Рішення від 29 вересня 2026 р. у справі №380/17329/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2026 рокусправа № 380/17329/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 із вимогами:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у застосуванні із січня 2020 року по травень 2023 року включно, розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 із січня 2020 року по травень 2023 року включно, грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023 відповідно із одночасним нарахуванням та виплатою компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми місячного грошового забезпечення за весь час затримки виплати по день фактичної виплати грошового забезпечення.

Позовні вимоги мотивовані протиправністю дій відповідача, який при обчисленні позивачу у період із січня 2020 року по травень 2023 року розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням застосовував розрахункову величину прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року (1762,00 грн), замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. На обґрунтування позову позивач посилається на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 та на правові позиції Верховного Суду, а також зазначає, що оскільки розмір грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, надбавок та доплат є похідним від розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, такі виплати також підлягають перерахунку, а у зв`язку з несвоєчасною виплатою грошового забезпечення у законодавчо встановленому розмірі позивач має право на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Ухвалою судді від 21.08.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами; відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву.

На адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечено. В обґрунтування відповідач зазначив, що грошове забезпечення позивача у спірний період нараховувалося правомірно з використанням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року (1762,00 грн), оскільки згідно з пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників й інших виплат, а розміри посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, визначені постановою №704, є сталою величиною, що не підлягає коригуванню. На обґрунтування своєї позиції відповідач послався на висновки Верховного Суду, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 у справі №240/4946/18, від 11.02.2021 у справі №200/3774/20-а, від 10.09.2021 у справі №480/5496/20 та від 04.11.2021 у справі №460/7603/20. Крім того, відповідач зазначив, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2022-2023 роки виплачується військовослужбовцю виключно за його рапортом на ім`я командира військової частини, а докази звернення позивача з відповідним рапортом у матеріалах справи відсутні, у зв`язку з чим правові підстави для її виплати відсутні, а інші виплати нараховані правильно. Відповідач також заявив клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі №240/401/26, переданій на її розгляд ухвалою Верховного Суду від 22.05.2026. Просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Оскільки клопотання відповідача про зупинення провадження не відповідає загальним вимогам до форми та змісту будь-якої письмової заяви чи клопотання, встановленим статтею 167 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), таке судом не розглядається.

Розглянувши позов, подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.

ОСОБА_1 проходив військову службу у період з вересня 2016 року до звільнення з військової служби 20 травня 2026 року включно, перебуваючи на грошовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 .

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 20.05.2026 №142 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

У період із січня 2020 року по травень 2023 року включно розмір посадового окладу позивача та окладу за військовим (спеціальним) званням визначався виходячи з розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2018 (1762,00 грн).

На переконання позивача, такі дії відповідача щодо розрахунку грошового забезпечення є протиправними, оскільки після набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 належало застосовувати первісну редакцію пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704, у зв`язку з чим позивач звернувся з цим позовом до суду.

Вирішуючи спір, суд керується таким.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до статті 9 Закону України від 20.12.1991 №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01.03.2018, затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців згідно з додатком 1 та схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням згідно з додатком 14.

Пунктом 2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 4 Постанови №704 (в редакції, чинній до 24.02.2018) було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Аналогічні примітки містять і додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови №704.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 (яка набрала чинності 24.02.2018) до Постанови №704 внесено зміни, внаслідок яких пункт 4 викладено у новій редакції, що передбачала множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», яким, зокрема, було внесено зміни до пункту 4 постанови №704. Отже, з 29.01.2020 - дня набрання законної сили зазначеним судовим рішенням - була відновлена дія пункту 4 Постанови №704 у первісній редакції, яка визначала розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01.01.2018.

Згідно з частиною п`ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21, спірні відносини у якій є тотожними цьому спору, зауважив, що на момент набрання чинності постановою №704 (01.03.2018) пункт 4 цієї постанови було викладено в редакції змін, передбачених пунктом 6 постанови №103, тобто з використанням такого показника, як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.

Водночас Закон України від 05.10.2000 №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон №2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій. У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення (стаття 6 Закону №2017-III). Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. При цьому згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3). Верховний Суд наголосив на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року. У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Закон України №1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закон України №1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Закон України №2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» таких застережень щодо застосування як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, не містять, а саме: станом на 01.01.2020 прожитковий мінімум для працездатних осіб становив 2102,00 грн, станом на 01.01.2021 - 2270,00 грн, станом на 01.01.2022 - 2481,00 грн, станом на 01.01.2023 - 2684,00 грн.

Тобто положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення розмірів посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, до 01.01.2020 (набрання чинності Законом №294-IX) не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили; натомість з 01.01.2020 така невідповідність виникла.

Згідно з частинами першою - третьою статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України; у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи (постанови від 12.03.2019 у справі №913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19, від 09.06.2022 у справі №520/2098/19).

Таким чином, з 01.01.2020 пункт 4 Постанови №704 підлягає застосуванню у первісній редакції, із використанням для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року (через його збільшення на відповідний рік). Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.08.2022 у справі №440/6017/21, від 12.09.2022 у справі №500/1813/21, від 19.10.2022 у справі №400/6214/21, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України враховуються судом.

Суд також враховує висновок судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладений у постанові від 17.02.2026 у справі №520/5814/24, відповідно до якого під час обчислення розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням має застосовуватися пункт 4 Постанови №704 в первісній редакції, яка передбачала використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, а не фіксованої розрахункової величини. Згідно з частиною 5 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень та враховуються іншими судами при застосуванні відповідних норм права.

Суд погоджується з доводом відповідача про те, що мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина (пункт 3 розділу II Закону №1774-VIII), проте зазначене не спростовує, а підтверджує висновок суду, оскільки розрахунковою величиною для визначення розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням позивача є не мінімальна заробітна плата, а прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року. Доводи ж відповідача про сталість розмірів посадових окладів та правомірність застосування розрахункової величини 1762,00 грн суд відхиляє. Правова позиція суду ґрунтується на незастосуванні до спірних правовідносин положення пункту 4 постанови №704 у частині, що суперечить актам вищої юридичної сили (законам про Державний бюджет України на відповідні роки), в силу статті 7 КАС України, та на використанні як розрахункової величини саме прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. Та обставина, що постанова №704 у відповідних редакціях містила посилання на прожитковий мінімум станом на 01.01.2018, не звільняє суб`єкта владних повноважень від обов`язку застосовувати норму підзаконного акта лише в частині, що відповідає актам вищої юридичної сили.

Висновки Верховного Суду, викладені у постановах, на які посилається відповідач (від 11.12.2019 у справі №240/4946/18, від 11.02.2021 у справі №200/3774/20-а, від 10.09.2021 у справі №480/5496/20 та від 04.11.2021 у справі №460/7603/20), не є релевантними для обставин справи, що розглядається, адже такі висновки викладені щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини та за іншого правового врегулювання, а не щодо застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, а відтак не спростовують наведених вище висновків суду.

Прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 12.05.2023 №481, якою пункт 4 постанови №704 викладено в новій редакції, не спростовує протиправності застосування у попередній період розрахункової величини, що не відповідала актам вищої юридичної сили, а лише усуває відповідну невідповідність на майбутнє.

За таких обставин дії відповідача, який при обчисленні позивачу у період із січня 2020 року по травень 2023 року розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням застосовував розрахункову величину прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 (1762,00 грн), а не на 1 січня відповідного календарного року, є протиправними. У цій частині позовна вимога про визнання дій відповідача протиправними є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Суд зазначає, що первісна редакція пункту 4 Постанови №704 передбачала визначення розрахункової величини як прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року. Разом з тим пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності 01.01.2017, установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників й інших виплат. З огляду на наведене мінімальна заробітна плата не може бути розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, а тому застереження пункту 4 Постанови №704 «але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати» до спірних правовідносин застосуванню не підлягає. Відтак єдиною розрахунковою величиною для визначення розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням позивача є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року.

Оскільки розмір грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, надбавок, доплат та інших додаткових видів грошового забезпечення визначається виходячи з посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, ці виплати є похідними від основної вимоги та також підлягають перерахунку із застосуванням правильної розрахункової величини, визначеної пунктом 4 Постанови №704 у первісній редакції, у тій частині, в якій вони фактично нараховувалися та виплачувалися позивачу у спірний період.

Стосовно доводу відповідача про відсутність підстав для перерахунку матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022-2023 роки з огляду на відсутність рапорту позивача суд зазначає, що предметом цього спору є не наявність підстав для призначення окремих складових грошового забезпечення, а правомірність визначення розрахункової величини для їх обчислення. Перерахунку підлягають ті виплати, які фактично були нараховані та виплачені позивачу у спірний період; у разі якщо відповідна виплата позивачу не нараховувалась і не виплачувалась, перерахунок у цій частині не здійснюється. Зазначене не звужує обсягу захисту порушеного права позивача, оскільки зобов`язання стосується перерахунку фактично нарахованих та виплачених виплат із застосуванням правильної розрахункової величини.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми донарахованого за цим рішенням грошового забезпечення за весь час затримки по день фактичної виплати, суд зазначає таке.

Згідно статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі Закон № 2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до статті 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі необхідно розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), частина друга статті 2 Закону № 2050-III)).

Статтею 3 Закону № 2050-III визначено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно статті 4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Відповідно до статті 6 Закону № 2050-III компенсацію виплачують за рахунок коштів Пенсійного фонду України, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.

Згідно пункту 2 «Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі Порядок № 159) компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

Проаналізувавши вищенаведені норми, суд дійшов висновку, що основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої статтею 2 Закону № 2050-III та Порядком № 159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в тому числі пенсії, у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, пенсії).

Така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 17 вересня 2020 року у справі № 300/544/19 та від 04 березня 2021 року у справі № 520/34/17.

Отже, враховуючи, що грошове забезпечення за спірний період позивачу ще не нараховане та не виплачене, суд дійшов висновку про відсутність виплати основної суми доходу в розумінні Закону № 2050-III, за наявності якої можлива виплата суми компенсації.

Таким чином, у цій частині позовні вимоги в цій частині є передчасними, а тому задоволенню не підлягають.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправними дій суб`єкта владних повноважень та зобов`язання вчинити певні дії; згідно з пунктом 10 частини 2 цієї статті - про інший спосіб захисту, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод та інтересів.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 09.01.2013 у справі «Олександр Волков проти України» (заява №21722/11) зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та бути адекватним наявним обставинам.

Стосовно відсутності у прохальній частині позову конкретної грошової суми недоплати суд зазначає, що визначення конкретного розміру кожної складової грошового забезпечення та похідних виплат за весь спірний період потребує здійснення відповідних арифметичних розрахунків з використанням первинних документів (карток особового рахунку, тарифних коефіцієнтів за займаними посадами та військовим званням, надбавок за вислугу років тощо), що належить до компетенції відповідача як органу, що здійснює нарахування та виплату грошового забезпечення. Суд не вправі підміняти суб`єкта владних повноважень у здійсненні таких розрахунків. Відтак належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача здійснити перерахунок і виплату грошового забезпечення та похідних від нього виплат за визначеною судом формулою, з урахуванням раніше виплачених сум.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідач належними та допустимими доказами правомірності застосування розрахункової величини 1762,00 грн у спірний період з січня 2020 року по травень 2023 року не довів.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази, надані сторонами, суд дійшов висновку про наявність підстав для частково задоволення позову.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись статтями 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у застосуванні із січня 2020 року по травень 2023 року включно розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року (1762,00 грн), при нарахуванні ОСОБА_1 посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, надбавок, доплат та інших похідних від них видів грошового забезпечення, нарахованих і виплачених у зв`язку із проходженням військової служби.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) за період із січня 2020 року по травень 2023 року включно грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, надбавок, доплат та інших похідних видів грошового забезпечення, нарахованих і виплачених у зв`язку із проходженням військової служби, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, а саме станом на 01.01.2020 (2102,00 грн), станом на 01.01.2021 (2270,00 грн), станом на 01.01.2022 (2481,00 грн) та станом на 01.01.2023 (2684,00 грн), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з врахуванням гарантій, встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Желік О.М.