Рішення від 30 вересня 2026 р. у справі №931/680/26 — Локачинський районний суд Волинської області

Справа № 931/680/26

Провадження № 2/931/544/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 року селище Локачі

Локачинський районний суд Волинської області

у складі: головуючого - судді Масляної С.В.,

за участю: секретаря - Малінчук Н. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Локачі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

26 серпня 2026 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Свої позовні вимоги мотивує тим, що 15.01.2026 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 було укладено договір № 576606-КС-001 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 ЗУ «Про електронну комерцію» з використанням електронного підпису, одноразового ідентифікатора. Вказує, що ТОВ «Бізнес Позика» надало відповідачу грошові кошти у розмірі 11 000 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язалася повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, комісію у порядку та на умовах, визначених цим договором та правилами про надання грошових коштів у кредит. Стверджує, що позивач перерахував грошові кошти на банківську картку позичальника, зазначену нею при заповненні анкетних даних в особистому кабінеті, що підтверджується довідкою про перерахування коштів.

Однак, відповідач належним чином свої зобов`язання перед позивачем не виконала, у зв`язку з чим у неї станом на 06.08.2026 утворилась заборгованість в розмірі 37 290 грн, з яких: 11000 грн - заборгованість по тілу кредиту; 18590 грн - заборгованість по процентах, 2200 грн - по комісії та 5500 грн - по відсотках за ст.625 ЦКУ.

Враховуючи вищенаведене, просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" заборгованість за кредитним договором № 576606-КС-001 від 15.01.2026 року у розмірі 37290 грн та судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2662,40 грн.

Ухвалою судді Локачинського районного суду Волинської області від 02 вересня 2026 року відкрито провадження у даній справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін у змішаній (паперовій та електронній формі), витребувано докази в АТ КБ «ПриватБанк».

01.10.2026 року через підсистему «Електронний суд» від відповідача ОСОБА_1 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому окрім викладених заперечень на позов заявлено клопотання про витребування оригіналів електронних доказів та інших доказів у позивача. Відповідач просить прийняти відзив та долучити його до матеріалів справи, а також задовольнити клопотання про витебування доказів.

Вирішуючи клопотання відповідача про прийняття відзиву та витребування доказів суд виходить з такого.

Ухвалою судді від 02.09.2026 року було відкрито провадження у даній справі, відповідачу було встановлено строк для подання нею відзиву на позов - 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Судову повістку про виклик до суду на 01 жовтня 2026 року та копію ухвали судді про відкриття провадження у справі від 02 вересня 2026 року, відповідачу ОСОБА_1 було направлено за адресою її зареєстрованого місця проживання 03 вересня 2026 року, які були отримані 09 вересня 2026 року відповідачем ОСОБА_1 особисто, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 23). Враховуючи наведене, строк для подання відзиву, встановлений ухвалою судді закінчився 24.09.2026 року. До закінчення цього строку відповідач не зверталася до суду з заявою про продовження строку для подання нею відзиву. Таким чином, відповідач ОСОБА_1 надіслала до суду відзив на позов 01.10.2026 року через підсистему «Електронний суд» з порушенням вимог частини 7 статті 178 ЦПК України.

У поданому відзиві відповідач не просить поновити строк для подання відзиву, а зазначає, що строк для подання нею відзиву не пропущений, оскільки з позовними вимогами вона ознайомилась 30.09.2026 року в підсистемі «Електронний суд».

Однак, як встановлено з матеріалів справи копія позовної заяви разом з доданими документами у відповідності до частини 1 статті 177 ЦПК України була надіслана відповідачу позивачем, а до позовної заяви, поданої позивачем до суду в системі «Електронний суд», було додано доказ надсилання листом з описом вкладення відповідачу ОСОБА_1 копії поданої до суду позовної заяви разом з доданими документами. Як вбачається з трекінгу поштового відправлення на офіційному сайті АТ «УКРПОШТА», відповідачем ОСОБА_1 було отримано копію позовної заяви з додатками 19.08.2026 року.

ЦПК України не пов`язує можливість подання відзиву із ознайомленням з матеріалами справи в підсистемі «Електронний суд». До того ж копію позовної заяви з додатками відповідач отримала поштовим зв`язком 19.08.2026 року.

Відповідно до ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно частини першої статті 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Враховуючи, що строк для подання відзиву відповідачем було встановлено судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, то вказаний строк міг бути продовжений судом за заявою відповідача, поданою до закінчення цього строку, проте відповідачем такої заяви до суду не було подано, а відзив подано до суду з порушенням строку, встановленого в ухвалі судді від 02 вересня 2026 року про відкриття провадження у справі і відповідач не зверталась до суду з заявою про поновлення даного строку.

Таким чином, суд приходить до висновку, що поданий відповідачем відзив слід залишити без розгляду, оскільки відзив на позов відповідачем ОСОБА_1 було надіслано до суду з порушенням строків, встановлених ухвалою судді від 02 вересня 2026 року про відкриття провадження у справі.

Щодо клопотання відповідача про витребування у позивача оригіналів електронних доказів та доказів суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу (відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи). Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Оскільки відзив відповідача залишено без розгляду, клопотання про витребування доказів подане з пропуском встановленого строку, відповідач ОСОБА_1 не обгрунтувала неможливість подання клопотання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї, на підставі ч. 1 ст 84 ЦПК України, суд приходить до висновку про залишення клопотання відповідача про витребування доказів без задоволення.

Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу (а.с. 21 на звороті). Одночасно, у позовній заяві представником позивача заявлено клопотання про розгляд справи за його відсутності, не заперечує щодо ухвалення заочного рішення.

Відповідач у судове засідання не з`явилася, хоча належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення судової повістки (а.с. 23). Про причини неявки суд не повідомила, будь-яких клопотань, заяв про відкладення розгляду справи від неї не надійшло.

Враховуючи вимоги ч. 1 ст. 223 ЦПК України, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторін.

Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши та оцінивши представлені у справі докази в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 15.01.2026 року між ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено договір № 576606-КС-001 про надання кредиту, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Законом України «Про електронну комерцію» за допомогою одноразового ідентифікатора UA-9210.

15.01.2026 року ТОВ «Бізнес Позика» направило ОСОБА_1 пропозицію (оферту) укласти договір №576606-КС-001 про надання кредиту, а ОСОБА_1 прийняла (акцептувала) пропозицію щодо укладення договору, підписавши електронним підписом одноразовим ідентифікатором UA-9210.

Окрім того, 15.01.2026 року ОСОБА_1 ознайомилась із паспортом споживчого кредиту (інформація, обов`язкова для ознайомлення позичальником), інформацією, яка надається споживачу для порівняння різних пропозицій кредитодавця до укладення договору про споживчий кредит, підписавши його електронним підписом одноразовим ідентифікатором UA-7431.

Відповідно до п.2.1 договору позивач надав відповідачу кредит у розмірі 11000 гривень на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісію у порядку та на умовах, визначених цим договором та Правилами надання споживчих кредитів Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика».

Строк на який надається кредит 24 тижні (п.2.3 договору), дата повернення кредиту 02.07.2026 року (п.2.14), стандартна процентна ставка в день 1 %, фіксована (п.2.4), комісія за видачу кредиту 2200 грн (п.2.5 договору). Загальний розмір наданого кредиту 11000 грн (п. 2.7 договору); строк дії договору до 02.07.2026 року. Орієнтовна загальна вартість наданого кредиту: 27141,58 грн. Орієнтовна реальна річна процентна ставка: 6942,76 %.

З візуальної форми послідовності дій клієнта встановлено послідовність дій ОСОБА_1 щодо укладення електронного договору № №576606-КС-001 від 15.01.2026 року та його підписання одноразовим ідентифікатором UA- 9210.

Зі змісту анкети клієнта слідує, що ОСОБА_1 зазначено адресу її проживання, паспортні дані, РНОКПП, телефон та електронну пошту, номер банківської картки для перерахування коштів, що є підтвердженням здійсненої нею процедури ідентифікації в розумінні положень Закону України «Про електронну комерцію».

На підтвердження зарахування кредитних коштів на рахунок відповідача позивач надав лист-підтвердження ТОВ «ПрофітГід», у якому зазначено про успішність переказу коштів 15 січня 2026 року на суму 11000 грн, номер платіжної картки НОМЕР_1 , призначення платежу: перерахування коштів ОСОБА_1 ІПН НОМЕР_2 згідно кредитного договору № 576606-КС-001 від 15.01.2026 року.

Факт перерахування коштів підтверджується також інформацією АТ КБ «ПриватБанк» від 15.09.2026 року за № 20.1.0.0.0/7-260909/64397-БТ, згідно з якою на ім`я ОСОБА_1 було емітовано карту № НОМЕР_3 , 15.01.2026 на вказану карту була зарахована сума в розмірі 11000 грн, про що свідчить виписка АТ КБ «ПриватБанк» .

Відповідно до розрахунку заборгованості та довідки про стан заборгованості за договором № №576606-КС-001 про надання кредиту від 15.01.2026 року, загальна заборгованість ОСОБА_1 становить 37290 грн, з яких: 11000 грн - заборгованість за кредитом, 18500 грн - заборгованість за відсотками, 2200 грн - заборгованість по комісії, 5500 грн -заборгованість по відсотках відповідно до ст. 625 ЦКУ.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі Закон).

У статті 3 Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

За змістом частин 3, 4, 6 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до частини 12 статті 11 Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом.

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (частина перша статті 1048 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

З огляду на викладені норми права, у позичальника виникає зобов`язання повернути кредитодавцю позику (кредит) в порядку, на умовах та в строк, що передбачені кредитним договором та сплатити проценти за користування кредитними коштами.

Згідно з положеннями статті 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом частин другої, третьої статті 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом на підставі безпосередньо досліджених та оцінених наявних у справі доказів встановлено, що 15.01.2026 року відповідач ОСОБА_1 та позивач ТОВ «Бізнес Позика» уклали договір № 576606-КС-001 про надання кредиту шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію».

У справі № 524/5556/19 Верховний Суд дійшов висновку про те, що одноразовим ідентифікатором є комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

У постанові Верховного Суду від 07.10.2020 по справі № 127/33824/19 зроблено правовий висновок, що без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений, а кредитні кошти не були б перераховані відповідачу.

Номер мобільного телефону відповідача, на який було надіслано одноразовий ідентифікатор для підписання договору, зазначено у кредитному договорі. Також, саме вказаний номер мобільного телефону відповідача закріплений за нею, як фінансовий номер, в ТОВ «Бізнес позика».

Позивачем доведено, що ОСОБА_1 було видано кредитні кошти у розмірі 11000 грн шляхом перерахування на її картковий рахунок.

Доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідачем таких не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є її процесуальним обов`язком.

Суд звертає увагу, що у договорі про надання кредиту прописані усі істотні умови договору кредитування, окрім цього з доданих доказів вбачається, що відповідач була належним чином ознайомлена з такими умовами.

Однак, відповідач належним чином взяті на себе обов`язки за кредитним договором не виконала, чим допустила заборгованість перед позивачем в розмірі 37290 грн, з яких: 11000 грн - заборгованість за кредитом, 18590 грн - заборгованість за відсотками, 2200 грн -заборгованість по комісії, 5500 грн - заборгованість по відсотках відповідно до ст. 625 ЦКУ.

За наданими доказами встановлено, що фактично отримані 11 000 грн тіла кредиту відповідачем позивачу не повернуті в повному обсязі, а тому позовні вимоги про стягнення заборгованості в цій частині підлягають до задоволення.

Щодо договірних процентів суд зазначає наступне. З розрахунку заборгованості вбачається, що позивач нараховував договірні проценти в межах строку кредитування, тобто з 15 січня до 02 липня 2026 року. Після закінчення строку договору нарахування звичайних договірних процентів припинено.

Сам по собі розмір процентів, який перевищує суму кредиту, не свідчить про неправильність розрахунку, оскільки проценти нараховувалися на фактичний залишок тіла кредиту протягом погодженого строку за стандартною, погодженою сторонами, процентною ставкою, а заплановане графіком зменшення основного боргу відповідачем не здійснювалося.

Матеріали справи не містять доказів користування відповідачем програмою лояльності та нарахування процентів за зниженою процентною ставкою згідно положень п. 10.2, 10.3 укладеного між сторонами кредитного договору.

Досліджений розрахунок заборгованості по процентах відповідачем не спростований, доказів помилковості чи неправильності наданих позивачем розрахунків, а також належного виконання зобов`язань за кредитним договором не надано.

Таким чином, суд приходить до висновку про обгрунтованість позовних вимог в частині стягнення заборгованості по процентах та про задоволення позову в цій частині.

Щодо заявленої позивачем вимоги про стягнення з відповідача одноразової комісії, то пунктом 2.5 договору встановлено одноразову комісію за надання кредиту в розмірі 2200 грн. Її розмір був визначений у договорі, паспорті споживчого кредиту та графіку платежів до укладення договору.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Відповідно до статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк самостійно встановлює процентні ставки та комісійну винагороду за надані послуги.

Згідно із ч. 3 ст. 55 вказаного Закону України банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх (erga omnes). Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу/набуття/зміни/ встановлення/припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21).

У своїй постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21) Велика Палата ВС констатувала, що банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг (частина третя статті 55 Закону № 2121-III), зокрема надання споживчого кредиту. Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо).

У даній справі пунком 2.5 укладеного між сторонами договору про надання кредиту фактично передбачено плату позичальника за послугу, яка відповідно до п. 2.1, 5.4.1 договору є обов`язком кредитодавця, а саме комісію за надання кредиту в сумі 2200 грн.

У кредитному договорі не зазначено конкретного переліку додаткових та супутніх послуг, які надаються відповідачу, та за які фінансова установа встановила комісію.

Тому така умова договору є нікчемною, а нарахована комісія не підлягає до стягнення.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 5500 грн заборгованості за процентами річних на підставі ст.625 ЦК України.

Відповідно до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого відповідним Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який діє і на даний час.

Відповідно до положень п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Зазначене правило має імперативний характер і не може бути змінене договором. Умова договору про підвищений розмір відповідальності не усуває передбаченого законом звільнення позичальника.

Такий підхід відповідає позиції Верховного Суду, зокрема викладеній у постанові від 3 червня 2026 року у справі № 686/34448/24: сторони не можуть договором виключити застосування пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, а умови, які суперечать цій нормі, не створюють обов`язку зі сплати відповідної відповідальності.

Враховуючи вищевикладене, та те, що заборгованість за процентами на підставі ст.625 ЦК України за договором від 15 січня 2026 року нарахована під час дії воєнного стану, до спірних правовідносин підлягають застосуванню вимоги пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

З урахуванням вище зазначеного, заборгованість за процентами на підставі ст.625 ЦК України нарахована позивачем у розмірі 5500 грн стягненню з відповідача не підлягає.

Отже, суд з викладених підстав і мотивів приходить до висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості підлягають задоволенню частково у розмірі 29590 грн, з яких: 11000 грн - заборгованість за кредитом; 18590 грн - заборгованість за процентами.

Згідно із частиною першою статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позов задоволено частково (79%), тому з відповідача на користь позивача слід стягнути понесені ним витрати по сплаті судового збору в розмірі 2103 грн.

На підставі ст. ст. 207, 509, 526, 530, 626, 628, 633, 634, 638, 1048, 1049, 1054, 1055 ЦК України, керуючись ст. ст. 10, 12, 13, 77-81, 141, 247, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" заборгованість за договором №576606-КС-001 про надання кредиту від 15 січня 2026 року у розмірі 29590 (двадцять дев`ять тисяч п`ятсот дев`яносто) гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика" судовий збір у розмірі 2103 (дві тисячі сто три) гривні.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Повний текст рішення складено 01.10.2026 року.

Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Бізнес Позика", адреса: 01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, офіс 411, код ЄДРПОУ 41084239.

Відповідач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків – НОМЕР_2 .

Суддя Локачинського районного суду С.В. Масляна