Рішення від 30 вересня 2026 р. у справі №300/7398/25 — Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" жовтня 2026 р. справа №300/7398/25

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді О.Л. Тимощука, розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Котик Роман Васильович (далі – представник позивача, Котик Р.В.), який діє в інтересах ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся в суд з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (далі – відповідач, ГУ ПФУ в Херсонській області, орган пенсійного фонду), в якій просить:

- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області за №091630026273 від 25 вересня 2025 року, яким ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 1 Тимчасової Угоди від 15.01.1993, укладеної між Урядом України і Урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області з 08.10.2025 року ОСОБА_1 , призначити пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 1 Тимчасової Угоди від 15.01.1993, укладеної між Урядом України і Урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, а її щомісячний розмір визначити відповідно до законодавства.

Позовні вимоги мотивовано тим, що рішенням ГУ ПФУ в Херсонській області від 25.09.2025 №09163002673 (далі – оскаржуване рішення) ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне забезпечення" від 09.07.2003 №1058-IV (далі – Закон №1058-IV), оскільки позивач звернувся раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку. Водночас, за доводами представника позивача, позивач не звертався до відповідача із заявою щодо призначення пенсії відповідно до статті 26 Закону №1058-IV, а звертався щодо призначення пенсії за віком зі зниженим пенсійним віком відповідно до статті 1 Тимчасової Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі в галузі пенсійного забезпечення" від 15.01.1993 (далі – Тимчасова Угода від 15.01.1993).

Також, представник позивача вказує, що згідно з оскаржуваним рішенням, до страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 06.10.1997 період роботи з 13.07.2001 по 17.04.2003 за записами №№9-11 та з 18.04.2003 по 15.11.2004 за записами №№12-13(запис про звільнення відсутній), оскільки заявник працював на підприємствах, які розташовані на території Російської Федерації. Водночас, ОСОБА_2 наголошує, що відповідач, відмовляючи в призначенні пенсії, не надав жодної правової та правильної (об`єктивної) оцінки усім доказам, поданим позивачем для ідентифікації підтвердження стажу роботи, також ним проігноровано приписи чинних (на час правовідносин) міжнародних угод України із російською федерацією в частині взаємного зарахування стажу роботи осіб, які працюють на території держав учасниць.

Таким чином, вважаючи протиправним рішення ГУ ПФУ в Херсонській області за №091630026273 від 25 вересня 2025 року, яким ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 1 Тимчасової Угоди від 15.01.1993, укладеної між Урядом України і Урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, ОСОБА_1 , через уповноваженого представника, звернувся до суду з цією позовною заявою.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.10.2025 судова справа №300/7398/25 передана на розгляд головуючому судді Боброву Ю.О. (а.с.85).

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20.10.2025 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку, визначеному статтею 263 КАС України (а.с.86-87).

Відповідач скористався правом на подання відзиву на позовну заяву, який сформував у підсистемі "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи 06.11.2025 (а.с.89-93). Орган пенсійного фонду вважає позовні вимоги безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

Мотивуючи свою позицію відповідач наголошує, що за результатами розгляду заяви позивача від 17.09.2025 відповідачем прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії. ГУ ПФУ в Херсонській області зазначає, що згідно з наданими документами та відомостями реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування страховий стаж позивача складає 18 років 01 місяць 20 днів. За доводами відповідача, останній під час прийняття оскаржуваного рішення про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 всебічно розглянув надані документи та за результатами їх розгляду встановив, що у період з 13.07.2001 по 17.04.2003 та з 18.04.2003 по 15.11.2004 позивач працював на підприємствах, які розташовані на території російської федерації. Орган пенсійного фонду зазначає, що враховуючи вихід України з Угоди про гарантії прав громадян держав – учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі – Угода від 13.03.1992), вищезазначений період не підлягає зарахуванню до страхового стажу.

Також, відповідач наголошує, що позивач не надав до органів Пенсійного фонду підтверджуючі документи, передбачені абзацом 3 пункту 5 Прикінцевих положень Закону №1058-IV про періоди роботи/проживання в районах Крайньої Півночі та місцевостях прирівняних до районів Крайньої Півночі до 01.01.1991.

З урахуванням зазначеного, Головне управління ПФУ в Херсонській області вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.

Представник позивача 10.11.2025 сформував у підсистемі "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи відповідь на відзив (а.с.101-104). За доводами представника позивача, після виходу з Угоди від 13.03.1992, під час призначення пенсії, стаж роботи набутий на території російської федерації до виходу з Угоди від 13.03.1992 підлягає зарахуванню до страхового стажу.

Розпорядженням керівника апарату Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 06.04.2026 №795, на виконання вимог підпункту 2.3.43 пункту 2.3 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 11.11.2024 №39, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №300/7398/25, відповідно до розпорядження керівника апарату суду від 23.03.2026 №11 та на виконання частини 9 статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.106).

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.04.2026, судову справу №300/7398/25 передано на розгляд судді Тимощуку О.Л. (а.с.107).

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.04.2026 дану адміністративну справу прийнято до розгляду. Постановлено розгляд справи розпочати спочатку та здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку, визначеному статтею 263 КАС України (а.с.108-109).

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 262 КАС України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, встановив такі обставини.

ОСОБА_1 17.09.2025 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії, в якій просив призначити пенсію за віком іншого виду, за іншими законами України або іншій державі, в тому числі в іншій державі з урахуванням періодів трудової діяльності до 01.01.1992 в республіках колишнього СРСР (а.с.52-53).

Рішенням ГУ ПФУ в Херсонській області від 25.09.2025 №091630026273 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії. Згідно з оскаржуваним рішенням пенсійний вік визначений статтею 26 Закону №1058-IV становить – 60 років, вік заявника 54 роки 11 місяців 10 днів. За попереднім розрахунком за наданими документами та відомостями реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-5) страховий стаж особи становить 18 років 01 місяць 20 днів. До страхового стажу не зараховано відповідно до трудової книги НОМЕР_1 від 06.10.1997 періоди роботи з 13.07.2001 по 17.04.2003 за записами №№9-11 та з 18.04.2003 по 15.11.2004 за записами №№12-13 (запис про звільнення відсутній), оскільки заявник працював на території російської федерації. Головним управління Пенсійного фонду України в Херсонській області прийнято рішення №091630026273 від 25.09.2025 про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону №1058-IV, оскільки звернення було раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку (а.с.76-78).

Вважаючи протиправним рішення ГУ ПФУ в Херсонській області за №091630026273 від 25 вересня 2025 року, яким ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 1 Тимчасової Угоди від 15.01.1993, укладеної між Урядом України і Урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з таких підстав та мотивів.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року №1788-XII (надалі, також Закон №1788-ХІІ) та Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-ІV, іншими законами і нормативно-правовими актами, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.

Статтею 1 Закону №1058-IV передбачено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до приписів частин 1, 2, 4 статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Як встановлено судом вище по тексту судового рішення, рішенням ГУ ПФУ в Херсонській області від 25.09.2025 №091630026273 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії. Згідно з оскаржуваним рішенням пенсійний вік визначений статтею 26 Закону №1058-IV становить – 60 років, вік заявника 54 роки 11 місяців 10 днів. За попереднім розрахунком за наданими документами та відомостями реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-5) страховий стаж особи становить 18 років 01 місяць 20 днів. До страхового стажу не зараховано відповідно до трудової книги НОМЕР_1 від 06.10.1997 періоди роботи з 13.07.2001 по 17.04.2003 за записами №№9-11 та з 18.04.2003 по 15.11.2004 за записами №№12-13 (запис про звільнення відсутній), оскільки заявник працював на території російської федерації. Головним управління Пенсійного фонду України в Херсонській області прийнято рішення №091630026273 від 25.09.2025 про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону №1058-IV, оскільки звернення було раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку (а.с.76-78).

Досліджуючи мотиви відмови Управління в частині незарахування спірних періодів роботи ОСОБА_1 на території російської федерації, суд вказує на таке.

Питання пенсійного забезпечення регулюються, а також регулювалися на момент набуття позивачем страхового стажу двосторонніми угодами в цій галузі, а також Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі – Угода від 13.03.1992), згідно із статтею 1 якої, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством країни, на території якого вони проживають.

Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлено чи буде встановлено законодавством держав-учасниць Угоди (стаття 5 Угоди від 13.03.1992).

Статтею 6 Угоди від 13.03.1992 встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасників Угоди проводиться за місцем проживання.

Для визначення права на пенсію громадянам держав-учасниць Угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої із цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до введення в дію цієї Угоди.

За змістом цих норм стаж, набутий на території однієї із зазначених в Угоді держав, зараховується до пільгового у разі, якщо такий стаж взаємно визначений Сторонами.

Згідно зі статтею 11 Угоди від 13.03.1992 необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 01.12.1991, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.

Оцінюючи спірні правовідносини варто мати на увазі, що законодавство про пенсійне забезпечення в силу вимог частини 1 статті 4 Закону №1058-IV базується на Конституції України та складається, серед іншого, з міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення).

Якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору (частина 2 статті 4 Закону №1058-IV).

Згідно з частиною 2 статті 10 Закону України "Про зайнятість населення" від 05.07.2012 №5067-VI (далі – Закон №5067-VI) права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про міжнародні договори України" від 29.06.2004 №1906-IV (далі – Закон №1906-IV) укладені й належним чином ратифіковані міжнародні договори України є невід`ємною частиною національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, укладання якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України.

Так, Законом України "Про ратифікацію Угоди про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів" від 11.07.1995 №290/95-ВР ратифіковано Угоду про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів, укладену в рамках Співдружності Незалежних Держав і підписану від імені Уряду України у м. Москві 15 квітня 1994 року (далі - Угода від 15 квітня 1994 року).

Відповідно до статті 4 цієї Угоди кожна зі Сторін визнає (без легалізації) дипломи, свідоцтва про освіту, відповідні документи про надання звання, розряду, кваліфікації та інші неодмінні для провадження трудової діяльності документи і завірений у встановленому на території Сторони виїзду порядку переклад їх державною мовою Сторони працевлаштування або російською мовою. Трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами. Вразі остаточного виїзду трудівника-мігранта зі Сторони працевлаштування роботодавець (наймач) видає йому довідку або інший документ, який містить відомості про тривалість роботи та заробітну плату помісячно.

Згідно з абзацом 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Отже, наведені положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Також зі змісту наведених норм можна дійти висновку, що пенсія призначається за нормами законодавства країни, де проживає особа, а стаж, набутий на території однієї із зазначених в Угоді держав, зараховується у разі, якщо такий стаж взаємно визначений Сторонами.

Це означає, що у випадку виникнення спору у таких питаннях, суд має перевірити умови, за яких такий стаж підлягає зарахуванню відповідно до законодавства країни, де особа його набула.

Також, частинами 1 і 2 статті 13 Угоди від 13 березня 1992 року визначено, що кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення.

Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 за №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", прийнято рішення про:

- вихід з цієї Угоди, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві;

-доручено Міністерству закордонних справ України в установленому порядку повідомити депозитарію про вихід з цієї Угоди.

Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 за №72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19 червня 2023 року.

Таким чином, виникнення правовідносин, зокрема здобуття спірного загального страхового/спеціального трудового стажу позивачем, мало місце до виходу Держави Україна та російської федерації з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року, тому її положення підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до статті 22 Федерального закону російської федерації №167-Ф3 від 15.12.2001 "Про обов`язкове пенсійне страхування в Російській Федерації" передбачено, що страхувальники по відношенню до застрахованих осіб з числа іноземних громадян або осіб без громадянства, які тимчасово проживають на території російської федерації, а також іноземні громадяни та особи без громадянства, які тимчасово перебувають на території російської федерації, сплачують страхові внески по тарифу, встановленому діючим федеральним законом для громадян російської федерації на фінансування страхової частини трудових (страхових) пенсій, незалежно від року народження вказаних застрахованих осіб.

Пунктом 1 статті 11 Федерального Закону російської федерації №400-ФЗ від 28.12.2013 "Про страхові пенсії" передбачено, що в страховий стаж включаються періоди роботи або іншої діяльності, які виконуються на території російської федерації при умові, що за ці періоди нараховувались і сплачувались страхові внески в Пенсійний фонд російської федерації.

Окрім цього слід зважати на те, що відповідачем у даній справі є саме суб`єкт владних повноважень, на якого покладається обов`язок доказування правомірності своїх дій/рішень, суд констатує не представлення останніми доказів на підтвердження відомостей стосовно вжиття заходів щодо проведення будь-яких звірок зі сторони органу пенсійного забезпечення про сплату страхових внесків за спірний період.

Слід також наголосити, що на момент виникнення спірних правовідносин, розгляду заяви позивача і вирішення даного спору, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року, втратила чинність.

Разом з цим, спірна трудова діяльність позивача на території російської федерації мала місце в період чинності правових положень Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року.

Більше того, як передбачено частиною 1 статі 13 коментованої Угоди, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Суд зазначає, що згідно з відомостями копії трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 від 06.10.1997 (а.с.21-30), останній:

-13.07.2001 прийнятий вахтово-експедиційним помічником бурильника експедиційного і розвідувального буріння скважин на нафту і газ 4 розряду в експедицію по бурінню ТОВ "Сибнефть-Бурение";

- 17.04.2003 звільнений за власним бажанням;

- 18.04.2003 прийнятий на посаду геофізика, виконуючого геофізичні дослідження в скважинах Корпорації Шлюмберже Лоджелко Інк;

- 15.11.2004 переведений на посаду інженера, виконуючого геофізичні дослідження в скважинах промислово-геофізичної партії Корпорації Шлюмберже Лоджелко Інк.

Так, суд погоджується, що надалі відсутній запис про звільнення.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пунктами 1-3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі – Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Документи можуть бути подані в електронному вигляді з накладенням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису.

Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.

У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.

За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження стажу роботи приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.

Пунктом 20 Порядку №637 встановлено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. Додатково в довідці наводяться такі відомості: стосовно трактористів-машиністів підприємств сільського господарства (в тому числі колгоспів) - про безпосередню зайнятість у виробництві сільськогосподарської продукції.

Отже, основним документом, який підтверджує наявність у особи трудового стажу, є трудова книжка.

При цьому, суд зауважує, що чинним законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах, а також необхідність надання уточнюючої довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження спеціального трудового стажу лише у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відповідні відомості.

Згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27.04.1993 №301 (далі - Постанова №301), відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

На момент внесення в трудову книжку позивача запису про спірний період роботи була чинна Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58.

Відповідно до пункту 1.1 Інструкції №58, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

За змістом пункту 2.4. Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); записи виконуються арабськими цифрами; записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

У пункті 2.6 Інструкції №58 зазначено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

У відповідності до абзацу 1 пункту 3 Постанови №301 трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях, у представництвах іноземних суб`єктів господарювання, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку.

Пунктом 4 Постанови №301 передбачено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Аналіз вказаних нормативно-правових актів дає підстави для висновку про те, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств. Відтак, неналежне ведення трудової книжки не може позбавити особу права на включення періодів роботи до страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.

Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.

Така правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 11 травня 2022 року у справі № 120/1089/19-а.

Також, Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 по справі №490/12392/16-а та від 04.09.2018 по справі №423/1881/17 висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а.

У даному контексті слід зазначити, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи і визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Аналогічний висновок висловлений у постанові Верховного Суду від 17.07.2018 у справі №220/989/17.

Так, суд погоджується, що після запису №13, про переведення з 15.11.2004 позивача на посаду інженера, виконуючого геофізичні дослідження в скважинах промислово-геофізичної партії Корпорації Шлюмберже Лоджелко Інк, відсутній запис про звільнення.

Суд вважає, що недоліки оформлення трудової книжки відповідачем виявлені вірно, але вони не можуть вважатися достатньою і самостійною підставою для відмови позивачу у зарахуванні до загального страхового стажу певного періоду роботи згідно такої трудової книжки, оскільки вина позивача в тому, що трудова книжка заповнена роботодавцем із порушенням встановленого порядку, відсутня.

По-перше, суд звертає увагу, зі змісту трудової книжки можна встановити відомості про призначення позивача 18.04.2003 на посаду геофізика, виконуючого геофізичні дослідження в скважинах Корпорації Шлюмберже Лоджелко Інк, та переведення 15.11.2004 на іншу посаду (у даному випадку спірним є період роботи з 18.04.2003 по 15.11.2004).

По-друге, суд зазначає, що спірний період роботи підтверджується довідкою уточнюючою особливий характер роботи чи умови праці, необхідні для призначення пільгової пенсії, і підтверджуючою постійну зайнятість на пільговій роботі №494-ц від 18.06.2021, відповідно до якої ОСОБА_1 у період з 18.04.2003 по 14.11.2004 працював на посаді геофізика, виконуючого геофізичні дослідження в скважинах, з 15.11.2004 по 31.03.2006 працював на посаду інженера, виконуючого геофізичні дослідження в скважинах промислово-геофізичної партії (а.с.56).

Суд наголошує, що необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації (стаття 11 Угода від 13 березня 1992 року).

Таким чином, суд вважає, що такі записи трудової книжки позивача у сукупності із довідкою уточнюючою особливий характер роботи чи умови праці, необхідні для призначення пільгової пенсії, і підтверджуючою постійну зайнятість на пільговій роботі №494-ц від 18.06.2021 підтверджують спірний період роботи позивача.

Окрім цього, суд звертає увагу на принцип пропорційності, який вимагає співрозмірного обмеження прав і свобод людини для досягнення публічних цілей - органи влади, зокрема, не можуть покладати на громадян зобов`язання, що перевищують межі необхідності, які випливають із публічного інтересу, для досягнення цілей, які прагнуть досягнути за допомогою застосовуваної міри (або дій владних органів). Вказаний принцип передбачає наявність розумного співвідношення між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе індивідуальний і надмірний тягар.

В контексті застосування судом, положень коментованої Угоди від 13 березня 1992 року, слід зважати на наступні мотиви.

Так, частинами 1 і 2 статті 13 Угоди від 13 березня 1992 року визначено, що кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення.

Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 за №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення", прийнято рішення про:

- вихід з цієї Угоди, вчиненої 13 березня 1992 року у м. Москві;

-доручено Міністерству закордонних справ України в установленому порядку повідомити депозитарію про вихід з цієї Угоди.

Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 №72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19 червня 2023 року.

Таким чином, виникнення правовідносин, зокрема оформлення трудової книжки та видача довідок, мало місце до 01.01.2023, тобто до виходу Держави Україна з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року.

Пунктом 1 статті 11 Федерального Закону російської федерації №400-ФЗ від 28.12.2013 "Про страхові пенсії" передбачено, що в страховий стаж включаються періоди роботи або іншої діяльності, які виконуються на території російської федерації при умові, що за ці періоди нараховувались і сплачувались страхові внески в Пенсійний фонд російської федерації.

В Державі Україна право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг регламентовано положеннями статті 8 Закону №1058-ІV.

Як визначено статтею 1 Закону №1058-ІV страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, кошти, сплачені за договором про добровільну сплату страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Страховий стаж це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (пункт 1 частини 1 статті 24 Закону №1058-ІV).

За змістом частин 1, 10, 12 статті 20 Закону №1058-ІV страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення страхових внесків із сум, виражених в іноземній валюті, здійснюється шляхом перерахування зазначених сум у національну валюту України за курсом валют, установленим Національним банком України на день обчислення страхових внесків.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до частини 16 статті 106 Закону №1058-ІV виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів; ухилення від взяття на облік або несвоєчасне подання заяви про взяття на облік страхувальника як платника страхових внесків.

Отже, обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несплату, несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків, законом покладено на страхувальника, який здійснив нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати позивача.

Такі вимоги визначені і в національному законодавстві російської федерації.

Таким чином, з урахуванням зазначеного вище по тексту судового рішення, суд вважає, що періоди роботи позивача з 13.07.2001 по 17.04.2003 та з 18.04.2003 по 15.11.2004 підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання ГУ ПФУ в Херсонській області з 08.10.2025 призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 1 Тимчасової Угоди від 15.01.1993, укладеної між Урядом України і Урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, а її щомісячний розмір визначити відповідно до законодавства, суд зазначає наступне.

За змістом частини 1 статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 роки.

Водночас, частинами 1-3 статті 1 Тимчасової угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі в галузі пенсійного забезпечення від 15.01.1993 (далі – Тимчасова угода) громадяни Сторін, що домовляються, які пропрацювали не менше 15 календарних років у районах Крайньої Півночі або не менше 20 календарних років у місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, незалежно від місця їх постійного проживання на території обох держав мають право на пенсію по старості (за віком): чоловіки - по досягненні 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, жінки - по досягненні 50 років і при загальному стажі роботи не менше 20 років.

Громадянам Сторін, що домовляються, які працювали як у районах Крайньої Півночі, так і в місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, один рік роботи в місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, зараховується за дев`ять місяців роботи у районах Крайньої Півночі.

У випадках, коли законодавством однієї з Сторін, що домовляються, передбачені більш пільгові умови і норми пенсійного забезпечення громадян, які працювали у районах Крайньої Півночі і у місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі, при призначенні пенсії по старості (за віком) на території даної держави застосовується чинне законодавство цієї Сторони.

Як встановлено судом вище по тексту судового рішення ОСОБА_1 17.09.2025 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії, в якій просив призначити пенсію за віком іншого виду, за іншими законами України або іншій державі, в тому числі в іншій державі з урахуванням періодів трудової діяльності до 01.01.1992 в республіках колишнього СРСР (а.с.52-53).

Однак, рішенням ГУ ПФУ в Херсонській області від 25.09.2025 №091630026273 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії. Згідно з оскаржуваним рішенням пенсійний вік визначений статтею 26 Закону №1058-IV становить – 60 років, вік заявника 54 роки 11 місяців 10 днів. За попереднім розрахунком за наданими документами та відомостями реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-5) страховий стаж особи становить 18 років 01 місяць 20 днів. До страхового стажу не зараховано відповідно до трудової книги НОМЕР_1 від 06.10.1997 періоди роботи з 13.07.2001 по 17.04.2003 за записами №№9-11 та з 18.04.2003 по 15.11.2004 за записами №№12-13 (запис про звільнення відсутній), оскільки заявник працював на території російської федерації. Головним управління Пенсійного фонду України в Херсонській області прийнято рішення №091630026273 від 25.09.2025 про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону №1058-IV, оскільки звернення було раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку (а.с.76-78).

Отже, судом встановлено, що позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення йому пенсії відповідно до положень Тимчасової угоди, тобто просив призначити пенсію на підставі конкретного нормативно-правового акта.

Водночас за результатами розгляду заяви відповідач прийняв рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону №1058-IV.

Таким чином, відповідач фактично вирішив питання щодо призначення позивачу іншого виду пенсії та за іншою правовою підставою, ніж та, про яку просив позивач у своїй заяві.

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком № 22-1.

Відповідно до пункту 1.1. цього Порядку заява про призначення, перерахунок пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший, припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання, працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов`язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера, про припинення виплати пенсії у зв`язку з тимчасовим проживанням за кордоном може подаватись заявником разом зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів), через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України (далі - вебпортал) або засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі - Портал Дія) з використанням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, відповідно до Положення про організацію прийому та обслуговування осіб, які звертаються до органів Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 липня 2015 року №13-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 серпня 2015 року за № 991/27436.

За правилами абзацу 7 пункту 1.8 Порядку № 22-1 днем звернення за перерахунком пенсії, переведенням з одного виду пенсії на інший, поновленням, продовженням виплати пенсії, припиненням перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отриманням пенсії за місцем фактичного проживання, продовженням виплати пенсії за довіреністю, виплатою частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, виплатою пенсії за шість місяців наперед у зв`язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон, переведенням виплати пенсії за новим місцем проживання, у зв`язку із працевлаштуванням (звільненням), початком (припиненням) діяльності, пов`язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виплатою недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера, припиненням виплати пенсії у зв`язку з тимчасовим проживанням за кордоном вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами (у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія - дата реєстрації заяви зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів).

Пунктом 1.9 Порядку №22-1 встановлено, що особам, які одержують пенсію, призначену за іншими законами, або допомогу, призначену органами соціального захисту населення, пенсія призначається з дати виникнення права на неї з урахуванням пункту 1.8 цього розділу.

Крім того, Постановою Правління Пенсійного фонду України 14 грудня 2015 року №25-1 "Деякі питання впровадження електронних пенсійних справ на базі централізованих інформаційних технологій" установлено, що Порядок №22-1 застосовується з урахуванням того, що: із заявами про призначення пенсії до управлінь Пенсійного фонду України у Вінницькій, Донецькій, Київській та Херсонській областях, починаючи з 01 січня 2016 року; в Запорізькій, Кіровоградській, Миколаївській, Черкаській, Чернівецькій, Хмельницькій областях та у м. Києві - з 01 червня 2016 року; у Дніпропетровській, Закарпатській, Івано-Франківській, Луганській, Львівській, Полтавській, Тернопільській та Харківській областях - з 01 липня 2016 року; у Волинській, Житомирській, Одеській, Рівненській, Сумській та Чернігівській областях - з 01 серпня 2016 року, можуть звертатися особи, які проживають (зареєстровані) в цих адміністративно-територіальних одиницях, незалежно від території обслуговування таких органів; заява та інші подані документи скануються зазначеними органами із використанням технічних засобів, засвідчуються кваліфікованим електронним підписом та зберігаються в електронній пенсійній справі як копії документів, на підставі яких призначено пенсію.

Отже, законодавцем визначені альтернативні способи подачі заяв до органів з питань призначення пенсій.

Відповідно до пункту 4.1 Порядку №22-1 заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію.

Згідно із пунктом 4.2 Порядку №22-1 при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб:

ідентифікує заявника (його представника);

надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії;

реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта;

уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз`яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов`язкового пенсійного страхування;

проводить опитування свідків для підтвердження стажу відповідно до пунктів 17-19 Порядку підтвердження наявного стажу роботи. Опитування свідків проводиться згідно із пунктом 12 Порядку підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу для призначення пенсії;

з`ясовує наявніcть у заявника особливого (особливих) статусу (статусів), особливих заслуг, інших обставин, які можуть бути підставою для встановлення підвищень, надбавок, доплат;

повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів;

сканує документи. На створені електронні копії накладає кваліфікований електронний підпис;

надсилає запити про отримання необхідних відомостей з відповідних державних електронних інформаційних реєстрів, систем або баз даних згідно з пунктом 2.28 розділу II цього Порядку;

повідомляє про можливості подавати заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія; видає особі або посадовій особі розписку із зазначенням дати прийняття заяви, переліку одержаних і відсутніх документів, строку подання додаткових документів для призначення пенсії та пам`ятку пенсіонеру (додаток 7). Скановані розписка та пам`ятка пенсіонеру зберігаються в електронній пенсійній справі;

повідомляє особу, у вибраний нею спосіб, про відсутність відомостей або/та наявність розбіжностей у відповідних інформаційних реєстрах, системах або базах даних та строки подання необхідних документів для призначення пенсії, не пізніше двох робочих днів після отримання відповідної інформації.

Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви. Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника органу, що призначає пенсію, на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів. (абзаци 3 та 4 пункту 4.3 Порядку № 22-1).

Згідно з пунктом 4.7 Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження. Якщо пенсію за віком призначено автоматично (без звернення особи), у повідомленні про призначення особі пенсії додатково зазначається інформація про порядок її виплати.

З огляду на наведені положення законодавства суд вважає, що орган Пенсійного фонду України, розглядаючи звернення особи про призначення пенсії, зобов`язаний розглянути таку заяву саме в межах предмета звернення та надати належну правову оцінку обставинам, на які посилається заявник як на підставу для призначення пенсії.

При цьому визначальним для органу Пенсійного фонду є зміст заяви особи та заявлене нею прохання щодо призначення конкретного виду пенсії на визначеній правовій підставі. Саме щодо цього питання орган пенсійного забезпечення повинен встановити наявність або відсутність у заявника відповідного права та за результатами такого розгляду прийняти вмотивоване рішення.

Натомість у спірних правовідносинах позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення йому пенсії відповідно до Тимчасової угоди, тоді як відповідач розглянув питання щодо призначення позивачу пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України №1058-IV.

Таким чином, відповідач фактично надав оцінку наявності у позивача права на інший вид пенсії та за іншою правовою підставою, ніж та, щодо якої позивач звертався до органу Пенсійного фонду України. При цьому питання щодо наявності у позивача права на призначення пенсії відповідно до Тимчасової угоди залишилося нерозглянутим.

Суд наголошує, що орган Пенсійного фонду України не вправі підміняти предмет звернення особи власним визначенням виду пенсії, на який, на його думку, може претендувати заявник, без вирішення питання, порушеного у заяві. Відповідно, якщо особа звернулася із заявою про призначення певного виду пенсії, орган пенсійного забезпечення повинен перевірити саме наявність у цієї особи права на відповідний вид пенсії, встановити необхідні для цього обставини та надати їм належну правову оцінку.

Отже, саме по собі встановлення відповідачем відсутності у позивача права на пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону № 1058-IV не свідчить про належний розгляд його заяви, оскільки така заява була подана з іншого приводу та з іншою метою.

За таких обставин суд доходить висновку, що відповідач не виконав покладеного на нього обов`язку щодо належного розгляду заяви позивача, оскільки не вирішив питання щодо призначення саме того виду пенсії, про який просив позивач.

Відтак, на переконання суду, належним способом відновлення порушеного права позивача, у спірному випадку, є зобов`язання відповідача повторно розглянути його заяву, надати оцінку наявності правових підстав для призначення пенсії відповідно до Тимчасової угоди та за результатами такого розгляду прийняти вмотивоване рішення.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення (частини 1, 2 статті 77 КАС України).

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд за правилами статті 90 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Підсумовуючи свої висновки, суд вважає, що позов належить задовольнити частково.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Судом встановлено, що за подання позовної заяви до Державної установи "Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України" про визнання протиправним та скасування рішення, ОСОБА_3 сплатив судовий збір у загальному розмірі 968,96 грн, що підтверджується квитанцією про сплату за №9119-1720-2803-0741 від 13.10.2025 (а.с.18).

Доказів понесення сторонами будь-яких інших витрат, пов`язаних з розглядом справи суду не надано, відтак підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача частина сплаченої ним суми судового збору у розмірі 484,48 грн, що пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.

На підставі статті 1291 Конституції України, керуючись статтями 241-246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (адреса: вул. Комкова, 76-А, м. Херсон, 73027, код ЄДРПОУ – 21295057) за №091630026273 від 25 вересня 2025 року, яким ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер – НОМЕР_2 ) відмовлено в призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 1 Тимчасової Угоди від 15.01.1993, укладеної між Урядом України і Урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, які прирівняні до районів Крайньої Півночі.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (адреса: вул. Комкова, 76-А, м. Херсон, 73027, код ЄДРПОУ – 21295057) повторно розглянути заяву про призначення пенсії ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер – НОМЕР_2 ) та за результатами такого розгляду прийняти вмотивоване рішення, з урахуванням висновків суду.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (адреса: вул. Комкова, 76-А, м. Херсон, 73027, код ЄДРПОУ – 21295057) на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер – НОМЕР_2 ) частину сплаченого судового збору в розмірі 484 (чотириста вісімдесят чотири) гривні 48 (сорок вісім) копійок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер – НОМЕР_2 ;

відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, адреса: вул. Комкова, 76-А, м. Херсон, 73027, код ЄДРПОУ – 21295057.

Суддя /підпис/ Тимощук О.Л.