Рішення від 30 вересня 2026 р. у справі №240/21907/26 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 року м. Житомир справа № 240/21907/26

категорія 106020200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Токаревої М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною відмову, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду із позовом, в якому просить:

- визнати протиправною відмову командира Військової частини НОМЕР_1 у звільненні з військової служби на підставі рапорту від 09.03.2026 відповідно до підпункту «г» пункту 2 ч.4 ст.26 та абзацу 10 пункту 3 частини 12 статті 26 ЗУ Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю 2 групи загального захворювання безстроково, оформлену як відповідь командира Військової частини НОМЕР_1 за №6902 від 02.05.2026 року;

- зобов`язати командира Військової частини НОМЕР_1 звільнити з військової служби на підставі рапорту від 09.03.2026 відповідно до підпункту «г» пункту 2 ч.4 ст.26 та абзацу 10 пункту 3 частини 12 статті 26 ЗУ Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю 2 групи загального захворювання безстроково.

Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач призваний на військову службу по мобілізації та проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Позивач 09.03.2026 позивач звернувся до командира в/ч НОМЕР_1 із рапортом про звільнення з військової служби у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю 2 групи та потребує стороннього догляду, на підставі підпункту «г» пункту 2 ч.4 ст.26 та абзацу 10 пункту 3 частини 12 статті 26 ЗУ «Закону України «Про військовий обов`язок і військову служби». Листом відповідач повідомив, що для вирішення питання звільнення з військової служби солдата ОСОБА_1 необхідно повернутись до військової частини НОМЕР_1 . Позивача вважає такі дії відповідача щодо відмови у звільненні з військової служби протиправними, оскільки має право на звільнення з військової служби на підставі підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» і будь-яких обмежень в реалізації цього права через самовільне залишення військової частини чинним законодавством не передбачено.

Ухвалою суду вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

До суду надійшов відзив Військової частини НОМЕР_1 на позовну заяву. Представник відповідача зазначив, що позивачем порушено правила подання рапорту. Відповідно до пункту 233 Положення № 1153 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. Подання рапорту позивачем поштовим листом без особистої присутності у військовій частині не відповідає встановленому порядку. Для того щоб бути звільненим за наявності підстав, позивач повинен повернутися до військової частини, поновитися на службі та відповідно до чинного порядку подати рапорт і повний пакет документів, передбачений Інструкцією № 170. Лише після цього командир військової частини може розглянути питання про звільнення.

Представник позивача із доводами, наведеними у відзиві на позовну заяву не погодився, та подав до суду відповідь на відзив.

Відповідно до положень статей 257, 262 КАС України дана адміністративна справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 призваний на військову службу по мобілізації та проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 згідно наказу №913 від 30 жовтня 2025 року.

Представник позивача направив до Військової частини НОМЕР_2 04.03.2026 року заяву про поважність причин неприбуття до військової частини після закінчення відпустки.

Позивач відбув у відпустку за сімейними обставинами та мав повернутись до військової частини 03.01.2026 року. Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05.03.2026 за № 194 позивача було визнано таким, що самовільно залишив військову частину (СЗЧ), та виключено з грошового і речового забезпечення з 05 березня 2026 року.

За фактом самовільного залишення військової частини було призначено службове розслідування.

09.03.2026 позивач звернувся до командира в/ч НОМЕР_1 із рапортом про звільнення з військової служби у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною ОСОБА_2 , яка являється інвалідом 2 групи та потребує стороннього догляду, на підставі підпункту «г» пункту 2 ч.4 ст.26 та абзацу 10 пункту 3 частини 12 статті 26 ЗУ «Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Відповідно до витягу із наказу командира військової частини «Про результати службового розслідування» від 27.03.2026 №3152, встановлено, що позивач з 24.02.2026 перебував поза місцем служби понад три доби без належних підстав, на момент завершення розслідування не повернувся до частини, надані представником позивача копії документів не підтвердили правомірність тривалої відсутності, а в його діях вбачаються ознаки злочину, передбаченого ч.5 ст.407 КК України.

На подану 04.03.2026 заяву представника позивача 10.04.2026 року за №5648 командиром В/Ч НОМЕР_1 було повідомлено, що поданий пакет документів щодо причин неприбуття до військової частини після лікування не виправдовує неприбуття до військової частини для подальшого проходження військової служби.

15.04.2026 року представником позивача до В/Ч НОМЕР_1 направлено адвокатський запит, в якому просив, серед іншого, повідомити про результати розгляду рапорту про звільнення.

02.05.2026 за №6902 командиром В/Ч НОМЕР_1 на адвокатський запит надано відповідь та повідомлено, що військовою частиною направлено повідомлення про виявлене кримінальне правопорушення, що перебування у СЗЧ унеможливлює видання наказу про законне звільнення, яке передбачає здачу справ та посади, що фізично неможливо під час самовільного залишення військової частини, процедура виключення зі списків особового складу вимагає проведення повного розрахунку та повернення майна (речового атестата, зброї тощо), що неможливо здійснити без участі солдата ОСОБА_1 .. Повідомили, що звільнення військовослужбовця з військової служби здійснюється виключно у присутності військовослужбовця на військовій службі, що унеможливлює звільнення солдата ОСОБА_1 . Для вирішення питання звільнення з військової служби солдата ОСОБА_1 необхідно повернутись до Військової частини НОМЕР_1 .

Вважаючи протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 щодо звільнення з військової служби, позивач звернувся із вказаним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Розділом ІІ Конституції України передбачені основоположні права, свободи та обов`язки людини і громадянина, серед яких відповідно до статті 65 встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

У зв`язку з військовою агресією РФ проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє на момент винесення рішення.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України «Про військову службу і військовий обов`язок» від 25.03.1992 (далі - Закон № 2232-XII).

Відповідно до статті 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями (частини перша-третя статті 1 Закону).

Згідно з частинами першою-третьою, шостою статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями. Видом військової служби є зокрема військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Статтею 24 Закону № 2232-XII унормований початок, призупинення і закінчення проходження військової служби. Відповідно до частини третьої цієї статті закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Підстави та порядок звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-XII, а у частині четвертій цієї статті наведені підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, зокрема: під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану) (пункт 1), під час воєнного стану (пункт 2).

Відповідно до підпункту г пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час дії воєнного стану: г) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Згідно з підпункту «г» пункту 2 ч.4 статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу, зокрема, необхідність здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.

Згідно з частиною сьомою статті 26 Закону № 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі Положення № 1153/2008).

Відповідно до пунктів 6, 7 Положення № 1153/2008 початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.

Згідно з пунктом 12 Положення № 1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.

Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Продовження дії контрактів із військовослужбовцями, які звільняються, у випадках, визначених законодавством, затвердження військовослужбовців на посади за мобілізаційним планом, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, призупинення військової служби або звільнення з військової служби осіб, які проходять строкову військову службу, оформлюється письмовими наказами по стройовій частині. Також наказами по стройовій частині в особливий період оформлюється продовження військової служби та дії контракту понад встановлені строки до термінів, визначених частиною дев`ятою статті 23 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Порядок підготовки та видання наказів з питань проходження військової служби встановлюється Міністерством оборони України.

Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано пунктом 225 цього Положення. Так, підпунктом 2 пункту 225 Положення №1153/2008 передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу":

у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них;

у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.

Стосовно порядку звільнення, то пункт 233 Положення № 1153/2008 передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:

підстави звільнення з військової служби;

думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;

районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (абзац третій пункту 241 Положення № 1153/2008).

Згідно з пунктом 242 Положення № 1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання.

Пунктом 12.1 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України № 170 від 10.04.2009, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 року за № 438/16454, передбачено, що звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.

Відповідно до пункту 12.9 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України документи на звільнення військовослужбовців з військової служби надсилаються безпосередньо до служби персоналу, підпорядкованій посадовій особі, яка має право на звільнення такого військовослужбовця з військової служби, у таких випадках звільнення:

за підставами, передбаченими пунктами г-е, и частини третьої, підпунктами а, д, є, ж пункту 1, підпунктами в, з пункту 2 частини четвертої, підпунктами д, е, и-о, р, с пункту 1, підпунктами д, е, з-м, р, с пункту 2, підпунктами а, в, е, з пункту 3 частини п`ятої, підпунктами д-к пункту 1, підпунктами ґ-и, й, к пункту 2, підпунктами а, б, в, д, ж пункту 3 частини шостої статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу, якщо звільнення відбувається за ініціативою командування;

за підставами, передбаченими пунктами б, в, д, є частини третьої, підпунктами г, е, є пункту 1, підпунктами б, г, д, е пункту 2 частини четвертої, підпунктами а-в, ґ, к, р пункту 1, підпунктами а-в, ґ, й, к, п, р пункту 2, підпунктами а, б, г, д пункту 3 частини п`ятої, підпунктами а-в, ґ, й пункту 1, підпунктами а, б, г, і, й пункту 2, підпунктами а, б, г, ґ пункту 3 частини шостої статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу, якщо звільнення відбувається за бажанням військовослужбовця.

Пунктом 12.11 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України встановлено, що перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.

Так, пунктом 5 Переліку документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби додатку 19 до Інструкції визначено, що при поданні до звільнення з військової служби за підставами: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років); документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин.

Аналіз вказаних норм законодавства свідчить про те, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час воєнного стану на підставах, визначених підпунктом г пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", за умови, що такі військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу у разі необхідності здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи. Ті військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення безпосередньо до служби персоналу, підпорядкованій посадовій особі, яка має право на звільнення такого військовослужбовця з військової служби

На підставі статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV, із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Пунктом 31 Статуту ЗСУ начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.

Подання рапорта по команді означає направлення його в порядку підпорядкування безпосередньому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до прямого керівника, командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті, зокрема, питання звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів. Рапорт має дійти до останньої ланки з клопотаннями безпосередніх (прямих) командирів (начальників) або з обґрунтуванням їх відсутності.

Як встановлено судом 09.03.2026 позивач направив засобами поштового зв`язку на ім`я командира Військової частини НОМЕР_1 про звільнення з військової служби відповідно до підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через сімейні обставини - у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю I чи II групи.

Листом від 02.05.2026 відповідач повідомив, що для вирішення питання звільнення з військової служби солдата ОСОБА_1 необхідно повернутись до Військової частини НОМЕР_1 .

Вище суд зазначив свої висновки з приводу застосування положень Статуту ЗСУ, відповідно до яких подання рапорту по команді означає направлення його в порядку підпорядкування безпосередньому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. У випадку ж відмови клопотати, рапорт військовослужбовця з обґрунтуванням відмови у будь-якому випадку має передаватися вищому командуванню. Остаточне рішення має прийматися саме тією посадовою особою, яка наділена правом вирішувати питання по суті. Отже, рапорт має дійти до останньої ланки з клопотаннями безпосередніх (прямих) командирів (начальників) або з обґрунтуванням їх відсутності. Вказане також узгоджується з положенням пункту 12.9 розділу XII Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України про те, що документи на звільнення військовослужбовців з військової служби надсилаються безпосередньо до служби персоналу, підпорядкованій посадовій особі, яка має право на звільнення такого військовослужбовця з військової служби з підстав, серед яких передбачена підпунктом б пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу".

Факт отримання командиром Військової частини НОМЕР_1 рапорта ОСОБА_1 від 09.03.2026 про звільнення з військової служби не заперечується представником відповідача.

Відповідно до пункту 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 31.01.2024 за № 40 (далі - Інструкція № 40), рапорт (заява) - це письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.

Інструкцією про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 28.12.2016 №735 (далі - Інструкція № 735) визначений порядок розгляду, реєстрації, приймання, узагальнення та аналізу звернень військовослужбовців, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також інших громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які законно перебувають на території України, у структурних підрозділах апарату Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, інших органів військового управління, з`єднаннях, військових частинах, військових навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів, установах та організаціях Збройних Сил України, а також визначає порядок контролю за його дотриманням.

Відповідно статті 117 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, пропозиція, заява чи скарга вважаються вирішеними, якщо розглянуто всі порушені в них питання, вжито необхідних заходів або надано вичерпні відповіді.

Пунктом 6 розділу ІІІ ''Розгляд звернень громадян'' Інструкції № 735 також передбачено те, що звернення вважається вирішеним, якщо розглянуто всі поставлені в ньому питання, прийнято обґрунтоване рішення та вжито потрібних заходів щодо його виконання і заявника повідомлено про результати розгляду звернення і прийняте рішення.

Отже, згідно з пунктом 233 Положення № 1153/2008 передбачено, що волевиявлення військовослужбовця, який бажає звільнитися з військової служби, викладається лише у формі рапорта, який є допустимим доказом в підтвердження бажання військовослужбовця звільнитися з військової служби.

Водночас звернення громадян розглядається за окремим порядком, визначеним Інструкцією № 735.

Суд погоджується з тим, що у разі наявності підстав для прийняття рішення про звільнення військовослужбовця, таке оформляється розпорядчим документом, яке доводиться до відома особи, що регламентовано зазначеними вище нормативно-правовими актами: Положенням № 1153/2008, Інструкцією про організацію виконання цього Положення. Проте дані акти не визначають, яким чином має бути оформлена і доведена до відома відмова військовослужбовцю у звільненні з військової служби. На переконання суду, сама форма відмови (лист, рішення, висновок тощо) не є суттєвою, основним є те, щоб вона містила конкретні підстави відмови та була доведена до відома військовослужбовця.

В цій справі в листі від 02.05.2026 відповідач вказав про те, що військовою частиною направлено повідомлення про виявлене кримінальне правопорушення, що перебування у СЗЧ унеможливлює видання наказу про законне звільнення, яке передбачає здачу справ та посади, що фізично неможливо під час самовільного залишення військової частини, процедура виключення зі списків особового складу вимагає проведення повного розрахунку та повернення майна (речового атестата, зброї тощо), що неможливо здійснити без участі солдата ОСОБА_1 .. Повідомили, що звільнення військовослужбовця з військової служби здійснюється виключно у присутності військовослужбовця на військовій службі, що унеможливлює звільнення солдата ОСОБА_1 . Для вирішення питання звільнення з військової служби солдата ОСОБА_1 необхідно повернутись до Військової частини НОМЕР_1 .

Згідно з пунктом 1 розділу ІІ Порядку № 531 рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах.

Системний аналіз вказаних норм дає можливість суду дійти висновку про те, що під час особливого періоду - воєнного стану, подання військовослужбовцем документів на звільнення разом з рапортом не безпосередньому начальнику, а направлення такої поштовим шляхом на адресу військової частини, хоча і є недотриманням приписів статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, пункту 233 Положення № 1153/2008, однак не може бути підставою для не розгляду в розумний строк рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби.

Відтак, твердження відповідача про те, що позивачем не подано рапорту встановленої форми на ім`я безпосереднього командира, є безпідставними.

Відповідно до п. 2.1.6 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 31 січня 2024 № 40 (далі - Інструкція № 40) рапорт (заява) письмове звернення військовослужбовця (працівника) до вищої посадової особи з проханням (надання відпустки, матеріальної допомоги, поліпшення житлових умов, переведення, звільнення тощо) чи пояснення особистого характеру.

Згідно з приписами п. 3.1 Інструкції № 40 документообіг у військовій частині (установі), їх підрозділах це проходження документів із моменту їх створення або одержання до завершення виконання або відправлення. Документи незалежно від способу фіксації та відтворення інформації проходять і опрацьовуються на єдиних організаційних та правових засадах організації документообігу.

В підпункті 3.9.1 Інструкції № 40 зазначено, що реєстрація документів в електронній та паперовій формах (далі - документи) усіх категорій полягає у створенні запису облікових даних про документ та оформленні РМК в електронній формі у СЕДО із зазначенням обов`язкових реквізитів, за допомогою яких фіксується факт створення, відправлення або одержання документа шляхом проставлення на ньому реєстраційного індексу з подальшим записом у РМК необхідних відомостей про документ. Реєстрація документів проводиться з метою забезпечення їх обліку, моніторингу стану виконанням і оперативним використанням наявної в документах інформації. Реєструються документи незалежно від способу їх доставки, передачі чи створення.

В пункту 6 розділу ІІІ Порядку № 531 вказано, що усі рапорти, які потребують розгляду (прийняття рішення) командиром військової частини, попередньо обов`язково реєструються службою діловодства.

В розділі ІІІ Порядку № 531 зазначено, що командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції. Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку (п.2). Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту. …. Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою (п.3).

Відповідно до пункту 8 Порядку № 531, початок перебігу строку розгляду паперового рапорту розпочинається із часу подання рапорту, а не часу його реєстрації в службі діловодства. Часом подання паперового рапорту є дата передачі рапорту на погодження безпосередньому командиру (начальнику) військовослужбовця, а у разі відмови в розгляді рапорту безпосереднім командиром (начальником) - дата передачі рапорту прямому командиру (начальнику), з урахуванням вимог пункту 1 цього розділу. У разі направлення рапорту засобами поштового зв`язку часом подання рапорту є дата надходження рапорту до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу.

Положеннями підпункту 1 пункту 9 Порядку № 531 передбачено, що розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється: невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов`язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров`я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин.

Повертаючись до обставин у цій справі суд зазначає, що відповідачем не надано належних та достатніх доказів розгляду рапорту позивача від 09.03.2026 по суті уповноваженою на прийняття рішення про звільнення позивача з військової служби особою.

Щодо посилання відповідача на те, що позивач є таким, що самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 і наразі відсутні законодавчо визначені передумови для його звільнення з військової служби, суд зазначає таке.

Згідно з абзацом 1 пункту 144-1 Положення №1153/2008 для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини другої статті 24 Закону №2232-ХІІ.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону №2232-ХІІ військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.

Суд встановив, що наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 05.03.2026 за № 194 Позивача було визнано таким, що самовільно залишив військову частину (СЗЧ), та виключено з грошового і речового забезпечення з 05 березня 2026 року.

Однак, вказані обставини не спростовують правових підстав заявленого позову та не спростовують наявності факту бездіяльності командування військової частини щодо не розгляду вказаного рапорту про звільнення з військової служби по суті.

Суд відхиляє доводи відповідача щодо неможливості звільнення позивача з військової служби у зв`язку із самовільним залишенням військової частини, оскільки такі обмеження не передбачені чинним законодавством. Стаття 24 Закону №2232-ХІІ не містить заборони командиру військової частини видавати наказ про звільнення військовослужбовця з військової служби згідно з абз.2 п.п. «б» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-ХІІ у разі самовільного залишення військової частини.

Наведені відповідачем норми статті 24 Закону №2232-ХІІ та пункту 144-5 Положення №1153/2008 імперативно зобов`язують командира військової частини звільнити військовослужбовця, військову службу якому призупинено та стосовно якого обвинувальний вирок суду набрав законної сили, звільнити з військової служби відповідно до пункту "г" частини другої, пункту "г" частини третьої, підпункту "д" пункту 1, підпункту "в" пункту 2 частини четвертої, підпунктів "е" пунктів 1 і 2, підпункту "в" пункту 3 частини п`ятої та підпункту "е" пункту 1, підпункту "д" пункту 2, підпункту "в" пункту 3 частини шостої статті 26 цього Закону, крім військовослужбовців, яким обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, призначено кримінальне покарання у виді службового обмеження, арешту з відбуттям на гауптвахті або триманням у дисциплінарному батальйоні.

Водночас, вказані норми законодавства не містять заборони звільняти військовослужбовця з військової служби у разі самовільного залишення військової служби, при наявності у нього інвалідності на підставі п.п. «б» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-ХІІ.

Таким чином перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо розгляду по суті рапорту про звільнення з військової служби військовослужбовця ОСОБА_1 від 09.03.2026 є протиправними.

Щодо позовної вимоги в частині зобов`язання відповідача звільнити ОСОБА_1 на підставі рапорту від 09.03.2026 відповідно до підпункту «г» пункту 2 ч.4 ст.26 та абзацу 10 пункту 3 частини 12 статті 26 ЗУ «Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю 2 групи загального захворювання безстроково, суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Положеннями статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій суб`єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 КАС України. Суд приймаючи рішення, не перебирає на себе повноважень суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого належить вирішення спірного питання за встановлених судом обставин.

Отже, зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, але завжди з урахуванням фактичних обставин справи.

Тобто в кожній конкретній справі суд, констатуючи незаконність дій, рішення суб`єкта владних повноважень, повинен впевнитись у тому, що за встановлених обставин справи не існує законних перешкод для прийняття рішення на користь заявника.

Наведене також підтверджується положеннями частини четвертої статті 245 КАС України, за змістом яких суд може зобов`язати відповідача-суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача лише в тому разі, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом. Інакше суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Виходячи із обставин цієї справи суд дійшов висновку про протиправність бездіяльності відповідача щодо неналежного розгляду на неповної перевірки усіх обставин, викладених у рапорті позивача.

Отже, на переконання суду належним способом захисту буде зобов`язання відповідача повторно розглянути рапорт позивача від 09.03.2026 про звільнення з військової служби на підставі рапорту від 09.03.2026 відповідно до підпункту «г» пункту 2 ч.4 ст.26 та абзацу 10 пункту 3 частини 12 статті 26 ЗУ «Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю2 групи загального захворювання безстроково та прийняти рішення за результатами його розгляду з урахуванням висновків суду.

Згідно з вимогами статті 78 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

У зв`язку з відсутністю документально підтверджених судових витрат питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись ст.ст.19, 139, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 . РНОКПП/ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ) про визнання протиправною відмову, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду по суті рапорту ОСОБА_1 від 09.03.2026 про звільнення з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 ч.4 ст.26 та абзацу 10 пункту 3 частини 12 статті 26 ЗУ Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 09.03.2026 про звільнення з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 ч.4 ст.26 та абзацу 10 пункту 3 частини 12 статті 26 ЗУ Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя М.С. Токарева

01.10.26