Рішення від 29 вересня 2026 р. у справі №380/12751/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2026 рокусправа № 380/12751/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, із вимогами:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення перерахунку та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 12.09.2022 по 12.05.2023, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року, із застосуванням відповідного тарифного коефіцієнта згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошового забезпечення Позивача за період з 12.09.2022 по 12.05.2023, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року, із застосуванням відповідного тарифного коефіцієнта згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення перерахунку та виплати позивачу грошової допомоги для оздоровлення та виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року, із застосуванням відповідного тарифного коефіцієнта згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошової допомоги для оздоровлення та виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року, із застосуванням відповідного тарифного коефіцієнта згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не здійснення нарахування та виплати позивачу грошової допомоги для оздоровлення та виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік, у розмірі грошового забезпечення, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року, із застосуванням відповідного тарифного коефіцієнта згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу грошову допомогу для оздоровлення та виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік, у розмірі грошового забезпечення , із урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, за який здійснюється нарахування грошового забезпечення, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 року № 704, для обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням;

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення перерахунку та виплати позивачу грошового забезпечення, за період з 13.05.2023 по 30.06.2024, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року, із застосуванням відповідного тарифного коефіцієнта згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 позивачу у період здійснити перерахунок та виплату з 13.05.2023 по 30.06.2024 включно, грошове забезпечення, а також одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня відповідного календарного року, із застосуванням відповідного тарифного коефіцієнта згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 12.09.2022 та був звільнений на підставі висновку військово-лікарської комісії про непридатність до несення військової служби, наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 187 від 30.06.2024 виключений зі списків особового складу частини з 30.06.2024. Позивач зазначив, що у спірний період посадовий оклад та оклад за військовим (спеціальним) званням, а також похідні від них види грошового забезпечення обчислювалися йому виходячи з розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01 січня 2018 року. Позивач вважає, що після скасування у судовому порядку постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, яким було внесено зміни до пункту 4 постанови № 704, розрахунковою величиною мав бути прожитковий мінімум для працездатних осіб, установлений законом на 1 січня відповідного календарного року. Тому позивач звернувся з цим позовом до суду.

Ухвалою судді від 29.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами; відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву.

Від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначено таке. Розміри грошового забезпечення позивачу нараховувалися та виплачувалися відповідно до вимог чинного законодавства України, розрахунок окладу за військовим званням та посадового окладу за відповідними посадами за період з 12.09.2022 по 12.05.2023 здійснювався із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018; правова колізія щодо розрахункової величини була остаточно усунута лише постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481, що набрала чинності 20.05.2023, якою з 20.05.2023 для визначення обрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується стала величина 1762 гривні, помножена на відповідний тарифний коефіцієнт. Відповідач також зазначив про відсутність у позивача підстав для отримання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік, оскільки рапорту щодо її виплати позивач не подавав, а передбачених Окремим дорученням Міністра оборони України № 2683/з від 01.02.2023 підстав для її виплати не надано; заявив про пропуск позивачем строку звернення до суду та просив зупинити провадження у справі до набрання законної сили рішенням Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 240/401/26. Просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Щодо доводів відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду суд зазначає таке.

Відповідно до частини 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно із частиною 2 статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У силу приписів частини 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Спір у цій справі пов`язаний із нарахуванням та виплатою грошового забезпечення за період з 12.09.2022 по 12.05.2023 у меншому, на думку позивача, розмірі. Грошове забезпечення військовослужбовця за своєю правовою природою входить до складу заробітної плати, а тому до спірних правовідносин у частині строку звернення до суду застосовуються положення статті 233 КЗпП України, які мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України (аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 13.05.2019 у справі № 524/39/15-а та від 03.08.2023 у справі № 280/6779/22).

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник мав право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в новій редакції, відповідно до якої працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Позивач отримав довідку про нараховане та виплачене грошове забезпечення за спірний період після 27.04.2026, а до суду звернувся 19.06.2026, тобто в межах тримісячного строку звернення до суду, встановленого ч.2 ст.233 КЗпП України. За таких обставин суд критично оцінює доводи відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду.

Суд вивчив матеріали справи, з`ясував обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідив докази, якими вони обґрунтовуються, та встановив таке.

ОСОБА_1 проходив військову службу, будучи призваним по мобілізації у період воєнного стану, у військовій частині НОМЕР_1 з 12.09.2022.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 187 від 30.06.2024 старшого солдата ОСОБА_1 , солдата резерву 42 запасної роти військової частини НОМЕР_1 , звільненого у відставку, наказано вважати таким, що справи та посаду здав, а також 30 червня 2024 року виключено з фінансового та речового забезпечення та зі списків особового складу частини у зв`язку зі звільненням на підставі висновку військово-лікарської комісії про непридатність до несення військової служби з виключенням з військового обліку.

Сторонами не заперечується, що у спірний період посадовий оклад, оклад за військовим (спеціальним) званням та інші похідні види грошового забезпечення обчислені позивачу виходячи з розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.

Позивач вважає дії відповідача щодо застосування у період з 12.09.2022 по 12.05.2023 розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, при нарахуванні грошового забезпечення протиправними, тому звернувся із цим позовом до суду.

Щодо вимоги зупинити провадження у справі. Оскільки вказане клопотання не відповідає загальним вимогам до форми та змісту будь-якої письмової заяви чи клопотання, встановленим статтею 167 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), таке судом не розглядається.

При вирішенні спору по суті суд керується таким.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Частиною четвертою статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 30.08.2017 № 704 (далі - Постанова № 704), якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років.

Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Аналогічні примітки містять і додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704.

21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».

Згідно з частиною п`ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, спірні відносини у якій є тотожними цьому спору, зауважив, що на момент набрання чинності постановою № 704 (01.03.2018) пункт 4 цієї постанови було викладено в редакції змін, передбачених пунктом 6 постанови № 103, тобто з використанням такого показника, як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.

Водночас Закон України від 05.10.2000 № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон № 2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій. У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення (стаття 6 Закону № 2017-III). Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

При цьому згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3). Верховний Суд наголосив на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року. У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Закон України № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закон України № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Закон України № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» таких застережень щодо застосування як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, не містять.

Тобто положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення розмірів посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, до 01.01.2020 (набрання чинності Законом № 294-IX) не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили; натомість з 01.01.2020 така невідповідність виникла.

Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19, від 09.06.2022 у справі № 520/2098/19).

Отже, з огляду на передбачені частиною третьою статті 7 КАС України правила, а також враховуючи, що з 29.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, до спірних відносин належить застосувати пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу, із використанням для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Вказана правова позиція узгоджується з постановами Верховного Суду від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21, від 12 вересня 2022 року у справі № 500/1813/21, від 15 вересня 2022 року у справі № 500/1886/21 та від 10 січня 2023 року у справі № 120/8682/21, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України враховуються судом при вирішенні спірних правовідносин.

Доводи відповідача про те, що скасування у судовому порядку пункту 6 постанови № 103 не відновлює дію пункту 4 постанови № 704 у попередній редакції, суд відхиляє, оскільки правова позиція суду ґрунтується не на «відновленні» дії пункту 4 постанови № 704 у первісній редакції, а на незастосуванні до спірних правовідносин положення пункту 4 постанови № 704 у частині, що суперечить актам вищої юридичної сили (законам про Державний бюджет України на відповідні роки), в силу статті 7 КАС України. Та обставина, що Постанова № 704 у відповідних редакціях містила посилання на прожитковий мінімум станом на 01.01.2018, не звільняє суб`єкта владних повноважень від обов`язку застосовувати норму підзаконного акта лише в частині, що відповідає актам вищої юридичної сили.

Прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 12.05.2023 № 481, що набрала чинності 20.05.2023, якою пункт 4 постанови № 704 викладено в новій редакції, не спростовує протиправності застосування у попередній період розрахункової величини, що не відповідала актам вищої юридичної сили, а лише усуває відповідну невідповідність на майбутнє.

Доводи відповідача щодо неможливості застосування до спірних правовідносин правових позицій Верховного Суду та ЄСПЛ з огляду на введення воєнного стану та відступ України від статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд також відхиляє. Відступ держави від окремих зобов`язань за Конвенцією в умовах воєнного стану не звільняє суб`єкта владних повноважень від обов`язку діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України), і не наділяє його правом застосовувати підзаконний акт у частині, що суперечить законам України. Висновки Верховного Суду щодо застосування пункту 4 постанови № 704 ґрунтуються насамперед на приписах статті 7 КАС України та частини другої статті 92 Конституції України, а не виключно на практиці ЄСПЛ, а тому є застосовними до спірних правовідносин і в умовах воєнного стану. Посилання відповідача на принципи збалансованості та обґрунтованості бюджету не може бути підставою для застосування підзаконної норми всупереч актам вищої юридичної сили, оскільки питання забезпечення фінансування є питанням організації виконання державою своїх зобов`язань, а не підставою для їх невиконання.

На підставі вказаних висновків Верховного Суду, з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18, суд дійшов висновку, що відповідач, застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням позивача за період з 12.09.2022 по 12.05.2023, а також похідних видів грошового забезпечення, такої розрахункової величини, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, діяв протиправно, а належне нарахування та виплату грошового забезпечення позивачу за вказаний період відповідачем не здійснено.

Оскільки розмір грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань визначається виходячи з посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, ці виплати є похідними від основної вимоги та також підлягають перерахунку із застосуванням правильної розрахункової величини, визначеної пунктом 4 Постанови № 704. За таких обставин вимоги позивача про перерахунок і виплату грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік є обґрунтованими.

Щодо вимоги про нарахування та виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік суд зазначає таке.

Згідно з Окремим дорученням Міністра оборони України № 2683/з від 01.02.2023 матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань виплачується військовослужбовцям у розмірі місячного грошового забезпечення, зокрема за наявності такої підстави, як порушення стану здоров`я військовослужбовця, перебування його на лікуванні, реабілітації, що підтверджено відповідними медичними документами, а саме онкологічне захворювання (хірургічне лікування, променева та (або) хіміотерапія). Матеріалами справи (довідка військово-лікарської комісії № 6326 від 2023 року, довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААД № 012557) підтверджується, що позивач у 2023 році проходив хірургічне лікування у зв`язку з онкологічним захворюванням, переніс субтотальну резекцію шлунка, після чого перебував у відпустці для лікування, а за наслідками захворювання йому встановлено інвалідність. Відповідачу було відомо про зазначені обставини, оскільки лікування позивач проходив під час проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 . За таких обставин вимога позивача про нарахування та виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік є обґрунтованою.

Перерахунок розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням супроводжує здійснення перерахунку (донарахування) усіх видів грошового забезпечення, зокрема одноразової грошової допомоги при звільненні, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористану відпустку при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової відпустки, премії, інших надбавок і доплат. З огляду на це вимоги позивача про перерахунок і виплату грошового забезпечення за період з 13.05.2023 по 30.06.2024, а також одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби із застосуванням правильної розрахункової величини є обґрунтованими.

За вказаних обставин суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нездійснення перерахунку та виплати позивачу грошового забезпечення за спірний період з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, та зобов`язання відповідача здійснити перерахунок і виплату грошового забезпечення позивачу за вказаний період, з урахуванням раніше виплачених сум.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Матеріали справи свідчать, що визначені частиною другою статті 2 КАС України критерії правомірності відповідачем не дотримано, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.

З огляду на викладене суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, а тому позов слід задовольнити.

Ураховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання цього позову, доказів понесення інших судових витрат позивачем не надано, тому в силу приписів статті 139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 за період з 12.09.2022 по 30.06.2024 грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення) за період з 12.09.2022 по 30.06.2024, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року - станом на 01.01.2022, 01.01.2023 та на 01.01.2024, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, та зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити такий перерахунок і виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошову допомогу для оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з урахуванням гарантій, встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Желік О.М.