Рішення від 30 вересня 2026 р. у справі №240/12794/26 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 року м. Житомир справа № 240/12794/26

категорія 111031101

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Капинос О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкові повідомлення - рішення,

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить:

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області №0021187-2409-0624 від 09.03.2026 року на суму 15504,00 грн.;

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області №0021179-2409-0624 від 09.03.2026 року на суму 6186,00 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області №0021185-2409-0624 від 09.03.2026 року на суму 72540,00 грн.;

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області №0021188-2409-0624 від 09.03.2026 року на суму 202380,00 грн.;

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області №0021182-2409-0624 від 09.03.2026 року на суму 7032,00грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що оскаржувані податкові повідомлення рішення є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки, нежитлові приміщення мають сільськогосподарське призначення, використовуються для здійснення ним сільськогосподарського виробництва. Наведене, на переконання позивача, обумовлює застосування підпункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України та звільнення від оподаткування зазначених приміщень.

Провадження у справі відкрито за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.

Відповідач у відзиві просить у задоволенні позову відмовити. Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта відомості про об`єкт нерухомого майна та згідно даних автоматизованих інформаційно–комунікаційних систем ДПС України, користувачами яких є територіальні органи ДПС (далі – ІКС "Податковий блок"), за ОСОБА_1 обліковуються об`єкти нерухомого майна. позивач в період 2025 року особисто не здійснював сільськогосподарську діяльність, передбачену у секції А КВЕД ДК 009:2010. ТОВ "Яромир", засновником якого є ОСОБА_1 , було створено як юридичну особу у загальному порядку у відповідності до ЗУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань", що в свою чергу не є свідченням того, що позивач набув статусу сільськогосподарського товаровиробника. Як наслідок, відсутність статусу сільськогосподарського товаровиробника у позивача є підставою для контролюючого органу відмовити у надання пільги відповідно до п.п. "ж" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПКУ.

Усною ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання від 16.06.2026, суд закінчив підготовче судове засідання та призначив справу до розгляду по суті.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, просив задовольнити.

Представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити.

Усною ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання, суд перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

Позивач є фізичною особою підприємцем, який здійснює свою діяльність на спрощеній системі оподаткування (2 група, 20 відсотків), за наступними видами діяльності: КВЕД 68.20 "Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна" (є основним) секція L (операції з нерухомим майном); КВЕД 77.31 "Надання в оренду сільськогосподарських машин та устаткування" секція N (діяльність в сфері адміністративного та допоміжного обслуговування); КВЕД 77.11 "Надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів" секція N (діяльність в сфері адміністративного та допоміжного обслуговування).

Встановлено та не заперечується сторонами, що ОСОБА_1 є засновником ТОВ "ЯРОМИР" (код ЄДРПОУ 34747196) із часткою 99,83%, основним видом діяльності якого є КВЕД 01.11 "Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур".

Також позивач являється членом фермерського господарства "Агрісем" (код ЄДРПОУ 39476308), видом діяльності якого також являється " 01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур".

Позивач є власником та користувачем земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта відомості про об`єкт нерухомого майна та згідно даних автоматизованих інформаційно–комунікаційних систем ДПС України, за ОСОБА_1 обліковуються наступні об`єкти нерухомого майна:

- нежитлова будівля, пекарня-баня № 1, загальною площею 129,9 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 ;

- нежитлова будівля, контора, загальною площею 103,1 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 ;

- нежитлова будівля, хімсклад, загальною площею 604,5 кв. м. за адресою: АДРЕСА_2 ;

- нежитлові будівлі, загальною площею 1686,5 кв. м. за адресою: АДРЕСА_2 ;

- будинок бджільника №2, будинок бджільника №1, загальною площею 58,6 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 .

Враховуючи наявну інформацію, контролюючим органом (ГУ ДПС) було проведено нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки з фізичних осіб на належні позивачеві об`єкти нежитлової нерухомості та сформовано податкові повідомлення-рішення за податковий (звітний) період 2025 рік, а саме:

Податкове повідомлення-рішення №0021187-2409-0624 від 09.03.2026 на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_1 (площею 129,20 кв.м.) на суму 15504,00 грн.;

Податкове повідомлення-рішення №0021179-2409-0624 від 09.03.2026 на нежитлову будівлю за адресою : АДРЕСА_1 (площею 214,40 кв.м.) на суму 6186,00 грн.;

Податкове повідомлення-рішення №0021185-2409-0624 від 09.03.2026 на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_2 (площею 604,5 кв.м.) на суму 72540,00 грн.;

Податкове повідомлення-рішення №0021188-2409-0624 від 09.03.2026 року на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_2 (площею 1686,5 кв.м.) на суму 202380,00грн.;

Податкове повідомлення-рішення №0021182-2409-0624 від 09.03.2026 року на нежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_3 (площею 58,60 кв.м) на суму 7032,00грн.

Вважаючи зазначені податкові повідомлення рішення протиправними, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

З 01.01.2015 набрав чинності Закон України від 28.12.2014 №71-VIІI "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким, шляхом викладення в новій редакції ст. 266 Податкового кодексу України (далі - ПК України), було введено новий вид податку для громадян України, яким передбачено сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Відповідно до п.п. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі, нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Підпунктом 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України встановлено, що об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі, його частка.

Водночас, базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі, його часток. База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі, їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема, документів на право власності (п.п. 266.3.1, п.п. 266.3.2 п. 266.3 ст. 266 ПК України).

Згідно п.п. 266.5.1 п. 266.5 ст. 266 ПК України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.

З наведених норм Податкового кодексу України вбачається, що підставою для нарахування та сплати податку на нерухоме майно є право власності на відповідну житлову та/або нежитлову нерухомість. При цьому, об`єктом оподаткування може бути як об`єкт нерухомості в цілому, так і його частка. Якщо особа володіє об`єктом на умовах спільної часткової власності (або спільної сумісної власності об`єкта, поділеного в натурі), то й сплачувати податок буде за належну їй частку, а перебування об`єкта житлової нерухомості у спільній сумісній власності може покладати обов`язок щодо сплати податку на нерухоме майно на одного з таких співвласників виключно за їх домовленістю.

При цьому, суд враховує, що приписами підпункту "ж" пункту 266.2.2. п. 266.2 ст. 266 ПК України не є об`єктом оподаткування: будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Системне тлумачення підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що законодавець у кожному буквеному пункті (від а до л) передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Кожен з цих випадків не підлягає розширювальному тлумаченню.

Більш того, кожен з визначених підпунктом 266.2.2 буквених пунктів має прив`язку або до статусу суб`єкта, який володіє такою нерухомістю (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування (д), суб`єкти господарювання малого та середнього бізнесу (е), сільськогосподарський товаровиробник (ж), громадські організації інвалідів та їх підприємства (з), релігійні організації (и)), та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування (непридатна до проживання (ґ), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів (і), будівлі промисловості (є) тощо).

У той же час, буквальний аналіз пункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована з прив`язкою до сільськогосподарського товаровиробника.

Отже, в розумінні вказаних вимог, нежитлова будівля не підлягає оподаткуванню спірним податком за наявності сумарно наступних умов: така нежитлова будівля віднесена до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000: власником такої будівлі (юридична та фізична особа) є сільськогосподарський товаровиробник; така нежитлова будівля не здається її власником в оренду, лізинг, позичку.

Як установлено з матеріалів справи, позивач на праві власності володіє такими об`єктами нерухомого майна:

- нежитлова будівля, пекарня-баня № 1, загальною площею 129,9 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 ;

- нежитлова будівля, контора, загальною площею 103,1 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 ;

- нежитлова будівля, хімсклад, загальною площею 604,5 кв. м. за адресою: АДРЕСА_2 ;

- нежитлові будівлі, загальною площею 1686,5 кв. м. за адресою: АДРЕСА_2 ;

- будинок бджільника №2, будинок бджільника №1, загальною площею 58,6 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 .

У межах спірних правовідносин слід встановити чи наділений позивач статусом сільськогосподарського товаровиробника у розумінні чинного законодавства та встановити факт використання ним спірних нежитлових будівель, як об`єктів сільськогосподарської інфраструктури в межах сільськогосподарських потреб.

Так, згідно з п. п. 14.1.235 п. 14.1 ст. 14 ПК України сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа - підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Тобто, визначення "сільськогосподарський товаровиробник", яке міститься у пп. 14.1.235 п. 14.1 ст. 14 ПК України, застосовується для цілей глави розділу XIV цього Кодексу "Спрощена система оподаткування, облік та звітність", тоді як в даному випадку йдеться про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (розділ XII "Податок на майно").

До того ж, поняття "сільськогосподарський товаровиробник" також міститься у статті 1 Закону України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років" від 18.01.2001 № 2238-III, під яким законодавець визначає фізичну або юридичну особу, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

З метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, законодавцем вживається також поняття "виробники сільськогосподарської продукції".

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про сільськогосподарський перепис" від 23 вересня 2008 року № 575-VI (далі також - Закон № 575-VI) у редакції до 04 грудня 2020 року, виробники сільськогосподарської продукції - юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи-підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.

Разом з тим, згідно зі ст. 1 Закону № 575-VI, у редакції з 04.12.2020, виробники сільськогосподарської продукції це сільськогосподарські товаровиробники, фізичні особи (у тому числі домогосподарства, фізичні особи, що здійснюють діяльність, пов`язану з веденням особистого селянського господарства, самозайняті особи у сфері сільського господарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю.

Аналіз вищевикладених норм дає підстави для висновку, що наведені вище поняття "сільськогосподарський товаровиробник" не суперечать його визначенню у п. п. 14.1.235 п. 14.1 ст. 14 ПК України, яке, до того ж, має чітко обмежену сферу застосування.

Як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів у відповідності до положень п. 5.3 ст. 5 ПК України.

Аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 23 вересня 2021 року у справі № 140/2700/149, від 26 листопада 2020 року у справі № 560/168/19, від 04 березня 2021 року у справі № 500/2782/18.

Так, Законом України від 23.11.2018 № 2628-VIII, п. п. "ж" п. п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України викладено в новій редакції, згідно з якою не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства" (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.

Тобто, законодавець уточнив з 01.01.2019, що сільськогосподарським товаровиробником є як юридичні, так і фізичні особи.

У свою чергу, Наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2020 № 507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000 (далі - ДК 018-2000), призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) в Україні.

Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.

Державний класифікатор будівель та споруд є складовою частиною Державної системи класифікації та кодування техніко-економічної та соціальної інформації.

Згідно з ДК 018-2000 до групи "Будівлі нежитлові інші" (код 127) включено клас "Будівлі сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства" (код 1271).

Клас "Будівлі сільськогосподарського призначення" (код 1271) включає в себе будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та ін.

Відтак, згідно з ДК 018-2000 будівлі класифікуються за їх функціональним призначенням.

Як свідчать матеріали справи, позивач є фізичною особою підприємцем, який здійснює свою діяльність на спрощеній системі оподаткування (2 група, 20 відсотків), за наступними видами діяльності: КВЕД 68.20 "Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна" (є основним) секція L (операції з нерухомим майном); КВЕД 77.31 "Надання в оренду сільськогосподарських машин та устаткування" секція N (діяльність в сфері адміністративного та допоміжного обслуговування), загальний дохід позивача за звітний податковий рік становить 3423000 грн. Інформація щодо використання праці найманих працівників відсутня.

Окрім того, позивач є засновником ТОВ "Яромир" (код ЄДРПОУ 34747196), із часткою 99,83%, яке має вид діяльності вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур (КВЕД 01.11), а також являється членом Фермерського господарства "Агрісем" (код ЄДРПОУ 39476308), видом діяльності якого являється "01.11 Вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур". Також позивач є власником та користувачем земельних ділянок сільськогосподарського призначення.

Позивачу на праві приватної власності належать виробничо-господарські будівлі: пекарня-баня №1 загальною площею 129,9 кв. м.; контора загальною площею 103,1 кв. м; хімсклад загальною площею 604,5 кв. м.; нежитлова будівля, загальною площею 1686,5 кв.з та будинок бджільника №2, будинок бджільника №1, загальною площею 58,6 кв. м., які знаходяться за адресою: Житомирська обл., Андрушівський р-н., с. Антопіль, щодо яких контролюючим органом нараховано податкові зобов`язання за звітний 2025 рік.

Позивач стверджує, що він, як власник будівель сільськогосподарського призначення, а також засновник ТОВ "Яромир", використовує належні йому виробничо-господарські будівлі у своїй діяльності.

Відповідач вказані обставини заперечує.

Разом з тим, за змістом проаналізованих норм ПК України та Закону України "Про сільськогосподарський перепис" будівлі та споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, віднесені до відповідного класу ДК 018-2000, використовуються та належать фізичним особам, що займаються сільськогосподарською діяльністю, мають у володінні, користуванні чи розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин, не є об`єктами оподаткування згідно з п. п. «ж» п. п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.

Як встановлено в ході розгляду справи, позивач значиться у переліку суб`єктів підприємницької діяльності, а також є керівником (засновником) юридичної особи, що здійснює господарську діяльність у сфері сільського господарства (товаровиробництва), та яка звітує про результати господарської діяльності до податкового органу та сплачує податки.

Крім того, з довідки, виданої ТОВ "Яромир" від 23.01.2026 року №23/01-26-2а вбачається, що нежитлова будівля, пекарня-баня № 1, загальною площею 129,9 кв. ; нежитлова будівля, контора, загальною площею 103,1 кв. м. ; нежитлова будівля, хімсклад, загальною площею 604,5 кв. м. ; нежитлові будівлі, загальною площею 1686,5 кв. м. ; будинок бджільника №2, будинок бджільника №1, загальною площею 58,6 кв. м. починаючи з 2019 року використовуються ТОВ "Яромир" для забезпечення потреб товариства на безоплатній основі, як особиста власність засновника.

Доказом того, що належні позивачу на праві власності, який є засновником ТОВ "Яромир", нежитлові будівлі використовуються для ведення господарства, а саме для зберігання сільськогосподарської продукції, для зберігання сільськогосподарської техніки, для зберігання пального та іншого с/г інвентарю також є накладні-вимоги на відпуск (внутрішнє переміщення) матеріалів.

В зазначених накладних містяться відомості, зокрема: про підприємство, що формує вказаний первинний документ - ТОВ Яромир; про місцезнаходження складських приміщень, що у свою чергу є місцезнаходженням спірних нежитлових приміщень.

При цьому, контролюючим органом не надано жодних належних та достатніх доказів, які б спростовували наведене, у тому числі документів, які б підтверджували факт передачі відповідних об`єктів нежитлової нерухомості в оренду, лізинг, позичку.

В свою чергу, посилання на факт передачі позивачем в оренду суб`єктам господарювання, зокрема ТОВ "Яромир", належних йому земельних ділянок, що на переконання суду, може свідчити про здачу в оренду і об`єктів нерухомості, суд відхиляє.

В даному випадку, передача позивачем в оренду ТОВ "Яромир" земельних ділянок сільськогосподарського призначення не виключає можливості у самого позивача, як засновника ТОВ Яромир, передати у безоплатне користування належні йому на праві приватної власності об`єкти нерухомості для використання у діяльності товариства, як сільськогосподарського товаровиробника.

Таким чином, наведені обставини свідчать про те, що позивач займається виробництвом сільськогосподарської продукції, що підтверджує його статус як сільськогосподарського товаровиробника, а належні позивачу, як засновнику ТОВ "Яромир", на праві власності об`єкти нерухомості (нежитлові приміщення) є нерухомістю сільськогосподарського товаровиробника, відтак, як наслідок, такі не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки в силу положень пункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, з огляду на що, спірні податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Аналогічний правовий висновок сформував Верховний Суд у постанові від 21 травня 2024 у справі № 600/5153/23.

Зазначеної позиції підтримується Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові від 22.09.2026 у справі № 240/22137/25.

Решта доводів сторін, не спростовують висновків суду у даній справі.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідачем не доведено суду правомірність оскаржуваних рішень, тому задовольняє позов у повному обсязі.

Щодо судових витрат суд зазначає наступне.

Згідно ч.1 ст.134 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 частині 3 цієї статті передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до вимог ч. 1 ст. 139 КАС України, відповідно до якої при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачений судовий збір в розмірі 2429,14 грн., який підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

В той же час, щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 40000 грн.

Статтею 132 КАС України встановлено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з частиною 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Зазначені вимоги кореспондуються з положеннями частини 3 статті 143 КАС України, якими передбачено, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Таким чином, необхідною умовою для відшкодування витрат на правничу допомогу є подання стороною детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

На підтвердження понесення витрат на правову допомогу позивачем надано ордер.

Так, у постанові від 13 травня 2021 року у справі № 00/9888/19-а Верховний Суд уже виклав висновок щодо застосування статей 134, 139 КАС України в контексті ролі суду під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно позиції, яка висловлена у постанові КАС ВС від 25 квітня 2025 року у справі №260/8523/23, склад і розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови в задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У постанові від 19 березня 2020 року у справі № 640/6209/19 Верховний Суд зазначав, що за загальним правилом, питання розподілу судових витрат вирішується судом у судовому рішенні, яким закінчується розгляд справи. Разом з тим, КАС України передбачені випадки, коли суд може вирішити питання розподілу судових витрат після ухвалення рішення по суті позовних вимог, а саме: 1) якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат (частина третя статті 143); 2) у випадку постановлення ухвали про закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду або ухвалення рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням суд вирішує питання про розподіл судових витрат не пізніше десяти днів з дня ухвалення відповідного судового рішення, за умови подання учасником справи відповідної заяви і доказів, які підтверджують розмір судових витрат (частина шоста статті 143); 3) якщо це питання не було вирішено (пункт 3 частини першої статті 252).

Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Частиною 4 ст.161 КАС України визначено, що позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази - позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Системний аналіз вищенаведених норм права, з врахуванням правових висновків Верховного Суду, дає підстави для висновку, що під час розгляду справи судом, останній зобов`язаний у судовому рішенні, яким закінчується розгляд справи, вирішити питання розподілу усіх судових витрат, про які заявила сторона, з урахуванням результату розгляду справи. За загальним правилом, усі докази понесених судових витрат мають бути надані сторонами до закінчення розгляду справи.

В той же час, ні договору про надання правової допомоги, ні будь-якого акту виконаних робіт, платіжних документів про оплату наданих послуг чи інших доказів, які б надавали можливість суду встановити понесені судові витрати в цій частині, не надано.

Разом з тим, ні позивачем, ні представником позивача, ні в судовому засіданні, ні у позові не вказано та не надано заяви щодо здійснення розподілу судових витрат після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для відшкодування позивачу судових витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись статтями 242-246, 295 КАСУ,

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_4 РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Житомирській області (вул. Юрка Тютюнника, 7, м. Житомир, Житомирська обл., Житомирський р-н,10003 РНОКПП/ЄДРПОУ: 44096781) про визнання протиправними та скасування податкові повідомлення - рішення, задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення - рішення Головного управління Державної податкової служби у Житомирській області від 09.03.2026 №0021187-2409-0624 , №0021179-2409-0624, №0021185-2409-0624, №0021188-2409-0624, №0021182-2409-0624 .

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Житомирській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 2429,14 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Капинос

01.10.26