Рішення від 29 вересня 2026 р. у справі №340/2334/26 — Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року м. Кропивницький Справа № 340/2334/26

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Кравчук О.В. розглянув у порядку спрощеного позовного (письмового) провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ))

до Військової частини НОМЕР_2 (адреса: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 )

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 з ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні через сімейні обставини за 10 календарних років в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби в сумі 136 737, 65 грн;

- стягнути з Військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 виплату одноразової грошової допомоги при звільненні через сімейні обставини за 10 календарних років в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби в сумі 136 737, 65 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що є колишнім військовослужбовцем Військової частини НОМЕР_2 , звільненим з військової служби 31.01.2025. Вказує, що його вислуга років в Збройних Силах України станом на 31.01.2025 складала 10 років 06 місяців 26 дні. Наявність вислуги підтверджується витягом з наказу про виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 від 31.01.2025. Стверджує, що при звільненні відповідачем не виплачено йому одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний рік служби, внаслідок чого така бездіяльність відповідача є протиправною.

Ухвалою судді Кіровоградського окружного адміністративного суду від 12 травня 2026 року відкрито провадження у відповідній адміністративній справі; справу вирішено розглядати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач щодо задоволення позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Зазначає, що позивач не набув права на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби встановленої частиною 2 статті 15 Закону №2011-XII оскільки загальна календарна вислуга становить 9 років 4 місяці 17 днів при необхідній 10 років. Крім того, відповідач наполягає на тому, що позивачем пропущений строк звернення до адміністративного суду, а тому позов має бути залишений без розгляду.

Позивач скерував до суду відповідь на відзив, у якій доводи відповідача заперечив та підтримав раніше заявлені позовні вимоги.

Розглянувши у спрощеному (письмовому) провадженні подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно і неупереджено оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 з 07.11.2019 по 31.01.2025 проходив службу у Військовій частині НОМЕР_2 .

Згідно з витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 31.01.2025 № 32 капітана ОСОБА_1 , звільнено з військової служби у запас відповідно до підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». через сімейні обставини та має календарну вислугу років -10 років 06 місяців 26 днів.

05 листопада 2025 року позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік.

Разом з тим, позивач зазначає, що на день звернення з позовом відповіді на заяву відповідач не надав, тому звернувся до суду.

У свою чергу відповідач зазначає, що за результатами розгляду зазначеного звернення Військовою частиною НОМЕР_2 було підготовлено та направлено позивачу відповідь від 08.12.2025 №892/1/1032, у якій повідомлено про відсутність правових підстав для нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні, а також про неможливість проведення додаткової перевірки у зв`язку з передачею особової справи до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України Про військову службу і військовий обов`язок від 25.03.1992 (далі - Закон № 2232-XII).

Відповідно до статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями

Згідно з частинами першою-третьою, шостою статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Видом військової служби є зокрема військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Частинами 1, 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон №2011-XII) встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 15 Закону №2011-XII, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України № 393 від 17 липня 1992 року Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей установлено, що строкова військова служба зараховується до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, у календарному обчисленні, а в разі її проходження в умовах, визначених у пункті 3 цієї постанови, у віддалених і високогірних місцевостях або в інших умовах, які згідно із законодавством колишнього СРСР були підставою для зарахування до вислуги років для призначення пенсії на пільгових умовах, - у відповідному пільговому обчисленні.

Зі змісту витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 31.1.2025 №32 суд встановив, що позивачу при звільненні не виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 % місячного грошового забезпечення за кожний повний рік служби.

Відповідач у відзиві стверджує про відсутність у нього підстав для виплати позивачу одноразової грошової допомоги, оскільки така виплачується за наявності 10 років саме календарної служби, тоді як в позивача така служба становить 09 років 04 місяці 17 дні. Також, зазначає, що згідно з документами, наданими позивачем:

- період навчання на кафедрі військової підготовки Державної льотної академії України становив з 01.09.2008 по 30.08.2010;

- період проходження служби в органах внутрішніх справ — з 16.04.2011 по 14.06.2012;

- період проходження військової служби у Збройних Силах України — з 12.11.2017 по 31.01.2025.

При цьому відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги...» до вислуги років додатково зараховується час навчання у межах до п`яти років із розрахунку один рік навчання за шість місяців служби. Таким чином, період навчання Позивача з 01.09.2008 по 30.08.2010 може бути зарахований лише як 1 рік вислуги.

Крім того, надана позивачем архівна довідка від 22.10.2025 №340/05/11-2025 та архівний витяг від 22.10.2025 №305/05/11-2025 містять суперечливі та арифметично невірні відомості щодо проходження служби в органах внутрішніх справ. Зокрема, у довідці зазначено календарну вислугу 3 роки 5 місяців 27 днів, тоді як фактичний період проходження служби з 16.04.2011 по 14.06.2012 становить лише 1 рік 1 місяць 29 днів.

Таким чином, загальна календарна вислуга позивача за підрахунками відповідача складає: військова служба у Збройних Силах України — 7 років 2 місяці 18 днів; період навчання — 1 рік; служба в органах внутрішніх справ — 1 рік 1 місяць 29 днів. Загальна календарна вислуга становить 9 років 4 місяці 17 днів.

Надаючи оцінку вказаним доводам відповідача, суд зазначає, що частина 2 статті 15 Закону №2011-XII, не передбачає будь-яких обмежень щодо обчислення такої вислуги лише в календарних роках, а передбачає виплату одноразової грошової допомоги у разі звільнення за наявності вислуги 10 років і більше.

Із системного аналізу наведених правових норм вбачається, що поняття «календарна вислуга років» застосовується не для позначення необхідної для призначення допомоги вислуги років, а для визначення розміру грошової допомоги: «в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби».

При цьому, умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги відповідно до частини другої статті 15 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» є наявність «вислуги 10 років і більше».

Таким чином, в частині 2 статті 15 Закону №2011-XII відсутня пряма вказівка на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше календарних років вислуги.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 11.04.2018 у справі №806/2104/17, від 24.11.2020 у справі №822/3008/17.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, загальна вислуга років на час звільнення позивача становила 10 років 06 місяць 26 днів, що підтверджено витягом із наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 31.01.2025 № 32: «Вислуга років у Збройних Силах України станом на 01 січня 2025 року становить: календарна – 10 років 06 місяців 26 днів, у пільговому обчисленні – 00 років 00 місяців 00 днів, загальна вислуга років 10 років 06 місяців 26 днів».

Доказів, внесення змін до власного наказу або його скасування відповідачем до суду не надано.

Отже доводи відповідача зазначені у відзиві спростовуються його власним наказом.

Відтак станом на день звільнення (31.01.2025) календарна вислуга позивача становила понад 1 років.

Оскільки інші підстави відмови, крім недостатності років вислуги, у призначенні грошової допомоги відсутні, відповідно позивач має право на таку виплату.

Щодо доводів відповідача про те, що позивачем пропущено строк звернення до суду, суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Верховний Суд у постанові від 25.04.2023 у справі №380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: "Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".

Відповідач, зазначає, що позивачем пропущено строк для звернення до суду, оскільки при звільненні він був ознайомлений з грошовим атестатом.

Воднораз , суд зазначає наступне.

Так, за приписами пункту 11.1 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту (додаток до наказу Міністерства оборони України від 22.05.2017 №280 (у редакції наказу Міністерства оборони України від 22.04.2021 №104) грошовий атестат видається військовослужбовцю військовою частиною, в якій він перебуває на грошовому забезпеченні, зокрема, у випадку вибуття до нового місця служби (навчання) з виключенням зі списків особового складу військової частини.

Форма грошового атестата встановлена додатком 16 Правил та передбачає відображення в атестаті всіх складових грошового забезпечення військовослужбовця, які йому нараховані та виплачені у день виключення зі списків особового складу військової частини.

Отже, грошовий атестат за своєю правовою природою є документом про остаточний розрахунок військової частини з військовослужбовцем у день його виключення зі списків особового складу військової частини та підтверджує виплату належних йому складових грошового забезпечення.

Як убачається зі змісту грошового атестата від 31 січня 2025 року, цей документ відображає суми складових грошового забезпечення, фактично виплачені йому станом на 31.01.2025, однак зі змісту грошового атестату неможливо встановити, коли саме позивач був ознайомлений з грошовим атестатом, так як в ньому наявний лише підпис позивача, дата ознайомлення відсутня.

Крім того, у графі "Виплачено одноразову грошову допомогу в разі звільнення з військової служби в сумі" взагалі нічого не зазначено, при цьому відсутній запис "Не виплачувалась"

Отже, грошовий атестат не містить повної інформації про нараховану та виплачену суму грошової допомоги, а отже, відповідач не забезпечив позивачу можливості отримати повну, достовірну та зрозумілу інформацію про склад і розмір грошового забезпечення за зазначений період, у зв`язку з чим позивач об`єктивно не міг на підставі цього документа дізнатися про можливе порушення свого права на отримання грошової допомоги.

Суд звертає увагу, що основним орієнтиром, який дозволив би однозначно визначати момент, з якого позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права на виплату грошової допомоги, є дата ознайомлення військовослужбовця з документом, що відображає суму нарахування або причини невиплати такої допомоги. Такий висновок узгоджується з висновками Судової палати у згаданій вище постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23.

Чинне законодавство не передбачає форми такого документа та способу його доведення військовослужбовцю. Водночас такими документами можуть бути розрахункові листи, відомості про нараховане і виплачене грошове забезпечення, фінансові повідомлення або інші документи, які б розкривали зміст виплати грошового забезпечення (складові, їх розміри, утримання), які роботодавець зобов`язаний надати під час виплати грошового забезпечення та з яких працівник (військовослужбовець) може об`єктивно встановити розмір виплаченої йому суми, її складові та можливу неповноту виплат.

Саме з моменту ознайомлення з відповідним документом у військовослужбовця виникає реальна можливість і об`єктивна необхідність оцінити правильність здійснених нарахувань, виявити допущені порушення, що і буде усвідомленим сприйняттям особи наявності/відсутності порушеного права щодо належних виплат.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство належить застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Таким чином суд вважає, що позивачем не пропущено строк звернення до суду, оскільки саме в рамках розгляду цієї адміністративної справи йому стало відомо про порушене право.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (див. рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року № 8-рп/99 та від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002).

Таким чином, бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби слід визнати протиправною.

Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

З метою ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої частиною 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, зобов`язавши відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні, передбачену частиною 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Вимога позивача щодо виплати одноразової грошової допомоги у розмірі 136 737, 65 грн є передчасною. Суду не надано доказів, що наразі між ним та військовою частиною виник спір щодо розміру виплаченої грошової допомоги.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд робить висновок про наявність підстав для задоволення позову частково.

Судові витрати щодо сплати судового збору, які підлягали б розподілу на підставі статті 139 КАС України, у справі відсутні. Докази понесення позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу наразі суду не подані.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (адреса: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії– задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченої частиною 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Зобов`язати Військову частину Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні, передбачену частиною 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Копію рішення надіслати учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтями 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржене у 30-денний строк з дня його складення до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду О.В. КРАВЧУК