Рішення від 06 серпня 2026 р. у справі №296/330/25 — Корольовський районний суд м. Житомира

Справа № 296/330/25

2/296/1636/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 серпня 2026 року м.Житомир

Корольовський районний суд м. Житомира у складі:

головуючого судді Анциборенко Н.М.,

за участю секретаря судового засідання Любича В.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Житомирі у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування Житомирської міської ради в особі виконавчого комітету Житомирської міської ради про встановлення факту спільного проживання батька та дитини неповною сім`єю, встановлення факту самостійного утримання та виховання батьком дитини,-

ВСТАНОВИВ:

13.01.2025 позивач звернувся до Корольовського районного суду м.Житомира з позовом і просить встановити факт спільного проживання батька ОСОБА_1 та доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , неповною сім`єю, самостійного утримання та виховання батьком неповнолітньої дитини.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 10.10.2009 зареєстровано шлюб між ним та ОСОБА_4 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилась донька – ОСОБА_3 .

Рішенням Корольовського районного суду м.Житомира шлюб між ним та відповідачкою розірвано. Починаючи з грудня 2022 позивач самостійно виховує доньку, адже матір дитини ОСОБА_2 переїхала жити у Волинську область.

Неповнолітня ОСОБА_3 проживає з батьком за адресою: АДРЕСА_1 та знаходиться на повному утриманні позивача. Встановлення факту перебування дитини на утриманні батька необхідно позивачу для захисту прав та інтересів дитини, реалізації соціальних цілей як одинокому батьку.

Враховуючи вищевикладене просить позов задовольнити.

13.01.2025 відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано судді Анциборенко Н.М. для розгляду (а.с.5).

Ухвалою Корольовського районного суду м.Житомира від 11.02.2025 року позовну заяву залишено без руху (а.с.27-28).

Ухвалою Корольовського районного суду м.Житомира від 16.04.2025 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження (а.с.45).

Представник органу опіки та піклування Житомирської міської ради в особі виконавчого комітету Житомирської міської ради подав про розгляд справи без його участі, проти задоволення позовних вимог не заперечує.

Ухвалою Корольовського районного суду м.Житомира від 01.10.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с.69).

У судовому засіданні позивач і представник позивача повністю підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві. Пояснили також, що встановлення факту спільного проживання батька та дитини неповною сім`єю, встановлення факту самостійного утримання та виховання батьком дитини потрібно позивачу, щоб дитина могла поїхати за кордон оздоровитись і відповідне судове рішення вимагає організація, яка влаштовує такий виїзд.

У ході судового розгляду за клопотанням позивача допитані свідки.

Так, згідно з показами свідка ОСОБА_5 (мати позивача) її внучка ОСОБА_6 самостійно вирішила проживати разом з батьком, який її повністю забезпечує та приймає участь у її житті.

Згідно з показами свідка ОСОБА_7 (рідна сестра позивача) ОСОБА_6 з 2022 року проживає з батьком, оскільки мати живе в ОСОБА_8 . Батько донькою опікується та доглядає. З матір`ю дитина спілкується телефоном.

Неповнолітня ОСОБА_3 у судовому засіданні повідомила, що хоче залишитись проживати з батьком, бо має тут друзів, з мамою спілкується по телефону та їздить у гості.

Відповідач у судове засідання не з`явилась, копія ухвали про відкриття провадження від 16.04.2025 разом з судовою повісткою про виклик та копією позовної заяви з додатками судом направлялися за зареєстрованим місцем проживання відповідача (а.с.47-49, 64-65, 70-72, 86-88, 100-103).

13.03.2026 від відповідача надійшла заява про розгляд справи без її участі та про визнання нею позовних вимог.

Ухвалою Корольовського районного суду м.Житомира від 13.03.2026 відмовлено в прийнятті визнання позову відповідачем, оскільки визнання позову суперечить інтересам дитини.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовна заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що рішенням Корольовського районного суду м.Житомира від 12.09.2023 по справі №296/5591/23 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

Спільна дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою від 04.07.2024 ПП «Керуюча компанія «Виробниче житлове ремонтно-експлуатаційне підприємство №9». Дана адреса є також адресою реєстрації та проживання позивача.

Зі змісту акту обстеження умов проживання від 06.06.2024 року вбачається, що квартира за адресою: : АДРЕСА_1 , в якій проживає ОСОБА_3 з батьком, складається з трьох кімнат, для виховання та розвитку дитини в ній є окрема кімната, створені всі необхідні умови для розвитку, виховання та навчання дитини.

Відповідно до характеристики ОСОБА_3 від 05.06.2024 вона є ученицею гуртку «Зразковий ансамбль народного танцю «Колорит», має позитивну характеристику, батько ОСОБА_1 належно займається вихованням доньки, мати участі у вихованні не приймає, оскільки проживає в іншому місті.

Зі змісту статей 15, 16 ЦК України випливає, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Статтею 141 Сімейного Кодексу України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до положень ст.ст.141, 150 СК України, ст.ст.11, 12 Закону України «Про охорону дитинства» батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей, а предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.

Згідно п.2 ч.1 ст.164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини.

Як зазначено у статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ч.1 ст.160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

Згідно ч.1 ст.161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Тобто, вищевказаними положеннями Кодексу передбачено, що тільки у випадку наявності спору між батьками щодо місця проживання малолітньої дитини, такий спір може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Відповідно до ст.ст.11, 15 ЦК України цивільні права і обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на захист свого цивільного права.

Захист же цивільних прав – це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст.16 ЦК України.

Як правило, власник порушеного права може скористатися не любим, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Реалізуючи передбачене ст.64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

У постанові Верховного Суду від 15.08.2019 у справі №1340/4630/18 зауважено, що відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

У судовому засіданні встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , добровільно визначила своє місце проживання з батьком, що передбачено ч.3 ст.160 СК України.

Відтак, за відсутності між сторонами відповідного спору суд позбавлений можливості вирішувати питання місця проживання дитини, яка досягла 14 років, у судовому порядку, оскільки завданням цивільного судочинства є захист саме порушених, невизнаних чи оспорюваних прав особи.

Крім того, відповідно до ст.180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Статтею 181 СК України передбачено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. Одним із способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини є сплата аліментів за рішенням суду.

Позивач звернувся до суду з вимогою встановити факт самостійного утримання ним неповнолітньої дитини, разом з тим утримання батьками неповнолітніх дітей є обов`язком, передбаченим законодавством.

Таким чином, ураховуючи принцип рівності батьків у виконанні обов`язків щодо дитини, позивач не позбавлений права звернутись до суду щодо стягнення з відповідача коштів на утримання дитини.

Натомість доказів звернення до суду з позовом про стягнення аліментів з відповідача на утримання доньки позивачем не надано, що свідчить про неналежність обраного позивачем способу судового захисту у разі ухилення матері надавати кошти утримання дитини добровільно.

Ураховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити.

Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України у зв`язку з відмовою в позові вимога про стягнення судового збору також не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 4, 12, 13, 76-91, 141, 258, 259, 265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: орган опіки та піклування Житомирської міської ради в особі виконавчого комітету Житомирської міської ради, про встановлення факту спільного проживання батька та дитини неповною сім`єю, встановлення факту самостійного утримання та виховання батьком дитини відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Житомирського апеляційного суду через Корольовський районний суд м. Житомира протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач:

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 )

Відповідач:

ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 )

Суддя Н. М. Анциборенко