Рішення від 29 вересня 2026 р. у справі №380/11729/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2026 рокусправа № 380/11729/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, із вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 19 січня 2025 року по 23 серпня 2025 року виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2025 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30 серпня 2017 року та з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 19 січня 2025 року по 23 серпня 2025 року виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2025 року та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», виплачених сум. з урахуванням раніше;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплаті ОСОБА_1 суми одноразової грошової допомоги при звільненні, суми грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2025 рік, суми грошової допомоги на оздоровлення за 2025 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2025 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30 серпня 2017 року та з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 суму одноразової грошової допомоги при звільненні, суму грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2025 рік, суму грошової допомоги на оздоровлення за 2025 рік, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2025 року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30 серпня 2017 року та з урахуванням раніше виплачених сум.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що у період з 19.01.2025 по 23.08.2025 він проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , а 23.08.2025 наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) його виключено зі списків особового складу частини. Позивач вважає, що протягом зазначеного періоду йому здійснювали помилкове нарахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, оскільки за основу для їх обчислення обирали фіксовану розрахункову величину 1762 грн, тоді як розрахунок мав проводитися виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом на 01 січня 2025 року. На обґрунтування позову позивач послався на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 у справі №320/29450/24, якою залишено без змін рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у цій справі про визнання протиправним та нечинним п.2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 у частині внесення змін до п.4 постанови №704, а також на правові позиції Верховного Суду щодо незастосування нормативно-правових актів, що не відповідають актам вищої юридичної сили. Позивач зазначив, що у травні 2026 року через свого представника звернувся до військової частини НОМЕР_1 із заявою про перерахунок грошового забезпечення, проте відповіді на неї не отримав, що розцінює як фактичну відмову у перерахунку. Тому позивач звернувся з цим позовом до суду.

Ухвалою суду від 09.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами; відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву.

Від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначено таке. Вважає, що позивачем пропущено встановлений законом строк звернення до суду, а наведені підстави для його поновлення не є поважними, оскільки про обставини, які позивач вважає порушенням свого права, він був обізнаний ще під час проходження військової служби та при проведенні остаточного розрахунку при звільненні; крім того, рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29.01.2025 у справі №380/22515/24 встановлено, що позивач уже звертався до суду з вимогами про перерахунок грошового забезпечення з тих самих підстав, змінивши лише період служби. По суті спору відповідач зазначив, що нарахування та виплата грошового забезпечення позивачу здійснювалися відповідно до нормативно-правових актів, чинних на момент виникнення відповідних правовідносин, зокрема п.4 постанови №704 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481, якою встановлено розрахункову величину у фіксованому розмірі 1762 грн. Відповідач наголосив, що постанова №481 є чинним нормативно-правовим актом, зворотної дії в часі не має, а військова частина не наділена повноваженнями самостійно визначати інший порядок обчислення складових грошового забезпечення. Просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Після подання відзиву від відповідача надійшли додаткові пояснення, в яких зазначено, що постановою Верховного Суду від 16.07.2026 у справі №320/29450/24 скасовано рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, якими п.2 постанови №481 було визнано протиправним та нечинним, і ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову. Відповідач зазначив, що Верховний Суд підтвердив правомірність прийняття постанови №481 та законність нормативного регулювання, запровадженого нею, а тому просив урахувати ці правові висновки під час ухвалення рішення у цій справі.

Щодо доводів відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно із частиною 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У силу приписів частини 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Спір у цій справі пов`язаний із нарахуванням та виплатою грошового забезпечення за період з 19.01.2025 по 23.08.2025 у меншому, на думку позивача, розмірі. Грошове забезпечення військовослужбовця за своєю правовою природою входить до складу заробітної плати, а тому до спірних правовідносин у частині строку звернення до суду застосовуються положення статті 233 КЗпП України, які мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 13.05.2019 у справі №524/39/15-а та від 03.08.2023 у справі №280/6779/22).

Законом України від 01 липня 2022 року №2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в новій редакції, відповідно до якої працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Оскільки спірний період (з 19.01.2025 по 23.08.2025) повністю припадає на час дії статті 233 КЗпП України у редакції Закону №2352-IX, до спірних правовідносин застосовується встановлений цією редакцією тримісячний строк звернення до суду.

Суд враховує, що позивач отримав довідку про нараховане та виплачене грошове забезпечення 06.03.2026, а з позовною заявою звернувся до суду 08.06.2026 (понеділок). Таким чином, позивачем не пропущено строк звернення до суду.

З огляду на наведене суд дійшов висновку, що строк звернення до суду позивачем не пропущено, а тому доводи відповідача у цій частині суд відхиляє.

Розглянувши позов, подані документи і матеріали, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.

ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді головного сержанта розвідувальної роти у військовому званні «головний сержант».

Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 23.08.2025 №242 головного сержанта ОСОБА_1 з 23.08.2025 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення у зв`язку зі звільненням з військової служби в запас.

Із матеріалів справи слідує, що у період з 19.01.2025 по 23.08.2025 розмір посадового окладу позивача та окладу за військовим (спеціальним) званням визначався виходячи з розрахункової величини 1762 грн.

Позивач вважає дії відповідача щодо застосування у спірний період розрахункової величини 1762 грн при нарахуванні грошового забезпечення протиправними, оскільки, на його думку, розрахунок мав проводитися виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2025 року, у зв`язку з чим звернувся з цим позовом до суду.

При вирішенні спору по суті суд керується таким.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.5 ст.17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII від 20.12.1991 (далі Закон №2011-XII) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з ч.2 ст.9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Частиною четвертою ст.9 Закону №2011-XII встановлено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Кабінет Міністрів України прийняв постанову «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» №704 від 30.08.2017 (далі Постанова №704), якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років.

Пунктом 2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 4 Постанови №704 (у первинній редакції) було передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» №103 від 21.02.2018 (далі постанова №103) внесено зміни до Постанови №704, внаслідок яких п.4 викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 20.10.2022, визнано протиправним та скасовано п.6 постанови №103, яким, зокрема, були внесені зміни до п.4 Постанови №704.

Згідно з п.3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» №1774-VIII від 06.12.2016 (далі Закон №1774-VIII) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.

Відповідно до ст.6 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» №2017-III від 05.10.2000 базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового обслуговування, соціального захисту, культури, охорони здоров`я та освіти.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб щороку встановлюється законом про Державний бюджет України на відповідний рік. Відповідно до ст.7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» №4059-IX від 19.11.2024 з 1 січня 2025 року - 3028,00 грн.

Згідно з частинами першою - третьою ст.7 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку, що спірним у цій справі є питання про те, яка розрахункова величина підлягала застосуванню для визначення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням позивача у період до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 та після цієї дати.

Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 17.02.2026 у справі №520/5814/24 зазначила: «Верховний Суд, зокрема у постановах від 15 червня 2023 року у справі №380/13603/21, від 30 квітня 2025 року у справі №620/9741/24 та інших вказував, що оскільки зміни, внесені Постановою №103, а саме до пункту 4 Постанови №704, визнано у судовому порядку нечинними, то з 29 січня 2020 року діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка діяла до зазначених змін і в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується розрахункова величина "прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року", а не "прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018 року".

У цих та інших постановах Верховний Суд виходив з того, що положення пункту 4 Постанови №704 у частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів "прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року", не відповідає нормативно-правовим актам вищої юридичної сили, згідно з якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних відносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови №704 у частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону України про Державний бюджет на відповідний рік із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, виходячи із розрахункової величини розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Отже, з 29 січня 2020 року чинна редакція пункту 4 Постанови №704, яка була чинною до зазначених змін і в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується розрахункова величина "прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року", а не "прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018 року"».

Суд відхиляє посилання відповідачів на п.32 Правил підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 06.09.2005 №870, щодо того, що скасування акта не поновлює дію актів, які ним скасовані. Висновок суду ґрунтується не лише на наслідках скасування п.6 постанови №103, а й на приписах ч.3 ст.7 КАС України. У постанові від 17.02.2026 у справі №520/5814/24 Верховний Суд зазначив: «При цьому Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи. Згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі №913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі №160/1088/19 та від 10 січня 2023 року у справі №340/507/22)».

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704» №481 від 12.05.2023 (далі постанова №481), яка набрала чинності 20.05.2023, абзац перший п.4 Постанови №704 викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 17.02.2026 у справі №520/5814/24 зазначила: «Отже, з огляду на визначені в частинні третій статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України загальні засади пріоритетності законів над підзаконними актами пункт 2 Постанови №481 стосовно внесення змін до пункту 4 Постанови №704 в частині, що суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу, а саме закону про Державний бюджет України на відповідний рік не підлягає застосуванню як такий, що є протиправним і таким, що не відповідає правовим актам вищої юридичної сили».

У цій же постанові Верховний Суд зазначив: «Таким чином, пункт 4 Постанови №704 підлягає застосуванню у спірних правовідносинах у первинній редакції, а саме в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - закону про Державний бюджет України на відповідний рік, із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік), оскільки суд не вправі, вирішуючи спір, застосовувати дефектний нормативно-правовий акт безвідносно до того чи був він чинним чи ні на момент виникнення спірних відносин».

Також Верховний Суд зазначив: «Натомість пункт 4 Постанови №704 в редакції пункту 2 Постанови №481 замінює такий державний соціальний стандарт як прожитковий мінімум на сталу величину - 1762,00 грн, застосування якої при визначенні посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців не лише суттєво зменшує їх розміри окладів, а й зводить нанівець мету прийняття Постанови №704 як такої».

За результатами розгляду справи №520/5814/24 судова палата відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 20.10.2025 у справі №600/3516/24-а та від 22.10.2025 у справі №420/3824/25, та сформувала такий висновок: «до правовідносин, пов`язаних із оформленням та направленням до органу Пенсійного фонду України довідки про розмір грошового забезпечення, що враховується для перерахунку пенсії позивача, визначеного станом на 01 січня 2024 року відповідно до Постанови №704, під час обчислення розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням має застосовуватися пункт 4 Постанови №704 в первісній редакції, яка передбачала використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року, а не редакція, змінена Постановою №481, якою визначено фіксовану розрахункову величину - 1762,00 грн».

Хоча висновок судової палати сформовано щодо довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії, він стосується саме порядку обчислення розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців відповідно до п.4 Постанови №704, тобто тієї самої норми, яка підлягає застосуванню у цій справі. Довідка для перерахунку пенсії відображає розмір грошового забезпечення діючих військовослужбовців, а тому підстав для іншого застосування п.4 Постанови №704 до грошового забезпечення позивача у період проходження ним служби суд не вбачає.

З урахуванням досліджених судом фактичних даних в контексті вищенаведених норм, суд дійшов висновку, що відповідач, застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача розрахункову величину 1762,00 грн, а не прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року, допустив протиправну бездіяльність щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення у належному розмірі.

Відповідно до п.4 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Визначення конкретного розміру кожної складової грошового забезпечення та похідних виплат потребує розрахунків з використанням первинних документів, що належить до компетенції відповідачів. Тому з метою ефективного захисту порушеного права позивача суд зобов`язує відповідачів здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення за визначеною судом розрахунковою величиною з урахуванням раніше виплачених сум. Таким чином, обраний позивачем спосіб захисту порушеного права відповідає змісту та суті порушеного права позивача і забезпечує ефективний захист прав та інтересів позивача від порушень з боку відповідачів.

Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за подання цього позову, у силу приписів статті 139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 19 січня 2025 року по 23 серпня 2025 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошового забезпечення (основних, додаткових та похідних одноразових видів грошового забезпечення) за період з 19 січня 2025 року по 23 серпня 2025 року, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2025 відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з урахуванням гарантій, встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Желік О.М.