Рішення від 29 вересня 2026 р. у справі №380/17450/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2026 рокусправа № 380/17450/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, із вимогами:

- визнати протиправними дії відповідача щодо непроведення позивачу нарахування та виплати грошового забезпечення (з урахуванням раніше виплачених сум) за період з 12.03.2022 по 30.06.2022, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік” станом на 01.01.2022 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44;

- зобов`язати відповідача провести позивачу перерахунок та виплату грошового забезпечення (з урахуванням раніше виплачених сум) за період з 12.03.2022 по 30.06.2022 , а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік” станом на 01.01.2022 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що у спірний період з 12.03.2022 по 30.06.2022 посадовий оклад та оклад за військовим (спеціальним) званням обчислювалися йому виходячи з розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року (1762 грн). Позивач вважає, що після скасування у судовому порядку постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103, яким було внесено зміни до пункту 4 постанови №704, відновилася дія пункту 4 постанови №704 у первісній редакції, а тому розрахунковою величиною мав бути прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року, тобто станом на 01.01.2022. Позивач також зазначив, що з огляду на похідний характер виплат перерахунку підлягають грошова допомога для оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань та премія, а нарахування і виплата грошового забезпечення мають бути здійснені із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку №44. Тому позивач звернувся з цим позовом до суду.

Ухвалою судді від 24.08.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами; відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву.

Від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначено таке. Військова частина НОМЕР_1 вважає себе неналежним відповідачем, оскільки у спірний період позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , посадовий оклад йому встановлено саме військовою частиною НОМЕР_2 , а військова частина НОМЕР_1 як розпорядник коштів лише здійснювала виплати грошового забезпечення військовослужбовцям військової частини НОМЕР_2 у розмірах, визначених наказами командира військової частини НОМЕР_2 , тоді як відповідальність за правильність нарахування та виплати грошового забезпечення несе командир військової частини за місцем штатної служби військовослужбовця, тобто військова частина НОМЕР_2 . Розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців у спірний період правомірно розраховувалися виходячи з розміру 1762 грн (прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018), оскільки скасування у судовому порядку пункту 6 постанови №103 не відновлює дію пункту 4 постанови №704 у попередній редакції; визначення розрахункової величини для обчислення грошового забезпечення належить до дискреційних повноважень Кабінету Міністрів України; відповідна правова колізія була остаточно усунута лише постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481. Відповідач також послався на введення в Україні воєнного стану та відступ України від статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що, на його думку, унеможливлює застосування до спірних правовідносин правових позицій ЄСПЛ та Верховного Суду. Крім того, відповідач зазначив, що за спірний період позивач грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань не отримував, а вимога про компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб є передчасною, оскільки відповідний обов`язок виникає одночасно з виплатою грошового забезпечення. Просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Щодо доводів відповідача про те, що військова частина НОМЕР_1 є неналежним відповідачем, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 1.9 розділу І Інструкції про організацію виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується за місцем штатної служби в поточному місяці за минулий. За приписами Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затверджених наказом Міністерства оборони України від 22.05.2017 №280, грошове забезпечення, заробітна плата та інші виплати особовому складу виплачуються за місцем штатної служби (перебування на фінансовому та інших видах забезпечення).

Належним відповідачем у справі є суб`єкт відповідного матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок дій якої можливо поновити порушене право позивача (правова позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена у постанові від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц). Поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним поняттю «сторона в процесі»: належним відповідачем є той, до якого звернута або має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.

Судом установлено, що у спірний період з 12.03.2022 по 30.06.2022 військова частина НОМЕР_2 , у якій позивач проходив військову службу, перебувала на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 . Отже, саме військова частина НОМЕР_1 як частина, на фінансовому забезпеченні якої перебував військовослужбовець, здійснювала за спірний період нарахування та виплату позивачу грошового забезпечення, а тому є належним відповідачем за заявленими вимогами. За таких обставин доводи відповідача про неналежність військової частини НОМЕР_1 як відповідача суд відхиляє.

Суд вивчив матеріали справи, з`ясував обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідив докази, якими вони обґрунтовуються, та встановив таке.

ОСОБА_1 з 12.03.2022 по 01.06.2024 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 на посаді навідника, будучи призваним по мобілізації у період воєнного стану, що не заперечується сторонами.

До 30.06.2022 військова частина НОМЕР_2 перебувала на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 .

Сторонами не заперечується, що у спірний період з 12.03.2022 по 30.06.2022 посадовий оклад, оклад за військовим (спеціальним) званням та інші похідні види грошового забезпечення обчислені позивачу виходячи з розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року (1762 грн). Зазначена обставина підтверджується листом військової частини НОМЕР_1 від 03.08.2026 та наданою відповідачем довідкою про виплати.

З метою досудового врегулювання спору позивач 24.07.2026 звернувся до відповідача із відповідною заявою. Листом від 03.08.2026 відповідач повідомив позивачу, що у період з 12.03.2022 по 30.06.2022 грошове забезпечення виплачувалось йому шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 (1762 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови №704.

Позивача звільнено з військової служби 25.05.2026, що підтверджується записом у військовому квитку.

Позивач вважає дії відповідача щодо застосування у період з 12.03.2022 по 30.06.2022 розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, при нарахуванні грошового забезпечення протиправними, тому звернувся із цим позовом до суду.

При вирішенні спору по суті суд керується таким.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Частиною четвертою статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 30.08.2017 №704 (далі - Постанова №704), якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років.

Пунктом 2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до Постанови №704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 4 Постанови №704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Аналогічні примітки містять і додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови №704.

21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові №704 пункт 4 викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».

Згідно з частиною п`ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21, спірні відносини у якій є тотожними цьому спору, зауважив, що на момент набрання чинності постановою №704 (01.03.2018) пункт 4 цієї постанови було викладено в редакції змін, передбачених пунктом 6 постанови №103, тобто з використанням такого показника, як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.

Водночас Закон України від 05.10.2000 №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон №2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій. У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення (стаття 6 Закону №2017-III). Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

При цьому згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3). Верховний Суд наголосив на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року. У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Закон України №1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» та Закон України №1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» таких застережень щодо застосування як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, не містять.

Тобто положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення розмірів посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, до 01.01.2020 (набрання чинності Законом №294-IX) не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили; натомість з 01.01.2020 така невідповідність виникла.

Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи (постанови від 12.03.2019 у справі №913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19, від 09.06.2022 у справі №520/2098/19).

Отже, з огляду на передбачені частиною третьою статті 7 КАС України правила, а також враховуючи, що з 29.01.2020 положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, до спірних відносин належить застосувати пункт 4 постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу, із використанням для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Вказана правова позиція узгоджується з постановами Верховного Суду від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21, від 12 вересня 2022 року у справі №500/1813/21, від 15 вересня 2022 року у справі №500/1886/21 та від 10 січня 2023 року у справі №120/8682/21, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України враховуються судом при вирішенні спірних правовідносин.

Доводи відповідача про те, що скасування у судовому порядку пункту 6 постанови №103 не відновлює дію пункту 4 постанови №704 у попередній редакції, суд відхиляє, оскільки правова позиція суду ґрунтується не на «відновленні» дії пункту 4 постанови №704 у первісній редакції, а на незастосуванні до спірних правовідносин положення пункту 4 постанови №704 у частині, що суперечить актам вищої юридичної сили (законам про Державний бюджет України на відповідні роки), в силу статті 7 КАС України. Та обставина, що Постанова №704 у відповідних редакціях містила посилання на прожитковий мінімум станом на 01.01.2018, не звільняє суб`єкта владних повноважень від обов`язку застосовувати норму підзаконного акта лише в частині, що відповідає актам вищої юридичної сили.

Прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 12.05.2023 №481, що набрала чинності 20.05.2023, якою пункт 4 постанови №704 викладено в новій редакції, не спростовує протиправності застосування у попередній період розрахункової величини, що не відповідала актам вищої юридичної сили, а лише усуває відповідну невідповідність на майбутнє.

Доводи відповідача щодо неможливості застосування до спірних правовідносин правових позицій Верховного Суду та ЄСПЛ з огляду на введення воєнного стану та відступ України від статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд також відхиляє. Відступ держави від окремих зобов`язань за Конвенцією в умовах воєнного стану не звільняє суб`єкта владних повноважень від обов`язку діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України), і не наділяє його правом застосовувати підзаконний акт у частині, що суперечить законам України. Висновки Верховного Суду щодо застосування пункту 4 постанови №704 ґрунтуються насамперед на приписах статті 7 КАС України та частини другої статті 92 Конституції України, а не виключно на практиці ЄСПЛ, а тому є застосовними до спірних правовідносин і в умовах воєнного стану. Посилання відповідача на принципи збалансованості та обґрунтованості бюджету не може бути підставою для застосування підзаконної норми всупереч актам вищої юридичної сили, оскільки питання забезпечення фінансування є питанням організації виконання державою своїх зобов`язань, а не підставою для їх невиконання.

Доводи відповідача про належність визначення розрахункової величини до дискреційних повноважень Кабінету Міністрів України не спростовують наведених висновків, оскільки дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень не можуть реалізовуватися всупереч актам вищої юридичної сили, а суд у силу статті 7 КАС України не застосовує положення підзаконного акта в частині, що суперечить законам України.

На підставі вказаних висновків Верховного Суду, з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, суд дійшов висновку, що відповідач, застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням позивача за період з 12.03.2022 по 30.06.2022, а також похідних видів грошового забезпечення, такої розрахункової величини, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, діяв протиправно, а належне нарахування та виплату грошового забезпечення позивачу за вказаний період відповідачем не здійснено.

Щодо похідних виплат суд зазначає таке. Премія є складовою грошового забезпечення військовослужбовця (пункт 2 Постанови №704), а її розмір є похідним від розміру посадового окладу, тому підлягає перерахунку разом із грошовим забезпеченням за спірний період. Водночас відповідач зазначив, і позивачем не спростовано, що за спірний період грошова допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань позивачу не виплачувались. Оскільки перерахунку підлягають лише фактично виплачені за спірний період виплати, підстав для перерахунку грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, які позивачу не нараховувались і не виплачувались, немає, а тому в цій частині позовні вимоги задоволенню не підлягають.

З приводу вимоги про нарахування та виплату грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб суд зазначає таке. Відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 (далі - Порядок №44), грошова компенсація виплачується, зокрема, особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби. Виплата грошової компенсації здійснюється одночасно з виплатою грошового забезпечення. Враховуючи, що предметом цього спору є грошове забезпечення військовослужбовця, його нарахування та виплату необхідно проводити з урахуванням пункту 2 Порядку №44. Аналогічний спосіб захисту підтриманий Верховним Судом у постанові від 08.02.2023 у справі №420/9834/22.

За вказаних обставин суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу у період з 12.03.2022 по 30.06.2022 грошового забезпечення з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, та зобов`язання відповідача здійснити перерахунок і виплату грошового забезпечення позивачу за вказаний період, з урахуванням раніше виплачених сум.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Матеріали справи свідчать, що визначені частиною другою статті 2 КАС України критерії правомірності відповідачем не дотримано, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.

З огляду на викладене суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, а тому позов слід задовольнити.

Ураховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання цього позову, доказів понесення інших судових витрат позивачем не надано, тому в силу приписів статті 139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 12.03.2022 по 30.06.2022 грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення) за період з 12.03.2022 по 30.06.2022, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року - станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, з урахуванням раніше виплачених сум.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з урахуванням гарантій, встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Желік О.М.