Рішення від 29 вересня 2026 р. у справі №380/17217/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2026 рокусправа № 380/17217/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 із вимогами:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 , які полягають у застосуванні з 28.02.2022 по 19.05.2023 розрахункової величини 1762,00 грн, при обчисленні позивачу посадового окладу та окладу за військовим званням, а також інших похідних видів грошового забезпечення, нарахованих і виплачених у зв`язку із проходженням військової служби, у тому числі допомоги на оздоровлення за період з 28.02.2022 по 19.05.2023, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період з 28.02.2022 по 19.05.2023 та одноразової грошової допомоги при звільненні;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату позивачу з 28.02.2022 по 19.05.2023 посадового окладу та окладу за військовим званням, а також інших похідних видів грошового забезпечення, нарахованих і виплачених у зв`язку із проходженням військової служби, у тому числі допомоги на оздоровлення за період з 28.02.2022 по 19.05.2023, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період з 28.02.2022 по 19.05.2023 та одноразової грошової допомоги при звільненні, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та 01.01.2023 відповідно, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 та з урахуванням виплачених сум.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю дій відповідача, який при обчисленні позивачу у період з 28.02.2022 по 19.05.2023 розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням застосовував розрахункову величину прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року (1762,00 грн), замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. На обґрунтування позову позивач посилається на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 та на правові позиції Верховного Суду, а також зазначає, що оскільки розмір допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та одноразової грошової допомоги при звільненні є похідним від розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, такі виплати також підлягають перерахунку. Позивач також зазначає, що про складові, з яких нараховувалося та виплачувалося грошове забезпечення, йому стало відомо лише з листа відповідача від 08.07.2026, наданого у відповідь на адвокатський запит від 23.06.2026.

Ухвалою судді від 24.08.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами; відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву.

На адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечено. Відповідач зазначив, що розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців у спірний період правомірно визначалися виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року (1762,00 грн), оскільки скасування у судовому порядку пункту 6 постанови № 103 не тягне автоматичного поновлення дії пункту 4 постанови № 704 у попередній редакції, а Кодекс адміністративного судочинства України та інші акти законодавства не визначають наслідком визнання нормативно-правового акта протиправним і нечинним автоматичне поновлення дії актів, що регулювали відповідні відносини раніше. Відповідач також послався на пункт 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII, за яким мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина, у зв`язку з чим, на його думку, обчислення окладів із використанням мінімальної заробітної плати є неможливим. Крім того, відповідач зазначив, що встановлення розрахункової величини для визначення розміру грошового забезпечення військовослужбовців належить до дискреційних повноважень Кабінету Міністрів України, а не відповідача, який діяв на підставі пункту 4 постанови № 704 у чинній редакції; що правова колізія остаточно усунута постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481, яка набрала чинності 20.05.2023; а також що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань виплачується лише за наявності визначених наказами Міністерства оборони України підстав. Просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Розглянувши позов, подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.

Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 28.02.2022 № 4 солдата ОСОБА_1 відповідно до мобілізаційного призначення за мобілізаційним планом вважати призначеним до військової частини НОМЕР_1 стрільцем 2 відділення охорони 4 взводу охорони 1 роти охорони НОМЕР_2 батальйону охорони, ВОС – 100915Т; призваний ІНФОРМАЦІЯ_1 28 лютого 2022 року.

Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.10.2023 № 299 солдата ОСОБА_1 , стрільця-хіміка 3 відділення охорони 3 взводу охорони 4 роти охорони 1 батальйону охорони, звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 26.10.2023 № 128/РС з військової служби у запас Збройних Сил України відповідно до пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з 26 жовтня 2023 року виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення. Вислуга років станом на 26 жовтня 2023 року в календарному обчисленні становить 06 років 04 місяці 16 днів.

За даними витягу з особової картки на виплату грошового забезпечення та листа відповідача від 08.07.2026 нарахування та виплата основних і додаткових видів грошового забезпечення позивачу за період з 28.02.2022 по 19.05.2023 здійснювалися виходячи з розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями, які визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року (1762,00 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт, а за період з 20.05.2023 по 26.10.2023 - виходячи з розміру 1762 грн згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481.

На переконання позивача, такі дії відповідача щодо розрахунку грошового забезпечення за період з 28.02.2022 по 19.05.2023 є протиправними, оскільки після набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 належало застосовувати первісну редакцію пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704, у зв`язку з чим позивач звернувся з цим позовом до суду.

Вирішуючи спір, суд керується таким.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Частиною четвертою статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 30.08.2017 № 704 (далі - Постанова № 704), якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років.

Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Аналогічні примітки містять і додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704.

21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».

Згідно з частиною п`ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, спірні відносини у якій є тотожними цьому спору, зауважив, що на момент набрання чинності постановою № 704 (01.03.2018) пункт 4 цієї постанови було викладено в редакції змін, передбачених пунктом 6 постанови № 103, тобто з використанням такого показника, як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.

Водночас Закон України від 05.10.2000 № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон № 2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій. У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення (стаття 6 Закону № 2017-III). Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

При цьому згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3). Верховний Суд наголосив на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року. У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Закон України № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закон України № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Закон України № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» таких застережень щодо застосування як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, не містять.

Тобто положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення розмірів посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, до 01.01.2020 (набрання чинності Законом № 294-IX) не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили; натомість з 01.01.2020 така невідповідність виникла.

Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19, від 09.06.2022 у справі № 520/2098/19).

Отже, з огляду на передбачені частиною третьою статті 7 КАС України правила, а також враховуючи, що з 29.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, до спірних відносин належить застосувати пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу, із використанням для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Вказана правова позиція узгоджується з постановами Верховного Суду від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21, від 12 вересня 2022 року у справі № 500/1813/21, від 15 вересня 2022 року у справі № 500/1886/21 та від 10 січня 2023 року у справі № 120/8682/21, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України враховуються судом при вирішенні спірних правовідносин.

Доводи відповідача про те, що скасування у судовому порядку пункту 6 постанови № 103 не відновлює дію пункту 4 постанови № 704 у попередній редакції, суд відхиляє, оскільки правова позиція суду ґрунтується не на «відновленні» дії пункту 4 постанови № 704 у первісній редакції, а на незастосуванні до спірних правовідносин положення пункту 4 постанови № 704 у частині, що суперечить актам вищої юридичної сили (законам про Державний бюджет України на відповідні роки), в силу статті 7 КАС України. Та обставина, що Постанова № 704 у відповідних редакціях містила посилання на прожитковий мінімум станом на 01.01.2018, не звільняє суб`єкта владних повноважень від обов`язку застосовувати норму підзаконного акта лише в частині, що відповідає актам вищої юридичної сили.

Посилання відповідача на пункт 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII, за яким мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина, не спростовує наведених висновків, оскільки суд застосовує пункт 4 постанови № 704 у частині, що передбачає використання як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, а не мінімальної заробітної плати.

Доводи відповідача про те, що встановлення розрахункової величини для визначення розміру грошового забезпечення військовослужбовців належить до дискреційних повноважень Кабінету Міністрів України, суд відхиляє, оскільки предметом спору є не зміст дискреційного повноваження Кабінету Міністрів України, а обов`язок відповідача як органу, що здійснює нарахування та виплату грошового забезпечення, застосовувати норму підзаконного акта лише в частині, що відповідає актам вищої юридичної сили. Реалізація Кабінетом Міністрів України наданих йому повноважень не звільняє відповідача від обов`язку, встановленого частиною другою статті 19 Конституції України.

Прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 12.05.2023 № 481, що набрала чинності 20.05.2023, якою пункт 4 постанови № 704 викладено в новій редакції, не спростовує протиправності застосування у попередній період розрахункової величини, що не відповідала актам вищої юридичної сили, а лише усуває відповідну невідповідність на майбутнє.

На підставі вказаних висновків Верховного Суду, з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18, суд дійшов висновку, що відповідач, застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням позивача за період з 28.02.2022 по 19.05.2023, а також похідних видів грошового забезпечення, такої розрахункової величини, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, діяв протиправно, а належне нарахування та виплату грошового забезпечення позивачу за вказаний період відповідачем не здійснено.

Первісна редакція пункту 4 Постанови № 704 встановлювала розрахункову величину як більшу з двох величин: прожитковий мінімум для працездатних осіб або 50 відсотків мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня календарного року. Суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача провести перерахунок саме за правилом, передбаченим первісною редакцією пункту 4 Постанови № 704, тобто із застосуванням розрахункової величини, що визначається як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року, але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного календарного року. Такий спосіб формулювання зобов`язання повністю відповідає нормі, відновлення дії якої прагне позивач, та забезпечує визначення розрахункової величини в обсязі, передбаченому законом.

Оскільки розмір грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та одноразової грошової допомоги при звільненні визначається виходячи з посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, ці виплати є похідними від основної вимоги та також підлягають перерахунку із застосуванням правильної розрахункової величини, визначеної пунктом 4 Постанови № 704 у первісній редакції.

Доводи відповідача про те, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань виплачується лише за наявності визначених наказами Міністерства оборони України підстав, не впливають на висновки суду, оскільки предметом цього спору є не підстави для нарахування окремих складових грошового забезпечення, а правомірність визначення розрахункової величини для обчислення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, з якої обчислюється розмір відповідних виплат, що фактично були нараховані та виплачені позивачу.

З приводу вимоги про нарахування та виплату грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб суд зазначає таке. Відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, грошова компенсація виплачується, зокрема, особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби. Виплата грошової компенсації здійснюється одночасно з виплатою грошового забезпечення. Враховуючи, що предметом цього спору є грошове забезпечення військовослужбовця, його нарахування та виплату необхідно проводити з урахуванням пункту 2 Порядку № 44.

Аналогічний спосіб захисту підтриманий Верховним Судом у постанові від 08.02.2023 у справі № 420/9834/22.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправними дій суб`єкта владних повноважень та зобов`язання вчинити певні дії; згідно з пунктом 10 частини 2 цієї статті - про інший спосіб захисту, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод та інтересів.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.01.2013 у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11) зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та бути адекватним наявним обставинам.

Визначення конкретного розміру кожної складової грошового забезпечення та похідних виплат за весь спірний період потребує здійснення відповідних арифметичних розрахунків з використанням первинних документів (карток особового рахунку, тарифних коефіцієнтів за займаними посадами та військовим званням, надбавок за вислугу років тощо), що належить до компетенції відповідача як органу, що здійснює нарахування та виплату грошового забезпечення. Суд не вправі підміняти суб`єкта владних повноважень у здійсненні таких розрахунків. Відтак належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача здійснити перерахунок і виплату грошового забезпечення та похідних від нього виплат за визначеною судом формулою, з урахуванням раніше виплачених сум.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідач належними та допустимими доказами правомірності застосування розрахункової величини 1762,00 грн у спірний період не довів.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Матеріали справи свідчать, що визначені частиною другою статті 2 КАС України критерії правомірності відповідачем не дотримано, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.

Будь-яких інших обставин, які б вимагали детальної відповіді або спростування, сторонами у заявах по суті справи не зазначено та з матеріалів справи судом не встановлено.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази, надані сторонами, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Ураховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання цього позову, доказів понесення інших судових витрат позивачем не надано, тому в силу приписів статті 139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 , які полягають у застосуванні з 28.02.2022 по 19.05.2023 розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року (1762,00 грн), при обчисленні ОСОБА_1 посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та похідних від них видів грошового забезпечення, у тому числі допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та одноразової грошової допомоги при звільненні, нарахованих і виплачених у зв`язку із проходженням військової служби та звільненням із неї.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) за період з 28.02.2022 по 19.05.2023 посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, а також інших похідних видів грошового забезпечення, нарахованих і виплачених у зв`язку із проходженням військової служби, у тому числі допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та одноразової грошової допомоги при звільненні, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, а саме станом на 01.01.2022 та станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з урахуванням гарантій, встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Желік О.М.