Рішення від 29 вересня 2026 р. у справі №380/10796/25 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2026 рокусправа № 380/10796/25 м.Львів

Львівський окружний адміністративний суд, суддя Гавдик З.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу № 380/10796/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Міністерства оборони України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із вищевказаним адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_2 , Міністерства оборони України, в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 11.08.2025 просить:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення і виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення та додаткових видів грошового забезпечення, у тому числі, але не виключно, щомісячних та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії), грошову допомогу на оздоровлення, з 28.02.2022 по 03.03.2025 включно без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 28.02.2022 по 03.03.2025 включно грошове забезпечення, яке складається з посадового окладу, окладу за військовим званням, процентної надбавки за вислугу років, та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, а також грошову допомогу на оздоровлення, із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати - за період з 28.02.2022 по день фактичної виплати грошового забезпечення.

- зобов`язати Міністерство оборони України здійснити фінансування розпорядника коштів другого рівня з бюджетної програми видатків номер 2101020 коштів для проведення виплати ОСОБА_1 невиплаченого грошового забезпечення за період служби з 28.02.2022 по 03.03.2025 виходячи із розрахунку шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704;

- нарахувати та виплатити з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток з розрахунку середньоденної заробітної плати 879,24 грн за час затримки розрахунку при виключенні зі штату (звільненні) за період з 03.03.2025 до дати ухвалення судового рішення у даній справі.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час проходження позивачем військової служби з 28.02.2022 по 03.03.2025, відповідач мав би нараховувати та виплачувати грошове забезпечення із розрахунком посадового окладу, окладу за військовим званням та всіх інших видів грошового забезпечення та виплат, які розраховуються з урахуванням розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 13, 14, 12, Додатком 16 до Постанови № 704 встановлено розмір надбавки за вислугу років військовослужбовцям у відсотках від посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням. Також Постановою № 704 встановлено для військовослужбовців виплату надбавок, доплат, винагород та премії, а також інших додаткових видів грошового забезпечення та разових виплат, розрахунковою величиною яких є посадовий оклад та оклад за військовим званням.

Представник Військової частини НОМЕР_2 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечив. Відзив обґрунтований тим, що грошове забезпечення, виплати, належні при звільненні позивачу, нараховані і виплачені на Військову частину НОМЕР_2 не покладено обов`язку щодо забезпечення позивача виплатами грошового забезпечення, оскільки такий обов`язок покладено на забезпечувальні органи на фінансовому забезпеченні яких перебувала Військова частина НОМЕР_2 , яка не є розпорядником бюджетних коштів, у зв`язку з чим заявлені вимоги до Військової частини НОМЕР_2 не підлягають задоволенню. Щодо визначення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням в Міністерстві оборони України, зокрема за оскаржуваний період, слід зазначити наступне. У зазначений період у військових частинах Міністерства оборони України посадові оклади встановлюються відповідно до пункту 4 постанови Уряду «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704, яким в редакції, чинній на час проходження позивачем військової служби, було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Так, Міністерство оборони України, як головний розпорядник бюджетних коштів при затвердженні кошторисів розпорядників нижчого рівня на 2022 та 2023 роки для виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, виділяв кошти з розрахунку, що посадові оклади і оклади за військовим званням визначатимуться шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. За таких умов, розпорядники бюджетних коштів нижчого рівня в системі Міністерства оборони України діяли правомірно нараховуючи грошове забезпечення застосовуючи прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018.

Від Міністерства оборони України надійшов відзив на позовну заяву у якому відповідач заперечує щодо позовних вимог. У відзиві відповідач зазначає, що Міністерством оборони України фінансування видатків на виконання судових рішень по КЕКВ 2800 “Інші поточні видатки” здійснюється відповідно до наданих розпорядниками коштів нижчого рівня заявок на кошти в межах наявних асигнувань. Відповідно до роз`яснення Державної казначейської служби України від 15.02.2023 № 15-05-06/2676 стосовно внесених змін до Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 12.03.2012 № 333 (підпункт 9 пункту 2.6 глави 2 Інструкції) виконання судових рішень (як у безспірному, так і добровільному порядку незалежно від економічної суті платежу) здійснюється виключно по коду 2800 “Інші поточні видатки”. Порядок витребування коштів, в тому числі на виконання судових рішень, визначений вказівкою Департаменту від 29.06.2022 № 423/132. Для цього військовою частиною заповнюється заявка-розрахунок на фінансування для виплати грошового забезпечення та підйомної допомоги військовослужбовцям, виконання рішень судів та видатків за КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки» за напрямом грошового забезпечення та надсилається до забезпечувального фінансового органу Виходячи з вищезазначеного, фінансування видатків на виконання судових рішень в 2025 році в Міноборони здійснюється в межах наявного фінансового ресурсу та затвердженого помісячного плану асигнувань, пропорційно до заявленої військовими частинами потреби . За такого правового регулювання відсутні підстави для задоволення вимог в частині зобов`язання Міноборони здійснити фінансування розпорядника коштів другого рівня за кодом програмної класифікації видатків 2101020.

31.07.2025 від Військової частини надійшло клопотання про заміну відповідача у справі №380/10796/25 Військову частину НОМЕР_2 на Військову частину НОМЕР_1 в порядку процесуального правонаступництва.

06.08.2025 від Військової частини НОМЕР_1 надійшла заява у якій представник зазначає, що у зв`язку з проведеними організаційних заходів Військову частину НОМЕР_2 30.07.2025 ліквідована, як окрему військову частину, правонаступником військової частини НОМЕР_2 визначено Військову частину НОМЕР_1 , у зв`язку з цим просить замінити відповідача Військову частину НОМЕР_2 на правонаступника – Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).

Щодо позовних вимог за період з 28.02.2022 по 31.07.2022 відповідач повідомляє наступне.

Військова частина НОМЕР_1 відповідно пункту 1.5. Правил організації фінансового забезпечення військових частини, установ, організації Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, які затверджені наказом Міністерства оборони України від 27.05.2016 №280 зі мінами, до 01.08.2022 року не була включена до мережі розпорядників бюджетних коштів, а зарахована на фінансове забезпечення до розпорядника коштів третього рівня на підставі відповідних директив (рішень), а саме до 31.07.2022 військова частина НОМЕР_1 була зарахована на фінансове забезпечення до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Військова частина НОМЕР_1 лише з 01.08.2022 включена до мережі розпорядників бюджетних коштів (розпорядник коштів третього рівня).

Військова частина НОМЕР_2 з дня формування до дня ліквідації (як окремої військової частини) не була включена до мережі розпорядників бюджетних коштів, а зарахована на фінансове забезпечення до розпорядника коштів третього рівня на підставі відповідних директив (рішень), а саме: до 31.07.2022 до ІНФОРМАЦІЯ_1 ; з 01.08.2022 по 29.07.2025 до військової частини НОМЕР_1 .

У спірних правовідносинах виплату грошового забезпечення позивачу до 31.07.2022 здійснював ІНФОРМАЦІЯ_2 , а з 01.08.2022 Військова частина НОМЕР_1 .

Позивач у порушення вимог частини другої статті 79 КАС України до позовної заяви не долучає виписку з банківського рахунку на який він отримував грошове забезпечення з 28.02.2022 по 31.07.2022, саме з такої виписки Суд матиме змогу встановити, що у цьому періоді нарахування і виплату грошового забезпечення позивачу здійснив ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Таким чином, Військова частина НОМЕР_1 та Військова частина НОМЕР_2 не є належними відповідачами у частині вимог позивача про перерахунок та виплату грошового забезпечення з 28.02.2022 по 31.07.2022, з об`єктивних причин не могли здійснювати будь-які виплати грошового забезпечення ні добровільно, ні на виконання рішення суду, оскільки у цьому періоді не були розпорядником бюджетних коштів, не мали відкритих рахунків у органах казначейства.

Вимоги позивача з 28.02.2022 по 31.07.2022 заявлені до неналежного відповідача, тому в цій частині позовних вимог до Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 слід відмовити, належним відповідачем у цій частині вимог є ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Щодо правомірності нарахування та виплати грошового забезпечення відповідач зазначає, що згідно з Постановою № 704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року. Скасування в судовому порядку пункту 6 Постанови № 103 не впливає на порядок та процедуру проведення перерахунку розмірів посадового окладу позивача, оскільки постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 не створює підстав для здійснення перерахунку грошового забезпечення для діючих військовослужбовців. До того ж, пунктом 32 Правил № 870 передбачено, що визнання таким, що втратив чинність, акта Кабінету Міністрів України чи його скасування не поновлює дію актів, які визнані ним такими, що втратили чинність, чи які скасовані таким актом.

11.08.2025 у заяві про уточнення позовних вимог представник позивача зазначив, що позивач та представник позивача заперечують твердження щодо того, що Військова частина НОМЕР_1 та Військова частина НОМЕР_2 не є належними відповідачами у частині вимог позивача про перерахунок та виплату грошового забезпечення з 28.02.2022 по 31.07.2022, та що належним відповідач має бути ІНФОРМАЦІЯ_2 . Згідно з пунктом 8 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженому наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за № 745/32197 грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника) (далі командир). Позивач перебував на грошовому забезпеченні військової частини НОМЕР_2 . Отже, рішення про нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 приймалось командуванням Військової частини НОМЕР_2 . В той же час, в період з 28.02.2022 по 31.07.2022 ІНФОРМАЦІЯ_2 лише виплачував грошове забезпечення військовослужбовцям Військової частини НОМЕР_2 , в тому числі й Позивачу, не маючи жодного відношення до розрахунків сум, які належать до виплати. Враховуючи вищевикладене, вважає за доцільне пред`явити позовні вимоги щодо визнання протиправними дій та зобов`язання провести перерахунок грошового забезпечення та його складових за час служби позивача у Військовій частині НОМЕР_2 до правонаступника Військової частини НОМЕР_2 – до Військової частини НОМЕР_1 .

Згідно п. 3 ч. 3 ст. 246 КАС України, суд зазначає, що ухвалою судді від 03.06.2025 у даній справі відкрито спрощене провадження в адміністративній справі. З врахуванням клопотань сторін у справі у відповідності до статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України, суд замінив відповідача Військову частину НОМЕР_2 на правонаступника – Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ).

Судом встановлені наступні обставини:

ОСОБА_1 у період з 28.02.2022 по 03.03.2025 включно проходив службу у Військовій частині НОМЕР_2 та продовжує наразі служити у Військовій частині НОМЕР_4 .

Повідомленням №760/7102 від 23.07.2022 зазначено, що на підставі клопотання командувача сил територіальної оборони Збройних Сил України визначені військові частини Сил територіальної оборони Збройних Сил України з 01 серпня 2022 року підлягають зарахуванню встановленим порядком до ІНФОРМАЦІЯ_3 , а саме Військову частину НОМЕР_2 знято з фінансового забезпечення з ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Відповідно до рішення Міністра оборони України від 13.06.2022 року №12653/з про включення ІНФОРМАЦІЯ_5 до мережі розпорядників коштів другого рівня та окремого доручення Міністра оборони України від 02.03.2022 року №248/1200 щодо надання права начальнику фінансового органу розпорядника коштів другого ступеня зарахувати військові частини на фінансове забезпечення до інших військових частин Сил територіальної оборони Збройних Сил України запропоновано зарахувати на фінансове забезпечення з 1 серпня 2022 року до Військової частини НОМЕР_1 - Військову частину НОМЕР_2 .

Позивач вважає дії відповідача щодо застосування розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, при нарахуванні грошового забезпечення, додаткових видів грошового забезпечення розмір яких визначається виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, а також основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення, відтак звернувся із цим позовом до суду.

Надаючи оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд виходить з таких підстав та мотивів.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка передбачала з 01.03.2018 збільшення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців.

Пунктом 2 постанови № 704, установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до постанови № 704, встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 4 постанови № 704 (в первинній редакції) передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».

Пунктом 6 постанови № 103, внесено зміни до постанови № 704, внаслідок яких пункт 4 постанови № 704 викладено у новій редакції, а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".

При цьому, зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися.

Отже, станом на 01.01.2018 та 01.01.2019 пункт 4 постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як «розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року».

Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року по справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України № 103, яким були внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704.

Вказаною постановою скасовані зміни, у тому числі до п.4 постанови Кабінету Міністрів України № 704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30.07.2018), згідно якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Відповідно до частини 2 статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Отже, з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 - діє редакція пункту 4 постанови № 704, яка діяла до зазначених змін.

Таким чином, оскільки зміни внесені постановою № 103, зокрема, до пункту 4 постанови № 704, визнані у судовому порядку нечинними, з 29.01.2020 року діє редакція пункту 4 постанови № 704, яка діяла до зазначених змін, в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується не прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року, а прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, але з гарантією того, що такий показник прожиткового мінімуму повинен становити не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.

В той же час, при вирішенні питання щодо можливості застосування мінімальної заробітної плати, в даному випадку не менше її 50 відсотків, як розрахункової величини при обрахунку посадового окладу, суд враховує, що пунктом 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, який набрав чинності 01 січня 2017 року, встановлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

Норми пункту 3 розділу Прикінцеві та перехідні положення Закону № 1774-VIII були чинними як на дату прийняття постанови №704, так і станом після 29.01.2020 неконституційними не визнавалися.

Враховуючи юридичну силу законів та підзаконних нормативно-правих актів, яким є Постанова № 704, місце таких в системі нормативно-правових актів, оскільки всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм, перевагу слід надати положенням Закону, як акту вищої юридичної сили з урахуванням принципу верховенства права, закріпленого у статті 8 Конституції України.

Таким чином, застосовуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 11.12.2019 року по справі № 240/4946/18, щодо застосування норм права, а саме пункту 3 розд. ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, за якою після набрання чинності цим Законом положення нормативно-правових актів щодо обчислення виплат у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають, суд дійшов висновку, що п.4 постанови № 704 з 29.01.2020 року має застосовуватись у наступній редакції: Розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Так, у постанові від 02.08.2022 по справі №440/6017/21 Верховний Суд на підставі аналізу, у тому числі, норм Закону №2262-XII та Постанови №704 зазначив, що:

а) з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;

б) через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом № 1082-IX, у осіб з числа Військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку №45, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за Військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 постанови №704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік);

в) встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за Військовим (спеціальним) званням.

Отже, згідно Постанови №704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня відповідного року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.

Судом встановлено, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» у 2020 році установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2020 року 2102,00 грн, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» у 2021 році установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2021 року - 2270,00 грн, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» у 2022 році установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2022 року - 2481,00 грн, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» у 2023 році установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2023 року – 2684,00 грн у той час як Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік», прожитковий мінімум встановлювався у розмірі 1762,00 грн.

Отже розмір прожиткового мінімуму для визначення посадових окладів військовослужбовців та прирівняних до них осіб за Законом № 2262-ХІІ у 2020 році та відповідно і надалі 2021-2023 роках, є більшим ніж в 2018 році.

Відтак, через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, виникли підстави для підвищення посадового окладу та окладу за військовим звання позивача, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Разом з тим, суд враховує, що постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704», яка набрала чинності 20.05.2023, було скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103, та внесено зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704, відповідно до яких установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Тобто, починаючи з 20.05.2023 пункт 4 постанови №704 викладено в новій редакції, яка не передбачає застосування прожиткового мінімуму, встановленого на 1 січня відповідного календарного року при розрахунку розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб.

Так, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року у справі №320/29450/24, яке набрало законної сили 18 червня 2025 року згідно з постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року, визнано протиправним та нечинним п.2 Постанови №481 стосовно внесення змін до п.4 Постанови №704.

Постановою від 16 липня 2026 року Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду рішення Київського окружного адміністративного суду від 14 березня 2025 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 червня 2025 року у справі №320/29450/24 скасовано; прийнято нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Верховний Суд дійшов висновків, що встановлення розміру грошового забезпечення військовослужбовців делеговано Уряду, тобто зазначене питання є сферою правового регулювання саме Кабінетом Міністрів України (у тому числі, встановлення базової величини).

Верховний Суд сформував обов`язковий для врахування судами висновок про те, що Кабінет Міністрів України, реалізовуючи надані йому законом повноваження, вправі визначати базову величину, яка застосовується для обчислення посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, у тому числі шляхом встановлення її у фіксованому розмірі. Відтак, п.2 Постанови Кабінету Міністрів України №481 є чинним, а встановлена ним розрахункова величина у розмірі 1 762 грн. підлягає застосуванню при визначенні розміру грошового забезпечення.

Суд зауважує, що при вирішенні даної справи, при виборі і застосуванні норм права, за правилами частини 5 статті 242 КАС України, необхідно враховувати правові висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, що містяться у постановах Верховного Суду.

Тому, віршуючи дану справу суд застосовує правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 16 липня 2026 року у справі №320/29450/24.

Отже, з дати набрання чинності (20 травня 2023 року) змін, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №481 від 12.05.2023, розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб є стала величина у розмірі 1762 гривні.

З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку, що саме у період з 01.08.2022 року по 19 травня 2023 року грошове забезпечення позивача має обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 та Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023.

У той же час, з матеріалів справи вбачається та не заперечується відповідачем, що в період з 01 серпня 2022 року по 19 травня 2023 року позивач отримував грошове забезпечення та додаткові види грошового забезпечення з розрахунку прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 (1762,00 грн).

Отже обчислення з 01 серпня 2022 року по 19 травня 2023 року посадового окладу, окладу за військовим званням, визначених шляхом застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого станом на 01.01.2018 не відповідає жодному діючому нормативно-правовому акту.

При цьому, відсутні правові підстави для здійснення перерахунку та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 20.05.2023 по 03.03.2025, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» станом на 01.01.2023, 01.01.2024, 01.01.2025 та станом на 01.01.2026, на відповідний тарифний коефіцієнт. Перерахунок та виплата грошового забезпечення у вищезазначений період грошового забезпечення суперечить нормативному регулюванню та не відповідає вимогам Постанови Кабінету Міністрів України №704 у редакції, чинній після внесення змін Постановою №481.

Крім того, суд зауважує, що додаткові та одноразові види грошового забезпечення, військовослужбовців обраховуються виходячи із посадового окладу. Відтак, оскільки судом встановлено протиправність дій відповідачів щодо проведення нарахування грошового забезпечення виходячи із розрахункової величини прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня 2018 року та зобов`язав відповідачів здійснити перерахунок та виплату на користь позивача грошового забезпечення з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017, тому такий перерахунок необхідно провести і додаткових та одноразових видів грошового забезпечення, розмір яких обраховується з урахуванням посадового окладу.

Щодо періоду з 28.02.2022 по 31.07.2022 суд зазначає, що військова частина НОМЕР_1 відповідно пункту 1.5. Правил організації фінансового забезпечення військових частини, установ, організації Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, які затверджені наказом Міністерства оборони України від 27.05.2016 №280 зі мінами, до 01.08.2022 не була включена до мережі розпорядників бюджетних коштів, а зарахована на фінансове забезпечення до розпорядника коштів третього рівня на підставі відповідних директив (рішень), а саме до 31.07.2022 військова частина НОМЕР_1 була зарахована на фінансове забезпечення до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Військова частина НОМЕР_1 лише з 01.08.2022 включена до мережі розпорядників бюджетних коштів (розпорядник коштів третього рівня) та з цієї дати військова частина НОМЕР_2 зарахована на фінансове забезпечення до військової частини НОМЕР_1 . У спірних правовідносинах виплату грошового забезпечення позивачу до 31.07.2022 здійснював ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто за місцем перебування військової частини НОМЕР_1 на фінансовому забезпеченні. Таким чином, військова частина НОМЕР_1 не є належним відповідачем у частині вимог позивача про перерахунок та виплату грошового забезпечення з 28.02.2022 по 31.07.2022. Позивач та представник позивача запречували щодо заміни відповідача на належного відповідача, а саме ІНФОРМАЦІЯ_2 . Оскільки військова частина НОМЕР_1 є неналежним відповідачем у частині цих позовних вимог, суд вважає за необхідне відмовити у їх задоволенні.

З приводу зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, то суд зазначає таке.

Відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Статтею 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Враховуючи наведене, суд вважає, що нарахування та виплату позивачу грошового забезпечення необхідно проводити з урахуванням пункту 2 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

Стосовно позовних вимог щодо нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159, суд зазначає наступне.

Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду в постанові від 02 квітня 2024 року у справі №560/8194/20 відступив від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 09.06.2021, від 17.11.2021, від 27.07.2022, від 11.05.2023 (справи №№ 240/186/20, 460/4188/20, 460/783/20, 460/786/20).

Верховний Суд зазначив, що аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку №159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості.

Судова палата ВС дійшла висновку, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.

Верховний Суд вказав на те, що зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись органом у місяці, в якому проведено виплату заборгованості, відповідно, невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням, вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.

Основною умовою для виплати громадянину компенсації передбаченої Законом № 2050-ІІІ та Порядком № 159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата). Компенсація за порушення строків виплати такого доходу, який не має разовий характер, проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Таким чином, за змістом наведених норм обов`язок здійснити компенсацію втрати частини доходів настає лише у випадку порушення встановлених строків їх виплати. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

Норми Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов`язку додатково звертатися до органу за виплатою такої компенсації.

Системний аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить про те, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання у разі порушення встановлених строків виплати доходу громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості.

Отже, враховуючи те, що грошове забезпечення в належному розмірі позивачу ще не нараховано та не виплачено, суд дійшов висновку про відсутність виплати основної суми доходу в розумінні Закону № 2050-III, за наявності якої можлива виплата суми компенсації, а тому суд вказує на передчасність позовних вимог у цій частині.

Окрім цього, суд звертає увагу на те, що середній заробіток нараховується та виплачується по день фактичного розрахунку, а не по дату ухвалення судового рішення.

Таким чином, суд вказує на те, що перераховане грошове забезпечення на виконання судового рішення ще не виплачене відповідачем, тобто фактичний розрахунок із позивачем буде здійснено на виконання судового рішення, що вказує на передчасність позовних вимог про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача середнього заробітку з розрахунку середньоденної заробітної плати за час затримки розрахунку при виключенні зі штату (звільненні) за період з 03.03.2025 до дати ухвалення судового рішення у даній справі.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Міністерства оборони України здійснити фінансування розпорядника коштів другого рівня з бюджетної програми, варто зазначити, що відповідач не здійснював порушення прав позивача в цій частині. Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, тому у задоволенні цих позовних вимог необхідно відмовити, як передчасних. Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 17 вересня 2021 року по справі №580/1285/20.

За змістом частини першої статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту першого частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», при зверненні з цим позовом до суду його не сплачував, а тому розподіл судового збору на підставі статті 139 КАС України не здійснюється.

Докази понесення сторонами витрат, пов`язаних з розглядом справи, у матеріалах справи відсутні, тому їх розподіл також не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 262-263, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -

В И Р ІШ И В :

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), Міністерства оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітряних Сил, буд. 6, ЄДРПОУ 00034022) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, - задоволити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у застосуванні з 01.08.2022 по 19.05.2023 розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплатити на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові види) за період з 01.08.2022 по 19.05.2023 із урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704, з урахуванням виплачених сум, а також із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення цього Кодексу.

СуддяГавдик Зіновій Володимирович