Рішення від 29 вересня 2026 р. у справі №380/17347/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2026 рокусправа № 380/17347/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, у якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №133950018806 від 23.07.2026;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області перевести ОСОБА_1 з 16.07.2026 з пенсії по інвалідності на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту “б” ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05 листопада 1991 року № 1788-ХІІ, в редакції до внесення змін Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02 березня 2015 року № 213-VIII, з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у прийнятому 23.01.2020 рішенні №1-р/2020, із застосуванням показника вікового цензу у 50 років.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що з 14.10.2025 отримує пенсію по інвалідності третьої групи внаслідок загального захворювання. 16.07.2026 позивач звернулася до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про переведення з пенсії по інвалідності на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2, додавши перелік необхідних документів. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №133950018806 від 23.07.2026 у перерахунку пенсії відмовлено у зв`язку з недосягненням пенсійного віку 55 років. Позивач вважає таке рішення протиправним, оскільки на день звернення із заявою досягла 50 років, має страховий стаж 32 роки, з якого пільговий стаж за Списком №2 становить 28 років 4 місяці 27 днів, працювала повний робочий день на роботах за Списком №2, у тому числі до 01.04.2015, а тому, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020, має право на пенсію за віком на пільгових умовах за п.«б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» із застосуванням показника вікового цензу у 50 років. Зазначає, що страховий стаж, пільговий стаж, перелік доданих документів, що підтверджують факт роботи за Списком №2, та атестація робочого місця відповідачем не оспорюються, а єдиною підставою відмови є недосягнення нею віку 55 років.

Ухвалою судді від 21.08.2026 у справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за наявними у справі матеріалами; відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву.

На адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечив. В обґрунтування заперечень відповідач зазначив, що право на отримання пенсії визначено ст.8 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», яким користуються громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку. Пенсійний вік, визначений п.2 ч.2 ст.114 цього Закону, становить 55 років, а вік заявника на момент звернення - 50 років. Необхідними умовами для виникнення права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах відповідач вважає формальну констатацію факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у відповідному Списку, документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією за результатами атестації умов праці та досягнення 55-річного віку. Відповідач зазначив, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII повністю передано в сферу дії Закону №1058-IV регулювання правовідносин щодо визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років та одночасно припинено в цій частині застосування Закону №1788-XII, а положення ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» органи Пенсійного фонду України не застосовують, керуючись розділом XIV-1 Закону №1058-IV. Вказав, що Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 не відновлює дію Закону №1788-XII і не змінює правове регулювання спірних правовідносин, оскільки цей Закон втратив чинність та під час прийняття оскаржуваного рішення не застосовувався. Зазначив, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового та пільгового стажу зараховано всі періоди роботи, страховий стаж позивача складає 32 роки, пільговий стаж - 28 років 4 місяці 27 днів. Послався на принцип юридичної визначеності, наведений в абзаці шостому підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2017 №2-р/2017, на принцип пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, наведений у Рішенні Конституційного Суду України від 26.12.2011 №20-рп/2011, та на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 29.09.2020 у справі №263/14242/17. Зазначив про відсутність підстав для стягнення судових витрат з огляду на ч.2 ст.73 Закону №1058-IV та ч.1, 2 ст.23 Бюджетного кодексу України. Вказав, що нормативно-правові акти, в тому числі положення ст.114 Закону №1058-IV, є чинними, Конституційним Судом України неконституційними не визнавалися, а відтак підлягають застосуванню. Просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Розглянувши позов, відзив на позовну заяву, подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебувала у трудових відносинах з ВП «Шахта «Відродження» ДП «Львіввугілля» (до перейменувань - шахта №4 «Великомостівська») з 24.07.1996 по 24.10.2025, що підтверджується трудовою книжкою НОМЕР_1 та довідкою ВП «Шахта «Відродження» ДП «Львіввугілля» №3/04-393 від 24.10.2025.

Відповідно до довідки ВП «Шахта «Відродження» ДП «Львіввугілля» №3/04-308 від 10.07.2026 про підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, позивач працювала повний робочий день на ВП «Шахта «Відродження» ДП «Львіввугілля» і виконувала гірничі роботи на поверхні шахти: з 01.10.1996 по 15.01.2003 (6 років 3 місяці 15 днів) за професією лампівник, що передбачена Списком №2, розділ 1, підрозділ 1, пункт 2010100а, згідно з постановою Кабінету Міністрів України №162 від 11.03.1994, код КП 9322; з 16.01.2003 по 02.08.2016 (13 років 6 місяців 17 днів) за професією лампівник, що передбачена Списком №2, розділ 1, підрозділ 1, пункт 2010100а, згідно з постановою Кабінету Міністрів України №36 від 16.01.2003, код КП 9322; з 03.08.2016 по 16.09.2018 (2 роки 1 місяць 14 днів) за професією лампівник, що передбачена Списком №2, розділ 1, підрозділ 1, згідно з постановою Кабінету Міністрів України №461 від 24.06.2016, код КП 9322; з 22.03.2019 по 03.12.2019 (8 місяців 12 днів) за професією лампівник, що передбачена Списком №2, розділ 1, підрозділ 1, згідно з постановою Кабінету Міністрів України №461 від 24.06.2016, код КП 9322; з 04.12.2019 по 16.05.2021 (1 рік 5 місяців 13 днів) за професією машиніст підіймальної машини, що передбачена Списком №2, розділ 1, підрозділ 1, згідно з постановою Кабінету Міністрів України №461 від 24.06.2016, код КП 8333; з 14.06.2021 по 24.10.2025 (4 роки 4 місяці 11 днів) за професією гірника, зайнятого на виробничій дільниці, що передбачена Списком №2, розділ 1, підрозділ 1, згідно з постановою Кабінету Міністрів України №461 від 24.06.2016, код КП 9311.

Підставою для видачі вказаної довідки слугували накази №82-к від 02.10.1996, №206-к від 14.09.2018, №70-к від 22.03.2019, №278-к від 04.12.2019, №115-к від 13.05.2021, №138-к від 15.06.2021, №307-к від 24.10.2025, особові рахунки по заробітній платі з жовтня 1996 року по жовтень 2025 року та картка форми П-2. У довідці додатково зазначено, що у відпустці без збереження заробітної плати позивач не перебувала, прогулів не скоїла, працювала на дільниці підйомних установок, дільниці вентиляції і техніки безпеки та в технологічному комплексі, який відповідно до структури управління підприємства належить до виробничих дільниць. Також зазначено, що за результатами атестації робочих місць на робочому місці не змінювалися докорінно умови та характер праці, які дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, а наказами №265-к від 04.08.1992, №88 від 14.03.1996, №586 від 27.12.1999, №176-к від 29.12.2004, №33-к від 11.03.2005, №52-к від 10.03.2010, №56-к від 10.03.2015, №57-к від 10.03.2020 і №70-к від 10.03.2025 затверджені результати атестації робочих місць для підтвердження права на пільгове пенсійне забезпечення.

До матеріалів справи долучено копії зазначених наказів про проведення атестації робочих місць за умовами праці та про затвердження переліку посад, професій, умов, зайнятість в яких дає право на пенсію на пільгових умовах, з доданими до них переліками. Зі змісту цих переліків вбачається, що до робіт на поверхні шахти, зайнятість у яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах згідно зі Списком №2, віднесені, зокрема, поверхневий гірник усіх спеціальностей, зайнятий на виробничих дільницях, лампівники та машиністи підіймальних машин.

Відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу за формою ОК-5, сформованих 16.07.2026, періоди роботи позивача обліковані за кодом підстави для обліку спецстажу «ЗП3013Б1», тобто за кодом, що застосовується до застрахованих осіб, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2.

Згідно з витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №183/25/5126/В від 22.10.2025 позивача визнано особою з інвалідністю третьої групи внаслідок загального захворювання з 14.10.2025. Пенсію по інвалідності позивачу призначено з 14.10.2025, що підтверджується формою РС-право до рішення №133950018806 та рішенням про перерахунок пенсії від 06.03.2026.

16.07.2026 позивач звернулася до Сокальського об`єднаного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою №4305 про переведення з пенсії по інвалідності на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2. Факт прийняття заяви та доданих до неї документів підтверджується розпискою-повідомленням від 16.07.2026.

За принципом екстериторіальності зазначену заяву було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області.

За результатами розгляду документів Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області прийнято рішення №133950018806 від 23.07.2026 про відмову в перерахунку пенсії. Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що відповідач визнав такі обставини: вік заявника становить 50 років; необхідний страховий стаж, визначений ст.26 Закону №1058-IV, становить 25 років; страховий стаж заявника становить 32 роки; пільговий стаж заявника за Списком №2 складає 28 років 4 місяці 27 днів. Єдиною підставою для відмови у рішенні зазначено недосягнення заявником пенсійного віку, який, на думку відповідача, визначений п.2 ч.2 ст.114 Закону №1058-IV і становить 55 років. Зауважень стосовно форми звернення та обсягу матеріалів звернення відповідачем не висловлено, наявності явних та очевидних дефектів у поданих документах не виявлено. Інших підстав для відмови оскаржуване рішення не містить.

Не погодившись із зазначеним рішенням, позивач звернулася до суду з цим адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із такого.

Відповідно до ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Загальні умови, порядок нарахування та розмір пенсії визначаються, зокрема, Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

Згідно з п.«б» ст.13 Закону №1788-XII (у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII (далі - Закон №213-VIII), який набрав чинності 01.04.2015, було збільшено передбачений п.«б» ст.13 Закону №1788-XII вік набуття права на пенсію на пільгових умовах для жінок з 50 до 55 років, з одночасним збільшенням необхідного стажу роботи з 20 до 25 років.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 №2148-VIII (далі - Закон №2148-VIII) Закон №1058-IV доповнено розділом XIV-1 «Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян». Відповідно до абзацу першого п.2 ч.2 ст.114 цього Закону на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Рішенням Конституційного Суду України від 23.01.2020 №1-р/2020 (далі - Рішення №1-р/2020) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII (п.1 резолютивної частини Рішення).

Згідно з п.2 резолютивної частини зазначеного Рішення положення, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Водночас згідно з п.3 резолютивної частини Рішення №1-р/2020 застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Таким чином, Рішенням №1-р/2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону №1788-XII, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення; одночасно Конституційний Суд України встановив, що надалі підлягають застосуванню відповідні норми у редакції до внесення змін Законом №213-VIII.

Аналогічні правовідносини були предметом розгляду Верховним Судом у зразковій адміністративній справі №360/3611/20. Згідно з ч.3 ст.291 Кодексу адміністративного судочинства України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 21.04.2021 у зразковій справі №360/3611/20 (з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 у цій же справі) визначено обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права, а саме: позивач - особа, яка звернулася до Пенсійного фонду за призначенням пенсії після 23.01.2020 з підстав, визначених статтею 13 Закону №1788-XII; на момент звернення досягла: чоловіки - 55 років, жінки - 50 років; набула стаж роботи, визначений статтею 13 Закону №1788-XII; відповідачем є орган Пенсійного фонду України, уповноважений на вирішення питання про призначення пенсії. У п.119 цього рішення визначено, що воно є зразковим для справ, у яких предметом спору є оскарження дій територіального органу Пенсійного фонду України щодо вирішення питання про призначення пенсії на пільгових умовах, для працівників, зайнятих повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.11.2021 у справі №360/3611/20 зазначила, що на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-XII з урахуванням Рішення №1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058-IV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56) вона сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-XII з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-IV.

В силу приписів ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Наведені висновки Верховного Суду є чинними та підлягають врахуванню судом при вирішенні цього спору.

Водночас, на відміну від зразкової справи №360/3611/20, у цій справі позивач на день звернення вже отримувала пенсію по інвалідності, а тому предметом її звернення до пенсійного органу було не призначення пенсії, а переведення з одного виду пенсії на інший. Ця обставина потребує окремої оцінки суду.

Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 22.10.2024 у справі №300/5450/23 (провадження №К/990/9909/24) сформулювала висновок, згідно з яким статтею 13 Закону №1788-XII для відповідних категорій осіб передбачено не окремий вид пенсійного забезпечення, а пільгові умови для призначення пенсії за віком, які полягають у зменшенні пенсійного віку. Отже, пенсія, право на яку позивач пов`язує з п.«б» ст.13 Закону №1788-XII, є пенсією за віком, призначеною на пільгових умовах, а перехід на неї з пенсії по інвалідності є переведенням з одного виду пенсії на інший.

Відповідно до абзацу першого ч.3 ст.45 Закону №1058-IV переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

Наведена норма не ставить переведення з одного виду пенсії на інший у залежність від додаткових умов, крім наявності у особи права на той вид пенсії, на який здійснюється переведення. Отже, за умови набуття позивачем права на пенсію за віком на пільгових умовах переведення підлягає здійсненню з дня подання відповідної заяви.

Щодо підтвердження стажу роботи позивача суд зазначає таке.

Відповідно до абзацу першого ч.2 ст.24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно зі ст.62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абзаців першого, другого п.20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу роботи приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці повинно бути вказано періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, в тому числі виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій.

Згідно з п.3 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 №383, при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.92 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.92.

Підрозділом 1 «Відкриті гірничі роботи та роботи на поверхні» розділу I «Гірничі роботи» Списку №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 №461, охоплено роботи на поверхні шахт, рудників і дренажних шахт, а до переліку відповідних професій робітників віднесено, зокрема, лампівників, машиністів підіймальних машин та гірників, зайнятих на виробничих дільницях.

Наведені у довідці ВП «Шахта «Відродження» ДП «Львіввугілля» №3/04-308 від 10.07.2026 відомості відповідають вимогам п.20 Порядку №637: у ній вказано періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу, професії, характер виконуваної роботи, розділ, підрозділ і пункт Списку №2 із зазначенням акта, яким його затверджено, а також первинні документи, на підставі яких довідку видано. Періоди роботи позивача підтверджені також результатами атестації робочих місць за умовами праці та відомостями за формою ОК-5, у яких відповідні періоди обліковані за кодом «ЗП3013Б1».

Разом з тим суд враховує, що обсяг страхового та пільгового стажу позивача між сторонами не є спірним. Відповідач у відзиві прямо зазначив, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового та пільгового стажу зараховано всі періоди роботи, а страховий стаж позивача складає 32 роки, пільговий стаж - 28 років 4 місяці 27 днів. Ці ж показники відображені в оскаржуваному рішенні.

Судом встановлено та відповідачем не заперечується, що позивач звернулася із заявою про переведення з пенсії по інвалідності на пенсію за віком на пільгових умовах після 23.01.2020, а саме 16.07.2026; на момент звернення досягла віку 50 років; має необхідний для призначення пенсії за п.«б» ст.13 Закону №1788-XII стаж роботи не менше 20 років (фактично - 32 роки) та пільговий стаж за Списком №2 не менше 10 років (фактично - 28 років 4 місяці 27 днів); працювала повний робочий день на роботах за Списком №2, у тому числі до 01.04.2015, що підтверджується результатами атестації робочих місць.

Отже, позивач на час звернення із заявою відповідала всім обставинам, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права, визначеним Верховним Судом у зразковій справі №360/3611/20, а тому мала право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 згідно з п.«б» ст.13 Закону №1788-XII у редакції до внесення змін Законом №213-VIII із застосуванням показника вікового цензу у 50 років.

Надаючи правову оцінку доводам відповідача, суд зазначає таке.

Доводи відповідача про те, що спірні правовідносини регулюються виключно п.2 ч.2 ст.114 Закону №1058-IV, що Законом №2148-VIII припинено застосування Закону №1788-XII у частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і що положення ст.13 Закону №1788-XII органи Пенсійного фонду України не застосовують, суд відхиляє як такі, що не відповідають наведеним вище висновкам Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №360/3611/20. Саме наявність одночасного регулювання одного і того ж кола відносин нормами Закону №1788-XII з урахуванням Рішення №1-р/2020 та нормами Закону №1058-IV була кваліфікована Верховним Судом як колізія, яка підлягає вирішенню на користь особи. Доводи відповідача фактично зводяться до заперечення самої наявності такої колізії, тоді як її наявність уже встановлена Верховним Судом при вирішенні зразкової справи.

Посилання відповідача на п.16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV також не спростовує наведених висновків. Абзац перший цього пункту передбачає, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Водночас наведене правило розв`язання колізії не може застосовуватися у спосіб, який позбавляє особу права, відновленого Рішенням №1-р/2020, адже Конституційний Суд України у п.3 резолютивної частини цього Рішення прямо визначив, що ст.13 Закону №1788-XII у редакції до внесення змін Законом №213-VIII підлягає застосуванню до осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на визначених у ній посадах. Крім того, зміст п.16 розділу XV Закону №1058-IV, наведений у відзиві, не відповідає чинній редакції цього пункту.

Суд відхиляє також доводи відповідача про безпідставність посилань позивача на Рішення №1-р/2020 та про те, що Закон №1788-XII втратив чинність. Закон №1788-XII є чинним; неконституційними визнано лише окремі його положення у редакції Закону №213-VIII, які й втратили чинність з дня ухвалення Рішення №1-р/2020. Одночасно Конституційний Суд України визначив редакцію норм, що підлягає застосуванню надалі. Саме це Рішення, з урахуванням наведених висновків Верховного Суду, відновило для відповідної категорії осіб дію п.«б» ст.13 Закону №1788-XII у редакції до внесення змін Законом №213-VIII із застосуванням показника вікового цензу у 50 років для жінок.

Твердження відповідача про те, що положення ст.114 Закону №1058-IV є чинними та неконституційними не визнавалися, відповідає дійсності, однак не впливає на вирішення спору. Висновок Верховного Суду у зразковій справі №360/3611/20 ґрунтується не на неконституційності ст.114 Закону №1058-IV, а на наявності колізії між двома чинними законами та на обов`язку органу державної влади застосувати підхід, найбільш сприятливий для особи.

Посилання відповідача на принцип юридичної визначеності, наведений у Рішенні Конституційного Суду України від 20.12.2017 №2-р/2017, суд відхиляє, оскільки цей принцип у спірних правовідносинах діє на користь позивача. Саме одночасне існування двох законодавчих приписів, які по-різному визначають вік набуття права на пенсію за віком на пільгових умовах, і є станом правової невизначеності, а його усунення шляхом застосування норми, сприятливішої для особи, узгоджується з вимогою «якості закону».

Посилання відповідача на Рішення Конституційного Суду України від 26.12.2011 №20-рп/2011 щодо пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави є безпідставним, оскільки предметом спору у цій справі є не розмір пенсійної виплати та не механізм її нарахування, а наявність у позивача права на певний вид пенсійного забезпечення за визначених законом умов.

Висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 29.09.2020 у справі №263/14242/17, на які посилається відповідач, не є релевантними для обставин справи, що розглядається, адже такі висновки стосуються загальних меж діяльності органів державної влади і не спростовують обов`язку відповідача застосувати у спірних правовідносинах норму, сприятливішу для особи.

Розбіжність між зазначеним у відзиві віком позивача на момент звернення із заявою (50 років 4 місяці) та віком, зазначеним в оскаржуваному рішенні (50 років), на вирішення спору не впливає, оскільки станом на 16.07.2026 позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , у будь-якому разі досягла 50 років, що є достатнім для застосування п.«б» ст.13 Закону №1788-XII у відповідній редакції.

Доводи відповідача про зворотнє зводяться до нічим не підтверджених припущень і не спростовують висновків суду. Будь-яких інших обставин, які б вимагали детальної відповіді або спростування, сторонами у заявах по суті справи не зазначено та з матеріалів справи судом не встановлено.

Перевіряючи оскаржуване рішення відповідача на предмет відповідності критеріям, визначеним у ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд керується наступним.

Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наведеного правового регулювання та встановлених обставин справи, суд приходить висновку, що відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, оформлена рішенням №133950018806 від 23.07.2026, у переведенні позивача з пенсії по інвалідності на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 у зв`язку з недосягненням нею 55-річного пенсійного віку є протиправною, а тому таке рішення підлягає скасуванню.

Оскільки із заявою про переведення з пенсії по інвалідності на пенсію за віком на пільгових умовах позивач звернулася 16.07.2026, таке переведення, з урахуванням абзацу першого ч.3 ст.45 Закону №1058-IV, підлягає здійсненню саме з цієї дати.

За приписами ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Європейський суд з прав людини у п.145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» зазначив, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією. Під ефективним засобом (способом) захисту слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Згідно з висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 24.12.2019 у справі №823/59/17, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. У разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

У цій справі пенсійний орган не уповноважений на встановлення умов для переведення особи на пенсію за віком на пільгових умовах, натомість такі умови визначені законом, а при їх досягненні особа має право на відповідний вид соціального захисту. Оскільки позивач виконала всі умови, передбачені п.«б» ст.13 Закону №1788-XII у редакції до внесення змін Законом №213-VIII, належним та ефективним способом захисту порушеного права є зобов`язання відповідача перевести позивача з пенсії по інвалідності на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 з дня звернення із відповідною заявою.

Відповідно до положень ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення даного адміністративного позову.

Відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

При зверненні до суду з цим позовом позивач сплатила судовий збір у розмірі 1331,20 грн. Оскільки позов задоволено, зазначена сума підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст.2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 262, 263, 291 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №133950018806 від 23.07.2026 про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (ЄДРПОУ 20987385) перевести ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) з 16.07.2026 з пенсії по інвалідності на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 згідно з п.«б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII, у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII, з урахуванням висновків Конституційного Суду України, викладених у прийнятому 23.01.2020 рішенні №1-р/2020, із застосуванням показника вікового цензу у 50 років.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (ЄДРПОУ 20987385) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у сумі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн 20 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Желік О.М.