Рішення від 30 вересня 2026 р. у справі №320/7298/24 — Київський окружний адміністративний суд

Суд: Київський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: реєстрації та обмеження пересування і вільного вибору місця проживання, з них:

Дата: 30 вересня 2026 р.

Справа: №320/7298/24

Суддя: Жукова Є.О.

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 жовтня 2026 року м. Київ справа №320/7298/24

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Центрального міжрегіонального управління Державної

міграційної служби у м. Києві та Київській області

про визнання протиправним та скасування рішення.,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ОСОБА_2 (далі - позивач) звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м.Києві та Київській області (далі - відповідач, ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області), у якому просила суд:

визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м.Києві та Київській області про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянки Республіки Білорусь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в частині заборони її в`їзду на територію України строком на 3 (три) роки до 13.06.2026 року.

Аргументуючи позовні вимоги, представник позивача зазначає, що 13.06.2023 року співробітниками Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м.Києві та Київській області прийнято рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни через проживання без документів на право проживання в Україні та притягненням у звязку із цим до адміністративної відповідальності за частиною 1 статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Позивач вважає, що такі обставини не є підставою для заборони їй в`їзду в Україну терміном на 3 роки. Спірне рішення є необґрунтованим, а тому представник позивача просить суд визнати його протиправним та скасувати.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.03.2024 відкрито провадження у справі №320/7298/24, суд ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Даною ухвалою суд витребував від відповідача завірену належним чином копію рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м.Києві та Київській області про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянки Республіки Білорусь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в частині заборони її вїзду на територію України строком на 3(три) роки до 13.06.2026 року та всі матеріали, що були або мали бути взяті до уваги при прийнятті спірного рішення.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.04.2026 відкрито провадження у справі №320/7298/24 повторно витребувано від відповідача завірену належним чином копію рішення Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м.Києві та Київській області про примусове повернення до країни походження або третьої країни громадянки Республіки Білорусь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в частині заборони її в`їзду на територію України строком на 3(три) роки до 13.06.2026 року.

Відповідач правом подання відзиву на позовну заяву у строк визначений в ухвалі суду не скористався, однак на виконання вимоги ухвали суду від 01.04.2026 надав належним чином завірені копії документів.

З метою додержання розумного строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, суд визнав за можливе розгляд справи здійснювати за наявними матеріалами.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, копії матеріалів на підставі яких прийнято оскаржуване рішення, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою Республіки Білорусь, що підтверджується паспортом НОМЕР_1 .

13.06.2023 року співробітниками Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м.Києві та Київській області об 14:00 год за адресою: м.Київ, вул.Ольгинська, 3, було виявлено громадянку Республіки Білорусь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка порушила правила перебування іноземців на території України, а саме: проживання без документів на право проживання в Україні за що передбачена відповідальність відповідно до частини 1 статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення у зв`язку із чим складено протокол про адміністративне правопорушення МКМ 013200.

Заступник начальника Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м.Києві та Київській області, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, виніс постанову МКМ №013155 від 13.06.2023 року, якою позивачку визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 203 КУпАП, та накладено на нею адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що склало 5 100 грн.

Позивач цю постанову не оскаржувала та 14.06.2023 сплатила накладений на нею штраф, що підтверджується квитанцією №99988585 від 14.06.2023.

13.06.2023 заступником начальника управління - начальником відділу протидії нелегальній міграції управління міграційного контролю та реадмісії ЦМУ ДМС у м.Києві та Київської області за результатом розгляду матеріалів справи стосовно громадянки Республіки Білорусь ОСОБА_1 прийнято рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни та про заборону в`їзду в Україну строком на 3 (три) роки до 13.06.2026.

Вважаючи дане рішення в частині заборони в`їзду в Україну строком на 3 (три) роки до 13.06.2026 протиправним, представник позивача звернулася до суду із даним позовом.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд приходить до наступних висновків.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні визначає Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку, або боротьби з організованою злочинністю; якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні; якщо при клопотанні про в`їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи; якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі; якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, митних та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні; якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну; якщо така особа з порушенням встановленого законодавством України порядку здійснила в`їзд на тимчасово окуповану територію України або до району проведення антитерористичної операції чи виїзд з них або вчинила спробу потрапити на ці території поза контрольними пунктами в`їзду-виїзду.

Частинами першою та другою вказаної статті встановлено, що за наявності підстав, зазначених в абзацах другому, сьомому і восьмому частини першої цієї статті, відомості про іноземця або особу без громадянства вносяться до бази даних осіб, яким згідно із законодавством України не дозволяється в`їзд в Україну або тимчасово обмежено право виїзду з України.

Рішення про заборону в`їзду в Україну строком на три роки приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону, або уповноваженим підрозділом Національної поліції України. У разі невиконання рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства забороняється подальший в`їзд в Україну на десять років, що додається до частини строку заборони в`їзду в Україну, який не сплив до моменту прийняття повторного рішення про заборону в`їзду в Україну.

Згідно із статею 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство України з прикордонних питань про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в`їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в`їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в`їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України.

Один із примірників рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства видається іноземцю або особі без громадянства, стосовно яких воно прийнято. У рішенні зазначаються підстави його прийняття, порядок оскарження та наслідки невиконання. Форма рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства затверджується спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України.

Відповідно до пункту 3 Інструкції про порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства затвердженої наказ Міністерства внутрішніх справ України від 17.12.2013 №1235 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 11.01.2014 за №25/24802 рішення про заборону в`їзду в Україну особам приймається ДМС та її територіальними органами за наявності підстав, зазначених в абзацах другому, третьому та сьомому частини першої статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Згідно із п.4 Інструкції рішення про заборону в`їзду в Україну особам приймається ДМС України та її територіальними органами за ініціативою:

а) підрозділів Робочого апарату Укрбюро Інтерполу - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну особам у процесі співробітництва з правоохоронними органами інших держав та міжнародних правоохоронних організацій;

б) підрозділів кримінальної поліції - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну особам під час здійснення оперативно-розшукової діяльності;

в) органів досудового розслідування поліції - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну особам під час здійснення кримінального провадження;

г) підрозділів патрульної поліції - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну особам під час провадження в справах про адміністративні правопорушення, підготовки або здійснення заходів із забезпечення громадського порядку;

ґ) органів охорони здоров`я - у разі встановлення підстав для заборони в`їзду в Україну якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;

д) за власною ініціативою або за поданням державного, приватного виконавця - у разі якщо під час попереднього перебування на території України особа не виконала рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або має інші невиконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну.

Відповідно до п.5 Інструкції після отримання даних, які обґрунтовують необхідність заборони в`їзду в Україну особі, органи та підрозділи, визначені у пункті 4 цієї Інструкції, надсилають до ДМС або її територіальних органів обґрунтоване звернення (довідку, рапорт), в якому зазначають такі відомості про особу: а) громадянство (підданство); б) прізвище, ім`я (імена) та по батькові (за наявності) особи в називному відмінку (для громадян Російської Федерації та Республіки Білорусь - російською мовою з дублюванням латиницею, для інших іноземців та осіб без громадянства - латиницею); в) дата народження (день, місяць, рік); г) стать; ґ) місце проживання; д) серія та номер паспортного документа, коли і ким виданий; е) відомості, які згідно з абзацами другим, третім та сьомим частини першої статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» дають підстави для прийняття рішення про заборону особі в`їзду в Україну; є) запропонований строк заборони в`їзду та відомості, які обґрунтовують його тривалість (обставини і характер вчинення іноземцем або особою без громадянства суспільно небезпечного діяння; результати перевірки особи за обліками МВС України, обліками правоохоронних органів іноземних держав та міжнародних правоохоронних організацій; наявність в особи не виконаних майнових зобов`язань перед юридичними або фізичними особами в Україні).

З системного аналізу викладеного вбачається, що рішення про заборону в`їзду на територію України ДМС України приймається за ініціативою органів визначених у п.4 Інструкції за наявності підстав визначених абзацами другим, третім та сьомим частини першої статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».

Наведені вище обставини у їх сукупності свідчать про те, що відповідач, ухвалюючи рішення про заборону в`їзду в Україну, діяв у межах наданих повноважень та у спосіб передбачений законами.

Суд вважає, що право на обмеження доступу до території держави для осіб, які не є громадянами цієї держави, є суверенним правом Держави Україна, і обґрунтовуючи застосування такого права певними припущеннями та посиланнями на інтереси держави, відповідач діяв в межах наданих повноважень.

Необхідність заборони в`їзду, має превентивний характер, дійсно не має доводитися вчиненням особою протиправних діянь, проте, має обґрунтовуватися, тобто мати обґрунтовані посилання суб`єкта владних повноважень на можливість протиправної поведінки особи.

Крім того, суд звертає увагу, що термін заборони в`їзду позивачу на територію України сплинув - 13.06.2026 року, тобто оскаржуване рішення повністю вичерпало свою дію в часі.

Верховний Суд в постанові від 20.09.2021 у справі №638/3792/20 зазначив, що предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Тобто правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

З урахуванням викладеного відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.

Натомість, право на звернення до суду та способи судового захисту визначені у статті 5 КАС України, частиною першою якої визначено, що захист прав, свобод або законних інтересів, серед іншого, можливий шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2); визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3); визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4).

Відповідно у випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду, адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб`єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення, вчинення чи невчинення тих чи інших дій та перевірити їх відповідність критеріям правомірності, які пред`являються до рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, як це закріплено у статті 2 та статті 5 КАС України.

Рішення, прийняті суб`єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2,6 КАС України. Подібні положення містяться й у статтях 2, 5 нині діючого КАС України.

Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Право на захист має особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність (постанова ВС, справа № 826/6664/17 від 22.07.2022).

Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулювали спірні правовідносини на час винесення спірного рішення і вчинення дій уповноваженими особами відповідача, суд дійшов висновку про правомірність дій суб`єкта владних повноважень, щодо заборони в`їзду в Україну громадянці Республіки Білорусь ОСОБА_4 , а також беручи до уваги закінчення строку дії оскаржуваного рішення, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За приписами статті 74 КАС України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із положеннями статті 75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому, в силу положень ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з статтею 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З огляду на відмову у задоволенні позову, розподіл судових витрат у відповідності до положень ст.139 КАС України, за наслідками розгляду даної справи, не здійснюється.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити повністю.

2. Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Жукова Є.О.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua