Рішення від 29 вересня 2026 р. у справі №380/14145/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2026 рокусправа № 380/14145/26 м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Гавдик З.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу № 380/14145/26 за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішення Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Львівського міжрегіонального Міністерства юстиції України про визнання протиправними та скасування постанов, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із вищевказаним адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішення Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Львівського міжрегіонального Міністерства юстиції України, в якому просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову начальника відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Кузика Івана Івановича від 01.07.2026 ВП №46372391;

- визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Тарабан Олени Олександрівни від 01.07.2026 ВП №46372391.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 18.05.2016 закінчено виконавче провадження №46372391, підставою для закінчення виконавчого провадження стало те, що відповідно до ухвали Господарського суду Львівської області по справі №28/32 від 19.03.2010 порушено провадження у справі про банкрутство ФО-П ОСОБА_1 , введено мораторій на задоволення вимог-кредиторів, введено процедуру розпорядження майном боржника. Згідно ухвали Господарського суду Львівської області по справі №28/32 від 20.10.2010 ФОП ОСОБА_1 визнано банкрутом і відкрито ліквідаційну процедуру. Відповідно до ухвали від 02.12.2015 вбачається, що майно - земельна ділянка загальною площею 1,0471 га, кадастровий номер 4620980800:06:000:029, що розташована за адресою: Бартатівської сільської ради Городоцького району Львівської області, що перебуває в іпотеці ПАТ «Альфа Банк» внесена до ліквідаційної маси боржника згідно реєстру вимог кредиторів. В задоволенні вимоги ПАТ «Альфа Банк» про виключення зазначеної земельної ділянки з ліквідаційної маси боржника згідно постанови Вищого господарського суду України від 13.10.2015 відмовлено.

01.07.2026 начальником відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Кузиком Іваном Івановичем, при примусовому виконанні: виконавчий напис № 7518 виданий 30.11.2014 по ВП №46372391 було винесено постанову про передачу виконавчого провадження у Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у строк до 01.07.2026.

Підставою винесення постанови стало те, що постановою про закінчення виконавчого провадження від 18.05.2016 закінчено виконавче провадження, однак виконавче провадження перебуває у стані примусового виконання.

01.07.2026 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Тарабан Оленою Олександрівною, при примусовому виконанні виконавчий напис № 7518 виданий 30.11.2014 по ВП №46372391 було винесено постанову про прийняття виконавчого провадження №46372391.

Позивач вважає вказані дві постанови протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки після винесення постанови про закінчення виконавчого провадження від 18.05.2016 це ж виконавче провадження не могло бути поновленим без скасування такої, а вчиняти будь-які дії по виконавчому провадженню, яке є закінченим у державного виконавця немає підстав.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, надав суду додаткові пояснення та докази, просив позов задоволити повністю.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав, що відповідач діяв у спосіб, визначений Законом України «Про виконавче провадження», Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» та Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, що підтверджується наступним.

Порядок передачі, повернення з архіву та відновлення виконавчих проваджень регламентується розділом IV Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Мін`юсту від 02.04.2012 № 512/5 та Правилами ведення діловодства та архіву, затвердженої Наказом Мін`юсту від 07.06.2017 № 1829/5.

Повернення виконавчого провадження (ВП) з архіву АСВП (Автоматизованої системи виконавчого провадження) здійснюється виключно за рішенням керівника відділу ДВС, і не потребує дій від стягувача чи боржника у самій системі.

Усі раніше вжиті заходи примусового виконання та виконавчі дії зберігають свою чинність (зокрема, постанова про закінчення виконавчого провадження № 46372391 від 18.05.2016).

01.07.2026 за допомогою засобів телефонного зв`язку надійшло звернення ОСОБА_1 , яким повідомлено, що постанова про закінчення виконавчого провадження № 46372391 винесена ще 18.05.2016, однак виконавче провадження перебуває у стані примусового виконання.

Перевіркою виконавчого провадження в Автоматизованій системі виконавчого провадження за № 46372391 встановлено, що виконавче провадження № 46372391 перебуває у стані примусового виконання.

Враховуючи вищевикладене, для виправлення помилки стану ВД/ВП, 01.07.2026 начальником відділу Кузиком І.І. повернуто виконавче провадження з архіву, та, керуючись вимогами частини 4 статті 25 Закону України «Про виконавче провадження», винесено постанову про передачу виконавчого провадження №46372391.

01.07.2026 державним виконавцем, керуючись вимогами частини 4 статті 25 Закону України «Про виконавче провадження», винесено постанову про прийняття виконавчого провадження № 46372391.

01.07.2026 державним виконавцем виправлено помилку стану ВД/ВП.

Скасування постанов від 01.07.2026 про передачу виконавчого провадження № 46372391, про прийняття виконавчого провадження № 46372391, виправлення стану ВД/ВП призведе до повернення стану виконавчого документа у виконавчому провадженні № 46372391 до попереднього стану (примусове виконання), що є технічною помилкою Автоматизованої системи виконавчого провадження, та призведе до порушення прав ОСОБА_1 .

Представник відповідача в судовому засідання позовні вимоги заперечила, надала суду додаткові пояснення та докази, просила в задоволення позову відмовити повністю.

Згідно п. 3 ч. 3 ст. 246 КАС України, суд зазначає, що 13.07.2026 відкрито спрощене позовне провадження у даній справі.

Судом встановлені наступні обставини:

01.07.2026 начальником відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Кузиком Іваном Івановичем, при примусовому виконанні: виконавчий напис № 7518 виданий 30.11.2014 по ВП №46372391 було винесено постанову про передачу виконавчого провадження у Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у строк до 01.07.2026.

Підставою винесення постанови стало те, що постановою про закінчення виконавчого провадження від 18.05.2016 закінчено виконавче провадження, однак виконавче провадження перебуває у стані примусового виконання.

01.07.2026 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Тарабан Оленою Олександрівною, при примусовому виконанні виконавчий напис № 7518 виданий 30.11.2014 по ВП №46372391 було винесено постанову про прийняття виконавчого провадження №46372391.

Зміст спірних правовідносин полягає в тому, що позивач вважає спірні постанови протиправним та таким, що не відповідають вимогам Закону України «Про виконавче провадження».

Судом не враховуються аргументи наведені позивачем про протиправність спірних постанов з наступних підстав згідно встановлених судом обставин та вимог законодавства:

Згідно із ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції на час спірних правовідносин), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно із ч. 1 ст. 5 цього ж Закону, примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Згідно із ч. 1 ст. 18 цього ж Закону, Виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно із ч. 4 ст. 25 цього ж Закону, передача виконавчих проваджень від одного державного виконавця до іншого, від одного органу державної виконавчої служби до іншого або до виконавчої групи здійснюється в порядку, визначеному Міністерством юстиції України.

Згідно із ст. 41 цього ж Закону:

1. У разі визнання судом постанови виконавця про закінчення виконавчого провадження або про повернення виконавчого документа стягувачу незаконною чи скасування постанови у встановленому законом порядку, а також у разі надходження рішення про скасування заходів забезпечення позову, заяви стягувача про відновлення виконавчого провадження за рішенням про встановлення побачення з дитиною виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня після одержання виконавцем відповідного рішення.

2. У разі відновлення виконавчого провадження стягувач, суд або орган (посадова особа), яким повернуто виконавчий документ, зобов`язані у місячний строк з дня надходження постанови про відновлення виконавчого провадження пред`явити його до виконання.

Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи правову оцінку обставинам справи та спірним постановам, суд зазначає наступне:

01.07.2026 позивач повідомив відповідача про те, що постанова про закінчення виконавчого провадження № 46372391 винесена ще 18.05.2016, однак виконавче провадження перебуває у стані примусового виконання.

Перевіркою виконавчого провадження в Автоматизованій системі виконавчого провадження за № 46372391 встановлено, що виконавче провадження № 46372391 перебуває у стані примусового виконання.

З метою виправлення вказаної помилки стану ВД/ВП, 01.07.2026 начальником відділу Кузиком І.І. повернуто виконавче провадження з архіву та керуючись вимогами частини 4 статті 25 Закону України «Про виконавче провадження», винесено постанову про передачу виконавчого провадження № 46372391.

01.07.2026 державним виконавцем, керуючись вимогами частини 4 статті 25 Закону України «Про виконавче провадження», винесено постанову про прийняття виконавчого провадження № 46372391.

01.07.2026 державним виконавцем виправлено помилку стану ВД/ВП.

Позивач як підставу та предмет позову вказує про те, що з моменту визнання ФОП ОСОБА_1 банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури погашення боргів такої особи можливе лише в порядку визначеному Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Відповідно виконавче провадження не може бути поновленим, оскільки стягнення боргу могло бути здійснено лише в процедурі банкрутства.

На переконання позивача безпідставне поновлення виконавчого провадження порушує права позивача, оскільки дає можливість продовжувати примусове виконання рішення суду та поновити строк дії виконавчого документу.

Позивач вважає, що при прийнятті спірних постанов, державним виконавцем не дотримано вимоги КАС України, відповідно спірні рішення винесені з порушенням гарантованих Конституцією України прав людини.

Судом не враховуються вказані аргументи позивача та враховуються заперечення відповідача про те, що факт невідповідності стану ВД (виконавчого документа) у ВП (виконавчому провадженні), підлягає виправленню, яке здійснюється для усунення технічних помилок та коригування статусу виконавчого провадження.

Як встановлено із матеріалів справи, поновлення виконавчого провадження № 46372391 не було. Матеріали виконавчого провадження знищено у зв`язку із закінченням встановлено терміну зберігання.

Крім зазначеного, позивачем жодними належним та допустимими доказами не обґрунтовано причинно-наслідковий зв`язок між винесенням постанов від 01.07.2026 про передачу виконавчого провадження № 46372391, про прийняття виконавчого провадження № 46372391, виправлення стану виконавчого документа у виконавчому провадженні № 46372391 та порушенням прав ОСОБА_1 і яких саме щодо предмету спору по даній справі.

Позивачем також не спростовано твердження відповідача про те, що скасування постанов від 01.07.2026 про передачу виконавчого провадження № 46372391, про прийняття виконавчого провадження № 46372391, виправлення стану ВД/ВП призведе до повернення стану виконавчого документа у виконавчому провадженні № 46372391 до попереднього стану (примусове виконання), що є технічною помилкою Автоматизованої системи виконавчого провадження, та призводить до порушення прав ОСОБА_1 .

Позивач також не спростував наявну у справі інформацію про те, що виконавче провадження № 46372391, на час розгляду справи, перебуває в стані завершено.

Також суд враховує положення Висновку N 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява N 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява N 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява N 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

З цих же по суті підстав, судом не враховуються аргументи позивача та враховуються заперечення відповідача.

Відповідно позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню повністю.

Оскільки судом відмовлено у задоволенні позовних вимог відповідно до положень статті 139 КАС України відсутні підстави для розподілу судових витрат.

Керуючись ст. ст. 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Відділу примусового виконання рішення Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Львівського міжрегіонального Міністерства юстиції України (79007, Львівська обл., м. Львів, пл. Шашкевича М., буд. 1) про визнання протиправними та скасування постанов, - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини шостої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

СуддяГавдик Зіновій Володимирович