Рішення від 30 вересня 2026 р. у справі №240/14624/25 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 року м. Житомир справа № 240/14624/25

категорія 113080000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Гуріна Д.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить:

- визнати протиправними дії посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_1 та військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо фактичного направлення ОСОБА_1 на військову службу та зарахування його до складу Військової частини НОМЕР_1 без дотримання встановленого законом порядку;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 зі списків осіб, які були направлені або зараховані до військової частини без належного правового оформлення відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та інших нормативно-правових актів.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що його 04.01.2025 під час подорожі з родиною було зупинено на блокпості « ІНФОРМАЦІЯ_2 » працівниками ІНФОРМАЦІЯ_1 в межах Івано-Франківської/Закарпатської областей та без пред`явлення будь-яких документів (повістки, ухвали, рішення, наказу) застосовано фізичну силу та доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_3 . При цьому позивач зазначає, що він є особою, яка за станом здоров`я не може здійснювати військову службу. У приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 позивача змушували пройти військово-лікарську комісію і підписати документи, однак він відмовився, мотивуючи це відсутністю повістки, наказу, заяви чи інших підстав, а також неможливістю надати всі медичні документи. Після цього позивач стверджує про те, що його побили у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 . Як стало відомо пізніше позивачу, він виявився військовослужбовцем, хоч ВЛК він не проходив, жодних документів не підписував), вказані дії відповідачів слугували підставою для звернення до суду з цим позовом.

Після усунення позивачем недоліків позову, ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 11.06.2025 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) учасників справи.

13.06.2025 на адресу суду від відповідача - Військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву вх. №48276/25, відповідно до змісту якого відповідач проти заявлених вимог заперечує та просить відмовити в їх задоволенні. В обґрунтування відзиву вказує, що Військова частина НОМЕР_1 не має жодного відношення до заходів мобілізаційної готовності. Крім того, посилається на те, що рішення про мобілізацію та сам призов є актом індивідуальної дії, тобто актом одноразового застосування, станом на час розгляду справи такий вичерпав свою дію внаслідок мобілізації позивача та направлення його для проходження військової служби. Отже, оскаржувані накази і так вичерпали свою дію та втратили юридичне значення, оскільки позивач мобілізований та продовжує перебувати на військовій службі і скасування даних наказів не тягне за собою припинення відносин військової служби позивача. Крім того, відповідач зазначає, що виключення зі списків особового складу позивача не передбачено вимогами чинного законодавства, крім окремих винятків. Також, командування Військової частини НОМЕР_1 пропонує позивачу повернутися до розташування Військової частини НОМЕР_1 після самовільного залишення військової частини та звернутися з рапортом та встановленим порядком завіреними копіями підтверджуючих документів з метою підтвердження підстав для звільнення з військової служби у разі не бажання позивача продовжувати військову службу.

18.06.2025 на адресу суду від відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_3 надійшов відзив на позовну заяву вх. №49235/25, відповідно до змісту якого відповідач проти заявлених вимог заперечує та просить відмовити в їх задоволенні. В обґрунтування відзиву вказує, що після прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач про підстави для відстрочки від призову, передбачених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не повідомляв. Крім того, позивач пройшов військово-лікарський огляд, за результатами якого його було визнано придатним за станом здоров`я до військової служби. Відповідно до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 №402, саме військово-лікарська експертиза визначає придатність військовозобов`язаних за станом здоров`я до військової служби, а медичний огляд проводиться з метою визначення ступеня придатності до військової служби з винесенням відповідного письмового висновку.

Таким чином, на момент прийняття рішення про призов на військову службу під час мобілізації існував належний медичний висновок про придатність позивача до військової служби. При цьому жодного висновку військово-лікарської комісії про непридатність позивача до військової служби або про необхідність його звільнення від виконання військового обов`язку матеріали справи не містять.

Водночас під час перебування у ІНФОРМАЦІЯ_3 Позивач не заявляв скарг на стан свого здоров`я, не повідомляв про наявність захворювань, які, на його думку, перешкоджали б проходженню військової служби, а також не порушував питання щодо необхідності проведення додаткового медичного обстеження чи перегляду висновку військово-лікарської комісії.

У своєму позові позивач зазначає, що стан його здоров`я є незадовільним та, на його думку, унеможливлює проходження ним військової служби.

Разом з тим зазначені твердження, на думку відповідача, не узгоджуються з обставинами, які мали місце безпосередньо під час проходження позивачем військово-лікарського огляду 04.01.2025.

Так, під час проходження медичного огляду 04.01.2025 позивач на стан здоров`я не скаржився, про наявність у нього захворювань, які, на його думку, перешкоджають проходженню військової служби, членів військово-лікарської комісії не повідомляв, а також не надав медичних документів, які б свідчили про наявність таких захворювань або про необхідність додаткового медичного обстеження.

На думку відповідача, позивач мав можливість під час проходження ВЛК повідомити лікарів про наявні, на його думку, захворювання, надати відповідні медичні документи, заявити скарги на стан здоров`я та порушити питання про необхідність проведення додаткового медичного обстеження. Однак таких дій 04.01.2025 ним вчинено не було.

Більше того, медичні документи, на які позивач посилається у позовній заяві на підтвердження незадовільного стану здоров`я, не підтверджують наявність відповідного стану саме на момент проходження ним ВЛК 04.01.2025.

Зокрема, консультаційний висновок фахівця ТОВ «АТОС» датований 11.02.2025, тобто складений більш ніж через місяць після проходження позивачем військово-лікарського огляду. Відтак, сам по собі зазначений документ не може беззаперечно свідчити про те, що відповідне захворювання або стан здоров`я існували саме на 04.01.2025 та були такими, що унеможливлювали проходження військової служби.

Що стосується консультаційного висновку клініки «VERTEBRA», то він взагалі не містить дати його складення, що позбавляє можливості встановити, коли саме проводилося відповідне обстеження позивача та чи існували зазначені в ньому медичні показники на момент проходження ВЛК 04.01.2025.

02.07.2025 на адресу суду від представника позивача надійшла заява про уточнення (збільшення) позовних вимог вх. №53117/25.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 04.09.2025 прийнято до розгляду заяву представника позивача про уточнення (збільшення) позовних вимог від 02.07.2025 вх. №53117/25. Ухвалено розглядати адміністративну справу у межах позовних вимог, визначених заявою ОСОБА_1 про уточнення (збільшення) позовних вимог від 02.07.2025, а саме:

- визнати протиправними дії посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_1 та Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо фактичного направлення ОСОБА_1 на військову службу та зарахування його до складу Військової частини НОМЕР_1 без дотримання встановленого законом порядку;

- визнати протиправною та скасувати постанову ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_4 про ступінь придатності до військової служби, яка оформлена довідкою від 04.01.2025 №11;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 зі списків осіб, які були направлені або зараховані до військової частини без належного правового оформлення відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та інших нормативно-правових актів.

09.09.2025 від представника позивача надійшло клопотання про приєднання до матеріалів справи довідки про присвоєння позивачу ідентифікаційного номера вх. №68554/25.

Відповідно до положень частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що 04.01.2025 під час подорожі з родиною позивач був зупинений на блокпості « ІНФОРМАЦІЯ_2 » працівниками ІНФОРМАЦІЯ_1 та, як стверджує позивач, без пред`явлення будь-яких документів (повістки, ухвали, рішення чи наказу) із застосуванням фізичної сили доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Позивач вказує, що за станом здоров`я не може проходити військову службу. За його твердженнями, у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 його змушували пройти військово-лікарську комісію та підписати відповідні документи, від чого він відмовився, посилаючись на відсутність повістки, наказу, заяви чи інших правових підстав, а також на неможливість надати всі медичні документи.

Крім того, позивач стверджує, що після відмови від проходження ВЛК та підписання документів до нього у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_3 було застосовано фізичну силу.

Як зазначає позивач, згодом йому стало відомо про оформлення його як військовослужбовця, незважаючи на те, що, за його твердженнями, він ВЛК не проходив та жодних документів не підписував.

Посилаючись на наведені обставини, позивач вважає дії відповідачів протиправними та звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступних висновків.

Згідно з ч.1 ст.17 Конституції України визначено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Відповідно до ч.2 ст.17 Конституції України оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Нормами ст.65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів визнано обов`язком громадянина України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, дія якого в подальшому була неодноразово продовжена та наразі триває.

Закон України від 21.10.1993 №3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон №3543 в редакції, станом на час виникнення спірних правовідносин) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Згідно приписів ч.5 ст.22 Закону №3543-ХІІ призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Статтею 23 Закону №3543-ХІІ передбачені підстави відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації.

Постановою Кабінету Міністрів України №560 від 16.05.2024 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок №560).

Відповідно до п.81 Порядку №560 призов громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період здійснюють: військовозобов`язаних та резервістів (крім резервістів, які уклали контракти на проходження служби у військовому резерві) - районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Призов громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період оформляється наказом керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, командира військової частини, керівника розвідувального органу або визначеного ним керівника відповідного підрозділу, Голови СБУ, його заступників чи керівника підрозділу, органу, закладу, установи СБУ.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).

Приписи ст.1 Закону №2232-XII передбачають, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Відповідно до ч.2, 3 статті 2 Закону України №2232-XII проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України. Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Нормами абзацу другого п.56 Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов`язаних, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 07.12.2016 №921 персонально-якісний облік призовників і військовозобов`язаних ведеться районними (міськими) територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки шляхом обліку персональних та службових даних призовників і військовозобов`язаних, які узагальнюються в особових справах призовників або в облікових картках військовозобов`язаних та реєструються в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Частиною 11 статті 38 Закону №2232-ХІІ визначено, що призовники, військовозобов`язані, резервісти в разі зміни їх сімейного стану, стану здоров`я, адреси місця проживання (перебування), освіти, місця роботи, посади зобов`язані особисто в семиденний строк повідомити про такі зміни відповідні органи, де вони перебувають на військовому обліку, у тому числі у випадках, визначених Кабінетом Міністрів України, через центри надання адміністративних послуг та інформаційно-телекомунікаційні системи.

Відповідно до пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України №154 від 23.02.2022 «Про затвердження положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки» далі – (Постанова) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом №2232-XII. Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.

Згідно з п.4 ч.1 ст.24 Закону №2232-XII початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

Отже, територіальний центр комплектування та соціальної підтримки не видає накази про призов на військову службу, а початком проходження військової служби є день відправлення особи у військову частину, що і було зроблено ІНФОРМАЦІЯ_5 щодо позивача.

При цьому, відповідно до ч.3 ст.24 Закону №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Слід взяти до уваги висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 05.02.2025 у справі №160/2592/23, відповідно якого процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричиняє відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.

З огляду на викладене суд не вбачає підстав для задоволенні позовних вимог до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Щодо вимог до Військової частини НОМЕР_1 , суд зазначає, що підстави звільнення з військової служби визначені статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

05.01.2025 наказом командира Військової частини НОМЕР_1 №5 позивач був прийнятий на військову службу та зарахований до списків Військової частини НОМЕР_1 , а отже є військовослужбовцем.

06.01.2025 наказом командира Військової частини НОМЕР_1 №6 позивач 5 січня 2025 року самовільно залишив Військову частину НОМЕР_1 .

Згідно частині 7 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до Закону №2232-XII Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення №1153/2008).

Пунктом 7 Положення №1153/2008 встановлено, що військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.

Згідно п.12 Положення №1153/2008 встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, звільнення з військової служби) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.

Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Суд вважає, що після видання спірного наказу виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом України №2232-XII та Положенням №1153/2008. Вказаними актами законодавства не передбачено звільнення з військової служби шляхом скасування наказів про призов. Цей наказ вже реалізовано, а тому його скасування без прийняття відповідного рішення про звільнення з військової служби не відновить початковий стан і не призведе до захисту прав та інтересів позивача, про які він просить у позові.

Відтак, аналіз наведених вище законодавчих і підзаконних актів свідчить про те, що військова служба з моменту її початку покладає на її учасників (військовослужбовця та держави) велике коло взаємних прав та обов`язків матеріального, та фінансового забезпечення військовослужбовця, його соціального захисту, виконання ним безпосередньо покладених на нього службових обов`язків та інше.

Згідно з п.233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин (пункт 241 Положення).

Наказом Міністерства оборони України від 10.04.2009 №170 затверджена Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Інструкція №170).

Відповідно до абзацу тринадцятого пункту 14.10 Інструкції №170 документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.

Тому, звільнення з військової відбувається шляхом подання військовослужбовцем відповідного рапорту до безпосереднього начальника з долученням належних документів на підтвердження наявності таких обставин.

У пункті 5 Рішення Конституційного Суду України №9-рп/2008 від 22.04.2008 у справі №1-10/2008 вказано, що при визначенні природи «правового акта індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації вичерпують свою дію.

Отже, оскаржуваний наказ є актом індивідуальної дії, тобто актом одноразового застосування, станом на час вирішення справи такий вичерпав свою дію внаслідок мобілізації позивача, направлення його для проходження військової служби та зарахування до особового складу військової частини.

Після видання спірного наказу, виникли нові правовідносини проходження військової служби, особливості яких визначаються Законом №2232-ХІІ та Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008. Цими актами законодавства не передбачено звільнення з військової служби шляхом скасування наказу про призов. Цей наказ вже реалізований, та позивач був зарахований до військової частини та приступив до виконання службових обов`язків за посадою, а тому його скасування без прийняття відповідного рішення про звільнення з військової служби не відновить початковий стан і не призведе до захисту прав та інтересів позивача, про які він просить у позові.

У питанні скасування акта індивідуальної дії разового застосування, який вичерпав свою дію фактом його виконання, Верховний Суд має сталу та послідовну позицію, відповідно до якої такий акт не може бути скасованим після його виконання через порушення гарантій стабільності суспільних відносин та принципу правової визначеності (зокрема, таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12.05.2021 у справі №9901/286/19, від 08.09.2021 у справі №816/228/17, Касаційний адміністративний суд у рішеннях від 14.07.2021 у справі №9901/96/21, від 27.10.2022 у справі №П/9901/97/21).

Отже, скасування після його реалізації та вичерпання своєї дії оскаржуваного позивачем акту індивідуальної дії про його призов, порушить стабільність публічно-правових відносин та принцип правової визначеності.

Скасування такого наказу не призведе до відновлення попереднього становища позивача, адже порядок демобілізації військовослужбовців чітко визначений законом і такий порядок не передбачає випадків демобілізації за рішенням суду про скасування наказу про призов.

Стосовно вимог про визнання протиправною та скасування постанови ВЛК щодо ступеня придатності позивача до військової служби, яка оформлена довідкою від 04.01.2025 №11, то суд доходить наступних висновків.

Після прибуття до ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач повідомив, що підстави для надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, передбачені статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», відсутні.

Таким чином, на момент прийняття рішення про призов позивача на військову службу під час мобілізації існував належний медичний висновок про придатність позивача до військової служби. При цьому жодного висновку військово-лікарської комісії про непридатність позивача до військової служби або про необхідність його звільнення від виконання військового обов`язку матеріали справи не містять.

Водночас під час перебування у ІНФОРМАЦІЯ_3 позивач не заявляв скарг на стан свого здоров`я, не повідомляв про наявність захворювань, які, на його думку, перешкоджали б проходженню військової служби, а також не порушував питання щодо необхідності проведення додаткового медичного обстеження чи перегляду висновку військово-лікарської комісії.

Крім того, позивач пройшов військово-лікарський огляд, за результатами якого його було визнано придатним за станом здоров`я до військової служби. Відповідно до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 №402, саме військово-лікарська експертиза визначає придатність військовозобов`язаних за станом здоров`я до військової служби, а медичний огляд проводиться з метою визначення ступеня придатності до військової служби з винесенням відповідного письмового висновку.

Отже, за результатами перевірки військово-облікових та інших необхідних даних, а також з урахуванням висновку військово-лікарської комісії про придатність позивача до військової служби, начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 було прийнято рішення про призов позивача на військову службу під час мобілізації.

На виконання зазначеного рішення позивач був призваний на військову службу під час мобілізації та направлений до Військової частини НОМЕР_1 , де був прийнятий для подальшого проходження військової служби.

Таким чином, на момент прийняття рішення про призов були наявні необхідні передумови для його здійснення, тоді як твердження позивача про непридатність за станом здоров`я не підтверджуються висновком військово-лікарської комісії та суперечать обставинам, що мали місце безпосередньо під час його перебування у ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Твердження позивача про те, що не було проведено належного медичного огляду під час проходження військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_3 не знаходить підтвердження, оскільки, а саме, відповідно до вимог «Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України», затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 №402 (наказу МОУ №402), військовозобов`язані підлягають обов`язковому медичному огляду, як невід`ємної складової військового обліку.

Відповідно до пункту 2.10 Наказу МОУ №402, у районних (міських) військових комісаріатах в установленому законодавством порядку за узгодженням із заінтересованими органами створюються військово-лікарські комісії.

Зважаючи на вищенаведені норми чинного законодавства, проведення медичного огляду позивача з метою визначення його придатності для проходження військової служби було необхідною умовою для взяття на військовий облік та є повністю законним та правомірним.

Позивач мав можливість під час проходження ВЛК повідомити лікарів про наявні, на його думку, захворювання, надати відповідні медичні документи, заявити скарги на стан здоров`я та порушити питання про необхідність проведення додаткового медичного обстеження. Однак таких дій 04.01.2025 ним вчинено не було.

Більше того, медичні документи, на які позивач посилається у позовній заяві на підтвердження незадовільного стану здоров`я, не підтверджують наявність відповідного стану саме на момент проходження ним ВЛК 04.01.2025.

Зокрема, консультаційний висновок фахівця ТОВ «АТОС» датований 11.02.2025, тобто складений більш ніж через місяць після проходження позивачем військово-лікарського огляду. Відтак, сам по собі зазначений документ не може беззаперечно свідчити про те, що відповідне захворювання або стан здоров`я існували саме на 04.01.2025 та були такими, що унеможливлювали проходження військової служби.

Що стосується консультаційного висновку клініки «VERTEBRA», то він взагалі не містить дати його складення, що позбавляє можливості встановити, коли саме проводилося відповідне обстеження позивача та чи існували зазначені в ньому медичні показники на момент проходження ВЛК 04.01.2025.

Таким чином, наведені позивачем медичні документи мають оцінюватися судом з урахуванням їхнього змісту, дати складення, часу проведення відповідного обстеження та їх співвідношення з медичними даними, які були наявні на момент проходження позивачем ВЛК.

Особливої уваги заслуговує та обставина, що між датою проходження ВЛК - 04.01.2025 - та датою консультаційного висновку ТОВ «АТОС» — 11.02.2025 - минув понад місяць. Отже, для підтвердження своєї позиції позивач має довести не лише наявність у нього певного захворювання на момент звернення до медичного закладу, але й те, що саме на 04.01.2025 відповідний стан здоров`я існував та об`єктивно зумовлював непридатність або тимчасову непридатність до військової служби.

Водночас жодного висновку ВЛК про непридатність або тимчасову непридатність позивача до військової служби на 04.01.2025 матеріали справи не містять.

Слід також зазначити, що законодавство пов`язує звільнення військовозобов`язаного від призову за станом здоров`я саме з належним встановленням відповідного медичного стану, зокрема визнанням особи тимчасово непридатною до військової служби на визначений строк.

Також слід зазначити, що у разі незгоди з рішенням/висновком ВЛК територіального центру комплектування, рішення ВЛК можуть бути оскаржені в такому порядку:

- постанови ВЛК районного (міського) військового комісаріату (ТЦК та СП) переглядаються ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_6 , областей, міста Києва; переглядати або скасовувати постанови підпорядкованих ВЛК мають право ВЛК регіонів;

- постанови будь-яких ВЛК можуть переглядатися ЦВЛК.

Для перегляду рішення особі необхідно подати у ВЛК вищого рівня або ЦВЛК заяву про перегляд оскаржуваної постанови ВЛК нижчого рівня та додати до заяви всі наявні документи, видані військово-лікарською комісією, рішення якої переглядається. Також в заяві необхідно вказати причини ініціювання перегляду.

Окрім того, позивач був одразу ознайомлений з рішенням ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_3 , при цьому незгоди щодо визнання його придатним до військової служби не висловлював, висновок ВЛК не оскаржував і доказів такого оскарження матеріали справи не містять.

Відповідно до розпорядження начальника 16 Регіональної військово-лікарської комісії, яка надана для керівництва та виконання на період дії військового стану та особливого періоду, відповідно до п.7.1 медичний огляд проводить ВЛК при ТЦК та СП, за направленням керівника відповідного ТЦК та СП, шляхом проведення тілесного огляду, опитування щодо стану здоров`я та наявності скарг на стан здоров`я, з урахуванням наявних висновків (постанов) ВЛК (госпітальних, гарнізонних, ТЦК та СП), які були проведені не пізніше останніх п`яти років під час перебування громадян на військовому обліку або проходження ними військової служби та наявних у громадян інших медичних документів за останні п`ять років.

Отже, судом встановлено, що ОСОБА_1 04.01.2025 пройшов військово-лікарський огляд у порядку та відповідно до вимог чинного законодавства. За результатами медичного огляду його визнано придатним до військової служби в умовах загальної мобілізації, що підтверджується довідкою військово-лікарської комісії №11 від 04.01.2025.

Крім того, суд відхиляє доводи позивача щодо неправомірності проходження ним військово-лікарського огляду та призову на військову службу не за місцем перебування на військовому обліку.

Так, відповідно до Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки здійснюють заходи оповіщення та призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період незалежно від місця їх перебування на військовому обліку.

Отже, саме по собі проходження позивачем військово-лікарського огляду та здійснення заходів щодо його призову ІНФОРМАЦІЯ_5 , а не територіальним центром за місцем його військового обліку, не свідчить про порушення відповідачами вимог законодавства.

Крім того, Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 в Україні було оголошено загальну мобілізацію, проведення якої передбачало, зокрема, здійснення призову військовозобов`язаних і резервістів на військову службу.

За таких обставин доводи позивача про неправомірність його призову виключно з підстав проходження ним ВЛК та оформлення призову не за місцем перебування на військовому обліку є необґрунтованими.

Частинами 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на встановлені у справі обставини, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, враховуючи відмову в задоволенні позову, суд не стягує з відповідача на користь позивача судові витрати.

Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Д.М. Гурін

01.10.26