Рішення від 29 вересня 2026 р. у справі №380/16822/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2026 рокусправа № 380/16822/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Желік О.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про визнання протиправними дій, бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) із вимогами:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), які полягають у застосуванні із березня 2022 року по травень 2023 року включно, розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 із березня 2022 року по травень 2023 року включно, грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, надбавок та доплат, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби, із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 та 01.01.2023 відповідно із одночасним нарахуванням та виплатою компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми місячного грошового забезпечення за весь час затримки виплати по день фактичної виплати грошового забезпечення.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що у період з 19.03.2022 по 15.05.2026 проходив військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 . Позивач вказує, що у період з березня 2022 року по травень 2023 року включно посадовий оклад та оклад за військовим (спеціальним) званням обчислювалися йому виходячи з розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року (1762 грн), а не на 1 січня відповідного календарного року. На обґрунтування позову позивач посилається на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18, якою скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103, та на правові позиції Верховного Суду. Оскільки розмір грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, надбавок і доплат є похідним від розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, позивач вважає, що такі виплати також підлягають перерахунку, а на суми несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення підлягає нарахуванню компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Тому позивач звернувся з цим позовом до суду.

Ухвалою судді від 17.08.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами; відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву.

Від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначено таке. Розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців у спірний період правомірно розраховувалися виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, оскільки пунктом 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» встановлено, що мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина, а тому розрахунковою величиною є саме прожитковий мінімум, визначений на 01.01.2018. Відповідач послався на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 11.12.2019 у справі № 240/4946/18, та на постанови Верховного Суду від 11.02.2021 у справах № 200/3757/20-а, № 200/3774/20-а, № 240/11952/19, від 14.04.2021 у справі № 240/12309/20, від 10.09.2021 у справі № 480/5496/20, від 27.05.2021 у справі № 520/5794/2020. Відповідач зазначив, що примітки до додатків 1 та 14 до постанови № 704 не є нормами права; що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 скасовано пункт 6 постанови № 103 лише в частині, що стосувалася прав військових пенсіонерів, і це не мало відношення до пункту 4 постанови № 704; що постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 внесено зміни до пункту 4 постанови № 704, згідно з якими оклади розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні. Відповідач також зазначив, що похідні вимоги задоволенню не підлягають, а щодо вимоги про компенсацію втрати частини доходів послався на статтю 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та постанову Верховного Суду від 18.09.2018 у справі № 522/535/17, вказавши, що ця вимога є передчасною. Просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Суд вивчив матеріали справи, з`ясував обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідив докази, якими вони обґрунтовуються, та встановив таке.

Згідно з витягом з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 20.03.2022 № 85-ОС штаб-сержанта ОСОБА_1 , який наказом Голови Державної прикордонної служби України від 17.03.2022 № 247-ос зарахований у розпорядження начальника НОМЕР_2 прикордонного загону, з 19.03.2022 зараховано до списків особового складу загону та всіх видів забезпечення і призначено молодшим інспектором прикордонної служби 2 категорії - кухарем відділення тилового забезпечення прикордонної комендатури швидкого реагування « ІНФОРМАЦІЯ_2 ».

Згідно з витягом з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 14.05.2026 № 524-ОС ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 15.05.2026 у зв`язку із звільненням з військової служби в запас за підпунктом «б» (за станом здоров`я) пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» на підставі наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 08.05.2026 № 503-ОС.

За даними архівних відомостей особистих карток на грошове забезпечення ОСОБА_1 за 2022-2026 роки у період з березня 2022 року по травень 2023 року включно розмір посадового окладу позивача та окладу за військовим (спеціальним) званням визначався виходячи з розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом станом на 01.01.2018 (1762 грн). Із зазначеної розрахункової величини позивачу нараховувалися та виплачувалися також похідні види грошового забезпечення - грошова допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, надбавка за вислугу років, надбавка за особливості проходження служби, премія та інші виплати.

Позивач вважає дії відповідача щодо застосування у період з березня 2022 року по травень 2023 року включно розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, при нарахуванні грошового забезпечення протиправними, тому звернувся із цим позовом до суду.

При вирішенні спору по суті суд керується таким.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини п`ятої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Частиною четвертою статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 30.08.2017 № 704 (далі - Постанова № 704), якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років.

Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до Постанови № 704 визначено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 4 Постанови № 704 (в первинній редакції на дату прийняття) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Аналогічні примітки містять і додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704.

21.02.2018 Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».

Згідно з частиною п`ятою статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21, спірні відносини у якій є тотожними цьому спору, зауважив, що на момент набрання чинності постановою № 704 (01.03.2018) пункт 4 цієї постанови було викладено в редакції змін, передбачених пунктом 6 постанови № 103, тобто з використанням такого показника, як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.

Водночас Закон України від 05.10.2000 № 2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон № 2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій. У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення (стаття 6 Закону № 2017-III). Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

При цьому згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3). Верховний Суд наголосив на тому, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року. У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік», Закон України № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закон України від 02.12.2021 № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Закон України від 03.11.2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» таких застережень щодо застосування як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, не містять.

Тобто положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення розмірів посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, до 01.01.2020 (набрання чинності Законом № 294-IX) не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили; натомість з 01.01.2020 така невідповідність виникла.

Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19, від 09.06.2022 у справі № 520/2098/19).

Отже, з огляду на передбачені частиною третьою статті 7 КАС України правила, а також враховуючи, що з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для обчислення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, до спірних відносин належить застосувати пункт 4 постанови № 704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу, із використанням для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Вказана правова позиція узгоджується з постановами Верховного Суду від 02 серпня 2022 року у справі № 440/6017/21, від 12 вересня 2022 року у справі № 500/1813/21, від 15 вересня 2022 року у справі № 500/1886/21, від 19 жовтня 2022 року у справі № 400/6214/21 та від 10 січня 2023 року у справі № 120/8682/21, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України враховуються судом при вирішенні спірних правовідносин.

Надаючи оцінку доводам відповідача, суд зазначає таке.

Суд відхиляє посилання відповідача на пункт 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII та на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 11.12.2019 у справі № 240/4946/18, згідно з якими після набрання чинності цим Законом положення нормативно-правових актів щодо обчислення виплат у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають. Предметом цього спору не є застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини. Позивач не заявляє вимог про обчислення посадового окладу та окладу за військовим званням виходячи з мінімальної заробітної плати, а вимагає застосування розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, а не станом на 01.01.2018. Наведені відповідачем висновки стосуються незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини, а тому не спростовують висновків суду щодо необхідності застосування прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 11.02.2021 у справах № 200/3757/20-а, № 200/3774/20-а, № 240/11952/19, від 14.04.2021 у справі № 240/12309/20, від 10.09.2021 у справі № 480/5496/20 та від 27.05.2021 у справі № 520/5794/2020, на які посилається відповідач, не є релевантними для обставин справи, що розглядається, оскільки такі висновки стосуються незастосування мінімальної заробітної плати (чи її частини) для розрахунків розмірів окладів, а не питання застосування прожиткового мінімуму, встановленого законом на 1 січня 2018 року, замість прожиткового мінімуму на 1 січня відповідного календарного року. Питання невідповідності пункту 4 постанови № 704 у частині фіксованої розрахункової величини актам вищої юридичної сили з 01.01.2020 вирішено Верховним Судом у постановах від 02.08.2022 у справі № 440/6017/21 та від 19.10.2022 у справі № 400/6214/21.

Доводи відповідача про те, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 скасовано пункт 6 постанови № 103 лише в частині, що стосувалася прав військових пенсіонерів, і це не мало відношення до пункту 4 постанови № 704, суд відхиляє, оскільки правова позиція суду ґрунтується не на «відновленні» дії пункту 4 постанови № 704 у первісній редакції, а на незастосуванні до спірних правовідносин положення пункту 4 постанови № 704 у частині, що суперечить актам вищої юридичної сили (законам про Державний бюджет України на відповідні роки), в силу статті 7 КАС України. Та обставина, що постанова № 704 у відповідних редакціях містила посилання на прожитковий мінімум станом на 01.01.2018, не звільняє суб`єкта владних повноважень від обов`язку застосовувати норму підзаконного акта лише в частині, що відповідає актам вищої юридичної сили.

Посилання відповідача на постанову Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481, якою пункт 4 постанови № 704 викладено в новій редакції із визначенням розрахункової величини у розмірі 1762 гривні, суд оцінює критично. Прийняття зазначеної постанови, що набрала чинності 20.05.2023, не спростовує протиправності застосування у попередній період розрахункової величини, що не відповідала актам вищої юридичної сили, а лише усуває відповідну невідповідність на майбутнє.

Доводи відповідача про те, що зобов`язання перерахувати грошове забезпечення із застосуванням прожиткового мінімуму на відповідний рік створить правову колізію, соціальну напруженість та може призвести до перевитрати Державного бюджету України, зводяться до нічим не підтверджених припущень і не спростовують висновків суду. Питання забезпечення фінансування є питанням організації виконання державою своїх зобов`язань, а не підставою для їх невиконання.

Оцінюючи доводи відповідача, суд враховує, що останню займану посаду - молодшого інспектора прикордонної служби 2 категорії - кухаря відділення забезпечення мінометної прикордонної застави четвертої прикордонної комендатури швидкого реагування - позивач обіймав з 6 тарифним розрядом, а спірний період нарахування грошового забезпечення (з березня 2022 року по травень 2023 року включно) охоплюється часом дії невідповідності пункту 4 постанови № 704 актам вищої юридичної сили, що виникла з 01.01.2020.

На підставі вказаних висновків Верховного Суду, з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18, суд дійшов висновку, що відповідач, застосовуючи при обчисленні посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням позивача за період з березня 2022 року по травень 2023 року включно, а також похідних видів грошового забезпечення, такої розрахункової величини, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, діяв протиправно, а належне нарахування та виплату грошового забезпечення позивачу за вказаний період відповідачем не здійснено.

Оскільки розмір грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, надбавок та доплат визначається виходячи з посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, ці виплати є похідними від основної вимоги та також підлягають перерахунку із застосуванням правильної розрахункової величини, визначеної пунктом 4 Постанови № 704, - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Стосовно доводу про відсутність у прохальній частині позову конкретної грошової суми недоплати суд зазначає, що визначення конкретного розміру кожної складової грошового забезпечення та похідних виплат за весь спірний період потребує здійснення відповідних арифметичних розрахунків з використанням первинних документів (особистих карток на грошове забезпечення, тарифних коефіцієнтів за займаними посадами та військовим званням, надбавок за вислугу років тощо), що належить до компетенції відповідача як органу, що здійснює нарахування та виплату грошового забезпечення. Суд не вправі підміняти суб`єкта владних повноважень у здійсненні таких розрахунків. Відтак належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача здійснити перерахунок і виплату грошового забезпечення та похідних від нього виплат за визначеною судом формулою, з урахуванням раніше виплачених сум.

Щодо вимоги про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати суд зазначає таке.

Згідно зі статтями 1-3 Закону України від 19.10.2000 № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема заробітну плату (грошове забезпечення) та суму індексації грошових доходів.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).

Відповідно до статті 4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-III дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 15.10.2020 у справі № 240/11882/19.

Водночас суд зважає на те, що грошове забезпечення позивача за період з березня 2022 року по травень 2023 року включно у належному розмірі станом на час розгляду справи ще не нараховано та не виплачено, а обов`язок відповідача здійснити його перерахунок та виплату визначається цим рішенням суду. Сума компенсації відповідно до статті 3 Закону № 2050-III обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого доходу за відповідний місяць на індекс інфляції в період невиплати, тобто залежить від конкретних сум і періодів невиплати, які підлягатимуть визначенню після виконання відповідачем обов`язку з перерахунку та виплати грошового забезпечення. За таких обставин виплата компенсації втрати частини доходів настає лише у випадку порушення встановлених строків виплати вже нарахованих доходів, а тому в цій частині позовні вимоги є передчасними та задоволенню не підлягають. Відмова у задоволенні цих вимог як передчасних не позбавляє позивача права на звернення до суду в разі порушення відповідачем строків виплати визначених цим рішенням сум.

Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Матеріали справи свідчать, що визначені частиною другою статті 2 КАС України критерії правомірності відповідачем не дотримано, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.

Будь-яких інших обставин, які б вимагали детальної відповіді або спростування, сторонами у заявах по суті справи не зазначено та з матеріалів справи судом не встановлено.

З огляду на викладене суд вважає, що позовні вимоги є частково обґрунтованими, а тому позов слід задовольнити частково.

Ураховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання цього позову, доказів понесення інших судових витрат позивачем не надано, тому в силу приписів статті 139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 2, 8-10, 14, 72-79, 90, 139, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в:

адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), які полягають у застосуванні із березня 2022 року по травень 2023 року включно розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року (1762 грн), при нарахуванні ОСОБА_1 посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та похідних від них видів грошового забезпечення, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, надбавок та доплат, нарахованих і виплачених у зв`язку із проходженням військової служби.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) за період з березня 2022 року по травень 2023 року включно грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення), грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, надбавок та доплат, нарахованих і виплачених у зв`язку із проходженням військової служби, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року - станом на 01.01.2022 та станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду, з урахуванням гарантій, встановлених пунктом 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Желік О.М.