Рішення від 29 вересня 2026 р. у справі №380/16037/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2026 рокусправа № 380/16037/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 із вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення (індексації-різниці)за весь час затримки їх виплати з 01.03.2018 по день фактичної виплати 10.07.2026;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення (індексації-різниці) за весь час затримки виплати з 01.03.2018 по день фактичної виплати 10.07.2026.

В обґрунтування позову зазначено, що на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06.01.2025 у справі №380/21137/24 Військовою частиною НОМЕР_1 10.07.2026 виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення (індексацію-різницю) за період з 01.03.2018 по 25.08.2020 у сумі 104061,64 грн. Під час виплати заборгованості з індексації грошового забезпечення відповідачем не нараховано та не виплачено позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. У зв`язку з ненарахуванням та невиплатою компенсації втрати частини доходів позивач звернувся до суду із цим позовом.

Ухвалою від 05.08.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечив. В обґрунтування заперечень зазначив, що позов є передчасним. Відповідач вказав, що виплата індексації грошового забезпечення відбулася 10.07.2026, а тому відповідно до статті 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» визначений законом період виконання обов`язку щодо виплати компенсації охоплював липень 2026 року. Оскільки позовну заяву подано 31.07.2026, тобто у той самий календарний місяць, протягом якого відповідний обов`язок ще підлягав виконанню, то станом на дату звернення до суду відсутня одна з необхідних умов для кваліфікації поведінки відповідача як протиправної бездіяльності. Відповідач послався на правові висновки Верховного Суду у постановах від 02.04.2024 у справі №560/8194/20, від 05.03.2026 у справі №360/105/24 та від 03.06.2026 у справі №360/93/24, а також на постанову об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20.12.2024 у справі №400/1117/19 щодо необхідності наявності реального порушення права саме на момент звернення до суду. Крім того, відповідач зазначив, що механізм обчислення компенсації за статтею 3 наведеного Закону передбачає обчислення її стосовно суми доходу за відповідний місяць та періоду затримки кожної з них, а не застосування одного неподільного періоду до сукупної суми виплати. Просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Суд вивчив матеріали справи, з`ясував обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідив докази, якими вони обґрунтовуються та встановив таке.

ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .

Згідно з витягом із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 25.08.2020 №188 підполковника ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення з 25.08.2020 у зв`язку з переведенням до нового місця служби.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 06.01.2025 у справі №380/21137/24, яке набрало законної сили, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 25.08.2020, виходячи з фіксованої величини 3698,48 грн щомісячно, у загальному розмірі 109538,57 грн, що розраховується як різниця між сумою індексації та розміром підвищення доходу відповідно до вимог абзаців четвертого, п`ятого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.

На виконання зазначеного судового рішення Військовою частиною НОМЕР_1 10.07.2026 виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення (індексацію-різницю) за період з 01.03.2018 по 25.08.2020 у сумі 104061,64 грн, що підтверджується випискою АТ КБ «ПриватБанк» від 24.07.2026 про надходження 10.07.2026 на рахунок позивача коштів із призначенням платежу з посиланням на рішення суду у справі №380/21137/24 від 06.01.2025. Зазначені обставини сторонами не заперечуються.

Під час виплати заборгованості з індексації грошового забезпечення відповідачем не нараховано та не виплачено ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, позивач звернувся із цим позовом до суду.

При вирішенні спору суд керується таким.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 за №1153/2008, встановлено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Згідно зі статтями 1-3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-III (далі - Закон №2050-III), підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Відповідно до статті 4 Закону №2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Згідно зі статтею 7 Закону №2050-III відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

Отже, підставою для здійснення компенсації втрати частини доходів є дотримання таких умов: наявність доходу; порушення встановлених строків його виплати (як з вини, так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходу один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

З метою реалізації Закону №2050-III Кабінет Міністрів України 21.02.2001 прийняв постанову №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).

Порядок №159 поширює свою дію на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року (пункт 2 Порядку №159). Компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, сума індексації грошових доходів громадян.

Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону №2050-III дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

При вирішенні цього спору суд враховує узагальнену правову позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 29.04.2021 у справі №240/6583/20 такого змісту:

«…системний аналіз норм, що регулюють спірні правовідносини, дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.

Використане у статті 3 Закону №2050-III формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.».

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 31.08.2021 у справі №264/6796/16-а, який, в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України, враховується судом при вирішенні спірних правовідносин.

Питання щодо застосування наведених норм закону у аспекті визначення строку виплати компенсації та початку обчислення строку звернення до суду з позовом про зобов`язання нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходів було предметом дослідження Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 02.04.2024 у справі №560/8194/20.

У зазначеній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати проводиться у чітко визначений Законом №2050-III строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Тому особі, права якої порушені невиконанням обов`язку нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходів у випадку порушення строків їх виплати, достовірно відомо про час та розмір виплаченої заборгованості. При цьому така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про розмір належної до виплати компенсації, порядок її нарахування і підстави виплати/невиплати. Верховний Суд зазначив, що аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону №2050-III та Порядку №159 свідчить про встановлений ними обов`язок відповідного підприємства, установи і організації у разі порушення встановлених строків виплати доходу провести його компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості. Відмова у виплаті компенсації у розумінні статті 7 Закону №2050-III не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії; невиплата компенсації у місяці, в якому проведено виплату заборгованості, свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом №2050-III і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.

Саме такий підхід застосовано Верховним Судом у подальшій правозастосовній практиці при вирішенні спорів військовослужбовців щодо визнання протиправною бездіяльності військових частин з приводу невиплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, зокрема, у постановах від 05.03.2026 у справі №360/105/24 та від 03.06.2026 у справі №360/93/24. У цих постановах Верховний Суд повторив, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись у місяці, в якому проведено виплату заборгованості, а невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом №2050-III і не потребує оформлення відмови окремим рішенням.

Судом встановлено, що остаточну виплату позивачу індексації грошового забезпечення (індексації-різниці) за період з 01.03.2018 по 25.08.2020, нарахованої на виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 06.01.2025 у справі №380/21137/24, фактично здійснено 10.07.2026. Той факт, що відповідні суми нараховано та виплачено на підставі судового рішення, не нівелює того, що ці суми мали бути нараховані та виплачені своєчасно - у відповідних місяцях періоду їх нарахування. Саме у зв`язку з несвоєчасною виплатою грошового доходу (індексації грошового забезпечення) у позивача виникло право на компенсацію втрати частини доходів.

Оскільки виплату заборгованості з індексації грошового забезпечення здійснено 10.07.2026, то відповідно до статті 4 Закону №2050-III відповідач зобов`язаний був нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у тому самому місяці, тобто у липні 2026 року. Проте у липні 2026 року, як і станом на час розгляду справи, компенсацію позивачу не нараховано та не виплачено. Невиплата компенсації у місяці, в якому проведено виплату заборгованості, згідно з наведеними висновками Верховного Суду свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом №2050-III і не потребує оформлення відмови окремим рішенням. Відтак бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати компенсації має триваючий характер і триває на час розгляду справи.

Суд відхиляє доводи відповідача про передчасність позову з огляду на таке.

Наведені відповідачем постанови Верховного Суду від 02.04.2024 у справі №560/8194/20, від 05.03.2026 у справі №360/105/24 та від 03.06.2026 у справі №360/93/24 не спростовують обґрунтованості позовних вимог, а навпаки, підтверджують обов`язок відповідача нарахувати та виплатити компенсацію у тому ж місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Ці висновки визначають місяць виплати заборгованості (у цій справі - липень 2026 року) як строк виконання відповідачем обов`язку щодо виплати компенсації, а перший день наступного місяця - як момент, з якого починається перебіг строку звернення до суду. Питання дотримання позивачем строку звернення до суду та питання наявності підстав для задоволення позову є різними, а зазначені висновки Верховного Суду стосуються саме початку перебігу строку звернення до суду, а не моменту виникнення у відповідача обов`язку виплатити компенсацію.

Посилання відповідача на постанову об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20.12.2024 у справі №400/1117/19 щодо необхідності об`єктивної наявності порушення права на момент звернення до суду не змінює висновків суду. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є об`єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу, а адміністративний суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які свідчать про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку суб`єкта владних повноважень. У цій справі станом на час розгляду справи відповідач компенсацію позивачу не нарахував та не виплатив, строк виконання цього обов`язку (липень 2026 року) сплив, а бездіяльність відповідача триває, у зв`язку з чим порушення права позивача є наявним та реальним. За таких обставин доводи відповідача про відсутність порушеного права позивача не відповідають фактичним обставинам справи.

Стосовно доводів відповідача про те, що механізм обчислення компенсації за статтею 3 Закону №2050-III передбачає її обчислення щодо суми доходу за відповідний місяць та періоду затримки кожної з них, суд зазначає, що конкретний розрахунок суми компенсації здійснюється відповідачем самостійно у порядку, визначеному статтею 3 Закону №2050-III та Порядком №159, на стадії виконання судового рішення, виходячи із сум нарахованого, але не виплаченого доходу за кожен відповідний місяць та індексу інфляції в період невиплати доходу. Наведене не спростовує обов`язку відповідача нарахувати та виплатити компенсацію та не є підставою для відмови у задоволенні позову.

Будь-яких інших обставин, які б вимагали детальної відповіді або спростування, сторонами у заявах по суті справи не зазначено та з матеріалів справи судом не встановлено.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивач має право на виплату йому компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення (індексації-різниці) за весь час затримки виплати з 01.03.2018 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення 10.07.2026, а бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати такої компенсації є протиправною. Таким чином, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

У розумінні частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримано, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.

З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, а тому позов слід задовольнити.

Ураховуючи, що позивач як учасник бойових дій відповідно до пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору за подання цього позову, доказів понесення інших судових витрат позивачем не надано, тому в силу приписів статті 139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення (індексації-різниці) за весь час затримки їх виплати з 01.03.2018 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення 10.07.2026.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми індексації грошового забезпечення (індексації-різниці) за весь час затримки виплати з 01.03.2018 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення 10.07.2026.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Желік О.М.