Рішення від 30 вересня 2026 р. у справі №160/16134/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 рокуСправа №160/16134/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лозицької І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невключення додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» та індексації грошового забезпечення до складу суми місячного грошового забезпечення, з якого нараховувалась та виплачувалась компенсація за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 рік, компенсація за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2023 рік, компенсація за невикористані календарні дні, компенсація за 56 діб невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2022 рік, компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки за 2023 рік, компенсації за 56 діб невикористаної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, з урахуванням щомісячної додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» та індексації грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 починаючи з 23.06.2023 по 10.07.2023 та з 19.11.2023 по 01.12.2023 за час взяття участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач є учасником бойових дій та з 01.03.2022 по 31.12.2023 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . За час проходження служби у Військовій частині НОМЕР_1 йому не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення за весь період. Відповідачем також не включено до складу грошового забезпечення суми додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток (щорічних та додаткових) за 2022-2023 роки. Зазначене стало підставою для звернення позивача до суду з цією позовною заявою.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, а також встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позов та докази на його обґрунтування.

До суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що у спірних правовідносинах позивач не звільнений з військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 , а, як вбачається зі змісту витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_2 №301 від 15.10.2025, був переведений з Військової частини НОМЕР_2 до Військової частини НОМЕР_3 , відомості про виключення позивача зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_3 у відповідача, відсутні. Враховуючи, що позивач продовжує військову службу, право на отримання компенсації за дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки, як учаснику бойових дій позивач набуде саме у рік звільнення з військової служби , а не при переведенні на військову службу до іншої військової частини. З огляду на викладене, просить суд у задоволенні позовної заяви відмовити.

До суду від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній зазначив, що предметом спору у даній справі є не саме право на отримання компенсації за невикористані дні відпустки, а правомірність визначення її розміру та невключення до складу грошового забезпечення, з якого така компенсація обчислювалася, додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168 від 28.02.2022, та індексації грошового забезпечення. Факт нарахування та виплати компенсації відповідачем свідчить про виникнення між сторонами спірних правовідносин щодо правильності її обчислення. У разі якщо відповідач вважає, що право на компенсацію взагалі не виникло, це не пояснює підстав та законності проведення відповідних нарахувань і виплат, розмір яких оскаржується позивачем. Крім того, додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України №168 та індексація грошового забезпечення є складовими грошового забезпечення військовослужбовця, та підлягають врахуванню при визначенні виплат, які обчислюються виходячи із місячного грошового забезпечення, якщо інше прямо не встановлено законом. Попередня військова частина зобов`язана здійснити повний фінансовий розрахунок за весь час фактичного проходження служби до моменту вибуття. Це включає нарахування та виплату базового грошового забезпечення за період з 23.06.2023 по 10.07.2023 та з 19.11.2023 по 01.12.2023 за час взяття участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, індексації та перебування на стаціонарному лікуванні після отриманої травми (поранення, контузії, каліцтва) 10.07.2023 за обставин безпосередньої участі у бойових діях під час захисту Батьківщини з 11.07.2023 по 21.07.2023 (додаток №5) на підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 18.08.2023 №2049/нод. Оскільки кожна частина самостійно виплачує грошове забезпечення за період перебування військовослужбовця на її забезпеченні, відповідальність за виплату несе саме та установа, де він фактично служив у відповідний період. З огляду на викладене, просить суд позовні вимоги задовольнити.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій (посвідчення учасника бойових дій реєстровий номер НОМЕР_4 ).

Довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 22.08.2023 №10166 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) підтверджено, що позивач 10.07.2023 одержав ВТ.ЗЧМТ, струс головного мозку, стійкий цефалгічний, астенічний, діссомнічний синдром, забій поперекового відділу хребта за обставин безпосередньої участі військовослужбовця під час захисту Батьківщини та виконання бойових завдань.

На підставі наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 15.10.2025 №301 позивача з 15.10.2025 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення; позивач вибув до нового місця служби.

Матеріали справи доказів звільнення позивача з військової служби не містять.

Довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 06.04.2026 №5230 підтверджено безпосередню участь позивача у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України у періоди з 03.03.2022 по 01.04.2022, 07.04.2022 по 14.04.2022, з 27.04.2022 по 28.04.2022, з 05.08.2022 по 11.01.2023, з 22.01.2023 по 06.04.2023, з 23.06.2023 по 10.07.2023, з 19.11.2023 по 01.12.2023, перебуваючи в Донецькій області Покровського району Очеретинської СТГр., Луганській області Сєверодонецького району Кремінської МТГр.

Довідкою Військової частини НОМЕР_3 від 19.05.2026 №1098 підтверджено перебування позивача на військовій службі у Військовій частині НОМЕР_3 з 25.10.2025 по дату видачі довідки.

Позивач зазначає, що за час проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 йому не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення за період з 01.03.2022 по 31.12.2023.

Крім того, позивач посилається на довідку про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, від 06.04.2026 №5230 та зазначає, що розмір додаткової винагороди за періоди з 23.06.2023 по 10.07.2023 та з 19.11.2023 по 01.12.2023 визначено неправильно.

Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо неврахування додаткової винагороди та індексації грошового забезпечення при розрахунку грошової компенсації за всі дні відпустки є протиправною, у зв`язку з чим, звернувся до суду з вищезазначеним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення.

Частиною другою статті 9 цього Закону встановлено, що до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення.

За змістом статті 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового забезпечення.

При цьому в рік звільнення військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні таких відпусток.

Отже, законодавець прямо пов`язує виникнення права на отримання грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток саме зі звільненням військовослужбовця з військової служби.

Аналогічне правове регулювання міститься у пункті 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженому наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260.

Зазначеним пунктом передбачено виплату грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток у разі звільнення військовослужбовця з військової служби.

Таким чином, саме факт звільнення з військової служби є юридичною підставою для проведення остаточного розрахунку та виплати грошової компенсації за всі невикористані дні відпусток.

Саме по собі переведення військовослужбовця з однієї військової частини до іншої не є звільненням з військової служби та не припиняє проходження ним військової служби.

Суд враховує правову позицію Верховного Суду, відповідно до якої грошова компенсація за невикористані дні щорічних відпусток виплачується військовослужбовцю у зв`язку зі звільненням з військової служби. Такий підхід, зокрема, відображено в постанові Верховного Суду від 10.06.2026 у справі № 240/33823/23.

Отже, оскільки позивач на час розгляду справи не звільнений з військової служби, а продовжує її проходження, у нього не виникло передбаченого законом права на отримання грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток.

За таких обставин вимоги позивача про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невключення окремих складових грошового забезпечення до розрахунку компенсації за невикористані дні відпусток та про зобов`язання відповідача здійснити відповідний перерахунок і виплату є передчасними.

При цьому суд зазначає, що питання щодо складових грошового забезпечення, які підлягатимуть врахуванню при остаточному розрахунку компенсації за невикористані дні відпусток, може бути предметом відповідного спору після виникнення у позивача права на таку компенсацію.

Водночас суд вважає за необхідне надати оцінку доводам позивача щодо включення до розрахунку компенсації додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 у відповідних редакціях було передбачено виплату військовослужбовцям додаткової винагороди на період дії воєнного стану, у тому числі збільшеної додаткової винагороди за безпосередню участь у бойових діях або здійсненні відповідних заходів.

Відповідно до пункту 2 розділу I Порядку № 260 грошове забезпечення включає щомісячні основні, щомісячні додаткові та одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення Порядок № 260 відносить, зокрема, додаткову винагороду на період дії воєнного стану.

Таким чином, додаткова винагорода, передбачена Постановою №168, нормативно віднесена до одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Суд враховує актуальний висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 10.06.2026 у справі №240/33823/23, відповідно до якого додаткова винагорода, передбачена Постановою №168, має тимчасовий характер, залежить від установлених законодавством умов та не є складовою щомісячного додаткового виду грошового забезпечення.

У зазначеній постанові Верховний Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для включення додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168, до складу грошового забезпечення, з якого обраховується грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток.

З огляду на викладене, доводи позивача щодо необхідності включення додаткової винагороди за Постановою №168 до розрахунку компенсації за невикористані дні відпустки не відповідають актуальному правовому висновку Верховного Суду.

Щодо індексації грошового забезпечення суд зазначає таке.

Індексація грошового забезпечення має характер державної соціальної гарантії та за відповідних умов є складовою грошового забезпечення.

Верховний Суд у постанові від 10.04.2025 у справі №380/10576/23 визнав правомірним врахування індексації грошового забезпечення при обчисленні грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток у випадку, коли така компенсація підлягала виплаті у зв`язку зі звільненням військовослужбовця.

Разом із тим наведений правовий висновок не змінює висновку суду у цій справі щодо передчасності вимог позивача, оскільки право на отримання самої компенсації за невикористані дні відпусток у позивача на час розгляду справи не виникло.

Таким чином, питання щодо конкретного складу грошового забезпечення, з якого має бути проведений остаточний розрахунок компенсації, у тому числі щодо врахування індексації, може бути вирішене після виникнення передбачених законом підстав для виплати такої компенсації.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату позивачу за періоди з 23.06.2023 по 10.07.2023 та з 19.11.2023 по 01.12.2023 за час участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, суд зазначає таке.

З матеріалів справи судом установлено, що позивач посилається на довідку про його безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України у періоди з 03.03.2022 по 01.04.2022, 07.04.2022 по 14.04.2022, з 27.04.2022 по 28.04.2022, з 05.08.2022 по 11.01.2023, з 22.01.2023 по 06.04.2023, з 23.06.2023 по 10.07.2023, з 19.11.2023 по 01.12.2023, перебуваючи в Донецькій області Покровського району Очеретинської СТГр., Луганській області Сєверодонецького району Кремінської МТГр.

Водночас позовна заява не містить належного розрахунку суми, яку позивач вважає недоплаченою за кожний із зазначених періодів, не визначає конкретного розміру додаткової винагороди, який, на думку позивача, повинен бути нарахований, а також не містить посилання на конкретні накази командира військової частини, якими визначено розмір такої винагороди за відповідні періоди.

Позивач зазначає, що за даними довідки ОК-5 ним отримано 1070,64 грн за період з 23.06.2023 по 10.07.2023 та 1663,07 грн за період з 19.11.2023 по 01.12.2023, однак, не навів правового та фактичного розрахунку, який дозволив би суду встановити конкретний розмір недоплаченої суми.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

При цьому в адміністративних справах щодо протиправності рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зазначене правило не звільняє позивача від обов`язку довести факт порушення саме його суб`єктивного права, обсяг такого порушення та обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи в межах позовних вимог.

Позовна вимога повинна бути сформульована таким чином, щоб із неї можна було встановити конкретний спосіб захисту порушеного права та обсяг обов`язку, який має бути покладений на відповідача.

У даному випадку позивач просить зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату за визначені періоди, проте не визначає, яка саме сума підлягає перерахунку та з яких складових вона повинна складатися.

Крім того, з матеріалів справи судом установлено, що відповідач не заперечує самого факту проходження позивачем військової служби та виконання ним відповідних завдань, однак, позивачем не доведено, що виплачені йому суми додаткової винагороди за спірні періоди визначені відповідачем неправильно.

Сам по собі факт участі у заходах, передбачених Постановою №168, не є достатнім для автоматичного висновку про конкретний розмір належної до виплати суми, оскільки її розмір визначається з урахуванням встановлених законодавством умов, фактичного часу участі та відповідних наказів командирів (начальників).

Отже, позивачем не доведено протиправності бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати додаткової винагороди за зазначені періоди.

Суд також бере до уваги, що позивач просить здійснити перерахунок виплат за періоди, які закінчилися у 2023 році, однак не надає документів, які дозволяють встановити розмір належної йому, але невиплаченої додаткової винагороди.

Відтак підстав для задоволення цієї позовної вимоги судом не встановлено.

Щодо доводів відповідача про юридичну невизначеність позовної вимоги суд зазначає, що після відкриття провадження у справі та розгляду її по суті суд оцінює заявлені вимоги, виходячи з їх змісту та фактичних обставин, викладених у позовній заяві. При цьому, сама по собі недостатня конкретизація розрахунку не є самостійною підставою для закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, однак, має значення при оцінці доведеності заявлених вимог та можливості визначити спосіб захисту.

Таким чином, дослідивши наявні у справі докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що позивачем не доведено наявності протиправної бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 та порушення його прав у заявленому ним обсязі.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд захищає лише порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини 1 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Згідно частини 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовної заяви.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із наступного.

З огляду на відмову у задоволенні позовних вимог, розподіл судових витрат між сторонами справи не здійснюється.

Керуючись ст. ст. 2, 5, 6, 9, 72-77, 139, 241-246, 250, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.О. Лозицька