022 року у справі № 759/3554/20 (провадження № 61-1544св21) та інших.

За положенням частини шостої статі 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер.

Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку.

Проте, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду 22.07.2026 року у справі № 638/4326/24 підтвердив, що сплата аліментів у примусовому порядку сама по собі не свідчить про належне виконання батьківських обов`язків, а багаторічне свідоме самоусунення від виховання дитини, відсутність будь-яких реальних дій для підтримання сімейних зв`язків та інші встановлені у справі обставини свідчать про наявність підстав для позбавлення батьківських прав з урахуванням найкращих інтересів дитини.

Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року).

Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

У відповідності до ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (заява № 26864/03) від 26.06.2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Згідно з практикою ЄСПЛ змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновок Виконавчого комітету Кропивницької міської ради, затверджений рішенням Виконавчого комітету Кропивницької міської ради № 9644/19 від 31.12.2025 року про недоцільність позбавлення ОСОБА_3 батьківських прав відносно дитини ОСОБА_2 за ухилення від виконання батьківських обов`язків не містить переконливих висновків щодо недоцільності позбавлення батька батьківських прав, яким він керувався при прийнятті рішення.

Сам факт заперечення проти позбавлення його батьківських прав не свідчить про інтерес до дитини, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено, що висновки викладені у висновку не узгоджуються з іншими доказами наявними в матеріалах справи.

Посилання висновку органу опіки та піклування на подання відповідачем позовної заяви про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні також не свідчить, про участь в житті дитини, враховуючи те, що провадження у вказаній справі № 405/6661/25 закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Суд критично ставиться до заперечень відповідача щодо позбавлення його батьківських прав та намагань переконати суд у належному ставленні до виконання батьківських обов`язків. Наявними в матеріалах справи та дослідженими під час судового розгляду доказами в своїй сукупності та взаємозв`язку доводиться свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов`язками відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 протягом тривалого часу.

Заперечення відповідача щодо позбавлення його батьківських прав відносно дитини, відстоювання позиції про належне ставлення останнього до виконання своїх батьківських обов`язків суд розцінює як намагання уникнути такого виду цивільно-правової відповідальності як позбавлення батьківських прав.

Будь-яких достатніх доказів, у їх сукупності, на підтвердження виконання відповідачем покладених на нього батьківських обов`язків з виховання, утримання, прийняття участі у житті дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суду не надано.

При вищевикладених обставинах, дослідивши та надавши оцінку усім доказам наявним в матеріалах справи в цілому, так і кожному доказу окремо, суд вважає встановленим, що ОСОБА_3 , не виконує покладені на нього обов`язки з виховання дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не піклується про його здоров`я, фізичний, духовний та моральний розвиток, не приймає участі в матеріальному утриманні і забезпеченні дитини, що свідчить про ухилення від виконання своїх батьківських обов`язків по відношенню до нього.

Щодо позовної вимоги про позбавлення відповідача батьківських прав відносно сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який на момент розгляду справи судом досягнув повноліття, суд зазначає наступне.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту.

Під час розгляду спору суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

У справі, що розглядається суд, виходить із доведеності існування підстав, передбачених законом, для позбавлення батьківських прав відповідача відносно дитини. Разом із цим, на момент пред`явлення позову про позбавлення батьківських прав син сторін ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 був неповнолітнім, проте на момент ухвалення судом рішення за результатами вирішення спору по суті останній досягнув повноліття.

У постанові Об`єднаної палати КЦС ВС від 29.01.2024 року у справі № 185/9339/21 зроблено наступний правовий висновок. Дослідження проблеми темпоральних характеристик права дозволяє зробити висновок про надзвичайно важливу роль, що відводиться часу у правовій сфері. По-перше, у часі розгортається саме право; по-друге, врегульовані ним відносини мають власні часові характеристики, на які право намагається впливати. Існування формально-визначених темпоральних понять у праві пов`язане з необхідністю чіткого визначення часових меж існування тих або інших правових явищ: суб`єктивних прав, юридичних обов`язків, правових гарантій, юридичних станів тощо.

Формально-визначені темпоральні поняття, установлені нормативно-правовими і правозастосовними актами мають імперативний характер, а ті, що містяться у договірних актах - диспозитивний. У першому випадку закон чітко встановлює певну тривалість часу або момент часу, але в окремих випадках залишається можливість для зміни законодавчо встановленого строку шляхом угоди сторін. Формально-визначені поняття обчислюються за допомогою метричних властивостей часу, коли мова йде про тривалість часу, або зазначенням на який-небудь момент у часі або подію, про яку точно відомо, що вона настане (відбудеться). Формально-визначені темпоральні поняття можуть бути двох типів: абсолютно визначені і відносно визначені. До перших належать ті, що чітко, беззастережно зазначають момент часу або визначають тривалість часу. До других - темпоральні поняття, які допускають можливість вибору або наявність якого-небудь застереження.

Здійснюючи тлумачення змісту закону під час його застосування до конкретних правовідносин, суд повинен керуватися як завданням судочинства, так і загальними засадами законодавства (принципами регулювання сімейних відносин), якими, зокрема, є справедливість, добросовісність та розумність (стаття 7 СК України).

Водночас, здійснюючи судове тлумачення норми права, суд не повинен ухвалювати рішення, які б змінювали закон або суперечили йому, не повинен виходи за межі своїх повноважень й не має перетворюватися на творця права (ухвала ЄСПЛ від 27.04.2004 року щодо прийнятності заяви № 65518/01 «Салов проти України»; рішення ЄСПЛ від 29.03.2006 року у справі «Скордіно проти Італії», заява № 36813/97).

Виходячи зі змісту статті 164 СК України, наявність підстав для позбавленням батьківських прав не пов`язується із досягненням дитиною повноліття. У частині другій цієї статті зроблено застереження лише щодо позбавлення батьківських прав матері, батька лише у разі досягнення ними повноліття.

Правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття (ч.1 ст. 6 СК України).

Дитина - це особа віком до 18 років (повноліття), якщо згідно з законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше (стаття 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду дійшов переконання, що якщо право на позов існувало на момент звернення до суду, то спір має бути розглянутий по суті, й подальші описані зміни у спірних відносинах не можуть впливати на правовий результат вирішення спору по суті судом.

У цій справі Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду також дійшла переконання, що статтею 165 СК України передбачено можливість вирішення спору про позбавлення батьківських прав навіть після досягнення дитиною повноліття, якщо на момент пред`явлення позову вона була неповнолітньою. Виходячи з граматичного способу тлумачення, у цій нормі права у СК України застосовується термінологія ЦПК України щодо пред`явлення позову (стаття 184 ЦПК України).

Натомість, якби законодавець мав на увазі й іншу стадію цивільного процесу, а саме розгляд справи з ухваленням рішення, то застосовував би інші вжиті граматичні конструкції, за змістом яких би йшлося про стадію ухвалення рішення суду.

Так, на день звернення до суду ОСОБА_2 виповнилося 17 років та 4 місяці, а повноліття він досягнув ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто вже після відкриття судом провадження у справі.

Законні очікування розглядаються як елемент правової визначеності. Характеристика очікувань як легітимних поєднує в собі їх законність, яка зумовлена реалізацією особою належного їй суб`єктивного права, а також їх обґрунтованість, тобто зумовлену законом раціональність сподівань учасників суспільних відносин. Тому позивач мала законне право на звернення до суду з позовом про позбавлення відповідача батьківських прав стосовно їх сина ОСОБА_2 , а також мала легітимні сподівання та всі підстави розраховувати на вирішення спору по суті.

Правові наслідки позбавлення батьківських прав поширюються і на правовідносини, які виникають після досягнення дитиною повноліття. Приписами чинного законодавства, яке регулює сімейні правовідносини, зокрема відносини батьків та дітей, визначене коло взаємних прав і обов`язків батьків і дітей.

Вочевидь, переважна кількість батьківських прав та обов`язків стосується дитини до досягнення нею повноліття, проте й після досягнення дитиною повноліття правовий зв`язок між батьками та їхніми дітьми не припиняється, батьківські права продовжують існувати.

Так, права та обов`язки батьків і повнолітньої дитини визначені розділом ІІІ СК України. Зокрема, у статтях 202, 203 СК України передбачено обов`язок повнолітніх дочки, сина утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги, зокрема, шляхом сплати аліментів, та брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю.

Окремі права зберігаються між батьками та їх дітьми навіть після смерті одного з них і пов`язані зі спадкуванням (книга 6 Цивільного кодексу України, далі - ЦК України); зокрема, за приписами статті 1261 ЦК України батьки віднесені до першої черги спадкоємців за законом у разі смерті їх дітей. Також СК України надає батькам, які не були позбавлені батьківських прав стосовно своїх дітей, права та обов`язки щодо їх внуків та правнуків, зокрема право на їх виховання та спілкування (ст. 257 СК України), право на утримання та піклування з боку внуків, правнуків (ст. 264 СК України), право на спадкування за законом у порядку другої черги (ст. 1262 ЦК України).

Відповідно до ч.2 ст. 202 СК України якщо мати, батько були позбавлені батьківських прав і ці права не були поновлені, обов`язок утримувати матір, батька у дочки, сина, щодо яких вони були позбавлені батьківських прав, не виникає.

У ч.3 ст. 1224 ЦК України передбачено, що не мають права на спадкування за законом батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав і їхні права не були поновлені на час відкриття спадщини.

У статті 166 СК України визначені правові наслідки позбавлення батьківських прав. Так, у частині першій наведеної статті передбачено, що особа, позбавлена батьківських прав: 1) втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов`язків щодо її виховання; 2) перестає бути законним представником дитини; 3) втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються сім`ям з дітьми; 4) не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником; 5) не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов`язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування); 6) втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною.

Зміст наведених законодавчих приписів зумовлює висновок про те, що, досягаючи повноліття, особа втрачає правовий статус дитини в розумінні закону, проте сімейні відносини між батьком/матір`ю та сином/дочкою після досягнення дитиною повноліття не припиняються, між ними зберігається правовий зв`язок як батьків та дитини. Це відповідно означає й існування між ними взаємних особистих немайнових та майнових прав і обов`язків, які є чинними впродовж усього життя, а окремі з них - навіть після смерті одного з них.

Тож навіть після досягнення дитиною повноліття батьки, які не позбавлені батьківських прав стосовно такої дитини, зберігають певні права та обов`язки щодо неї, які ґрунтуються на їх кровному спорідненні. Із повноліттям дитини «з`являються» права батьків на утримання з боку повнолітніх сина/дочки та виникають відповідні кореспондуючі їм обов`язки. Батьки, не позбавлені батьківських прав є спадкоємцями за законом своєї дитини.

Таке нормативне регулювання сімейних відносин між батьками та повнолітніми сином/дочкою є втіленням моральних засад суспільства, за яких батько та матір, які належно виконували свої обов`язки щодо власної дитини протягом тривалого часу (від народження і до досягнення дитиною повноліття, а в певних випадках навіть після досягнення повноліття), мають право на утримання від повнолітніх сина/дочки, а також на спадкування за законом.

Відповідно, позбавлення матері чи батька батьківських прав стосовно їхньої дитини, за умови доведеності факту невиконання ними своїх батьківських обов`язків, унеможливлює існування, зокрема, права на утримання та спадкування в майбутньому, та відповідатиме принципам розумності й справедливості.

Суд вважає, що факт досягнення дитиною сторін ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повноліття під час розгляду спору по суті та ухвалення відповідного судового рішення не може впливати на правовий результат вирішення справи судом, оскільки суд має оцінювати у сукупності факти невиконання батьком своїх обов`язків щодо дитини за період до її повноліття, які й стали підставою для звернення до суду з відповідним позовом.

Приписи СК України та інших законодавчих актів не містять заборони позбавлення батьківських прав стосовно сина/дочки після досягнення ними повноліття. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 29.01.2024 року у справі № 185/9339/21 зауважив зауважує, що досягнення дитиною повноліття під час розгляду цивільної справи судом не може бути самостійною підставою для відмови у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав.

Ухвалюючи рішення суду в цій справі, судом враховується, що у відповідності до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документ, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.

Суд задовольняє позов виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Рішення зі спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Аналогічна правова позиція міститься у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.12 року «Про судове рішення".

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

При вирішенні даного позову судом враховуються обставини, норми ст. 164 Сімейного Кодексу України, Закону України «Про охорону дитинства», Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30.03.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», свідоме ухилення відповідача від спілкування з сином, а тому суд вважає, що в судовому засіданні позовні вимоги знайшли своє підтвердження, обґрунтовані доказами і підлягають задоволенню.

Щодо вимог про стягнення аліментів судом відмічається наступне.

Відповідно до ст. 180 Сімейного Кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до вимог ст. 182 Сімейного Кодексу України мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

При визначенні розміру аліментів судом враховуються положення статті 182 Сімейного Кодексу України та те, що відповідач працездатна особа, не має виплат по іншим виконавчим документам.

Згідно ч.1 ст. 183 Сімейного Кодексу України передбачено, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.

Вказане також кореспондується частинами 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України № 789 ХІІ (78912) від 27.02.1991 року та набула чинності для України 27.09.1991 року, якаю держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, моральної і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Частиною 1 ст. 191 Сімейного Кодексу України, передбачено, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.

Таким чином, суд приходить до висновку, що з відповідача підлягають стягненню аліменти на користь позивача на утримання сина ОСОБА_13 в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку з дня звернення позивачем до суду, тобто з 26.06.2025 року і до досягнення Мавієм повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Пунктом 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України рішення суду в частині стягнення аліментів підлягає негайному виконанню в частині суми платежу за один місяць.

Відповідно до вимог статті 141 ЦПК України у разі задоволення позову судові витрати покладаються на відповідача, а тому стягненню на користь держави з відповідача підлягають судові витрати в сумі 2 662,40 грн. щодо двох позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 7, 12, 17, 18, 76, 141, 259, 263-265 ЦПК України, -

У Х В А Л И В :

Позов Феськової Анни Сергіївни, яка діє в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей Виконавчого комітету Кропивницької міської ради про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментівзадовольнити.

Позбавити батьківських прав ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 відносно його сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути з ОСОБА_3 , на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи з 26.06.2025 до повноліття сина, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішення в частині стягнення аліментів в межах місячного платежу підлягає негайному виконанню.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судові витрати по справі в сумі 2 662,40 грн.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення в повному обсязі виготовлене 02.10.2026 року.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , прож. АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , прож. АДРЕСА_2 .

Третя особа: Служба у справах дітей виконавчого комітету Кропивницької міської ради, 25006 м. Кропивницький, вул. Велика Перспективна, 41, код ЄДРПОУ 3462901.

Суддя Подільського

районного суду

міста Кропивницького Ірина Миколаївна Шевченко