Рішення від 29 вересня 2026 р. у справі №320/29361/24 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2026 року м. Київ справа №320/29361/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дудіна С.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 та Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність командира Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 по 07.02.2022 грошового забезпечення, розрахованого шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме: встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 на відповідні тарифні коефіцієнти;

- зобов`язати командира Військової частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 по 07.02.2022, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме: встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 на відповідні тарифні коефіцієнти, з урахуванням раніше виплачених сум.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач повідомила, що з 29.04.2016 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , яка перебуває на фінансовому забезпеченні у Військовій частині НОМЕР_1 .

Позивач пояснила, що під час проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_2 їй протиправно нараховувалося грошове забезпечення за період з 29.01.2020 по 07.02.2022 шляхом визначення розмірів основних і додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з прожиткового мінімуму, визначеного для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.

Так, на думку позивача, розрахунок грошового забезпечення за вказаний період мав бути визначений, виходячи з посадового окладу і окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" №704 від 30.08.2017 (далі-Постанова №704).

Вказані обставини стали підставою для звернення до суду з позовом у цій справі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.07.2024 відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.04.2025 залучено до участі у справі в якості другого відповідача Військову частину НОМЕР_2 .

Військова частина НОМЕР_1 заперечуючи проти задоволення позовних вимог, зазначила, що вона не є належним відповідачем у даній справі, оскільки Військова частина НОМЕР_2 , в якій позивач проходить військову службу, має власну фінансово-економічну службу, яка здійснює нарахування грошового забезпечення військовослужбовцям.

Відповідач зазначив, що Військова частина НОМЕР_2 зарахована на фінансове забезпечення до Військової частини НОМЕР_1 та фінансується через фінансово-економічне управління ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Крім того, відповідач зазначив, що нарахування позивачу грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 07.02.2022, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 є таким, що відповідає вимогам чинного законодавства.

Таким чином, на думку відповідача, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Військова частина НОМЕР_2 проти позову заперечує, та вказує, за наслідками прийняття постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 дія попередньої редакції Постанови №704 не поновлювалась, а тому застосовними до спірних відносин є положення щодо розрахунку посадових окладів та окладів за військовим званням військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу слід здійснювати, виходячи з розміру 1762 грн шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Таким чином, на думку відповідача, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Крім того, відповідач вважає, що позивачем пропущено строк звернення до суду.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 з 29.04.2016 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , яка перебуває на фінансовому забезпеченні у Військовій частині НОМЕР_1 .

З матеріалів справи вбачається, що позивач зверталась до Військової частини НОМЕР_1 із зверненням, в якому просила нарахувати та виплатити грошове забезпечення за спірний період, розраховане шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний рік.

Військова частина НОМЕР_1 листом від 08.06.2024 №350/208305/133/пс відмовила позивачу у перерахунку грошового забезпечення, стверджуючи, що при розрахунку грошового забезпечення позивача було використано прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018 року, у розмірі 1762,00 грн, що відповідає положенням чинного законодавства.

Крім того, відповідач вказав, що нарахування грошового забезпечення здійснювалось фінансово-економічною службою військової частини НОМЕР_3 .

Не погоджуючись з такою позицією відповідача, позивач звернулась з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку доводам Військової частини НОМЕР_1 про те, що вона є неналежним відповідачем у цій справі, оскільки Військова частина НОМЕР_2 має власну фінансово-економічну службу, яка здійснює нарахування грошового забезпечення та подає відповідні заявки із зазначенням сум, що підлягають виплаті, суд зазначає таке.

Відповідно до вимог абзацу п`ятого пункту 8 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року №260 (далі - Порядок №260), грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника).

Підставами для нарахування та виплати грошового забезпечення згідно з пунктом 3 Порядку №260 є, зокрема: штат військової частини; накази про призначення на посаду, зарахування до списків особового складу, вступ до виконання обов`язків за посадою, зарахування у розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати.

Згідно з абзацом першим пункту 8 Порядку №260 грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців.

Отже, грошове забезпечення виплачується військовослужбовцю на підставі належним чином оформлених документів та відповідного наказу командира за місцем перебування військовослужбовця на грошовому забезпеченні.

Зазначеним положенням кореспондує пункт 4.3 Правил організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, затверджених наказом Міністерства оборони України від 22 травня 2017 року №280 (далі Правила № 280), відповідно до якого виплата грошового забезпечення, заробітної плати та інших виплат (індексації, грошової компенсації за речове майно, харчування, піднайом житла тощо) особовому складу здійснюється за місцем штатної служби (перебування на фінансовому та інших видах забезпечення).

При цьому пунктом 1.5 розділу І Правил № 280 передбачено, що у разі невключення військової частини до мережі розпорядників бюджетних коштів така військова частина зараховується на фінансове забезпечення до військової частини розпорядника коштів третього рівня на підставі відповідних директив (рішень).

Командир військової частини, зарахованої на фінансове забезпечення до військової частини розпорядника коштів третього рівня, організовує своєчасне оформлення та подання розпоряднику коштів усіх документів, необхідних для здійснення належного фінансового забезпечення військової частини.

Первинні документи, розрахунки фондів оплати праці, заявки на кошти, платіжні доручення, грошові атестати військовослужбовців, розрахунково-платіжні відомості на виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, заробітної плати працівникам та інші виплати підписують посадові особи розпорядника коштів та посадові особи (командир та інша, визначена командиром, відповідальна посадова особа) військової частини, яка знаходиться на фінансовому забезпеченні.

Отже, у разі перебування військової частини на фінансовому забезпеченні в іншої військової частини розпорядника коштів третього рівня, грошове забезпечення виплачується військовослужбовцю таким розпорядником коштів на підставі документів, передбачених пунктом 3 Порядку №260, які подаються командиром військової частини документів, до штату якої зарахований військовослужбовець і в якій він перебуває у списках особового складу.

Натомість військовою частиною розпорядником коштів третього рівня на підставі належним чином оформлених і спільно підписаних розрахунково-платіжних документів забезпечується фінансування та фактична виплата грошового забезпечення і інших передбачених законом виплат.

Таким чином, у разі перебування військової частини на фінансовому забезпеченні в іншої військової частини, саме на військову частину, до штату якої зарахований військовослужбовець та у списках особового складу якої він перебуває, покладається обов`язок щодо організації оформлення та подання документів, необхідних для нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовцю.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного суду від 28 травня 2026 року у справі №420/28894/24.

Враховуючи наведене, саме на Військову частина НОМЕР_2 , до штату якої зарахована позивач та у списках особового складу якої вона перебуває у спірний період, покладається обов`язок щодо організації оформлення та подання документів, необхідних для нарахування та виплати грошового забезпечення за спірний період.

Надаючи оцінку діям відповідача щодо належного нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення, суд зазначає таке.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені Законом України від 20.12.1991№ 2011-XII “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” (далі по тексту також - Закон №2011-XII у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 9 цього Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (частина друга статті 9 Закону №2011-ХІІ).

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону №2011-ХІІ).

Згідно з абзацом першим частини четвертої статті 9 Закону №2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №704, яка передбачала з 01 березня 2018 року збільшення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців.

Пунктом 2 Постанови №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Додатком 1 до Постанови №704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 4 Постанови №704 (у первинній редакції) передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №103 “Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб” (далі по тексту також - Постанова №103).

Пунктом 6 Постанови №103 внесено зміни до Постанови №704, внаслідок яких пункт 4 Постанови №704 викладено у новій редакції, а саме: “4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14”. Зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися.

Отже, з 01.01.2018 пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу застосовується така розрахункова величина, як “розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року”.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 20.10.2022, визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, яким були внесені зміни до пункту 4 Постанови №704.

Означеною постановою скасовані зміни, у тому числі до пункту 4 Постанови №704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30.07.2018), згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Відповідно до частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Верховний Суд, зокрема, але не виключно, у постановах від 15.06.2023 у справі №380/13603/21, від 30.04.2025 у справі №620/9741/24, від 21.08.2025 у справі №520/22317/23, виснував, що оскільки зміни, внесені Постановою №103, зокрема, до пункту 4 Постанови №704, визнані у судовому порядку нечинними, то з 29.01.2020 діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка діяла до зазначених змін і в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується розрахункова величина “прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року”, а не “прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня 2018 року”.

Тобто, сталою є позиція Верховного Суду щодо подолання правової колізії, за якою перевагу у застосуванні має нормативний акт вищої юридичної сили, у зв`язку з чим положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів “прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року” не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних відносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону України про Державний бюджет на відповідний рік із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням виходячи із розрахункової величини розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Оскільки у спірному періоді у позивача виникло право на перерахунок грошового забезпечення, шляхом застосування пункту 4 Постанови №704 з використанням для визначення належної розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо нездійснення перерахунку та виплати позивачу грошового забезпечення за спірний період, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно пункту 4 постанови №704.

Відповідно, захист порушених прав позивача також потребує зобов`язання Військової частини НОМЕР_2 вчинити ті дії, від виконання яких він безпідставно ухилився, а саме: здійснити перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення за спірний період відповідно до положень Постанови №704, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” №704 від 30.08.2017.

При цьому суд вважає непереконливим твердження Військової частини НОМЕР_2 про пропуск позивачем строку звернення до суду, оскільки 11 грудня 2025 року Велика палата Конституційного Суду України розглянула справу № 1-7/2024(337/24) за конституційним поданням Верховного Суду щодо конституційності частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України та ухвалила Рішення № 1-р/2025, яким визнала такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Конституційний Суд України виходив з того, що встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду у спорах про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат не враховує триваючого характеру відповідного зобов`язання та призводить до фактичного звуження змісту й обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, а також позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист.

При цьому частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення зазначеного тримісячного строку втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України Рішення № 1-р/2025, тобто з 11 грудня 2025 року.

Отже, враховуючи Рішення Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року № 1-р/2025, право позивача на звернення до суду не обмежується тримісячним строком.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 07.02.2022, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, та множенням на відповідний тарифний коефіцієнт згідно пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” №704 від 30.08.2017.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 07.02.2022, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01 січня відповідного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” №704 від 30.08.2017, з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Дудін С.О.