Вирок від 01 жовтня 2026 р. у справі №283/1034/26 — Малинський районний суд Житомирської області

Справа № 283/1034/26

провадження №1-кп/283/242/2026

В И Р О К

і м е н е м У к р а ї н и

02 жовтня 2026 року Малинський районний суд Житомирської області в складі:

під головуванням судді ОСОБА_1 ,

з секретарем судового засідання ОСОБА_2 ,

з участю прокурора ОСОБА_3 ,

потерпілої ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Малині кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026060510000081 від 01 квітня 2026 року по обвинуваченню:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Берислав Херсонської області та зареєстрованого як внутрішньо-переміщену особу в АДРЕСА_1 , громадянина України, з середньою спеціальною освітою, не одруженого, стрільця-снайпера військової частини НОМЕР_1 , судимого 20.01.2025 вироком Андрушівського районного суду Житомирської області за ч.1 ст. 309 КК України до штрафу в розмірі 17 000 гривень,

у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.2 ст. 286-1 Кримінального кодексу України, –

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_5 , будучи військовослужбовцем військової частини НОМЕР_2 , 31 березня 2026 року близько 16:00 години, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, керуючи технічно справним автомобілем марки Chevrolet Aveo, державний номерний знак НОМЕР_3 , рухаючись по автодорозі між селами Горинь-Березине Коростенського району в напрямку с. Березине на відстані 2 км. від села Горинь зі швидкістю не менше 47…56 км/год, в порушення вимог пунктів 2.1 (а), 2.9 (а), 1.10 «Дорожні умови» та «Дорожня обстановка», 12.1 та 12.6 (г) Правил дорожнього руху, проявив безпечність і неуважність до дорожньої обстановки та її змін, невірно оцінив дорожню обстановку, стану транспортного засобу та поверхні проїзної частини автодороги, не обравши безпечної швидкості, не впорався з керуванням транспортного засобу, допустив його виїзд на ліве узбіччя з подальшим виїздом його у лісовий масив та перевертанням автомобіля на дах, внаслідок чого пасажиру автомобіля ОСОБА_6 спричинено тілесні ушкодження у вигляді: забійних ран голови, обличчя, вушної раковини, множинних переломів кісток лицевого скелету по типу LeFort II-III, NOE-комплексу багатоуламкового перелому луски лобної кістки зі зміщенням у порожнину черепа, перелому передньої та середньої черепних ямок, лобної, клиноподібної, ришітчастої кісток, геморагічного забою обох скроневих та лобних часток головного мозку, які по своїй категорії відносяться до тяжкого ступеню тяжкості, що є небезпечним для життя в момент їх спричинення.

Порушення водієм ОСОБА_5 , вимог пункту 12.1 Правил дорожнього руху знаходиться в прямому причинному зв`язку із створенням аварійної обстановки, виникненням даної дорожньо-транспортної події та її наслідками.

Обвинувачений ОСОБА_5 свою вину у вчиненні інкримінованому йому кримінального правопорушення визнав у повному обсязі та пояснив, що 31 березня 2026 року в післяобідній час він разом з своїм вітчимом ОСОБА_6 їхав на власному автомобілі в с. Березине Коростенського району. Перед цим вони разом вживали алкогольні напої. Стан дороги був жахливий через суцільну «драбину». Рухаючись зі швидкістю приблизно 80 км/год, в певний момент, втратив контроль за керуванням автомобіля, внаслідок чого їх повело ліворуч, викинувши за межі узбіччя в лісовий масив, де транспортний засіб перекинуло на дах. Розкаюється у вчиненому. Просить надати йому можливість продовжувати захищати Батьківщину.

Потерпіла ОСОБА_4 повідомила, що є матір`ю обвинуваченого та дружиною ОСОБА_6 . Обставини ДТП їй невідомі. Наразі її чоловік проходить реабілітацію, почуває себе краще, однак про саму подію нічого не пам`ятає. Претензій до сина вони не мають, він їм всіляко допомагає по мірі можливості.

Обмежившись в судовому засіданні за згодою учасників судового провадження в порядку ст.349 КПК України показаннями обвинуваченого, який повністю визнав себе винним у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, суд визнав недоцільним дослідження інших доказів щодо вищевказаних фактичних обставин справи, які ніким не оспорюються, і вважає доведеним пред`явлене ОСОБА_5 обвинувачення.

Суд, розглянувши питання про правильність кваліфікації дій ОСОБА_5 , керуючись ст. 337 КПК України, яка визначає, що судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення і лише у межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, дійшов до висновку, що вина обвинуваченого поза розумним сумнівом була доведена у судовому засіданні за обвинуваченням у вчиненні ним порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, що спричинило потерпілому ОСОБА_6 тяжкі тілесні ушкодження.

Таким чином, ОСОБА_5 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286-1 КК України.

Судом під час судового розгляду детально проаналізовано поведінку обвинуваченого, наслідки суспільно-небезпечних діянь останнього, особу обвинуваченого, його спосіб життя, зважено на всі обставини кримінального провадження в їх сукупності.

Відповідно до статей 50, 65 КК України, метою покарання є як кара, так і виправлення засуджених та запобігання вчинення нових злочинів.

Досягнення вказаної мети є однією з форм реалізації визначених у ч. 1 ст. 1 КК України, завдань закону про кримінальну відповідальність, правового забезпечення охорони від злочинних посягань прав і свобод людини і громадянина, власності та інших охоронюваних законом цінностей, а також запобігання злочинам.

В той час, каральна функція не є домінуючою, а обраний захід примусу має найбільше сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства. У будь-якому разі покарання має бути співмірним злочину, що передбачає врахування способу й об`єкту посягання, тяжкості його наслідків і потенційної суспільної небезпеки. Така домірність є необхідним проявом справедливості кримінальної відповідальності.

Обираючи вид та міру покарання обвинуваченому ОСОБА_5 , суд бере до уваги характер та тяжкість вчиненого ним кримінального правопорушення, ставлення обвинуваченого до вчиненого, спосіб вчинення кримінального правопорушення, характер злочинних дій. Також суд враховує тяжкість заподіяних кримінальним правопорушенням наслідків, дані про особу обвинуваченого, який раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, на обліку в лікаря психіатра та нарколога не перебуває, за місцем несення служби характеризується посередньо, є діючим військовослужбовцем, приймає участь у відсічі збройної агресії рф проти України, безпосередньо приймає участь у бойових діях, обставини, які пом`якшують покарання, а зокрема: щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину.

Обтяжуючих його покарання обставин судом не встановлено.

Суд виключає вмінену обставину, яка обтяжує покарання рецидив злочинів.

Статтею 34 КК визначено, що рецидив кримінальних правопорушень визнається вчинення нового умисного кримінального правопорушення особою, яка має судимість за умисне кримінальне правопорушення.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 67 КК при призначенні покарання обставинами, які його обтяжують, визнаються вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів.

Враховуючи те, що за класифікацією кримінальні правопорушення поділяються на кримінальні проступки і злочини, з огляду на зміст вказаних раніше норм, а також інших пунктів частини 1, частин 2, 4 ст. 67 КК, де йдеться як про злочини, так і про кримінальні правопорушення, це дає обґрунтовані підстави вважати, що рецидив злочинів визнається обставиною, яка обтяжує покарання, у разі вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин.

Виходячи з положень п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04.06.2010 №7 «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки №7» рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин.

Отже, рецидив може бути лише при вчинені повторного умисного злочину після засудження за перший умисний злочин, якщо судимість за нього не була знята або погашена.

Приймаючи до уваги той факт, що ОСОБА_5 , маючи судимість за умисне кримінальне правопорушення (проступок), вказана обставина не може бути визнана судом, як така, що обтяжує покарання, оскільки законом, а саме п. 1 ч. 1 ст. 67 КК, такою обставиною визнається лише рецидив злочинів, а не рецидив кримінальних правопорушень, про які йде мова у ст.34 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність призначення обвинуваченому покарання, передбаченого ч. 2 ст. 286-1 КК України, у вигляді позбавлення волі, в межах санкції ч. 2 ст. 286-1 КК України, з призначенням додаткового покарання, визначеного санкцією статті як обов`язкове, у виді позбавлення права керувати транспортними засобами. Саме основне покарання у вигляді позбавлення волі, з призначенням обов`язкового додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, на думку суду, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, що відповідає меті покарання. Також враховується, що ОСОБА_5 , будучи двічі притягнутим до адміністративної відповідальності за ст. 130 КУпАП за керування транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння (востаннє постановою Дніпровського апеляційного суду від 18.12.2025 року залишено без змін постанову Металургійного районного суду міста Кривого Рогу від 15 травня 2025 року про притягнення ОСОБА_5 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 130 КУпАП), належних висновків для себе не зробив, через нетривалий час знову керував автомобілем в стані сильного алкогольного сп`яніння, що є свідченням недбалого ставлення до вимог Правил дорожнього руху.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Враховуючи зазначене, суд не може застосувати ст. 75 КК України при призначенні покарання обвинуваченому, оскільки ця норма застосованою бути не може у випадку засудження, зокрема, за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Підстав для застосування положень ст. 69 КК України не вбачається.

Так, положеннями ст.69 КК України визначено, що за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, (за винятком випадків, які перелічені у ч.1 цієї статті) призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.

Застосування ст. 69 КК України можливе лише за наявності у кримінальному провадженні виняткових обставин, які дають підстави розраховувати на досягнення мети покарання. При цьому, наявні обставини, що пом`якшують покарання, мають істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого. Ці обставини надають специфічних особливостей, які свідчать, що вчинене діяння виходить за межі типових злочинів такого виду і ступінь його тяжкості порівняно з ними значно менший.

Під час розгляду провадження в суді, не встановлено обставин, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та відповідно і підстав для висновку про можливість застосування ст. 69 КК України.

Призначення більш м`якого покарання за інкримінований злочин, із застосуванням положень ст. 69 КК України не відповідатиме ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, не буде необхідним та достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Також, суд звертає увагу, що згідно з ч. 1 ст. 71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

Крім того, враховується, що обвинувачений ОСОБА_5 , раніше судимий вироком Андрушівського районного суду Житомирської області від 20 січня 2025 року за ч.1 ст. 309 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 17 000 гривень, який не сплатив, а тому суд призначає йому покарання за правилами, передбаченими в статті 71 КК України.

Разом з тим, згідно з ч. 3 ст. 72 КК України основні покарання у виді штрафу при призначенні їх за сукупністю кримінальних правопорушень і за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягають та виконуються самостійно.

Цивільний позов не заявлено.

Керуючись ст. 373, 374, 381, 382, 394 КПК України,

УХВАЛИВ:

ОСОБА_5 визнати винуватим в скоєнні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.2 ст. 286-1 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк три роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк п`ять років.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК України, до покарання, призначеного за цим вироком, повністю приєднати невідбуте покарання за вироком Андрушівського районного суду Житомирської області від 20 січня 2025 року, яким ОСОБА_5 засуджено за ч. 1 ст. 309 КК України та призначено покарання у виді штрафу у розмірі 1000 (однієї тисячі) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень та остаточно призначити ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі на строк три роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк п`ять років та штрафу в розмірі 17 000 гривень.

Покарання у виді штрафу із урахуванням вимог ч. 3 ст. 72 КК України, виконувати самостійно.

Запобіжний захід до набрання вироком законної сили не обирати.

Арешт на майно, а саме на: автомобіль Chevrolet Aveo, реєстраційний номер НОМЕР_4 , змиви з керма, важеля перемикання передач, внутрішньої ручки водійських дверей, чохол з керма, виріз з водійського сидіння, накладений ухвалою слідчого судді Малинського районного суду Житомирської області від 07.04.2026 скасувати.

Речові докази по кримінальному провадженню: автомобіль Chevrolet Aveo, реєстраційний номер НОМЕР_4 , що перебуває на зберіганні на спецмайданчику утримання транспортних засобів ВП №1 Коростенського РУП ГУНП в Житомирській області, чохол з керма повернути ОСОБА_5 за належністю,

змиви з керма, важеля перемикання передач, внутрішньої ручки водійських дверей, виріз з водійського сидіння – знищити,

DVD-R диск з записом слідчого експерименту з участю ОСОБА_5 , зберігати в матеріалах кримінального провадження, після набрання вироком законної сили.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави процесуальні витрати за проведення експертиз в розмірі 8307,88 грн.

На вирок суду може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів з дня його проголошення до Житомирського апеляційного суду.

Суддя