Рішення від 30 вересня 2026 р. у справі №320/40302/25 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 жовтня 2026 року Київ справа №320/40302/25

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Скрипки І.М., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом громадянки російської федерації ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області та Державної міграційної служби України про визнання протиправними та скасування наказу і рішення та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

громадянка російської федерації ОСОБА_1 ( ОСОБА_1 ) звернулася до суду із позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області (ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області, відповідач-1) та Державної міграційної служби України (ДМС України, відповідач-2).

Просила суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області № 66 від 13.11.2024 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України № 03-25 від 31.03.2025 про відхилення скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянку російської федерації ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що спірний наказ Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є необґрунтованим та незаконним. Вважає, що відповідачем не прийнято до уваги її реальні побоювання за власне життя у разі повернення до російської федерації. На думку позивача, до спірних правовідносин мають бути застосовані Конвенція про статус біженців 1951 року та протокол до Конвенції 1967 року. Стверджує, що у разі повернення її життю та свободі буде загрожувати небезпека, що суперечить вимогам Конвенції.

Ухвалою від 20.08.2025 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). У подальшому відмовлено у задоволенні клопотання позивача про розгляд адміністративної справи за правилами спрощеного провадження з викликом сторін.

Відповідачі подали аналогічні відзиви на позовну заяву, в яких просять відмовити у задоволенні позову та вказують, що ОСОБА_1 проживає на території України з порушенням дозволеного строку перебування в Україні. При цьому, у дозволений проміжок часу після прибуття до України за захистом не зверталась, чим порушила порядок та строк звернення за захистом в Україні. Зауважено, що твердження, надані шукачкою захисту у своїй заяві та під час співбесіди є нелогічними, непослідовними та носять загальний характер. Позивачем не наведено жодної аргументації своїм побоюванням у разі повернення до своєї країни, які б ґрунтувалися на реальних подіях, або інших доказів того, що ці побоювання є підставними. На переконання відповідачів, позивач використовує факт широкомасштабної агресії російської федерації проти України як сприятливі умови для обґрунтування неможливості повернення до російської федерації.

У відповіді на відзив, позивач, посилаючись на правові позиції Верховного Суду викладені у постановах від 20 січня 2020 року у справі № 815/4355/17, від 17 грудня 2020 року у справі № 420/3258/19, від 31 березня 2021 року у справі № 520/12239/19, просить звернути увагу на те, що лише на етапі безпосереднього розгляду заяви, після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться комплексне та системне вивчення документів, наявних в особовій справі заявника, перевірка фактів, повідомлених заявником або його законним представником, відомостей та обставин, про які зазначено у заяві.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою російської федерації, що підтверджується копією паспорта для виїзду за кордон № НОМЕР_1 , виданого 01.06.2019, та копією національного паспорта № НОМЕР_2 , виданого 26.07.2017.

Також позивач надала міграційному органу наступну інформацію щодо своєї освіти: - ЗОШ № 1 с. Софріно, 2004-2013 рр.; Перший московський освітній комплекс (коледж), 2013-2018 рр., за спеціальністю модельєр-конструктор. Документів про освіту на підтвердження своїх слів заявниця на надала.

Також повідомила про свою трудову діяльність таке: - адміністратор фітнес клубу «СССР», м. Москва, приблизно 2016-2017 рр.; самозайнятий фотограф – 2016-2024 рр.

Останній в`їзд на територію України здійснила 04.08.2021.

ОСОБА_1 документована 26.10.2021 посвідкою на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_3 , строком дії до 22.10.2022 (підстава видачі 04/14 – возз`єднання сім`ї із громадянином України, шлюб).

22.08.2023 позивач звернулася до Центрального міжрегіонального управління ДМС України у м. Києві та Київській області з метою особисто подати заяву про надання їй статусу біженця.

ОСОБА_1 роз`яснено порядок звернення особи із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, передбачений статтею 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 № 3671-VI (Закон № 3671-VI). Разом із тим, було встановлено, що вказана громадянка проживає на території України з порушенням дозволеного строку перебування в Україні, а також, що у дозволений проміжок часу після прибуття до України за захистом не зверталась, чим порушила порядок та строк звернення за захистом в Україні.

Не погоджуючись з неприйняттям заяви, ОСОБА_1 звернулася до суду.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 12.06.2024 у справі 320/1535/24 ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області зобов`язано Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у місті Києві та Київській області прийняти заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до вимог до вимог Закону № 3671-VI та Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649 (Правила № 649), та надати рішення за результатами розгляду заяви від 22.08.2023.

24.10.2024 заява позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в України прийнята до розгляду ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області.

08.11.2024 посадовою особою відповідача 1 складено висновок про доцільність прийняти рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянки російської федерації ОСОБА_1 , оскільки її заява є очевидно необґрунтованою, у заявниці відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої Закону № 3671-VI.

13.11.2024, наказом Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області № 66 від 13.11.2024 (прийнятим відповідно до частини шостої статті 8 Закону № 3671-VI, на підставі висновку головного спеціаліста сектору централізованого прийому та первинної обробки заяв шукачів захисту управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області Редковського А.Ю. від 08.11.2024), відмовлено позивачу в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

15.11.2024 оформлено повідомлення про відмову в офомленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

04.02.2025 ОСОБА_1 отримала Повідомлення № 60 від 15.11.2024 про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з необґрунтованістю заяви, а саме - через відсутність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань та недоведеності загрози життю, безпеці чи свободі в країні походження, через побоювання застосування щодо неї смертної кари, або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання.

Не погоджуючись з таким рішенням відповідача-1, позивач оскаржила його до Державної міграційної служби України.

Так, 05.02.2025 ОСОБА_1 подала скаргу до Державної міграційної служби України, зареєстровану 12.02.2025.

31.03.2025 складено висновок за результатами розгляду скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Висновок погоджений заступником директора – начальником відділу по роботі з шукачами захисту і затверджений директором Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства.

Резюмовано, що відсутні підстави вважати, що заявниця має обґрунтовані підстави стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань. Вказали, що ДМС не вбачає за доцільне проводити додатковий аналіз правдоподібності фактів можливого нелюдського поводження із заявницею; також погоджуються, що заявницею не було повідомлено та доведено правдоподібних фактів наявності серйозної шкоди, які б дозволили визнати її особою, яка потребує додаткового захисту.

Підсумовано, що територіальним органом ДМС було належним чином проаналізовано всі подані ОСОБА_1 відомості про її особу та причини звернення за захистом, і на підставі частини шостої статті 8 Закону прийнято правомірне рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зазначено, що не встановлено фактів щодо можливості застосування до заявниці смертної кари, виконання вироку про смертну кару, тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність поводження чи покарання в разі повернення на батьківщину.

У зв`язку із цим, а також відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону № 3671-VI доцільним вказано відхилити скаргу громадянки російської федерації ОСОБА_1 на наказ ЦМУ ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

19.05.2025 позивач отримала Повідомлення №10 від 15.04.2025 про відхилення скарги.

Так, рішенням ДМС України №03-25 від 31.03.2025, відхилено скаргу на рішення територіального органу ДМС про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Констатовано, що рішення ЦМУ ДМС прийнято на підставі повного і всебічного вивчення обставин, наявних у матеріалах справи, та є правомірним і обґрунтованим.

ОСОБА_1 , вважаючи протиправними рішення відповідачів, звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.

Нормативно-правовим актом, який визначає порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, є Закон № 3671-VI.

За змістом пункту 1 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI біженцем є особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Пункт 4 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI визначає, що додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.

За нормами пункту 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI особа, яка потребує додаткового захисту - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Згідно із частинами першою та другою статті 5 Закону № 3671-VI особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п`яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в`їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

У силу статті 6 Закону № 3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа:

- яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві;

- яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів;

- яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об`єднаних Націй;

- стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні;

- яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

- яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім`ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).

Статтею 7 Закону № 3671-VI встановлено, що оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, його прізвище, ім`я, по батькові та інші дані про нього попередньо, до встановлення особи, записуються за його вказівкою, про що зазначається в реєстраційному листку на особу та робиться відповідний запис на заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту: реєструє заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та подані документи; ознайомлює заявника або його законного представника під їх власний підпис з порядком прийняття рішення за їх заявами, правами та обов`язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; проводить дактилоскопію особи, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; у разі потреби направляє особу на обстеження для встановлення віку у порядку, встановленому законодавством України; заповнює реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та членів її сім`ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, або на дитину, розлучену із сім`єю, від імені якої заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подав її законний представник; заповнює інші необхідні документи; оформлює особову справу; роз`яснює порядок звернення про надання безоплатної правової допомоги відповідно до закону, що регулює надання безоплатної правової допомоги; заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи.

Статтею 9 Закону № 3671-VI врегульовано порядок розгляду заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

За положеннями частин першої, четвертої та шостої статті 8 Закону № 3671-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв`язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

За змістом частин восьмої та одинадцятої статті 9 № 3671-VI у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, поданої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, має право звертатися з відповідними запитами до органів Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об`єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, заява якої розглядається. Такі звернення розглядаються у строк, визначений законодавством України.

Після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, визначають Затвердити Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649 (Правила № 649).

Пунктом 4.1. Правил № 649 встановлено, що під час попереднього розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС (особа, яка веде справу) протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви:

а) проводить співбесіду із заявником з дотриманням правил, встановлених частинами другою та третьою статті 8 Закону.

У разі залучення перекладача для участі в співбесіді, у тому числі через систему відеоконференц-зв`язку, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС перед початком співбесіди попереджає перекладача про необхідність дотримання умов конфіденційності, що оформлюється розпискою про нерозголошення відомостей, що містяться в особовій справі заявника (додаток 11).

Результати співбесіди оформлюються відповідним протоколом співбесіди (додаток 12) з особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що підписується цією особою або її законним представником, перекладачем, адвокатом, психологом, педагогом (за наявності);

б) розглядає відомості, наведені в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та інші документи, вимагає додаткові відомості, що можуть підтверджувати наявність чи відсутність підстав для прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

в) готує письмовий висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 13).

У висновку обов`язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником. Цей висновок повинен включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел.

Відповідно до пункту 4.3 Правил №649 на підставі письмового висновку уповноваженої посадової особи територіального органу ДМС щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС в межах установленого строку приймає одне з таких рішень:

а) про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

б) про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Підпунктом «е» пункту 5.1 Правил № 649 визначено, що після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС (особа, яка веде справу) готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 20).

Висновок складається за результатом оцінки заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, комплексного та системного вивчення документів, наявних в особовій справі заявника, та перевірки фактів, повідомлених заявником або його законним представником.

Відомості та обставини, про які зазначено у заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і які не підтверджуються документами або іншими фактичними даними, можуть бути враховані під час підготовки висновку за умови, що твердження заявника стосовно обставин, зазначених у заяві, є послідовними і правдоподібними, надана ним інформація не суперечить загальновідомим відомостям, що мають відношення до справи заявника та встановлена загальна правдоподібність заяви.

Оцінка заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється на індивідуальній основі і включає в себе вивчення наявних відомостей про:

всі відповідні факти, що стосуються країни походження на момент прийняття рішення щодо заяви, в тому числі закони і інші нормативно-правові акти країни походження заявника і порядок їх застосування;

відповідні твердження і документи, представлені заявником, у тому числі інформацію про те, що заявник був або може стати об`єктом переслідування чи об`єктом завдання серйозної шкоди;

особисті дані і обставини заявника, включаючи інформацію про те, що заявник був чи може стати об`єктом переслідування чи йому може бути завдано серйозної шкоди.

Той факт, що заявник вже був об`єктом переслідувань або йому було завдано серйозної шкоди, наявність прямих загроз такого переслідування або такої шкоди є важливим показником цілком обґрунтованих побоювань заявника стати жертвою переслідування або реального ризику отримати серйозну шкоду.

У висновку обов`язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником.

У висновку викладається обґрунтована пропозиція територіального органу ДМС щодо прийняття рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Висновок уповноваженої посадової особи територіального органу ДМС, на яку покладено розгляд справи, погоджується керівником структурного підрозділу територіального органу, до повноважень якого належить реалізація законодавства у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, та затверджується заступником керівника територіального органу ДМС, який відповідно до розподілу обов`язків спрямовує і координує діяльність структурного підрозділу з питань біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

За змістом частин першої і п`ятої статті 12 Закону № 3671-VI рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п`яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом. Рішення за скаргою приймає центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом місяця з дня отримання особової справи. Строк прийняття рішення може бути продовжено керівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, але не більш як на три місяці.

За нормами пункту 8.3 Правил №649 за результатами розгляду скарги ДМС в межах строку, передбаченого частиною п`ятою статті 12 Закону, приймає одне з таких рішень:

а) про задоволення скарги та скасування рішення територіального органу ДМС про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

б) про відхилення скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

в) про залишення скарги без розгляду.

Встановлено, що у ході підготовки висновку від 08.11.2024, який слугував підставою для прийняття спірного наказу № 66 від 13.11.2024, виявлено, що під час співбесіди, 31.10.2024 заявниця повідомила, що 01.10.2020 уклала шлюб із громадянином України ОСОБА_2 , який з її слів у 2014-2016 роках проходив службу у корпусі «АЗОВ». Вказала, що з 2022 року її чоловік проходить службу у 3-й штурмовій бригаді ЗСУ, на підтвердження чого надала фотокопії посвідчень та фотографії останнього. У той же час, надала копію рішення Соснівського районного суду м. Черкас від 10.10.2023 у справі 712/6199/23 про розірвання шлюбу з ОСОБА_2 . При цьому, не змогла вказати, чи було відомо про цей шлюб родичам у російській федерації. За словами заявниці, на цей час вона проживає у цивільному шлюбі з іншим чоловіком, який, з її ж слів, працює у Службі безпеки України, однак ні документів про укладення шлюбу, ні документів про наявність церковного свідоцтва про шлюб, оскільки стверджує, що вінчалась у церкві, не надала.

Також, як вбачається зі змісту висновку, позивач стверджувала, що займалася волонтерською діяльністю та брала участь у зборах, на підтримку колишнього чоловіка, проте не дала доказів на підтвердження цих фактів.

Неможливість надання рахунків заявниця пояснила вкрай загально: «Мені для цього потрібно підгрузити історію транзакцій за карткою».

Крім того, як пояснила заявниця, картковий рахунок, з якого відбувались перекази відкритий на інші установчі дані, а саме: «...У мене на телефоні є застосунок банку ПУМБ, де вона оформила на мене (на свої установчі дані, але на мій телефон та мою електронну адресу)...».

На підтвердження своїх тверджень заявниця надала фотокопію титульної сторінки із застосунку банку, де власницею рахунку значиться «Амані Ваіл Аль-Бехесі». Тобто з цих рахунків неможливо встановити, що кошти переказувала заявниця.

Отже, незважаючи на твердження заявниці щодо проведення волонтерської діяльності, вона широко не висвітлювалась, надані матеріали взагалі не вказують на особу заявниці. Крім того, волонтерська діяльність заявниці жодним чином не випливає з її проукраїнської позиції та поглядів, як вже було вказано вище.

У висновку наголошено, що заявниця про будь-які переслідування своєї особи на території російської федерації (в тому числі за свої дії на території України) повідомляє лише як про потенційну можливість, без жодної деталізації.

Жодної інформації, яка би характеризувала дії заявниці як вираження нею політичного протесту та/або стійкої політичної позиції у твердженнях шукачки захисту не прослідковується.

Також вказано, що, незважаючи на твердження шукачки захисту про те, що дані її сторінок у соціальних мережах були оприлюднені її минулими друзями чи однокласниками, вона не може назвати ні хто саме оприлюднив ці дані, ні пабліки у соціальних мережах, через які ці дані були оприлюднені. Інформації про те, що саме було оприлюднено, теж не повідомляє.

Перевіркою вказаних заявницею сторінок у соціальних мережах Instagram та Tik-Tok не виявлено наявності постів гострополітичної або пов`язаної направленості. Профілі соціальних мереж містять мінімальну інформацію про особу заявниці, у своїх постах, доступних пересічному користувачу Інтернет, заявниця розповідає про косметику, прогулянки, відвідування ресторанів, дозвілля тощо. Тобто жодних підстав вважати, що заявниця використовує соціальні мережі для висловлення проукраїнської/антиросійської позиції відсутні.

Шукачка захисту повідомляє про погрози за її пости в соціальних мережах, але детальної інформації про них надати не може.

На підтвердження своїх слів, заявниця надала фотокопії погроз з переписки у соціальній мережі. Разом із тим, жодних пояснень цим погрозам не надала. Крім того, зі слів заявниці, ця переписка існує лише у вигляді скріншотів, на цей час переглянути її неможливо. Про якісь негативні наслідки цих погроз заявниця не повідомляє.

Загалом, заявниця постійно стверджує, що має стійку проукраїнську позицію. Разом з тим, не може надати детальної інформації про суть своїх політичних вподобань, не пояснює, що саме в її поглядах є проукраїнським.

Вказано, що надані ОСОБА_1 твердження не обґрунтовують її побоювання. Вона не була членом політичної партії або громадського руху, не проявляла відкрито свою політичну громадську позицію, у відкритих джерелах відсутня будь-яка інформація про її шлюб із військовослужбовцем корпусу «АЗОВ».

Тобто, проживання заявниці на території України без оформлення відповідних дозволів не є наслідком її переслідування на території російської федерації, а лише її власним вибором.

Незважаючи на те, що проаналізоване ІКП (USDOS, Amnesty International, Human Rights Watch) свідчить про негативні тенденції щодо порушень прав людини під час судового процесу у російській федерації, є серйозні підстави вважати, що заявниця маніпулює наданими твердженнями в контексті загальновідомої інформації, широкомасштабної агресії рф проти України, задля обґрунтування своєї заяви.

Твердження, надані шукачкою захисту, у своїй заяві та під час співбесіди є нелогічними, непослідовними та носять загальний характер. Надані пояснення не підтверджують слова заявниці щодо й можливого переслідування у країні громадянської належності.

З огляду на вказане, вбачається, що заявниця використовує факт широкомасштабної агресії російської федерації проти України як сприятливі умови для обґрунтування неможливості повернення до РФ.

Аналіз матеріалів особової справи № 2024KYIV0012 в контексті ситуації в країні громадянської належності заявниці (рф) дозволяє зробити висновок, що заявниця не обґрунтувала неможливість свого повернення до країни громадянської належності через індивідуальні побоювання стати жертвою переслідування за ознаками, визначеними Женевською Конвенцією про статус біженця 1951 року та частини першої статті Закону. Ні у своїй заяві, ні під час співбесіди, заявниця не довела існування будь-яких реальних чинників, які би вказували на небезпеку для неї чи переслідування у країні громадянського походження за будь-якою з конвенційних ознак, у тому числі за ознаками політичних переконань, за ознаками релігії, національності, належності до соціальної групи тощо.

Жодною офіційною інформацією, яка б підтвердила твердження заявниці про її переслідування в країні громадянської належності, управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції, вона не володіє.

З матеріалів справи відомо, що заявниця не повідомила про належність до політичних, релігійних та громадських організацій. Також відсутні підстави вважати, що волонтерська діяльність заявниці випливає з проукраїнських позицій та поглядів.

Підстави вважати, що її діяльність у соціальних мережах широко висвітлювалась, або взагалі відома органам влади РФ, відсутні.

За положеннями законодавства у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту та Директиви Європейського Союзу 2011/95/EU, кваліфікуючою ознакою для додаткового захисту є серйозна шкода у вигляді:

1) смертної кари або виконання вироку про смертну кару;

2) тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання;

3) серйозної індивідуальної загрози життю в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини.

Шукачка захисту не навела вагомої аргументації своїм побоюванням у разі повернення до країни громадської належності, які б ґрунтувалися на реальних подіях, або інших доказів того, що ці побоювання є обґрунтованими, тобто вони не відповідають вимогам пунктам 1, 13 частини першої статті 1 Закону.

Частиною дванадцятою статті 9 Закону №3671-VI врегульовано, що особова справа заявника разом з письмовим висновком надсилається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, для прийняття остаточного рішення за заявою.

Положеннями частини п`ятої статті 10 Закону №3671-VI передбачено, що за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до частини другої статті 12 Закону №3671-VI рішення, що приймаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, щодо визнання іноземця або особи без громадянства біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також рішення про втрату чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту, про скасування рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, можуть бути оскаржені в установленому законом порядку та в установлені цим Законом строки до суду.

Встановлено, що рішення про відмову у визнанні позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, прийнято на тій підставі, що стосовно заявниці відсутні умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону №3671-VI, що підтверджується висновком від 08.11.2024.

Задокументованих доказів переслідувань позивача не надано до суду, відомості повідомлені позивачем ґрунтуються виключно на її твердженнях.

Також інформація, надана позивачем, не дає підстав вважати, що вона переслідувалася в російській федерації за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Враховуючи вказане та відповідно до пунктів 4 та 6 статті 6 Закону №3671-VI, не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні та яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні.

Таким чином, суд погоджується з висновками відповідачів, що позивач в заяві-анкеті не обґрунтувала своїх побоювань та не надала переконливих відомостей для отримання захисту на території України.

Доводи позивача ґрунтуються лише на суб`єктивних твердженнях, непідкріплених будь-якими доказами, що ставить під сумніви правдивість наданої нею інформації.

Крім того, відповідно до висновку 08.11.2024 Центрального міжрегіонального управління ДМС України в місті Києві та Київській області щодо прийняття рішення про відмову в оформленні документів про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, останній зазначив, що заявник не належить до політичної партії та не проявляла відкрито свою політичну позицію у відкритих джерелах тощо.

Також суд враховує, що позивач вперше прибула на територію України у 2017 році, 26.10.2021 їй видано посвідку на тимчасове проживання в Україні, строк дії посвідки на тимчасове проживання в Україні сплив 22.10.2022, а за захистом вона звернулася лише 22.08.2023, що не узгоджується із звичайним ходом подій і приписами статті 5 Закону № 3671-VI.

При цьому, суд вважає безпідставними посилання позивача на те, що оцінка обґрунтованості побоювань внаслідок повідомлених заявником обставин здійснюється уповноваженою посадовою особою територіального органу державної міграційної служби вже після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, оскільки, як встановлено в межах розгляду цієї справи, документи ОСОБА_1 вже були прийняті до розгляду на виконання рішення суду у справі №320/1535/24.

У зв`язку з тим, що позивачем не доведено наявності небезпеки її життю в російській федерації та побоювання за своє життя, зазначені обставини не знайшли свого підтвердження у ході судового розгляду справи, у суду відсутні підстави вважати, що у разі повернення позивача до країни громадянської належності будуть мати місце існування загрози його життю, безпеці чи свободі через побоювання застосування щодо неї смертної кари, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання.

За наведених обставин суд погоджується з доводами відповідачів про відсутність у позивача об`єктивного елементу обґрунтованості побоювань щодо існування загрози життю, безпеці чи свободі на батьківщині, а звернення до органів Державної міграційної служби мало на меті лише легалізацію перебування на території України із використанням процедури звернення за захистом з метою уникнення екстрадиції.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновків про відмову у задоволені позовних вимог.

Враховуючи, що судом у задоволенні позовних вимог відмовлено, понесені позивачем судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, відшкодуванню на користь позивача не підлягають.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

у задоволенні адміністративного позову - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Скрипка І.М.